Загальна характеристика фінансово – господарської діяльності підприємства ПАТ «Пиво – безалкогольний комбінат «Радомишль»

Поточна платоспроможність характеризує поточний стан рахунків на підприємстві і оцінюється шляхом порівняння наявних платіжних засобів з терміновими зобов’язаннями.

Довгострокова платоспроможність передбачає здатність підприємства платити за своїми довгостроковими зобов’язаннями.

Поточна платоспроможність  оцінюється за даними бухгалтерської звітності. Для посилення оперативності  проведення аналізу платоспроможності складають платіжні календарі, що дозволяє проводити аналіз за день, тиждень, декаду, 2 тижні, місяць. Частота проведення аналізу залежить від стану платоспроможності і тенденції її зміни: якщо підприємство має сталу платоспроможність, платіжні календарі складаються рідше, і навпаки, якщо платоспроможність підприємства нестійка, то оцінка здійснюється частіше [].

Сальдо платіжних засобів  і термінових зобов’язань дає  можливість в оперативному режимі оцінити  платоспроможність підприємства.

Водночас відсутність грошових коштів на розрахунковому рахунку для погашення термінових зобов’язань не завжди є підставою вважати підприємство неплатоспроможним.

Підприємство, яке успішно  функціонує, використовує вільні грошові  кошти на придбання ліцензій, патентів, надання позики, купівлю цінних паперів тощо.

За нагальної необхідності підприємство зможе погасити термінові  платежі шляхом перетворення частини  активів (ліквідних активів) в готівку  і тим самим розрахуватись  за свої боргові зобов’язання.

 

1.2. Методи і механізми управління платоспроможністю підприємства.

 

Важливість для підприємства підтримувати платоспроможний стан у будь-який момент часу для задоволення  вимог кредиторів, інвесторів, державних  контролюючих установ вимагає обґрунтування  концептуальних засад забезпечення платоспроможності (рисунок 1.1), що передбачає вирішення таких основних питань:

- визначення змісту та об'єкта  забезпечення платоспроможності  підприємства;

- формування мети й основних завдань управління платоспроможністю;

- обґрунтування функціональної сутності управління платоспроможністю;

- визначення вимог до здійснення  управління платоспроможністю промисловим підприємством [3].

Управління платоспроможністю  полягає в аналізі та управлінні рухом грошових потоків, передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, тобто їхнє витрачання та перерозподіл. Для ефективного управління платоспроможністю необхідно визначити, які види діяльності і елементи активів чи пасивів сприяли зростанню чи зменшенню грошових коштів, і якою мірою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1 – Концептуальні засади забезпечення платоспроможності

 

Управління платоспроможністю  підприємства є важливою ланкою управлінської  діяльності, яка забезпечує основну  мету функціонування суб’єкта господарювання – отримання максимального прибутку й рентабельності активів, забезпечення стабільного стійкого фінансового стану підприємства та знаходження рішення щодо його покращення. Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомого системи методів (рисунок 1.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.2 – Методи управління платоспроможністю підприємства

 

У практичній діяльності застосовують такі стратегії управління платоспроможністю як стратегія запозичення і стратегія збалансованого управління.

Стратегія запозичення полягає в запозиченні грошових коштів у кількості, достатній для повного покриття потреб у ліквідних засобах. Позики здійснюють лише після виникнення попиту на грошові кошти, щоб уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи. Якщо попит підвищується, то банк запозичує кошти за вищою ставкою, доки повністю не задовольнить потребу в ліквідних засобах. За такого підходу до управління ліквідність характеризується як потік, а не як запас.

 Необхідною умовою  застосування стратегії запозичення ліквідності є досить високий ступінь розвитку фінансових ринків, які дають змогу в будь-який час і в будь-яких кількостях позичати ліквідні кошти.

 Основними джерелами  запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком. На вибір джерела впливають такі характеристики, як доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження.

 Великі міжнародні  банки найчастіше використовують розглядувану стратегію у процесі управління ліквідністю, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних засобах саме таким способом.

 Управління ліквідністю  через управління пасивами оцінюється  як найбільш ризикова стратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни відсоткових ставок та ризику доступності запозичених коштів. Це означає, що вартість підтримки ліквідності таким способом може бути як нижчою, ніж у разі застосування інших методів, так і значно вищою. Часто банки змушені робити позики за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а вартість позики відчутно зростає.

Стратегія збалансованого управління. Згідно зі збалансованим підходом до управління ліквідністю частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта — за допомогою проведення операцій запозичення коштів.

З метою зниження ризиковості  банки часто укладають попередні  угоди про відкриття кредитних  ліній з ймовірними кредиторами, що допомагає вчасно забезпечити  непередбачені потреби в грошових коштах. Через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризиковість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір на компромісному варіанті управління ліквідністю — стратегії збалансованого (одночасного) управління і активами, і пасивами.

Перевагою даної стратегії  є гнучкість, яка дозволяє менеджменту  вибирати найбільш вигідне поєднання  різних джерел поповнення ліквідних  коштів в залежності від економічних  умов та змін в ринкових цінах.

Також у процесі фінансового  аналізу вивчається статична і динамічна платоспроможність.

При дослідженні статичної  платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов'язаннями [7].

До платіжних засобів  відносять: грошові кошти, короткострокові  цінні папери (вони можуть бути швидко реалізовані і перетворені в гроші) та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні.

До строкових зобов'язань доцільно включати поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги бюджету.

Перспективна платоспроможність  забезпечується погодженістю зобов'язань  і платіжних засобів протягом прогнозного періоду, що, у свою чергу, залежить від складу, обсягів і  ступеня ліквідності поточних активів, а також від обсягів, складу і швидкості дозрівання поточних зобов'язань до погашення. При внутрішньому аналізі платоспроможність прогнозується на підставі вивчення грошових потоків. Зовнішній аналіз платоспроможності здійснюється, як правило, на основі вивчення показників ліквідності [7].

 В економічній літературі  прийнято розрізняти ліквідність  активів, ліквідність балансу  і ліквідність підприємства [8].

 Під ліквідністю  активу розуміється здатність  його до трансформації у грошові  засоби, а ступінь ліквідності  активу визначається проміжком часу, необхідним для його перетворення у грошову форму. Чим менше потрібно часу для інкасації певного активу, тим вища його ліквідність. При цьому варто розрізняти поняття ліквідності сукупних активів як можливість їхньої швидкої реалізації при банкрутстві й самоліквідації підприємства і поняття ліквідності оборотних активів, що забезпечує його поточну платоспроможність. Тут мається на увазі, що кожен вид оборотних активів має пройти відповідні стадії операційного циклу, перш ніж трансформуватися в готівку: так, наприклад, грошові засоби (ГЗ ), вкладені у виробничі запаси (ВЗ), повинні послідовно пройти стадії незавершеного виробництва (НВ), готової продукції (ГП), дебіторської заборгованості (ДЗ), і тільки після цього вони прийдуть до своєї вихідної форми (у наведеному прикладі через 100 днів).

 Ліквідність балансу  — можливість суб'єкта господарювання  перетворити активи в готівку  і погасити свої платіжні зобов’язання, а точніше — це ступінь покриття  боргових зобов'язань підприємства  його активами, термін перетворення яких у готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов'язань. Якісна відмінність цього поняття від ліквідності активів у тому, що ліквідність балансу відбиває міру погодженості обсягів і ліквідності активів з розмірами і термінами погашення зобов'язань, тоді як ліквідність активів визначається безвідносно до пасиву балансу.

Аналіз ліквідності  балансу полягає в порівнянні коштів за активом, згрупованих за ступенем спадної ліквідності, з короткостроковими зобов'язаннями за пасивом, що групуються за ступенем терміновості їхнього погашення.

 Ліквідність підприємства  — більш загальне поняття,  ніж ліквідність балансу. Ліквідність  балансу передбачає вишукування  платіжних засобів тільки за  рахунок внутрішніх джерел (реалізації  активів). Але підприємство може залучити позикові засоби зі сторони, якщо в нього є відповідний імідж у діловому світі і досить високий рівень інвестиційної привабливості. Тому, оцінюючи ліквідність підприємства, треба враховувати його фінансову гнучкість, тобто здатність позичати кошти з різних джерел, збільшувати акціонерний капітал, продавати активи, швидко реагувати на кон'юнктуру ринку і т. ін.

Методом аналізу грошових потоків є аналіз поєднання та узагальнення основ аналізу ефективності грошових потоків на основі коефіцієнтного аналізу, а також аналізу джерел утворення і напрямів витрачання грошових коштів [10].

Здійснення фінансово-господарської діяльності пов’язане з надходженням і вибуттям грошових коштів та їх еквівалентів, які характеризують грошові потоки підприємства [7].

Грошовий потік як результативний показник є одним  з найважливіших показників ефективності діяльності підприємства. У зв’язку  з цим дослідження різного  роду факторів, що мають на нього  вплив, набуває виключної актуальності.

Для як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу платоспроможності необхідно знати, яким чином і з яких джерел підприємство отримує грошові кошти і які основні напрямки їх витрат. Метою аналізу грошових потоків підприємства є прискорення руху грошових коштів і підвищення на цій основі оборотності активів і капіталу, а також забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства [10].

Аналіз джерел утворення  грошових коштів здійснюється на основі балансу підприємства, динаміка статей якого інтерпретується як формування джерел або як витрата коштів. Зменшення активів та зростання власного та позичкового капіталу призводять до формування джерел коштів. Використання коштів оцінюється його наслідками – збільшенням активів та зменшенням заборгованості підприємства.

Дослідження структури джерел утворення та напрямів витрачання коштів дозволяє визначити статті балансу підприємства, що увібрали в себе основну суму витрачених коштів та статті за якими ці кошти було утворено.

У першому розділі  розглянуто теоретико-методологічні основи управління ліквідністю і платоспроможністю підприємства. Отже, однією з ключових ознак фінансової стійкості підприємства є його ліквідність і платоспроможність. По-перше, фінансовий стан підприємства є найважливішою економічною характеристикою будь-якого виробництва, на якій будуються рішення керівництва підприємства та його кредиторів. В ринкових умовах стійкий фінансовий стан є необхідною умовою діяльності для підприємства, оскільки від цього залежить своєчасність та повнота погашення його зобов’язань з оплати праці робітників, розрахунків з бюджетом, банками та постачальниками матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів тощо. По-друге, фінансовий стан з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в найбільш загальному вигляді характеризують, чи може воно своєчасно і в повному обсязі провести розрахунки по короткострокових зобов’язаннях перед контрагентами. В ході аналізу вивчається платоспроможність підприємства, основними ознаками якої є наявність в достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку та відсутність простроченої заборгованості.