Боргова політика України

Продовження табл. 2.4

     На  основі вищенаведених розрахунків, можна зробити висновок, що урядом України ведеться виважена й обережна боргова політика, оскільки майже усі показники, пов`язані з державним та гарантованим державою боргом відповідають діючим нормам та граничним значенням.

     Але, для того, щоб підвищити боргову безпеку необхідно значно збільшити (у 2 рази) експорт товарів і послуг та чисельність населення. Отже, держава повинна взяти курс на збільшення обсягів інвестицій у реальний та соціальний сектори економіки.

     У цілому боргова безпека України  на сьогоднішній день має задовільний стан та навіть по багатьом параметрам є запас фінансової міцності. 

ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ 2 

     Проаналізувавши сучасний стан боргової політики України, можна сказати, що державний борг України продовжує зростати досить швидко, особливо частка зовнішнього державного боргу, яка становить 64% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу. В грошовому виразі це становить 276,8 млрд. грн. або 34,8 млрд. дол. США. Відповідно внутрішній державний і гарантований державою борг становить 155,4 млрд. грн.(36%), або 19,6 млрд. дол. США.

     На  основі здійсненого аналізу боргової безпеки України, можна зробити  висновок, що в цілому майже всі  індикатори боргової безпеки України  знаходяться в нормі, проте це не є запорукою абсолютної боргової безпеки України, оскільки у світовій практиці існують приклади, коли країни-боржники із значним перевищенням граничних значень індикаторів легко справлялися зі своїми зобов`язаннями, у той час як країни із значним запасом міцності не змогли розрахуватися з кредиторами у строк і вимушені були зробити реструктуризацію свого боргу.

     Подальше  зростання державного боргу спричинить погіршення показників бюджетної безпеки, негативно впливатиме на стан платіжного балансу та інвестиційну привабливість  України, загрожуватиме стабільності грошово-кредитного та валютного ринків України.

     Ефективність  використання державних запозичень значною мірою залежить від системи  управління боргом. Управління державним  боргом – одне з пріоритетних завдань  фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Ефективна боргова політика – запорука подальшого успіху держави.

     Отже, боргова політика в Україні проводиться  досить виважено, але є також багато недоліків, які потрібно ліквідовувати, зокрема на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом. Крім того,

щорічними перевірками Рахункової палати встановлюються численні правопорушення у процесі  здійснення боргових виплат. 

РОЗДІЛ 3

УДОСКОНАЛЕННЯ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 

     3.1. Шляхи удосконалення боргової  політики України 

     В процесі реформування боргової політики України ключовим завданням, пов’язаним із використанням державних запозичень в якості одного з інструментів формування інноваційного розвитку української економіки, є наукове обґрунтування і методологічно правильне визначення напрямів використання запозичених коштів. Державні боргові запозичення (як внутрішні, так і зовнішні) здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого розвитку, а саме:

     1. Створення умов для розширеного  відтворення природних ресурсів. Це означає комплексну реалізацію економічних, правових та організаційних заходів, які стимулюватимуть користувачів вести діяльність щодо відновлення (розвідки та освоєння) запасів корисних копалин в обсягах, що перевищують обсяги їхнього видобутку та експлуатації.

     2. Розвиток енергетичного потенціалу  і переведення країни на енергозберігаючий  шлях розвитку. Вирішення цієї  задачі дозволить зняти обмеження  для швидкого економічного зростання  та знизити енергетичну складову  у вартості товарів та послуг (адже рівень енергоємності ВВП в Україні найвищий в Європі). Це, в свою чергу, зменшить обсяги критичного імпорту та потребу у іноземній валюті, відтак полегшить обслуговування зовнішнього боргу.

     3. Розвиток системи технічного  регулювання, адекватної особливостям національної економіки, та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості. Це стане важливим чинником підвищення конкурентоспроможності продукції та нарощування високотехнологічного експорту.

     4. Підвищення конкурентоспроможності  транспортної системи України  і реалізація її транспортного  потенціалу. Інтеграція України  до світової транспортної системи  здатна за рахунок реалізації  її транзитного потенціалу суттєво  збільшити експорт транспортних послуг. Створення і розвиток на території України міжнародних транспортних коридорів обумовлює необхідність модернізації і будівництва нових морських терміналів, удосконалення системи управління рухом, обробки і розподілу вантажів, здійснення комплексної модернізації автодорожньої та залізничної мережі, що традиційно є сферою для здійснення державних інвестицій.

     5. Створення умов для формування  на території України єдиного  інформаційного простору, що є  ключовою умовою реалізації потенційних  конкурентних переваг України. В цьому контексті необхідно зосередити зусилля на побудові експортно-орієнтованої моделі українського ринку інформаційних технологій, інтеграції до світового ринку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

      Відповідно  до наведених стратегічних завдань можна сформувати напрями спрямування позикових коштів (Рис. 3.1.). 

     Рис. 3.1. Напрями спрямування позикових коштів[17, c. 134] 

     Особливу  частку у реформуванні боргової політики займає визначення напрямів використання запозичених державою коштів. Слід констатувати, що в Україні практично не використовується потенціал боргових фінансів. Основна частина залучених за допомогою позик коштів витрачається на фінансування поточних видатків бюджету. Усі надходження від випуску внутрішніх і зовнішніх облігацій використовувалися на фінансування поточних видатків бюджету. Для фінансування проектів розвитку використовуються лише кошти від міжнародних фінансових організацій та іноземних банків. Це свідчить про необхідність удосконалення системи планування, реалізації та контролю за проектами розвитку, що фінансуються за рахунок державних позик. Борговою стратегією повинні бути визначені пріоритети запозичень, граничні розміри державного боргу та напрями використання залучених коштів. Слід передбачити та законодавчо визначити, орієнтуючись на світовий досвід, пріоритетне використання позик для інвестиційних проектів та інституційних програм з метою забезпечення зростання економіки та доходів бюджету.

     На  стадії залучення зовнішніх фінансових ресурсів також спостерігаються деякі негативні економічні ефекти. Іноземне запозичення веде до ревальвації обмінного курсу національної валюти і, таким чином, викликає поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. Причому доволі часто спроби запобігти ревальвації виявляються безуспішними. Так, викуп іноземної валюти Центральним банком стає причиною розширення грошової бази, що може стати чинником дестабілізації цін. А стерилізація притоку іноземного капіталу через продаж державних цінних паперів веде до підвищення рівня відсоткових ставок, що стимулює подальший приплив іноземного капіталу.

     Надмірне  залучення зовнішніх позик породжує також загрози для макроекономічної стабільності, оскільки підвищує вразливість  національної фінансової системи. Недавні  фінансові кризи і випадки ”фінансового зараження ” у світовому масштабі тісно були пов’язані з розміром зовнішнього боргу і проблемами його стійкості.

     Орієнтація  Уряду України на зовнішні ринки  позичкових капіталів стримувала розвиток внутрішнього ринку облігаційних позик та обмежувала можливості використання державних цінних паперів для цілей регулювання національної грошово-кредитної системи.

     У світовій практиці облігації внутрішньої  позики, крім задоволення потреб уряду  в фінансових ресурсах, виконують  традиційну роль дієвого важеля грошово-кредитної політики і управління банківською ліквідністю, інструменту забезпечення надійного активу та орієнтиру для відсоткових ставок на всіх

сегментах фінансового ринку. Використання внутрішнього позичкового фінансування сприяє також поглибленню грошового ринку і ринку капіталів, підвищенню рівня приватних заощаджень та інвестицій.

     В Україні незначний попит суб’єктів  внутрішнього фінансового ринку  на облігації внутрішньої позики викликаний, передусім, низькою доходністю облігацій, нерегулярним проведенням аукціонів із розміщення ОВДП, невисокою ліквідністю облігацій на вторинному ринку (що утруднює їх використання у якості засобу управління ліквідністю) та низьким рівнем розвитку небанківських фінансових інститутів.

     В умовах низької ємності ринку державних запозичень НБУ в змозі впливати на обсяги грошової маси лише через викуп іноземної валюти до складу міжнародних резервів. А потенціал регулювання грошової пропозиції і рівня відсоткових ставок через проведення операцій на відкритому ринку – купівель та продажу державних цінних паперів повною мірою не використовується.

     Таким чином, у країнах із розвинутими фінансовими ринками доходність державних облігацій є своєрідною базовою ставкою для всіх учасників ринку, за даними щодо динаміки якої приймаються важливі інвестиційні рішення. В Україні ж, як справедливо зазначають спеціалісти Центру наукових досліджень НБУ, не досить ефективний механізм визначення їх доходності, унеможливили закріплення за внутрішніми державними цінними паперами функції орієнтира для суб’єктів ринку при визначенні ціни на інші фінансові активи. 

     3.2. Оптимізація процесу управління  державним боргом 

     Ефективне управління державним боргом передбачає розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань держави з використанням різноманітних методів. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. ЇЇ досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом.