Зовнішня заборгованість країни

justify">- доповнення внутрішніх заощаджень та забезпечення продуктивного

використання ресурсів, які  залучаються позичальниками на внутрішньому та зовнішньому ринку капіталів;

- утримання сумарного обсягу боргових зобов’язань України на економічно безпечному рівні;

- забезпечення потреб держави у позичкових коштах та своєчасне і у повному обсязі виконання зобов'язань за державним боргом;

- мінімізація ризиків державних і корпоративних запозичень шляхом збалансування структури державного і корпоративного боргів за видами валют, відсоткових ставок і термінів погашення боргу;

- забезпечення ефективного функціонування внутрішнього ринку цінних паперів та підтримання постійного доступу до міжнародного ринку капіталу;

- подальше формування іміджу України як надійного позичальника, що вчасно та в повному обсязі виконує свої боргові зобов'язання.

Для реалізації цих напрямів слід виконати такі завдання:

Перше стратегічне завдання - сприяння розвитку внутрішнього ринку  державних цінних паперів через  встановлення ринкового рівня відсоткових  ставок і проведення регулярних аукціонів  з розміщення ОВДП; збільшення частки внутрішніх запозичень у структурі  валового фінансування дефіциту Державного бюджету до рівня, щонайменше, 50%.

Другим стратегічним завданням  має бути розробка нових інструментів внутрішніх державних запозичень з  урахуванням прийнятих рішень щодо реформування системи пенсійного забезпечення. Запровадження накопичувальної пенсійної системи після збалансування Пенсійного фонду України може надати суттєвий поштовх для розвитку внутрішнього ринку капіталів, в т. ч. ринку внутрішніх боргових зобов’язань уряду. В таких умовах Міністерство фінансів має вирішити одне з основних завдань у сфері управління державним боргом – формування стабільної і передбачуваної бази інвесторів у державні цінні папери та збільшення частки довгострокових інструментів у складі внутрішньоборгових операцій уряду.

Згладжування піків боргових виплат і врахування діючих графіків погашення боргу при залученні  нових позик є наступним завданням.

Однією з важливих функцій  боргових менеджерів у країнах з  ринками, що формуються, є управління ризиком рефінансування державного боргу. Втрата можливостей для рефінансування державного боргу в кризових умовах може серйозно поглибити наслідки економічних і фінансових негараздів. К. Котареллі показав, що ризики дестабілізації державних фінансів внаслідок неспроможності уряду рефінансувати наявні боргові зобов’язання, залежать істотним чином від:

- поточного рівня і прогнозованих значень базових фіскальних показників – доходів, видатків бюджету, бюджетного дефіциту, рівня державного боргу, ін.;

- впливу макроекономічних і фінансових шоків на вказані показники (включаючи матеріалізацію умовних зобов’язань);

- впливу інших факторів, включаючи несприятливу динаміку показників, безпосередньо не пов’язаних з бюджетом (значний дефіцит поточного рахунку і високий рівень приватного боргу), і факторів глобального характеру.10 Отже, управління часовою структурою державного боргу має включати контролювання графіку боргових виплат для уникнення піків боргових навантажень.

Дотримання граничних  обсягів надання державних гарантій (1% ВВП); забезпечення їх цільової спрямованості  на фінансування потенційно самоокупних  проектів; встановлення верхньої межі відповідальності Уряду при настанні гарантійного випадку – 80% залучених  за кредитною угодою коштів є четвертим  стратегічним завданням у сфері  управління боргом. Ключовим елементом належної оцінки кредитних ризиків кредиторами і забезпечення повернення кредитних ресурсів позичальниками є механізм часткових гарантій - гарантування державою лише частини зобов’язань боржника. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 р. №131 ”Про затвердження положення про управління ризиками, пов’язаними з наданням державних гарантій, та розподіл таких ризиків між державою, кредиторами і позичальниками” до прийняття рішення про надання державної гарантії здійснюється узгодження Мінфіном з кредитором частки боргових зобов'язань, виконання яких забезпечуватиметься державною гарантією, за результатами ідентифікації та оцінки ризиків. Проте така норма, по-суті, не зобов’язує кредиторів і позичальників приймати на себе певну частину ризиків і не виключає можливості 100% покриття вартості кредитних зобов’язань державою.

П’яте стратегічне завдання стосується забезпечення утримання  економічно безпечного розміру державного боргу України – на рівні 40% ВВП (з урахуванням гарантованого  боргу). Дотримання боргової стійкості і зважене управління державними фінансами є необхідними передумовами для стримування суверенних ризиків і нівелювання загроз фінансової дестабілізації. Результати теоретичних і емпіричних досліджень свідчать про те, що високий державний борг негативно впливає на темпи економічного зростання під впливом наступних чинників:

а) дестимулювання приватних  інвестицій: ризики дефолту і фінансової дестабілізації посилюють макроекономічну  непевність, крім того, інвестори можуть зазнавати втрат від надмірного оподаткування, монетизації бюджетного дефіциту і експропріації приватної  власності;

б) підвищення реальних відсоткових  ставок: високий рівень боргу збільшує розмір ризикової премії, яку сплачують  суверенні позичальники, а високі відсоткові ставки, у свою чергу, пригнічують  темпи економічного зростання;

в) зростання вразливості  до дії зовнішніх шоків, посилення  макроекономічної непевності і підвищення ймовірності дефолту.

Для створення достатнього  запасу міцності фінансової системи  у випадку дії зовнішніх шоків  і забезпечення відповідності рівня  державного боргу України економічному потенціалу країни щодо погашення та обслуговування боргових зобов’язань  ліміт державного і гарантованого  державою боргу має бути знижений до рівня 40% ВВП.

Нижчий розмір державного боргу визначатиме менші потреби  в його рефінансуванні. Незначні потреби  уряду в рефінансуванні накопичених  боргів, у свою чергу, полягають у  наступному:

1) зниження ризиків різких  стрибків доходності боргових  зобов’язань уряду під впливом  психологічних настроїв інвесторів;

2) зменшення негативного  впливу переливів іноземних капіталів  на обмінний курс національної  валюти;

3) скорочення витрат на  обслуговування державного боргу  при погіршенні ступеню кредитоспроможності  уряду в очах інвесторів;

4) розширення потенціалу  для проведення стимулюючої фіскальної  політики і поглинання фінансових  шоків, пов’язаних із скороченням  податкових доходів бюджету.

Введення ліміту заборгованості українських банків перед нерезидентами  на рівні 20% загальних пасивів банку  є шостим напрямком стратегії.

Завершення програми рекапіталізації  проблемних банків У ході недавніх фінансових криз у країнах з ринками, що формуються, вливання державних коштів у банківський капітал стало найбільш вагомим чинником зростання державного боргу. Наприклад, у Індонезії підтримка банків державою призвела до зростання державного боргу більш, ніж на 50% ВВП, породжуючи проблеми боргової стійкості, не зважаючи на помірні обсяги дефіциту бюджету і незначний розмір державного боргу в минулому. У Таїланді і Кореї відповідні показники складали 42% і 34% ВВП відповідно, а у Туреччині зростання державного боргу, внаслідок реалізації программ рекапіталізації банків, досягло 33% ВВП. Загалом у вибірці 12 країн, охоплених фінансовими кризами, у фазі стабілізації економіки співвідношення державного боргу до ВВП у середньому було на 36% ВВП вищим, ніж у докризовий період [33].

 

 

 

 

Висновки до розділу 3

3.1.Співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення економічної незалежності та економічної безпеки. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення.

У цілому співробітництво  з міжнародними фінансовими інституціями має базуватися на стратегічних пріоритетах  економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади:

• відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими  інституціями пріоритетам п економічного та соціального розвитку;

• мобілізація й ефективне  використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних  інвестицій;

• дотримання економічно обґрунтованих  і загальновизнаних меж і порогів  рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності  держави;

• залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних  фінансових відносин України.

3.2. Врегулювання зовнішньої заборгованості України потребує застосування системного підходу зважаючи на складність процедур управління, що задіяні при цьому. Існує необхідність врахування системної реакції економіки країни, постійного запровадження коригуючих сигналів й аналізу наступних відгуків системи. На підставі цього можна підвищити рівень управління зовнішнім державним боргом, більш ефективно використовувати переваги та можливості здійснення державою зовнішніх запозичень, оптимізувати його структуру, уникнути або пом'якшити негативний вплив, пов'язаний з його обслуговуванням.

 

ВИСНОВКИ

 

1.Економічна сутність державного зовнішнього боргу полягає в сумі випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх)

Залучені зовнішні позики повинні вести до збільшення виробничих потужностей, головним чином тих  підприємств, продукція яких йде  на експорт. Збільшення експорту продукції  призведе до збільшення валютних надходжень до держави, які необхідні для  обслуговування та погашення зовнішнього  боргу.

Ріст державного боргу  призводить до збільшення витрат по його обслуговуванню. Управління державним  боргом повинно бути спрямовано на збільшення середнього терміну погашення  заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу.

Розміри державного боргу  в своїх абсолютних значеннях  можуть досягати досить великих величин, проте борг завжди мусить знаходитися  в певній визначеній кореляційній залежності у відповідній пропозиції, відносно абсолютної величини ВВП.

Комплексне вирішення  проблеми зовнішнього державного боргу  із врахуванням запропонованих заходів  сприятиме розбудові державних  фінансів та покращанню фінансового  стану України.

2. Аналіз зовнішнього державного боргу України показав, що хоча сума боргу на даний момент не критично великою, подальше зростання державного боргу спричинить погіршення показників бюджетної безпеки, негативно спливатиме на стан платіжного балансу та інвестиційну привабливість України, загрожуватиме стабільності грошово-кредитного та валютного ринків України.

Обслуговування та погашення  вказаних боргових зобов'язань у  майбутньому може призвести до неспроможності вирішення нагальних соціально-економічних  потреб, що загрожуватиме втратою  суверенітету і руйнуванням вітчизняної  фінансової системи

Враховуючи специфіку  стану державної заборгованості України (левова частка зовнішнього  боргу України— державний борг, обслуговування якого проводиться  з державного бюджету), дуже важливо  розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності  та тимчасової ліквідності, включали б  також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет. Необхідність розрахунку таких індикаторів  зумовлена тим, що рівень державної  заборгованості значно впливає на бюджетно-податкову  політику держави, обмежуючи можливість управління видатками бюджету для  досягнення цілей макроекономічної стабілізації у майбутньому.

Боргові проблеми України  не є унікальними і мають зарубіжні  аналоги. Але використання досвіду  розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна  практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна  корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

3.Можливості розв’язання боргової проблеми в Україні полягають перш за все у розробці стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна, яка повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат; подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом, використання світового досвіду врегулювання боргу.