Важелі державного регулювання монополій

Останнім часом монопольні утворення  органів галузевого управління зловживають  економічною владою з метою дискримінації  підприємницьких структур, особливо недержавного сектора. Для України  це явище стає типовим, тому що монопольні утворення, намагаючись зміцнити своє становище, перетворюються в цілком сучасні структури. Так, у Донецькій  області на базі обласного об'єднання  молочної промисловості було створено AT «Донмол-пром», до складу якого входили 18 молокозаводів, не маючи права юридичної особи. Аналогічна структура склалася і в Луганській області. Це призвело до того, що ці об'єднання, представляючи інтереси молокопереробних підприємств області, по узгодженню з обласним управлінням сільського господарства визначили низьку закупівельну ціну молока. На жаль, час від часу схожа ситуація виникає в багатьох областях України по закупівлі сільгосппродукції на переробку. Монопольні підприємства та об'єднання з переробки продукції сільського господарства впливають на органи місцевої влади і управління з метою зниження закупівельних цін сільськогосподарських підприємств.

Важливе значення для формування інтеграційних  структур має врахування вимог цінової  політики держави. Вона знайшла відображення в Положенні про державне регулювання  цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи та послуги монопольних утворень (Постанова КБ України від 20.02.95 р. № 733).

Це Положення стосується природних  монополій і господарських суб'єктів, які входять до переліку підприємств, що займають монопольне положення на загальнодержавному і регіональних ринках, а також тих, хто порушує  вимоги антимонопольного законодавства  України, встановлюючи монопольні або  дискримінаційні ціни. Слід підкреслити, що регулювання цін проводиться  по відношенню до відповідного суб'єкта підприємницької діяльності, а не по окремих видах товарів та послуг.

Згідно з Положенням регулювання  цін на продукцію монопольних  утворень проводиться встановленням: фінансових цін; граничного рівня цін; граничного рівня торгівельних надбавок та націнок; граничного нормативу рентабельності; введення обов'язкового декларування зміни ціни.

 Набір організаційних способів встановлення ціни достатньо широкий. На практиці, найчастіше використовують фіксовані ціни, що менш за все стимулює зниження витрат на виробництво товарів чи послуг. На думку багатьох економістів, для ринкової економіки більш доцільне встановлення граничної ціни. [13, c.336]

В антимонопольному законодавстві  встановлюють форми попередження, відповідальність і компенсації на випадок заборонених  дій.

Контроль за розвитком конкуренції  та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. Основними їх функціями є такі:

1) розробка заходів з розвитку конкуренції, демонополізації виробництва та обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;

2) комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

3) експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;

4) підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Антимонопольні органи розглядають  справи про порушення антимонопольного законодавства, дають обов'язкові до виконання розпорядження.

Функції та обов'язки антимонопольних  органів, що створюються при місцевих органах влади, визначаються з урахуванням  специфіки місцевого господарства.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму і конкуренції. їхня діяльність має характер консультаційних  і порадницьких послуг. До складу їх входять вчені, спеціалісти, представники економічних відомств і громадських  організацій. Основним завданням цих  рад є оцінювання ступеня монополізації  в народному господарстві, підготовка пропозицій щодо напрямку демонополізації  та розвитку конкуренції, удосконалення  правового регулювання, що обмежує  монополістичну діяльність.

Однак, одними законодавчими заборонами не можна досягти повної протидії порушенням монопольного законодавства. Для цього необхідно нормативне закріплення дійової системи  засобів захисту від подібних правопорушень. З цією метою передбачена  система штрафів:

1) за зловживання монопольним станом на ринку, неправомірні угоди, дискримінацію представників органів влади і управління; за невиконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних органів — у розмірі до 5% виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній рік, який передував тому, в якому надається штраф;

2) за неподання або подання завідомо недобросовісної інформації — в результаті до 0,5 % виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік;

3) передбачено також і адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства;

По суті встановлюється обов'язковість  суб'єктів господарської діяльності на отримання дозволу антимонопольних  органів на створення господарських  об'єднань. Це є основним організаційним засобом антимонопольної політики держави. Отримання дозволу антимонопольних  органів для учасників економічної  концентрації є необхідною умовою їх реєстрації. Тому до списку необхідних документів на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької  діяльності входить рішення Антимонопольного комітету України.

Аналізуючи законодавство по встановленню контролю за економічною концентрацією, слід відзначити, що воно здебільшого  збігається з подібним законодавством країн світу, яке забороняє антиконкурентні  злиття фірм. Загальним правилом є  обов'язкове інформування крупними компаніями державних органів про злиття з іншими компаніями на значні суми. Держава може заборонити нове об'єднання, направлене до створення монополії, що причиняє шкоду конкуренції на місцевому чи загальнодержавному ринку. Особливо суворо законодавство встановлює контроль за горизонтальними об'єднаннями  крупних на даному ринку компаній.

Відповідно до Державної програми демонополізації економіки і  розвитку конкуренції антимонопольна політика включає не лише відповідне законодавство, але і застосування процедур антимонопольного регулювання. Широка антимонополізація проводиться  одночасно з реформуванням всієї  економіки країни.[13, c.358 ]

Розділ 4. Шляхи підвищення ефективності Антимонопольної політики держави.

Удосконалення та розвиток правової основи Антимонопольної політики держави в плані захисту економічної має удосконалюватись в таких основних напрямках: правовому, інституційному, суспільному(громадському) та міжнародному співробітництві.

Розвиток правових засад захисту економічної конкуренції в Україні має передбачати, зокрема:

1) чітке врегулювання у підзаконних актах предмета та порядку взаємодії між Антимонопольним комітетом України та іншими органами державної влади, зокрема Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання державою свого конституційного обов’язку щодо захисту конкуренції у підприємницькій діяльності;

2) запровадження кримінальної відповідальності за найбільш суспільно небезпечні антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання шляхом внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України. Це, з одного боку, більш ефективно запобігатиме таким правопорушенням, а з іншого – дозволить застосовувати для виявлення та розкриття таємних анти конкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання більш ефективні інструменти розслідування. Водночас, посилення відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання має супроводжуватися впровадженням дієвої програми звільнення від відповідальності та її пом’якшення, а також захисту тих учасників антиконкурентних узгоджених дій, які сприяють викриттю антиконкурентних узгоджених дій;

3) законодавче врегулювання порядку отримання доказів, зокрема, їх примусового вилучення та накладення арешту на об’єкти нерухомого майна, проведення огляду чи обшуку у приміщеннях суб’єктів господарювання та володіннях фізичних осіб з метою забезпечення доказів у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

4) удосконалення процедур отримання дозволу на здійснення економічної концентрації суб’єктів господарювання шляхом збільшення порогових показників, за перевищення яких є необхідним отримання попереднього дозволу держави, визначених у Законі України “ Про захист економічної конкуренції ”. Це дозволить істотно зменшити адміністративний тиск на суб’єктів господарювання, сприятиме покращенню інвестиційного клімату, що є особливо важливим за умов кризових проявів у економіці і, водночас, дозволить зосередити ресурси Антимонопольного комітету України на розгляді випадків, що здатні істотно вплинути на стан конкуренції;

5) чітке законодавче врегулювання питання віднесення до підвідомчості господарських судів справ у спорах за участю Антимонопольного комітету, його територіальних відділень. Це забезпечить однаковість застосування законодавства про захист економічної конкуренції, сприятиме вчасному врегулюванню спорів про законність прийнятих Комітетом рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, на ринках стратегічних товарів (енергоносіїв, продовольства тощо), що у свою чергу сприятиме підвищенню ефективності реалізації конкурентної політики в цілому.[3]

Завершальним  етапом розвитку правової основи системи  захисту економічної конкуренції має стати прийняття Конкуренційного процесуального кодексу України, який повинен інтегрувати та систематизувати норми, які регулюють процесуальні засади.

При цьому, надзвичайно важливо забезпечити  подальше наближення законодавства, яке  регулює сферу конкуренції, до законодавчих засад і принципів конкурентної політики Європейського Союзу із врахуванням конкретних умов України.

Основні положення Концептуальних засад  удосконалення системи захисту  економічної конкуренції в Україні  доцільно відобразити в загальнодержавній  Програмі захисту та розвитку конкуренції  та обмеження монополізму.

Удосконалення та розвиток інституційних засад  системи захисту економічної  конкуренції.

Для підвищення ефективності діяльності Антимонопольного комітету України необхідно на законодавчому  рівні надати статус правоохоронних органів системі органів Антимонопольного комітету України, запровадити систему  спеціальних звань працівників  підрозділів системи органів  Антимонопольного комітету України, які  виконують функції, визначені статтею 2 Закону України “ Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів ”. Це, в свою чергу, забезпечить реалізацію приписів законодавства щодо спеціального статусу системи органів Антимонопольного комітету України.

Для підвищення ефективності механізмів правового  захисту економічної конкуренції  доцільним є створення окремих  підрозділів з питань захисту  економічної конкуренції в органах  внутрішніх справ, служби безпеки.

Усунення  дублювання функцій Антимонопольного комітету України та органів-регуляторів  у сфері природних монополій, телекомунікацій, органів державного контролю за цінами шляхом внесення відповідних  змін до Законів України “ Про Антимонопольний комітет України ”,“ Про природні монополії ” та “ Про телекомунікації ”. Це забезпечить зосередження ресурсів Антимонопольного комітету на вирішенні завдань захисту економічної конкуренції та водночас сприятиме підвищенню ефективності державного регулювання суб’єктів природних монополій, інших об’єктів державного цінового регулювання.

З метою забезпечення практичної участі в розробці та реалізації заходів, спрямованих на сприяння захисту  економічної конкуренції є створення  спеціальних секторів у відповідних  органах виконавчої влади (Міністерство палива та енергетики, Міністерство аграрної політики, Міністерство промислової  політики, Міністерство транспорту та зв’язку і Міністерство з питань житлово-комунального господарства України). При цьому проведення таких структурних змін має здійснюватися безпосередньо Кабінетом Міністрів України.[3]

З метою більш  оперативного реагування на негативні  прояви на регіональних і місцевих товарних ринках, підвищення якості досліджень і розслідувань на місцевому рівні  необхідним є створення відокремлених  підрозділів Антимонопольного комітету України не лише в обласних центрах, столиці Автономної Республіки Крим, містах Києві та Севастополі, але  також у деяких інших найбільших містах (для прикладу, Маріуполі, Кривому  Розі), без зменшення вже наявної  чисельності територіальних відділень  Антимонопольного комітету України.

Важливою  складовою підвищення ефективності роботи органів Антимонопольного комітету України є покращення його інформаційного забезпечення. Воно має передбачати, зокрема:

1) оптимізацію використання власних інформаційних ресурсів Комітету, створення відомчих баз (банків) даних (зокрема, щодо структури ринків, динаміки цін та обсягів реалізації окремих товарів, відносин контролю суб’єктів господарювання, даних, отриманих під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, рішень органів Комітету, судових рішень з питань захисту економічної конкуренції);

2) налагодження ефективних механізмів обміну інформацією про стан ринків між зацікавленими державними органами;

3) залучення недержавних інформаційних ресурсів (консалтингових фірм, об’єднань підприємців, мережі Інтернет, засобів масової інформації тощо);