Аналіз структури та динаміки капіталу підприємства

     Дані  табл.1 свідчать, що загальна вартість капіталу підприємства зросла на 13,4% в основному за рахунок збільшення вартості власного капіталу і на кінець звітного періоду становила 84,9%. Збільшення частки власного капіталу є позитивним моментом для даного підприємства, оскільки сприяє зміцненню його фінансової стійкості. Суттєвий вплив на зростання власного капіталу підприємства має зростання вартості нерозподіленого прибутку, темп зростання якого становив 58,0%.

     Стосовно  залученого капіталу, то його питома вага у загальній вартості капіталу на кінець звітного періоду зменшилась на 2,0% і становила лише 15,1%, що свідчить про зниження залежності підприємства від залучених джерел фінансування і поліпшення його фінансового стану. У структурі залученого капіталу значну частку (78,4%) займають поточні зобов’язання, їх обсяг на кінець звітного періоду зріс на 31,0 тис.грн., що свідчить про погіршення розрахункової дисципліни на підприємстві. Зменшення на кінець звітного періоду кредиторської заборгованості на 27,6 тис.грн. означає, що підприємство практично не використовує товарний кредит постачальників і тим самим обмежує свою ділову активність. У цілому модна сказати про досить стійкий фінансовий стан даного підприємства.

     У наведеному прикладі аналіз балансу  обмежений одним звітним періодом. Однак для визначення тенденцій і закономірностей фінансового розвитку підприємства суттєве значення має трендовий аналіз окремих статей балансу за декілька звітних періодів з можливим використанням математичної статистики.

     Далі  доцільно простежити динаміку структури власного капіталу, тобто вивчити причини її зміни впродовж звітного періоду.

      Підприємство, що використовує тільки власний капітал (табл. 2.2), має найвищу фінансову  стійкість (його коефіцієнт автономії  дорівнює одиниці), водночас обмежує темпи свого розвитку (оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал. 
 
 
 

Таблиця 2.2

Динаміка  структури власного капіталу ВАТ «Тернобуддеталь» 

      Отже, обсяг власного капіталу ВАТ «Тернобуддеталь» на кінець звітного періоду зріс на 548,5 тис. грн.

      У складі власного капіталу найбільшу  питому вагу займає статутний капітал (37,4%), хоч його частка на кінець звітного періоду знизилась на 5,9 пункти. У даній організації простежується тенденція щодо збільшення обсягу фінансування діяльності за рахунок нерозподіленого прибутку. Так на кінець аналізованого періоду у складі власного капіталу нерозподілений прибуток зріс на 7,5 пункти і становив 28,4%. Зазначена тенденція сприяє зміцненню фінансового стану підприємства і підвищенню його ділової активності.

     Розглянемо  структуру залученого капіталу на прикладі ВАТ «Тернобуддеталь». 
 
 

Таблиця 2.3

Динаміка структури залученого капіталу ВАТ «Тернобуддеталь»

     Отже, у складі залученого капіталу на кінець звітного періоду найбільшу питому вагу на підприємстві займають поточні  зобов’язання за розрахунками з бюджетом (21,8%), кредиторська заборгованість постачальникам за товари, роботи, послуги (21,6%) та заборгованість з одержаних авансів (21,3%). Досить суттєвою є заборгованість з оплати праці. Її величина на кінець звітного періоду зросла на 6,2% і становила 127,4 тис. грн. Інші види запозичень мають незначну питому вагу, їх частка у загальній сумі на кінець звітного періоду знаходилась у межах від 0,4 до 9,4%. Загалом на кінець звітного періоду обсяг поточних зобов’язань у ВАТ «Тернобуддеталь» зріс лише на 3,4 тис. грн. і становив 709,0 тис. грн. У валюті балансу поточні зобов’язання на кінець звітного періоду становили лише 15,1%.

     Аналіз  структури залученого капіталу показав, що у процесі своєї діяльності підприємство не використовує кредити  банку. Тому з метою підвищення результативності діяльності ВАТ «Тернобуддеталь» необхідно залучати позичковий капітал, що дозволить істотно збільшити обсяг випуску продукції і підвищити ефективність використання власного капіталу. 

     3. Основні напрямки поліпшення використання капіталу підприємства та оптимізації джерел його формування 

     Формування оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством.

     Оптимальна структура капіталу відображає таке співвідношення використання власного та позикового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

     Будь-яке  підприємство для фінансування своєї  діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду  обігу активів та відповідних  ним пасивів. Активи та пасиви підприємства за строками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, як уже зазначалося вище, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

     Мета  управління структурою капіталу – мінімізувати витрати по залученню довгострокових джерел фінансування і тим самим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними грошових коштів.

     Процес  оптимізації структури капіталу здійснюється у наступній послідовності.

     1. Аналіз складу капіталу в динаміці за ряд періодів (кварталів, років) та тенденцій зміни його структури, а також вплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу. В процесі аналізу розглядаються такі показники, як коефіцієнти фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими зобов’язаннями, коефіцієнт фінансового важеля.

     2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До них відносяться:

• галузеві особливості операційної діяльності (характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність);
• стадія життєвого циклу підприємства (молоді компанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі – використовують переважно власні кошти);
• кон’юнктура товарного ринку (чим стабільніша кон’юнктура цього ринку, а відповідно, стабільніший попит на продукцію підприємства, тим вище та безпечніше стає використання позикового капіталу, та навпаки);
• кон’юнктура фінансового ринку (в залежності від стану цієї кон’юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу);
• рівень рентабельності операційної діяльності;
• податковий тиск на компанію (частка прямих та непрямих податків, що сплачуються у доході від продаж-брутто);
• ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).

     З урахуванням наведених та інших  факторів управління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

     а)встановлення прийнятних пропорцій використання власного та позикового капіталу;

     б)забезпечення у випадку необхідності залучення  додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

     3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких розрахунків був обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективності сформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власниками коштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.

     Сутність  фінансового важеля полягає в  тому, щоб посилити вплив зміни  прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобто у підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

     Друга складова цієї суми – ефект фінансового важеля – відображає вплив структури капіталу на підвищення фінансової рентабельності. Вплив важеля обумовлений тим, що при позитивному значенні диференціалу для підприємства доцільне залучення позикових коштів, однак постійне нарощування плеча важеля може знизити загальний ефект, так як залучення великих розмірів кредитних ресурсів, як правило, супроводжується жорсткістю умов їх залучення. В такому випадку ефект важеля не буде давати максимальної віддачі, а при певних умовах (коли диференціал стане менше нуля) буде знижувати фінансову рентабельність.

     Таким чином, позитивний вплив ефекту фінансового  важеля проявляється тоді, коли економія за рахунок зниження податкових платежів перевищує витрати підприємства за користування позиковими коштами. Значення ефекту фінансового важеля повинно бути таким, щоб компенсувати податкові вилучення з прибутку та забезпечити мінімізацію відхилення між економічною та фінансовою рентабельністю.

     4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес оптимізації базується на попередній оцінці власного та позикового капіталу при різних умовах його залучення та здійсненні розрахунків середньозваженої вартості капіталів. Вирішення задачі побудовано на виявленні тенденції зміни ціни кожного джерела ресурсів при зміні фінансової структури підприємства. Згідно з дослідженнями провідних вчених, зростання частки позикових коштів у загальній сумі джерел супроводжується більш швидкими темпами зростання ціни власного капіталу, ніж ціни позикових коштів. Виходячи з того, що ціна позикових коштів дещо нижча, ніж власних, стверджують, що існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує їхню середньозважену ціну, а відповідно, максимізує ціну підприємства.

     Ціна  підприємства має важливе значення для досягнення стратегічної мети підприємства, так як її зростання призводить до зростання цінності підприємства, його привабливості з точку зору власників майна.

     Але оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу має недолік, так як не враховує впливу сформованої структури на результативні показники діяльності підприємства.