Зовнішня заборгованість країни

Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду  виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних фондів. Але роль Національного банку  України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції  платіжного агента уряду України.

Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зокрема  державного зовнішнього боргу, є  однією з додаткових функцій, яку, поряд  з основними, виконує центральний  банк держави. Згідно із Законом України  «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку  реконструкції та розвитку, Міжнародної  фінансової корпорації, Міжнародної  асоціації розвитку та Багатостороннього  агентства по гарантіях інвестицій»  від З червня 1992 р. Україна вступила до Міжнародного валютного фонду  через приєднання до Угоди Фонду. На Міністерство фінансів України як фінансового агента уряду України  покладається здійснення всіх фінансових операцій відповідно до статей Угоди  Фонду. Національний банк України виступає як банк-депозитарій будь-яких сум  Фонду, Банку, Корпорації, Асоціації  та Агентства на території України [5, C. 14].

Членство в МВФ дає  можливість країні, що відчуває тимчасові  труднощі з платіжним балансом та нестачу коштів у іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань, отримувати позики в іноземній  конвертованій валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення валютного резерву [6, C. 17].

1.3 Вплив зовнішнього державного  боргу на фінансове становище  держави

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу  характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом  податки, тобто антиципація податків, їхнє випередження. Функціонування державних  позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною  сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою.

Існують стандартні показники  щодо виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід  країни в зону ризику. Країни, експорт  яких зростає порівняно швидкими темпами, можуть дозволити собі вищий  рівень зовнішнього боргу щодо розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється.

Для прогнозу перспективи  розвитку, потреби в зовнішніх  запозиченнях і оцінки здатності  здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які отримують позики і кредити  від групи Світового банку, розроблено "Мінімальну стандартну модель". За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти. Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними  групами країн дає змогу краще  відчути розмах коливань.

Залежно від характеру  наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

 Державний борг формується  під впливом як об’єктивних,  так і суб’єктивних факторів.

До об’єктивних можна  віднести: несприятливий інвестиційний клімат,

трансформаційний склад  виробництва і звуження на цій  основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення.

Суб’єктивні фактори пов’язані  з ситуативними прорахунками у тактиці  впровадження реформ і фактичною  відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають  місце спроби вирішення поточних проблем у надзвичайному порядку порядку [7].

 Логіка конкретних  макроекономічних і фінансових  рішень може бути продиктована  як політичним міркуваннями, так  і вибором на користь суспільного  добробуту. В будь-якому випадку  борговими перспективами визначається  фінансове здоров’я країни.

Проведені заходи не забезпечать  розв’язання проблеми державного боргу  України: вони тільки сприятимуть поглибленню  депресивних тенденцій у вітчизняній  економіці – внаслідок послаблення  стимулюючого впливу державних видатків на економічний розвиток держави  і збільшення боргового навантаження на її платіжний баланс.

Дефіцит державного бюджету  виникає внаслідок надмірних  витрат держави: на військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо.

Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави.

 Сучасна держава для  регулювання ринкової економіки  широко застосовує фіскальну  політику, тобто регулювання здійснюється  через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

В залежності від методів  проведення фіскальна політика може бути :

• дискреційною
• недискреційною.

Дискреційна політика  - політика, що проводиться державою на власний  розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне  маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального  обсягу національного виробництва.

Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під  дією державних заходів.

До категорії країн  із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких  показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80%; або відношення величини боргу  й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220% [8, C. 29].

Наявність державного боргу  потребує здійснення щорічних відсоткових  платежів, які повинні фінансуватися  за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких  видатків держава повинна або  зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або  збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається  за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або  додаткових державних позик. Додаткове  запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати  зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати  економічне зростання країни.

Проте державні видатки також  мають різний характер. Якщо приріст  витрат відбувається головним чином  за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар  на майбутні покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний  характер, спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в "людський капітал" у системі освіти та охорони здоров'я, тоді державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки [9]. Отже, в цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки приватного. Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень.

Висновки до розділу 1

1.1. Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом.

1.2. Управління державним боргом — одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків. Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. Державний борг має економічно обґрунтовані межі.

1.3. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень.  

РОЗДІЛ 2. Аналіз зовнішнього  державного боргу України

2.1 Роль міжнародних фінансових  організацій у регулюванні зовнішнього  боргу України

В умовах подолання негативних наслідків світової фінансово-економічної  кризи та необхідності відновлення  економічного зростання співробітництво  України з міжнародними фінансовими  організаціями (МФО) спрямовується  на залучення додаткових фінансових ресурсів для реформування національної економіки, реалізацію пріоритетних системних  та інвестиційних проектів. У сучасній системі міжнародних відносин ресурси  МФО, за умови їх ефективного використання, є важливим джерелом ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів та завдань соціального та економічного розвитку, інструментом інституційних  перетворень та міжнародної інтеграції [10, C. 230].

З метою концентрації зусиль МФО на першочергових заходах  Уряду розроблено та схвалено Стратегічні  напрями та завдання щодо залучення  міжнародної технічної допомоги і співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2009—2012 роки. Крім того, у вересні 2009 року Урядом схвалено нову спрощену процедуру підготовки спільних з МФО проектів та вдосконалено систему моніторингу та оцінки їх результативності.

МЗС України надає сприяння розвиткові співробітництва України  з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Європейським банком реконструкції  та розвитку (ЄБРР) та Світовим банком (СБ), Європейським інвестиційним банком (ЄІБ), Північним інвестиційним банком (ПІБ), Кредитною установою для  відбудови (KfW) та іншими МФО. В Україні  успішно діють постійні представництва МВФ, Світового банку та ЄБРР.

У 2009 році МЗС сприяло  започаткуванню переговорів з Банком розвитку Ради Європи (The Council of Europe Development Bank – CEB).

Міністерство закордонних  справ України, у межах компетенції, бере участь у підготовці, опрацюванні  та погодженні міжнародних договорів  щодо реалізації системних та інвестиційних  проектів МФО в Україні, зокрема  в рамках «Порядку ініціювання, підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» (постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1027).

Представники МЗС беруть участь у перегляді проектних  портфелів ЄБРР та СБ в Україні, сприяють проведенню переговорів щодо укладення  міжнародних договорів між Україною та МФО, надають допомогу делегаціям України у підготовці та участі у  зборах ЄБРР, МВФ та СБ тощо.

Протягом 2009 року Україні  вдалося залучити ресурси для  підготовки десяти нових спільних з  МФО інвестиційних проектів в  державному секторі економіки на загальну суму – понад 4 млрд. дол. США (ці проекти фінансуються з боку Світового банку, ЄБРР та ЄІБ).

Співробітництво з Міжнародним  валютним фондом

Членом МВФ Україна  стала 3 вересня 1992 року відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій». [11, C. 134-135]

15 жовтня 2008 року Українська  Сторона запросила до Києва  місію МВФ. У рамках роботи  місії були розпочаті дискусії  стосовно укладання Угоди між  Україною та МВФ про «стенд-бай». Пропозиція України по залученню  коштів була розглянута та  підтримана Радою Директорів  МВФ 5 листопада 2008 року.