Загальна характеристика орендних відносин

Об’єктами оренди можуть також бути нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально-визначене  майно підприємств, а також майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених  у процесі приватизації (корпоратизації).

Сторони в договорі оренди.

Суб’єктами оренди (сторонами  в договорі оренди) є орендодавці  та орендарі.

Орендодавцями (тобто  органами та організаціями, фізичними  особами, що передають майно в  оренду) є:

• Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоризації), що є державною власністю;

• органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить до Автономної Республіки Крим або перебуває у комунальній власності;

• підприємства – щодо окремого індивідуально-визначеного майна, а з дозволу зазначених вище орендодавців – також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна;

• фізичні особи.

4. Розвиток, сутність і встановлення лізингу

З розвитком ринкових відносин у країнах з перехідною економікою зростає значення лізингу  для суб'єктів господарювання як перспективного методу інвестування. Актуальність розвитку лізингу в умовах ринкової трансформації економіки України полягає, насамперед, у необхідності технічного переоснащення та оновлення основних засобів існуючих підприємств, запровадження нових результатів в межах наукових досліджень та дослідно-конструкторських робот у процес виробництва, а також у потребі розширення матеріально-технічної бази малих та середніх підприємств у рамках програм розвитку малого та середнього бізнесу.

На сучасному етапі  розвитку лізингових відносин проблеми організації та регулювання лізингу привертають увагу багатьох фахівців, про що свідчить значна кількість наукових публікацій, присвячених цій темі. Серед вітчизняних дослідників проблем лізингу в умовах перехідної економіки слід назвати Н.Внукову, А.Загороднього, О.Луб'яницького, Л.Мельника, В.Міщенка, А.Мокія, Н.Слав'янську, В.Трача, Т.Унковську, Г.Холодного, Г.Черевка та інших. Проте через динамізм сучасних соціально-економічних, політичних процесів зазнають відповідних змін і умови здійснення лізингових операцій, які не завжди носять позитивний характер, потребують швидкого реагування і недостатньо вивчені. Тому ряд актуальних питань щодо оцінки, розвитку, фінансування та кредитування лізингу потребують додаткового дослідження.

У роботі визначено суть та  необхідність розвитку лізингу в Україні. Проаналізовано стан та динаміку розвитку ринку в Україні за останній рік. Розглянуто проблеми, що гальмують розвиток та ефективне використання лізингової діяльності в Україні та наведено шляхи вирішення цих проблем. Лізинг як вид господарської діяльності. У світовій практиці немає єдиного визначення терміну "лізинг". Деякі фахівці ототожнюють його з товарним кредитом, інші - з банківським кредитом, треті - з орендою. Законодавство України визначає його як підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів. Сьогодні лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди. До них, зокрема, належать:

• зменшений обсяг ліквідних засобів у зв’язку із труднощами, що постійно виникають на грошовому ринку;
• підвищення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які надають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення до господарського обігу малих і середніх фірм;
• підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових осередків у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;
• загальне збереження ліквідності підприємств;
• створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вищевикладені аргументи  свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної  діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в  умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у  зв’язку із недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а отже може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

Розвиток лізингу є  особливо актуальним для України  з огляду на такі обставини. По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці. По-друге, в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування.

Активне впровадження лізингових операцій сприятиме оновленню основних фондів завдяки збільшенню доступу  підприємств до зовнішніх джерел фінансування інвестицій, і розвитку малого та середнього бізнесу завдяки  більшій доступності лізингових операцій порівняно з іншими інструментами запозичень. Окрім того, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків у результаті створення конкурентного середовища між джерелами фінансування та розвиток організованого вторинного ринку багатьох видів техніки.

Дослідження проводилось  за даними на початок 2010 року. Основні  результати дослідження представлені наступними даними:

• кількість укладених договорів фінансового лізингу за 2009 рік зменшилась на 6759 (69%) у порівнянні з 2008 роком і склала 3007 договорів.
• у вартісному вираженні обсяг укладених договорів зменшився на 7,51 млрд. грн (75%) і склав 2,47 млрд. грн.
• вартість діючих договорів фінансового лізингу станом на кінець 2009 р. зменшилась на 1,3 млрд. грн. (4,6%) у порівнянні з кінцем 2008 р. і становить 27,2 млрд. грн.
• середня вартість діючої угоди станом на кінець 2009 р. збільшилась на 0,63 млн. грн. (62%) і становить приблизно 1,65 млн. грн.
• в кількісному вираженні обсяг діючих договорів на кінець періоду становить 16490 угод;
• у звітному періоді у порівнянні з 2008 роком спостерігається зростання на 9,36% питомої ваги договорів строком від 5 до 10 років, та зменшення на 7,56% питової ваги договорів строком від 2 до 5 років; також змешилась на 2,7% питома вага кототкострокових (до 2 років) договорів, а довгострокових (більше 10 років) договорів стало більше на 0,9%; таким чином, спостерігається загальна тенденція до збільшення в 2009 році строків фінансування;
• серед договорів фінансового лізингу, як і раніше, переважають угоди в галузі транспорту (59%), сільського господарства (11,5%), будівництва (11%) та сфері послуг (6%); при цьому питома вага транспорту і сільського господарства зросла відповідно на 7,87% і 2,09%, а питома вага будівництва і сфери послуг зменшилась відповідно на 4,32% і 2,18%.
• найбільшим попитом серед предметів лізингу користується транспорт (54%), а також сільськогосподарська техніка (10,5%);
• основним джерелом фінансування лізингових операцій в поточному році стали позичкові кошти, в тому числі банківські кредити (64,5 %), при цьому їх питома вага зросла на 10,1%; крім цього, питома вага власних коштів лізингових компаній в 2009 році зросла на 13,74% і становить 35,49%. 

Кількість і вартість укладених договорів фінансового  лізингу 2007-2009 рр.

Кількість укладених договорів фінансового лізингу за 2009 рік зменшилась на 6759 (69%) у порівнянні з 2008 роком і склала 3007 договорів. При цьому у вартісному вираженні обсяг укладених договорів зменшився на 7,51 млрд. грн (75%) і склав 2,47 млрд. грн.

Вартісний розподіл діючих договорів фінансового лізингу за строком дії 2007-2009 рр.

У звітному періоді у  порівнянні з 2008 роком спостерігається  зростання на 9,36% питомої ваги договорів  строком від 5 до 10 років, та зменшення  на 7,56% питової ваги договорів строком від 2 до 5 років; також змешилась на 2,7% питома вага кототкострокових (до 2 років) договорів, а довгострокових (більше 10 років) договорів стало більше на 0,9%; таким чином, спостерігається загальна тенденція до збільшення в 2009 році строків фінансування;

 
Прогнози щодо розвитку ринку лізингу в Україні.

У короткостроковій перспективі  експерти прогнозують жорсткість вимог  до фінансового стану потенційних  лізингоотримувачів та орієнтацію лізингових компаній на діючу клієнтську базу з позитивною кредитною історією. Крім того, очікується підвищення авансових внесків на 10-15%, збільшення відсоткових ставок на 2-3% і м скорочення строків фінансування  до 3  років.  
 Також очікується, що середня вартість лізингових договорів буде продовжувати знижуватися, а серед лізингоотримувачів збільшиться попит на більш дешеві і б/у автомобілі. Також клієнти лізингових компаній будуть вибирати фінансування в національній валюті, що обумовлено значною девальвацією і нестабільністю української  валюти.  
В цілому, можна очікувати скорочення обсягів лізингового кредитування в 2009 році у зв'язку з відсутністю зовнішнього і внутрішнього фінансування, підвищенням транспортного збору при реєстрації імпортного авто, тимчасовим підвищенням митних зборів і поверненням податкових пільг українським автовиробникам.  
Невеликі лізингові компанії із-за неплатоспроможності клієнтів взагалі можуть закритися. Зокрема, проблемна заборгованість може збільшитися до 50-60%. Щоб вижити, лізингові компанії підвищать контроль над дебіторською заборгованістю, і будуть вилучати автомобілі у «проблемних» клієнтів.

Для того щоб ринок  лізингових послуг ставав більш дійовою  та прозорою складовою сучасного  ринку капіталів необхідно створити міцне підґрунтя для його розвитку — сприятливу законодавчо-нормативну базу, яка б у подальшому забезпечила ефективне функціонування лізингового бізнесу.

Сприятливий законодавчо-нормативний  клімат є запорукою розвитку лізингу, тому що дійсно визнає його реальним і  дієздатним, спроможним пробудити інтерес  усіх зацікавлених у такому бізнесі сторін. Адекватний нормативний режим лізингу спроможний забезпечити йому рівне чи навіть сприятливіше підґрунтя для розвитку порівняно з іншими методами фінансування.

Оскільки більшість  лізингових компаній не здійснюють депозитних операцій для фізичних осіб і не беруть участі у ринках грошових коштів, якими оперують центральні банки, вони беззастережно відносяться до структур з помірним ризиком діяльності та підлягають меншому регулюванню з боку держави, ніж комерційні банки. Однак у розвинутих країнах, де регулюючі органи спостерігають за лізингом (загалом це центральний банк чи міністерство фінансів), останні часто здійснюють контроль за ефективністю через фінансову звітність з метою визначення відношення максимального боргу до акціонерного капіталу, мінімальних потреб капіталу. Кінцевим завданням таких перевірок є визначення допустимого ступеня свободи для лізингової компанії.

Більшість країн мають  податкові режими, сприятливі для  здійснення інвестицій та розвитку малих  підприємств, тому вбачається правильним надавати фінансові пільги лізинговим компаніям, які займаються перспективним фінансуванням і таким чином можуть сприяти розвитку малого і середнього бізнесу країни.

Для того щоб стимулювати  участь банків у процесі організації лізингу, слід надавати податкові пільги (за податком на прибуток) банківським закладам при здійсненні ними довгострокових лізингових операцій, і тим самим стимулювати інтереси банківських структур як повноправних суб’єктів лізингового ринку.

Іншим шляхом мобілізації фінансових коштів може стати використання товарних кредитів та іноземних інвестицій, які виступають альтернативою «коротких» та «дорогих» кредитів, що їх пропонують українські банки для кредитування лізингових угод. Проведення лізингових операцій з використанням товарних кредитів іноземних виробників або із залученням закордонних інвестицій виявляється набагато дешевшим і більш прийнятним для українських споживачів ще й тому, що використання вітчизняними лізинговими компаніями залучених коштів стикається з низкою проблем, пов’язаних із загальним напрямком банківської політики в Україні, коливанням позичкового відсотка, непопулярністю довгострокового кредитування.

Значну увагу необхідно  приділити перспективним для  лізингового бізнесу в Україні  сферам економіки, серед яких слід виділити сільське господарство (об’єктом лізингу виступає сільськогосподарська техніка), транспорт, авіабудівельна промисловість (об’єктом виступає авіатехніка), нафтогазовий комплекс, харчова промисловість (об’єкт — обладнання для закладів громадського харчування).

Велике значення має  використання сучасних технологій при  ліквідації наслідків техногенних  катастроф із забрудненням водних басейнів, а також при спалахах епідемій. У цьому випадку, на наш погляд, на допомогу знову може прийти лізинг. Для швидкого розвитку лізингового бізнесу слід розробити та здійснити систему організаційно-економічних заходів щодо стимулювання та державної підтримки лізингу в Україні. Лише в цьому випадку можливе швидке зростання такого дуже потрібного виду бізнесу, за допомогою якого досягається подвійна мета: розширюються ринки збуту продукції, реанімується діяльність виробників засобів виробництва, а господарюючі суб’єкти ринку, у тому числі нові підприємницькі структури, отримають можливість розвивати свою виробничу базу.