Зовнішня заборгованість країни

У І півріччі 2011 року українські банки продовжували скорочувати свої зовнішні боргові зобов’язання. Із початку року вони зменшилися на 0.6 млрд. дол. США – до 27.5 млрд. дол. США (18.2% від ВВП) (Рисунок 2.3). Із кінця 2008 року борг банківського сектору скоротився майже на третину (на 12 млрд. дол. США). Протягом звітного півріччя спостерігалося зменшення зовнішніх зобов’язань банків за кредитами (переважно довгостроковими) на 1.8 млрд. дол. США (на 9.3%). Зовнішній борг державних банків протягом І півріччя 2011 року збільшився на 0.8 млрд. дол. США – до 3.8 млрд. дол. США (13.8% від боргу банківського сектору) в результаті збільшення зобов’язань за єврооблігаціями (на 0.5 млрд. дол. США) та довгостроковими депозитами (на 0.3 млрд. дол. США). Зовнішній борг інших секторів економіки (включно з міжфірмовим боргом) за І півріччя 2011 року зріс на 4.1 млрд. дол. США (на 7.2%) – до 60.8 млрд. дол. США (40.4% від ВВП). За рахунок власне операцій обсяг боргу зріс на 3.6 млрд. дол. США, а за рахунок курсової різниці та інших змін – на 0.5 млрд. дол. США. Звітний період відзначався: зростанням кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоторговельними операціями (на 2 млрд. дол. США – до 15.8 млрд. дол. США); накопиченням простроченої заборгованості за негарантованими кредитами до 4.7 млрд. дол. США порівняно з 3.8 млрд. дол США на початок року; залученням під гарантії уряду 0.7 млрд. дол. США за єврооблігаціями на фінансування інфраструктурних проектів.

Короткострокова складова боргу інших секторів унаслідок швидкого накопичення зобов’язань за торговими кредитами та простроченою заборгованістю зросла до 36.1% порівняно з 33.5% на початок 2011 року. Зовнішній борг підприємств з часткою державної власності понад 50% у І півріччі 2011 року збільшився до 8.2 млрд. дол. США (13.5% від загального боргу інших секторів) за рахунок зростання кредиторської заборгованості перед нерезидентами на 0.4 млрд. дол. США та зобов’язань за єврооблігаціями на 0.7 млрд. дол. США.

Рис 2.3. Валовий зовнішній борг України за початковими строками погашення [18].

Борг інших секторів економіки  України, включно з кредитами від прямого інвестора, за станом на 1 липня 2011 року становив майже половину (49.3%) валового зовнішнього боргу України. Частка боргу секторів державного управління та органів грошово-кредитного регулювання досягла 28.4%, натомість питома вага боргу банківського сектору у валовому обсязі зовнішнього боргу продовжує скорочуватися (22.3% порівняно 24.0% за станом на початок року) [18, C 75-80].

У структурі валового зовнішнього боргу за початковим строком погашення переважають довгострокові зобов’язання (76.7% від обсягу боргу). Одночасно частка короткострокового боргу за І півріччя зросла з 21.8 до 23.3%. Основною валютою зовнішніх зобов’язань за станом на 01.07.2011 р. залишається долар США (70.0%). Запозичення у СПЗ становлять 13.7% від валового обсягу боргу. Питома вага зобов’язань в євро за І півріччя зросла з 10.7 до 11.2%. Частка зовнішньої заборгованості в гривні залишається незначною – лише 2.3%.

Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на кінець І півріччя 2011 року становив 53.5 млрд. дол. США (43.4% від загального обсягу валового зовнішнього боргу України).

Якщо не знизити темпи зростання державного боргу, то це потенційно може привести до проблем в економіці країни. Зокрема це може призвести до падіння життєвого рівня; девальвації національної валюти; зростання на імпортні товари (у тому числіна пальне); інфляція; відставання зарплат і соціальних виплат від зростання цін [20, C. 25]

Наступного року, як прогнозують  міжнародні економісти, обсяг держборгу  буде тільки рости. За розрахунками економістів  фонду, в 2012-му він може досягти 43,7% ВВП. При цьому в наступні роки очікується його скорочення. Так, в 2013 р. боргові зобов’язання України зменшаться до 41,8% ВВП, в 2014 р. — до 39,4%, в 2015 р. — 34,6% [21, C. 201]. На сьогодні Україна на міжнародній арені не вважається добросовісним позичальником, завдяки чому ставки для України зберігаються на рівні 8-9%, в той час, як для країн ЄС вони не перевищують 3-4%.

2.3 Міжнародний досвід  врегулювання боргових проблем

Проблема ефективного  врегулювання державного боргу в  Україні є передумовою ефективного  функціонування державних фінансів та важливим питанням економічної безпеки, тому врахування кращого досвіду  і практики врегулювання державного боргу у країнах світу є  надзвичайно важливим завданням  боргової політики України [22].

На сьогодні майже не існує  країни, державний бюджет якої характеризується наявністю позитивного сальдо. І розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються, притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу. Обмеженість власних ресурсів, неефективне використання кредитів, порушення строків виконання боргових зобов’язань обумовили значне зростання обсягу світової заборгованості.

Відмінною особливістю боргової політики різних країн є підходи  до її реалізації на інституціональному рівні, що у загальному виді поділяються  на:

• виконання функцій управління державним боргом міністерством фінансів;
• розподіл функцій управління державним боргом між міністерством фінансів та центральним банком.

За даними підходами реалізація боргової політики базується на основі традиційних інститутів державного управління. Однак останнім часом у світовій практиці широке застосування набула практика делегування повноважень по регулюванню державним боргом незалежним органам – агентству з управління державним боргом, що підзвітне міністерству фінансів.

На сьогодні боргова політика Росії направлена на скорочення і  поступове припинення зовнішніх державних запозичень. Подібної спрямованості боргової політики дотримується і Казахстан, внутрішній борг якого складає 90 % загальної суми заборгованості. Для покриття бюджетного дефіциту у даній країні використовуються внутрішні позики та кредити міжнародних організацій. Особливістю боргової стратегії Казахстану є відмова від випуску єврооблігацій та спрямування заходів на скорочення зовнішнього та гарантованого державного боргу. [16]

Прикладом діаметрально протилежних  напрямів сучасній борговій політики Росії та Казахстану служить Японія. Більше половини державного боргу Японії складають облігації внутрішньої державної позики, які протягом десятиріч є одним із головних інструментів покриття бюджетного дефіциту. Внутрішній борг Японії залишається одним з найбільших серед розвинених країн. Його величина на кінець липня 2006 року складала 152 % ВВП. Тому основним завдання боргової політики є зменшення розмірів внутрішнього боргу, що передбачає скорочення випуску цінних паперів з 29,97 трлн. ієн (близько 250 млрд. дол. США) до 27 трлн. ієн (близько 220 млрд. дол. США). [18]

У розвинених країнах операції з обслуговування державного боргу: підготовка документів з продажу  нових випусків державних цінних паперів, вивчення кон’юнктури ринку  позичкових капіталів, розміщення позик  серед кредиторів, виплата і нарахування  процентів, здійснюють спеціальні підрозділи міністерства фінансів (в США –  спеціальні бюро державного боргу міністерства фінансів, в Англії – особливий  відділ міністерства фінансів). Особливістю  США є виконання всіх поточних операцій по управлінню державним боргом Федеральною Резервною Системою (ФРС), яка виступає як фінансовий агент та депозитарій для Міністерства фінансів США.

Як елемент вдосконалення  інституційної складової механізм регулювання державного боргу у країнах, що розвиваються можна назвати приклад Польщі, що планує створити агентство управління ризиками державного боргу

В інших країнах (Франція, Великобританія, Німеччина) відсутні обмеження  на абсолютний розмір державного боргу, але підконтрольним є показник приросту його за рік, тобто різниця між  сумою випущених і погашених  в даному році позик. Так, у Німеччині  вказаний приріст не може перевищувати об’єму передбачених в даному році асигнувань на капітальні вкладення в федеральному бюджеті і бюджеті земель. Боргова політика у Великобританії передбачає дотримання 2 основних правил:

- „золоте правило” –  уряд робить позики тільки  для того, щоб

інвестувати їх у певні  сектори економіки, а не витратити;

- „правило стабільного  інвестування” – відношення  суми внутрішнього державного боргу до ВВП протягом економічного циклу має утримуватися на стабільному рівні 30%. [25] Одним із способів врегулювання проблем із державним боргом є реструктуризація боргових зобов’язань, що направлена на мінімізацію втрат кредиторів та забезпечення виконання зобов’язань позичальником за рахунок зменшення тягаря боргу. Параметри реструктуризації є індивідуальними для кожної країни, з деякими спільними особливостями чи закономірностями.

Реструктуризації підлягають як внутрішні так і зовнішні запозичення. Перші є переважно примусовим заходом, що забезпечується значною регулюючою роллю держави в економіці багатьох країн. Так, даний метод був застосований в Аргентині для врегулювання внутрішньої заборгованості перед пенсійними фондами. В результаті було здійснено обмін урядових зобов’язань і відсотків за ними на нові, скориговані на рівень інфляції, строком на 42 роки, із щорічною відсотковою ставкою 5,96%. [26, C 5-6].

Реструктуризація є основним методом управління державним боргом, що використовується останнім часом у Молдавії. Зменшення величини зовнішнього боргу досягла Молдавія за рахунок реструктуризації у 2006 році державного боргу перед Росією та США на умовах Паризького клубу кредиторів. Остання угода передбачала реструктуризацію двосторонніх зовнішніх боргів Молдавії перед країнами - членами клубу на суму близько 150 млн. дол. Реструктуризація платежів по 30% буд відбуватися на основі Х’юстонських умов: борги за офіційною допомогою на розвиток протягом 20 років, з відстрочкою 10 років; комерційні борги – на 15 років з 5-річною відстрочкою з прогресуючою сплатою за відповідним ринковим курсом; інші 70% боргів будуть погашатися протягом 3 років. [27, C 30-33] Реструктуризація, як традиційний метод управління державним боргом набула розповсюдження і в країнах ЦСЄ. Зокрема Польща здійснювала реструктуризацію шляхом викупу боргів та обміну на облігації Брейді у відповідності з планом Брейді, що покращило умови обслуговування  погашення заборгованості [28].

Висновки до розділу 2

2.1. Активізація проведення ринкових перетворень, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, а також інтеграція України в систему світового господарства – основні фактори, що зумовили об'єктивну необхідність членства нашої країни у МФО. Зважаючи на це, співпраця з МФО – важливий чинник успішного запровадження курсу економічних реформ, розбудови інфраструктури ринкової економіки в Україні, створення якої є запорукою залучення у країну коштів іноземних приватних інвесторів. На даний момент Україна тісно співпрацює з багатьма міжнародними фінансовими організаціями. Позики які отримуються є важливим інструментом  у вирішенні економічних проблем, проте умови їх отримання та погашення грають велику роль у регулюванні зовнішнього боргу країни.

2.2. Загалом розмір державного боргу України невисокий у порівнянні з розвинутими країнами, але темпи його зростання виглядають дійсно загрожуючими. Наприклад, до кризи відсоток до ВВП складав менше 10%, а зараз — більше 40%. Якщо не знизити темпи зростання державного боргу, то це потенційно може привести до проблем в економіці країни. Зокрема це може призвести до падіння життєвого рівня; девальвації національної валюти; зростання на імпортні товари (у тому числі на пальне); інфляція; відставання зарплат і соціальних виплат від зростання цін.

2.3.У механізмі формування державного боргу різних країн простежуються специфічні риси та особливості цього процесу, однак можна виділити загальну еволюційну схему за якою відбувається накопичення зобов’язань і загальні методи та інструменти врегулювання заборгованості, що є результатом накопиченого світового досвіду вирішення боргових проблем.

Поточна ситуація у сфері  державних запозичень країн пострадянського  простору та Східної Європи характеризується проведенням зваженої політики і  переходом до застосування методів  активного управління боргом з метою  скорочення витрат на його обслуговування. Процес управління державним боргом знаходиться на етапі переходу до єдиної системи, що включає в себе уніфіковані та багатоланкові елементи регулювання державними борговими  зобов’язаннями.

 РОЗДІЛ 3. Можливості розв’язання боргової проблеми в Україні

3.1 Напрямки та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями

На сьогоднішній день Україна  є членом таких міжнародних фінансово-кредитних  організацій як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) та Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР).

Одним із найважливіших кредиторів України є Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Починаючи з 1994 року, співпрацю  з МВФ було активізовано за такими основними програмами:

• Програма STF – програма системної трансформаційної позики. Нею скористались всі без винятку  держави з перехідною економікою.

• Програма EFF – програма розширеного фінансування для сприяння економічній стабілізації.

• Програма SВА (stand-by) - надається  спеціально для підтримки курсу  національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу.

Рада директорів Міжнародного валютного фонду (МВФ) 5 листопада 2008 року затвердила щорічну програму Stand-By (SBA) обсягом близько 16,5 млрд. доларів  США з метою допомоги Україні  у забезпеченні фінансової та економічної  стабільності. Впровадження програми сприятиме макроекономічній стабільності, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи  в умовах глобальної кризи, довіри на фінансових ринках та структурній перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури [29, с. 135].