Аналіз та планування позикового капіталу

      Рисунок 3: Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства.

      Внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, утворюються за рахунок відстрочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань (рис. 4). 

      Рисунок 4: Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства.

      Однією з форм залучення довгострокового капіталу є випуск облігаційних позик. Акціонерне товариство має право розміщувати, облігації відповідно до рішення ради директорів, якщо інший порядок не визначено його статутом. Облігація засвідчує право власника вимагати її погашення та процентів або номінальної вартості за дисконтною облігацією у встановлений термін.

       Погашення облігацій може здійснюватися у грошовій формі або майном відповідно до рішення про їх випуск.

        Підприємство може отримати кредити в комерційних банках під забезпечення векселів або інших боргових цінних паперів. Повернення підприємством таких кредитів здійснюється з поточних рахунків підприємства або за рахунок коштів, отриманих банком від дебіторів під час оплати векселів (заставлених). Підприємство несе відповідні витрати за залучення капіталу. Ці витрати пов’язані із сплатою процентів за кредитами і позиками.

       Фінансові довгострокові зобов’язання можуть бути конвертовані і не конвертовані. Довгострокові конвертовані зобов’язання пов’язані з кредитами і позиками [6, с. 115-124], які підприємство отримало на умовах, згідно з якими у випадку їх непогашення у визначений термін, до кредиторів переходить певна кількість акцій або вони володітимуть частиною вкладу до статутного капіталу.

       Довгострокові неконвертовані зобов’язання не пов’язані з певними умовами надання кредиторам прав на отримання акцій або володіння частиною статутного капіталу в разі неповернення кредитів і позик.

      Короткостроковий позиковий капітал залучається підприємством відповідно до кредитного договору, укладеного з банками [7, с. 97-101]. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов’язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.

      Позики можуть бути у вигляді облігацій, привілейованих акцій, фінансових векселів, інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.

      Залучення у господарський оборот банківських кредитів, кредиторської заборгованості, інвестиційних внесків працівників, орендної плати та інших позикових коштів є нормальним явищем діяльності підприємства.

      Господарська практика свідчить, що ефективність використання залучених коштів, зазвичай, більша ніж ефективність використання власного капіталу [8, с.345]. Це пояснюється, насамперед, підвищенням відповідальності суб’єктів господарювання перед кредиторами за повернення боргу у встановлений термін.

      Використання у необхідних розмірах короткострокових кредитів банку створює для підприємства умови щодо підвищення ефективності використання фінансових ресурсів [9, с.115-124], оскільки потреби в оборотних коштах, які носять тимчасовий характер, покриваються за рахунок кредитів.

      Залучення в оборот позикового капіталу в розумних розмірах та ефективне його використання сприяють поліпшенню фінансового стану, і навпаки, якщо підприємство залучає в свій оборот позиковий капітал у розмірах, що економічно не обґрунтовані, то це може призвести до погіршення фінансового стану підприємства  [10, с. 42-47] .

 

1.2. Формування оптимальної  структури капіталу 

      Оптимальної структури капіталу має прагнути кожен підприємець. При формуванні капіталу потрібно дотримуватись певних принципів та переваг того чи іншого виду капіталу. Структура капіталу визначає багато аспектів не тільки фінансової, але також ї операційної та інвестиційної його діяльності, здійснює активний вплив на кінцеві результати його діяльності.

      Проблеми  визначення сутності та змісту капіталу розглядалися у наукових працях таких  видатних учених минулих століть: Е. Бем-Баверка, Дж. Кейнса, Дж. Кларка, К. Маркса, А. Маршалла, Д. Рікардо, А. Сміта та ін. Започаткування теорії формування структури капіталу пов'язують з появою робіт М. Міллера і Ф. Модільяні, які вперше привернули увагу до позикового капіталу та можливості його впливу на очікувану прибутковість компанії.

      Подальшого  розвитку теорія формування структури  капіталу набула у роботах Ю. Брігхема, Р. Вестерфілда, Л. Гапенскі, Б. Джордана, С. Росса, М. Скотта, Д. Фіннерті, Ф. Лі Ченга, У. Шарпа та ін. Серед тих досліджень, де безпосередньо розглядаються методичні підходи забезпечення ефективного використання капіталу підприємства з метою досягнення найвищих показників його фінансово-господарської діяльності можна виокремити роботи І. Балабанова, І. Бланка, В. Бочарова, О. Василика, А. Задої, Г. Кірейцева, В. Ковальова, Л. Коваленка, А. Поддєрьогіна, Л. Ремньової, Є. Стоянової, Т. В. Теплової та ін. Однак, не зважаючи на значну кількість досліджень щодо формування раціональної структури капіталу, окремі питання вимагають теоретичного осмислення  і подальшого розвитку з врахуванням особливостей функціонування вітчизняних підприємств, що актуалізує значення відповідних наукових розвідок.

      Традиційно  структура капіталу розглядалася винятково  як співвідношення власного (акціонерного) та довгострокового позикового капіталу. Однак при розширенні сфери практичного  використання концепції структури капіталу окремі економісти пропонують включати в склад позикового капіталу різні види короткострокових фінансових зобов'язань [13]. Необхідність такого підходу до поняття "структура капіталу" вони пов'язують із підвищенням ролі банківського кредиту у фінансуванні діяльності суб'єктів господарювання та поширеною практикою реструктуризації короткострокових його видів у довгострокові.

      Частина економістів схиляється до думки, що структуру капіталу треба розглядати як усі види власного, так і позикового капіталу підприємства [14, с. 78]. З огляду на це, у складі власного капіталу повинен аналізуватися не тільки спочатку інвестований його обсяг - акціонерний, пайовий або індивідуальний капітал, що формує статутний фонд підприємства, але і накопичена надалі його частина у формі різних резервів і фондів, а також передбачуваний до реінвестування нерозподілений прибуток. Відповідно, і позиковий капітал повинен розглядатися у всіх формах його використання підприємством, включно із фінансовим лізингом, товарним (комерційним) кредитом усіх видів, внутрішньою кредиторською заборгованістю тощо [15].

      Зауважимо, що в економічній літературі відсутня єдина думка стосовно другого  розділу пасиву балансу «Забезпечення  наступних витрат і платежів». Цей  розділ пропонується вносити як у склад власного [16, с. 150], так і у склад позикового капіталу [17, с. 247].

      Характерно, що в Методичних рекомендаціях з  аналізу й оцінки фінансового  стану підприємства [18.] та в Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак  неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховання банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [19] позиковий капітал визначено як сукупність довготермінових і поточних зобов'язань.

      З позиції формування раціональної структури капіталу підприємства такий підхід як виокремлення двох його складових - власного та залученого - є хоч і найбільш узагальненим, однак і найбільш доцільним. У склад власного капіталу необхідно включати як забезпечення наступних витрат і платежів, так і доходи майбутніх періодів, оскільки це заборгованість підприємства власне собі, а отже це його власні кошти. Стосовно залученого капіталу, то його трактування у нормативно-правових документах є цілком логічним.

      Основна мета формування капіталу – задоволення  потреби у придбанні нематеріальних активів і оптимізації його структури з позиції його виконання [11].

      Принципи  формування капіталу:

      ● врахування перспектив розвитку;

      ● забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу та обсягу активів  підприємства;

      ● забезпечення оптимальності структури капіталу;

      ● забезпечення мінімізації затрат при  формуванні капіталу з різних джерел;

      ● забезпечення високоефективного використання капіталу у ході діяльності.

      Структура капіталу, що використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, активно впливає на кінцеві результати його діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу (тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) та в підсумку, формує співвідношення доходності та ризику у ході розвитку підприємства.

      Оптимальною структурою капіталу, при якій досягається найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтами фінансової рентабельності та фінансової стійкості.

      Процес  оптимізації капіталу потрібно здійснювати  в наступній послідовності:

      ● аналіз капіталу підприємства;

      ● визначення основних чинників, що впливають на формування структури капіталу:

      -  об'єктивні (галузь, кон'юнктура ринку  й ін.);

      -  суб'єктивні (стадія життєвого  циклу підприємства);

      ● оптимізація структури капіталу:

      - максимізація рівня фінансової  рентабельності. Це здійснюється з використанням фінансового левериджу;

      -  мінімізація вартості капіталу. Цього можна досягти шляхом  мінімальної зваженої вартості  капіталу;

      -     згідно з критерієм мінімізації  фінансових ризиків.

      Визначення  оптимальної структури капіталу вимагає вибору компромісу між ризиком та дохідністю, що ґрунтується на положенні того, що:

      ● зростання долі позикового капіталу підвищує, звеличує мінливість значень  чистого грошового потоку, тобто  підвищує фінансовий ризик;

      ● більш високе значення долі позикового капіталу забезпечує більше значення доходності на власний капітал, підвищує рентабельність власного капіталу підприємства, і підвищує величину прибутку, що отримується. Але підвищення долі позичкового капіталу має наслідком зростання фінансового ризику (тобто недостатності у підприємства коштів для сплати відсотків за кредитами).

      Щоб мінімізувати фінансові ризики під час діяльності підприємства потрібно дотримуватися відповідної структури активу та пасиву. А сама сума власного капіталу та довгострокових зобов'язань мають перевищувати суму необоротних активів підприємства, тобто сума обігових активів має перевищувати суму короткострокових зобов'язань. В наслідок дотримання цієї структури ми отримуємо вільні обігові кошти, які підприємство використовує для покриття ризиків.

      В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й організаційно-правового статусу основними джерелами формування фінансового капіталу є як власні, так і позикові кошти.

      При вирішенні питання обґрунтування схеми формуванням структури капіталу та вибору джерел його, фінансування власник підприємства стикається з проблемою вибору фінансування свого підприємства. Змішане фінансування передбачає формування капіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях. Оптимальною структурою капіталу вважається та структура у якій більшу частку має власний капітал. Звичайно, для кожного підприємства є своя оптимальна структура залежно від виду діяльності.

      Формуючи структуру капіталу підприємства власник має оцінити переваги вибраної ним структури капіталу. До переваг власного капіталу можна віднести такі твердження:

      ● власний капітал є фінансовою основою підприємства;

      ● залучення власного капіталу є більш простим порівняно з залученням позикового капіталу, бо пов'язане з тим, що із збільшенням капіталу власники та менеджери підприємства без необхідності отримання згоди з іншими господарюючими суб'єктами вирішують самостійно;