Значення і напрямки іноземних інвестицій

Міністерство  аграрної політики та продовольства  України

    Дніпропетровський державний аграрний університет

Навчально-науковий інститут економіки

ФАКУЛЬТЕТ ОБЛІКУ І ФІНАНСІВ 
 

Кафедра економічної теорії

та  економіки сільського

господарства 
 

    Курсова робота

    з дисципліни: ”Економічна теорія”

    на  тему:

    «Значення і напрямки іноземних  інвестицій» 
 

                                                                      Виконав: студент

                                                                                         гр.

                

                                                                      Перевірив: ст.викладач

                В.В.Кушмаєва 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ - 2011

 

      ЗМІСТ 

Вступ

Розділ І  Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності

1.1. Поняття, сутність та класифікація інвестицій

1.2. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності

1.3. Форми руху капіталу та інвестицій

Розділ ІІ Значення іноземних інвестицій в економічному розвитку України

2.1 Важливість вкладення іноземного капіталу в економіку України.

2. Проблеми  іноземного інвестування в сучасних умовах.
3. Органи, які здійснюють керування та контроль іноземним інвестуванням.

Розділ ІІІ  Проблеми та пріоритетні напрямки залучення  іноземних інвестицій для підприємства

3.1 Пріоритетні сфери, зони та об'єкти іноземного інвестування  в Україні.

3.2 Фактори, що  перешкоджають притоку капіталу  та іноземних  інвестицій в  економіку України. 

3.3 Політика держави  та основні напрямки по залученню  іноземних інвестицій

Висновки

Список використаної літератури

 

      ВСТУП 

     Зараз настав етап відродження української  економіки, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення  деструктивних процесів. Перш за все  це виявилось у значному скороченні у порівнянні з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних об'ємів виробництва. Став більш  насичений споживацький ринок, підвищились  доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Суттєвою передумовою  для підвищення ділової активності в економіці являється подальший  розвиток процесу приватизації державної  власності [3,ст.99].

     Ці  і деякі інші позитивні тенденції  в господарській динаміці свідчать про рух економіки України  до стабілізаційної фази перехідного  періоду. Однак, стійкість даного руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається  недостатньо міцною при відсутності  необхідних структурних зрушень  в реальному секторі економіки.

     Таким чином, у зв'язку з продовженням нестабільності в економічному стані України  багато ведучих економістів пов'язують майбутнє нашої держави з залученням в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє довгострокові цілі створення  в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим  рівнем життя населення.

     Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий  досвід управління. Крім того, залучення  іноземного капіталу в матеріальне  виробництво набагато вигідніше  отримання кредитів для закупок  необхідних товарів, які лише помножують загальний державний борг.

     Приток  зарубіжних капіталовкладень життєво  важливий для досягнення середньострокових  цілей, таких як вихід з сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому, звичайно, українські громадянські інтереси не співпадають з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не лишити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей.

     Ця  задача має рішення, що підтверджується  світовим досвідом (наприклад утворення  нових індустріальних країн), але  для знаходження яких-небудь визначальних дій по її здійсненню потрібно в  першу чергу вивчити конкретний стан у сфері залучення іноземних  інвестицій у справжніх українських умовах, розглянути економічну і законодавчу бази, які забезпечують інвестиційний клімат в країні. При цьому в моїй роботі найбільшу увагу приділено останній з вказаних, так як сьогодні саме невизначеність в цій сфері обмежує інвестиційний процес, тобто спостерігається парадокс: могутній інструмент по залученню іноземного капіталу одночасно є основною причиною, утримуючою інвесторів від великих вкладів[2,ст.106].

 

      РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ  ІНВЕСТИЦІЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ 

     1.1Поняття,  сутність та класифікація  інвестицій 

     На  початку 90-х років Україна слідом за країнами Центральної і Східної  Європи розпочала ринкове реформування економіки. Економічна діяльність окремих  господарюючих суб'єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.

     Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатись у нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття  та сутність цих термінів у нашій  економічній літературі все ще трактуються  по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюється з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність" - з  інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю  суттю та економічним змістом  не однозначні [5,ст.86].

     Термін "інвестиції" походить від латинського  слова "invest", що означає вкладення  коштів. У більш широкій трактовці  інвестиції являють собою вкладення  капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове  та економічне визначення.

     За  фінансовим визначенням, інвестиції —  це всі види активів (коштів), що вкладаються  в господарчу діяльність з метою  отримання доходу.

     Економічне  визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки  на створення, розширення, реконструкцію  та технічне переозброєння основного  капіталу, а також на пов'язані  з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від  руху видатків на основний капітал.

     Законом України «Про інвестиційну діяльність»  інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [1,ст.25].

     Це  визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень  про інвестиційну діяльність як процесу  вкладання ресурсів (благ, майнових й інтелектуальних цінностей) з  метою одержання прибутку в майбутньому.

     Слід  звернути увагу, що інвестиції спрямовуються  не тільки на створення прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту, а і на інші форми забезпечення розвитку і підвищення ринкової вартості підприємства, що знаходить відбиття у зростанні суми вкладеного капіталу.

     Відповідно  до Закону (ст.1), до майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються у підприємницьку діяльність, належать:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);
• права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• інші цінності.

     Ці  цінності та майнові права складають  об’єкти інвестиційної діяльності.

     Інвестиції  для створення основних фондів і  приросту матеріально-виробничих запасів  здійснюються у формі капітальних  вкладень.

     Основним  джерелом інвестування є національний дохід, за рахунок якого утворюється  фонд нагромадження, що, у свою чергу, умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. За рахунок цих фондів формуються валові і чисті (у їх складі) інвестиційні ресурси.

     Валові  інвестиції (ВІ) – це загальний обсяг  інвестованих коштів у певний період, спрямований на відтворення (нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння  і на приріст товарно-матеріальних запасів).

     Джерелом  чистих інвестицій (ЧІ) є фонд відновлення, за рахунок якого формуються нові виробничі фонди. Вони менше валових  на величину коштів, що спрямовуються  з фонду відшкодування у вигляді  амортизаційних відрахувань (А).

     Динаміка  показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі, тому що чисті  інвестиції є вкладанням коштів у  знову можливе виникнення таких  макроекономічних пропорцій:

     а) ЧІ <0, або А>ВІ, що призводить до зниження виробничого потенціалу, зменшенню  обсягів продукції і послуг, погіршення стану економіки;

     б) ЧІ = 0, або ВІ = А, що засвідчує відсутність  економічного зростання;

     в) ЧІ >0, або ВІ< А, що забезпечує розширене  відтворення, економічне зростання  за рахунок зростання доходів, темпи  якого перевищують темпи зростання  обсягу чистих інвестицій.

     Залежно від джерел фінансування розрізняють: власні кошти інвестора, запозичені (державний кредит, кредити комерційних  банків й інших фінансово-кредитних  установ), залучені кошти (кошти інших  інвесторів і вкладників).

     За  формами власності інвестиції можна  розподілити на:

• державні – що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;
• колективні – кошти господарських товариств, спілок, громадських і релігійних організацій, інших юридичних осіб, заснованих на колективній власності;
• приватні – кошти населення (індивідуальних інвесторів), а також юридичних осіб з приватним капіталом.

     У регіональному аспекті розглядають  інвестиції:

• внутрішні, або вкладання капіталу суб’єктами господарської діяльності даної держави;
• іноземні – вкладання капіталу іноземними юридичними і фізичними особами, іноземними державами, міжнародними урядовими і неурядовими організаціями;
• закордонні – вкладання капіталу в об’єкти інвестування за межами території даної держави (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна і т.д.).

     Залежно від строків освоєння інвестицій можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правило  інвестування проголошує, що інвестиції повинні бути довгостроковими (у  світовій практиці – більше 1 року), однак через несприятливі умови  інвестиційного клімату, нестабільність політичних обставин і високі темпи  інфляції інвестори вимушені шукати об’єкти середньострокових або  короткострокових вкладень. Згідно з  методологією НБУ в Україні короткостроковими  вважаються інвестиції до 1 року, середньостроковими – до 3-х років, довгостроковими  – більше 3-х років.