Виробничий потенціал підприємства: суть, формування, використання

 

    Аналізуючи  дані визначення виробничого потенціалу підприємства, можна зробити висновок, що існує три основних підходи  до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

    Ресурсну  позицію підтримували такі дослідники, як А.І. Анчишкін, та Л.І. Абалкін, який вважає, що виробничий потенціал є узагальненою характеристикою ресурсів, що беруть участь у виробництві [2]. Друга група авторів трактують "виробничий потенціал" як сукупність чинників або елементів виробництва. Зокрема, З.В. Герасимчук та Л.Л. Ковальська трактують потенціал як максимальну можливість об'єкта функціонування з урахуванням чинників впливу шляхом раціонального використання всіх видів ресурсів для досягнення потенціальних цілей [7]. Третя група авторів розглядає виробничий потенціал як синонім виробничої потужності.  Багато думок існує щодо змісту виробничого потенціалу. Якщо одні фахівці включають в це поняття виробничі фонди і кваліфіковані кадри працівників, то інші розглядують його в ширшому плані і відносять до складу потенціалу виробничий апарат і рівень технології, природні, матеріально-сировинні і трудові ресурси, науково-технічний потенціал, систему комунікацій, інформаційну мережу і ін.

      З урахуванням цього можна охарактеризувати виробничий потенціал економічної системи як сукупність різних ресурсів, що надаються в її розпорядження для цілеспрямованої творчої діяльності. Кількісні і якісні параметри цих ресурсів, їх взаємозв'язок і рівень використання характеризують продуктивну здатність окремих господарюючих суб'єктів.

   Оскільки  основним критерієм ефективності функціонування підприємства є досягнення максимального  кінцевого результату діяльності при  оптимальному використанні виробничих і фінансових ресурсів, то, відповідно, основне завдання управління виробничим потенціалом полягає передусім  у раціональному розподілі названих ресурсів із метою досягнення найвищих показників. Під досягненням найвищих показників діяльності ми розуміємо  найкращі результати стосовно кінцевих цілей діяльності і стратегій  розвитку загальноекономічної стратегії  розвитку промислових підприємств.

    Основна проблема виробничого потенціалу промислових  підприємств полягає в тому, що всі його елементи функціонують одночасно  і в сукупності. Тобто виробничий потенціал є системою, причому  складною і динамічною, оскільки саме взаємозв'язки між окремими складовими потенціалу здійснюють безпосередній  вплив на його елементи, модифікуючи  вихідні властивості і закономірності їх функціонування, сприяючи тим самим  переходу потенціалу новий якісний  стан як єдиного цілого, тобто системи  вищого порядку. Таким чином, лише з  відомих особливостей і закономірностей  функціонування окремих елементів  неможливо вивести особливості  і закономірності функціонування виробничого  потенціалу як системи загалом.

       Динамізм виробничого потенціалу  промислових підприємств обумовлений  впливом інновацій, нестабільністю  зовнішніх чинників господарювання, кон'юнктурними умовами виробництва.  Внаслідок впливу цих чинників постійно відбуваються певні структурні зрушення всередині виробничого потенціалу, а також якісні та кількісні зміни техніко-економічних показників, які його характеризують.  Як відомо, сучасні умови функціонування підприємств є надзвичайно складними. Серед основних завдань, які постають перед українськими підприємствами, вагоме значення необхідно надати ефективному використанню всіх ресурсів та резервів виробництва, що можливо реалізувати оптимально використовуючи наявний виробничий потенціал.

 

    1.2. Підходи до визначення основних елементів виробничого потенціал підприємства

     У самій загальній постановці елементами виробничого потенціалу підприємства можна рахувати всі ресурси, які якимось чином пов'язані з функціонуванням і розвитком підприємства. Вибір найбільш важливих з величезного їх числа являє собою дуже складну проблему, про що свідчить безліч думок про склад виробничого потенціалу.

     Наприклад, П. Осіпов у потенціалі підприємства виділяє потужнісний, ресурсний та економічний потенціал[17]; Т. Примак вважає що, до складових виробничого потенціалу підприємства належать матеріальні, нематеріальні, трудові, фінансові ресурси.[22]; В. Павлова виділяє виробничі, фінансові, маркетингові, організаційні ресурси та менеджмент [21].

    Якщо  визначати елементи виробничого  потенціалу за ресурсним підходом, який зорієнтований на визначення його як сукупності виробничих ресурсів, то можна виділити такі основні елементи виробничого потенціалу підприємства:

    - потенціал основних фондів ;

    - потенціал оборотних фондів ;

    - потенціал нематеріальних активів  ;

    - потенціал технологічного персоналу;

     - потенціал землі та природно-кліматичні  умови (в основному розглядається на підприємствах АПК ) .

    Така  класифікація елементів виробничого  потенціалу підприємства є найбільш поширеною.

    Розглянемо  детальніше кожен з елементів  виробничого потенціалу підприємства:

    1. Потенціал основних фондів – наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

     Основні фонди — це засоби праці, які мають  вартість і функціонують у виробництві  тривалий час у своїй незмінній  споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами  в міру спрацювання.

     Основні виробничі фонди підприємств  здійснюють господарський кругообіг, який складається з таких стадій: зношення основних фондів, амортизація, накопичення коштів для повного  відновлення основних фондів, їх заміна шляхом здійснення капітальних вкладень.

     Поряд з виробничими існують також  невиробничі основні фонди. До них відносяться фонди невиробничої сфери підприємства – житлові будинки, дитячі і спортивні заклади, інші об'єкти культурно-побутового обслуговування трудящих, які знаходяться на балансі підприємства. Вони, на відміну від виробничих фондів прямо не беруть участь в процесі виробництва і не переносять свої вартості на кінцевий продукт, тому що ними він не виробляється, їх вартість зникає у сфері споживання.

     Оскільки  елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких  на дві частини: активну, яка безпосередньо  бере участь у виробничому процесі  і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини  основних фондів відносять виробничі основні фонди, до пасивної – невиробничі. Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці.

       Формування основних засобів відбувається з врахуванням наступних особливостей:

     • наявність власних ресурсів для придбання, виготовлення, оренди або купівлі в кредит;

     • потенційна фондовіддача;

     • вигідності використання того чи іншого методу залучення основних засобів;

     • врахування місткості ринку для формування виробничої потужності підприємства;

     • можливість застосування різних технологій виробництва;

     • можливість обслуговування обладнання: технічний огляд, ремонт, удосконалення.

     Облік і планування основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній  формах. При оцінці основних фондів у натуральній формі визначається кількість одиниць обладнання, його потужність, площа, яку воно займає, та інші кількісні показники. Ці дані використовуються для визначення виробничої потужності, розробці балансів обладнання, планування виробничої програми. Для  цього на підприємствах ведеться інвентаризація і паспортизація  обладнання, облік його вибуття і  прибуття.

     Грошова або вартісна форма оцінки основних фондів необхідна для планування розширеного відтворення основних фондів, визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції, обсягу приватизації. Основними видами вартісної оцінки основних фондів, пов'язаними з тривалістю їх участі в виробничому процесі, зношуванням і змінами умов відтворення, є такі:

• за початковою балансовою вартістю;
• за відтворювальною вартістю;
• за залишковою вартістю;
• за ліквідаційною вартістю.

     Початкова балансова вартість основних фондів – це їх вартість на момент встановлення (включає ціну обладнання, транспортні  витрати на його доставку і витрати на установку і монтаж). Відтворювальна вартість – це витрати на виробництво основних фондів у сучасних умовах. Як правило, вона визначається під час переоцінки основних фондів. Залишкова вартість визначається як різниця між початковою (або відтворювальною) вартістю основних фондів і сумою їх зношення.

     Розподіляють  два основних види зношування (поступової втрати вартості) основних фондів:

• фізичне;
• моральне (нормальне старіння).

     Фізичне зношення – це поступова втрата основними фондами своїх технічних властивостей і характеристик (тобто первісної споживацької вартості), яка здійснюється не тільки в процесі їх функціонування, але й при бездіяльності. Зміст поняття «моральне зношення» як економічної категорії полягає в зменшенні вартості основних фондів у результаті появи нових видів машин, обладнання, устаткування, які відрізняються більшою продуктивністю і нижчою ціною.

     Кошти на відшкодування основних фондів накопичуються  підприємствами у вигляді амортизаційних відшкодувань.

     Амортизація – це процес поступового перенесення  вартості основних фондів, у міру їх зношення, на продукцію, що виготовляється, визначення зношування у вартісній  формі і накопичення фінансових ресурсів з метою майбутнього відшкодування основних фондів.

     Норма амортизації визначається як відношення річної суми амортизаційних відшкодувань до початкової вартості основних фондів. Обчислена в відсотках норма  амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно  переносять засоби праці на новостворену продукцію.

    2. Потенціал оборотних фондів – це частина виробничою капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів.

    До  оборотних засобів промислового підприємства відноситься частина  виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі  і повністю переносить свою вартість на продукт праці. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню. Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації).

    Оборотні  фонди підприємства мають матеріально-речову і вартісну форму. До обліку оборотних  фондів включають :

    - виробничі запаси

    - незавершене виробництво

    - напівфабрикати власного виготовлення

    - витрати майбутніх періодів.

    Виробничі запаси - це предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

    Незавершене виробництво - це предмети праці обробку  яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих  місцях або в процесі транспортування  від одного робочого місця до іншого.

    Напівфабрикати  власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено  у даному виробничому підрозділі підприємства, або які потребують дальшої обробки в інших підрозділах.

       Витрати майбутніх періодів - це не речові елементи оборотних фондів, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань.

     Оборотні  засоби діляться на нормовані і ненормовані. Нормовані складаються із запасів  товарно-матеріальних цінностей, зокрема  незавершеного будівництва, готової  продукції тощо. Ненормовані складаються  з відвантаженої продукції, засобів  у розрахунках і грошових коштів.