Виробничий потенціал підприємства: суть, формування, використання

     П – коефіцієнт заміщення (еквівалентності) основних виробничих фондів чисельністю  промислово-виробничого персоналу;

     І – частка активної частини основних виробничих фондів;

     F – вартість основних виробничих  фондів у незмінних цінах;

     K_w – коефіцієнт оцінки складу і якості основних фондів.

     Позитивним  у запропонованій методиці є те, що коефіцієнти K_l  і K_w враховують вплив науково-технічного прогресу на фактори виробництва. Але, крім позитивних характеристик, є декілька моментів, які ускладнюють оцінку за запропонованою методикою та ставлять під сумнів її адекватність. Наприклад, підприємство може працювати на орендованих потужностях – тоді постає питання, яку вартість основних фондів брати для оцінки: залишкову, ринкову чи справедливу. Розрахунок коефіцієнта заміщення також викликає труднощі. Крім того, це наводить на питання про правомірність та об’єктивність використання того або іншого ресурсу як еквівалента для вимірювання виробничого потенціалу.

     Як  вже було зазначено вище, вчені-економісти наголошують на тому, що потенціал  економічного суб’єкта неможливо визначити шляхом оцінки якогось окремого ресурсу, а лише « їх сукупність у взаємозв’язку і пропорціях, що забезпечують здійснення виробничого процесу» (андрощук4).

    Наприклад, В.Н. Авдєєнко і В.А. Котлов взагалі  ставлять під сумнів можливість визначити  вклад певного елементу виробництва  і зазначають, що ресурний підхід не лише вказує на те, що виробничий потенціал  « представляє собою сукупність виробничих ресурсів цільового призначення, але робить очевидною методику оцінки його величини як суми фізичних значень складових елементів». Тому вони вказують на те, що « найбільш уніфікованим і універсальним виміром елементів виробничого потенціалу є їх ціна чи вартість». Виходячи з таких позицій, автори пропонують визначення величини виробничого потенціалу так:

    П= Воф+Втр+Вер+Вт+Ві                                                       (1.4)

    де, П = величина виробничого потенціалу підприємства;

    Воф = середньорічна балансова вартість основних промислово-виробничих фондів підприємства, що також враховує витрати на їх модернізацію;

    Втр = вартість трудових ресурсів, який включає фонд заробітної плати, фонд матеріального заохочення, витрати на навчання, та підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу;

    Вер = вартість енергетичних ресурсів, яке підприємство отримує зі сторони;

    Вт = вартість технології;

    Ві = вартість інформації

    Методика  визначення вартості першого елемента виробничого потенціалу промислового підприємства – основних виробничих фондів – розроблена детально, тому є необхідність зупинитися тільки на деяких характерних моментах. Очевидно, як елемент виробничого потенціалу підприємства варто приймати середньорічну вартість тільки його основних промислово-виробничих фондів, оскільки непромислові основні фонди не пов'язані з процесом виробництва і взагалі можуть не належати до підприємства.

    Вартість  основних фондів постійно змінюється під впливом природних процесів, виробничих умов та інновацій. її досить надійне фіксування можливе тільки на обмежений період – квартал, рік. Але й протягом кожного з цих  відрізків часу основні фонди  втрачають певну частину вартості. У зв'язку з цим іноді трапляються, пропозиції враховувати як виробничі ресурси тільки амортизовану частину вартості основних фондів. Нам здається, що в цьому випадку механізм участі останніх у процесі виробництва підмінюється механізмом перенесення на продукт зношеної вартості засобів виробництва. Тому у вартості першого елемента виробничого потенціалу повинна враховуватися повна вартість основних фондів.

    Однак цим вартість розглянутої складової  потенціалу не вичерпується. Як відомо, для підтримки основних фондів у  працездатному стані проводяться  поточні й капітальні ремонти, здійснюється їхня модернізація. У першому й  другому випадках техніко-економічні показники фондів лише певною мірою  відновлюються. Тому, незважаючи на фактичне збільшення витрат на основні фонди, вартість елемента потенціалу «основні фонди» в дійсності не підвищується, оскільки споживча вартість самих основних фондів не зростає вище від первісної. Модернізація машин та устаткування супроводжується підвищенням їхніх  техніко-економічних характеристик  вище від базового рівня, і, отже, зростає  їх споживча вартість. Таким чином, витрати на модернізацію збільшують вартість цього елемента виробничого  потенціалу підприємства.

    З урахуванням викладеного, вартість першого елемента потенціалу – «основні виробничі фонди» становитиме:

                                             (1.5),

    де  - середньорічна балансова вартість основних промислово-виробничих фондів підприємства;

     - витрати на модернізацію основних промислово-виробничих фондів;

    При розрахунку за формулою (1.30) виходить завищена оцінка вартості елемента потенціалу «основні фонди», тому що в ній ураховується первісна вартість основних виробничих фондів. У процесі експлуатації реальна  вартість останніх знижується через  фізичне зношування.

    В умовах науково-технічної революції  знання є головними засобами підтримки  продуктивної сили живої праці, є  субстанцією продуктивності праці  й визначають її можливості. З урахуванням  цих витрат вартість елемента потенціалу «промислово-виробничий персонал»  буде являти собою суму:

                                        (1.6)

     - фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу;

     - фонд матеріального заохочення;

     - витрати на навчання, та підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу;

      – затрати, пов’язані  з їхньою перепідготовкою;

     -  затрати на підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

    Визначення  вартості енергетичних ресурсів у загальному не викликає складностей. Головне, на що в цьому випадку варто звернути увагу, – це облік тільки первинних  енергоносіїв, тобто тих, які надходять  збоку й на придбання яких витрачаються кошти.

    Четвертим елементом виробничого потенціалу є технологія. Технологія належить до числа виробничих ресурсів довгострокового  користування: вона бере участь у декількох  виробничих циклах і тому переносить свою вартість вроздріб; її вартість змінюється залежно від залучення у виробниче  споживання нових технологічних процесів або виводу з них застарілих. Тому вартість технології виробництва повинна визначатися так само, як і основних фондів: 

                                                         (1.7)

    де  – вартість використовуваних виробничих технологій;

      – вартість технологій, що діють на  підприємстві на  початок періоду;

      – вартість зносу  основних технологій;

      – вартість технологій, використання яких  припиняється в  даному періоді.

    Як  видно, визначення вартості розглянутого елемента виробничого потенціалу потребує обліку даних з використання технології. Тим часом статистика промисловості  відображає тільки затрати, пов'язані  з освоєнням нових технологічних  процесів. Не визначається балансова  вартість використовуваних технологій, не реєструється вибуття з виробничого  обігу застарілих процесів.

    При визначенні вартості технологій варто  мати на увазі, що їхнє впровадження поєднане з виконанням різноманітних робіт, отже, зумовлює різні види витрат. У  загальному випадку вартість впровадження у виробництво нового технологічного процесу може містити в собі вартість науково-дослідної роботи (властиво технології), вартість спеціального устаткування, площ, пристосувань та оснащення, затрати  на навчання виробничого персоналу  новим методам впливу на предмет  праці, затрати на освоєння нової  технології (підвищена затрата матеріально-енергетичних ресурсів і заробітної плати). Деякі  з названих статей затрат можуть бути враховані при оцінювання вартості інших елементів виробничого  потенціалу. Тому вартість технологій як елемента потенціалу буде складатися із затрат на НДР, вартості спеціальних  пристосувань та оснащення, що не ввійшли  до складу основних виробничих фондів, а також затрат матеріальних ресурсів, пов'язаних з їхнім освоєнням.

    Останній  елемент виробничого потенціалу підприємства – інформація являє  собою специфічну форму існування  наукових знань. Як усякий продукт праці, вони мають вартість і споживчу вартість. Тому інформація також має вартість. У рамках виробничого потенціалу, крім власне інформаційних ресурсів і знань виробничого персоналу, що належать до трудових ресурсів, інформація містить у собі також різноманітні компоненти, що представляють зміст  заходів у галузі вдосконалення  організації виробництва, праці  й управління. У загальному випадку  до них можна віднести розроблення  й впровадження раціональних форм поділу й кооперації праці; поліпшення організації  підбору й розміщення кадрів; удосконалення  організації й обслуговування робочих  місць; раціоналізацію трудового процесу, впровадження передових прийомів і  методів праці; удосконалення нормування праці й поліпшення її умов; зміцнення  дисципліни праці; заходи щодо підвищення коефіцієнта змінності роботи встаткування; застосування прогресивних видів матеріальних ресурсів; розвиток творчої активності працюючих, раціоналізаторської й  винахідницької діяльності. Тому при  визначенні вартості елемента «інформація» головну увагу варто звертати на виявлення матеріальних і фінансових затрат, пов'язаних з реалізацією  розглянутих вище й інших подібних заходів, а також із придбанням інформаційних  ресурсів.

    Отже, важливою складовою процесу вдосконалення і розвитку виробничого потенціалу є  оцінка ефективності формування та використання виробничого потенціалу підприємства. Особлива увага в ході оцінки має приділятися заходам з впровадження прогресивної технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, вдосконалення вживаної техніки, застосування нових видів сировини і матеріалів, а також поліпшення їх використання; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; освоєння виробництва нових видів продукції.

 

ІІ  Розділ. Діагностика фінансово-економічного потенціалу ПАТ «Житомирський завод огороджувальних конструкцій»

2.1. Організаційно-правова характеристика відкритого акціонерного товариства „Житомирський завод огороджувальних конструкцій”

    Відкрите  акціонерне товариство „Житомирський  завод огороджувальних конструкцій” засноване відповідно до рішення  засновника Української державної  корпорації „Укрмонтажспецбуд” від 9 лютого 1994 р. №24 шляхом перетворення державного підприємства „Житомирський завод  огороджувальних конструкцій” у  ВАТ відповідно до Указу Президента України „Про корпоратизацію державних підприємств” від 15 червня 1993р.

    З моменту державної реєстрації товариство є юридичною особою, має відокремлене майно, що враховується на самостійному балансі, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку та кутовий  штамп, а також товарний знак та інші притаманні юридичній особі реквізити.

    Юридична  адреса підприємства: Україна, 10001 м. Житомир, вул. Баранова, 89.

      Товариство  здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, а також  Статуту підприємства, затвердженого  Загальними зборами акціонерів ПАТ „ЖЗОК”, протокол № 4 від 26.05.2000 року.

      Товариство  несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах майна, що йому належить, на яке може бути звернене стягнення  згідно з чинним законодавством.

      Товариство  не несе відповідальності за зобов’язаннями його засновників та акціонерів, а  засновники та акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах несплаченої  суми.

      Акціонерами товариства є юридичні та фізичні  особи, які набули право власності на акції товариства у процесі приватизації, емісії додаткової кількості акцій, а також на вторинному ринку цінних паперів.