Важелі державного регулювання монополій

5) розширення сфери застосування вільних цін;

6) підвищення якості продукції;

7) соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

8) створення необхідних економічних гарантій для виробників;

9) орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані  та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі  види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.. 
   За загальним правилом, державне регулювання цін (тарифів) встановлюється на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних монополій і суб’єктів господарювання з числа тих, яких включено до переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавних та регіональних ринках, а також до осіб, які порушують законодавство про захист економічної конкуренції України шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін. 
   Ціни регулюються шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін.

Рішення про запровадження державного регулювання, приймають уповноважені на те органи державної виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Монопольна ціна — ціна, яку  встановлює суб’єкт господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призводить до обмеження конкуренції  або порушення прав споживача. Вона може бути монопольне високою або  монопольне низькою.

Щоб запобігти та надалі не допустити  економічно необрунтованого зростання  цін та в разі потреби запровадити  механізм їх державного регулювання  в Україні, органи державної виконавчої влади проводять щоденний моніторинг цін на споживчому ринку.[12, c. 132-136]

Розділ 3. Антимонопольна політика держави та її особливості в економіці країни.

 

Однією з основних вимог ринкової економіки є розвиток конкуренції  суб'єктів підприємницької діяльності, усунення бар'єрів на шляху виходу їх на ринок товарів і послуг. Цьому  не сприяє існуючий в Україні високий  рівень монополізації ринку, що обмежує  простір для конкуренції. За даними Антимонопольного комітету України, 536 промислових підприємств займають монопольне положення на 700 ринках (згідно з методикою Антимонопольного комітету, частка їх на відповідних загальнодержавних  ринках перевищує 35 відсотків). Зокрема, найбільш монополізованими є ринки  машинобудування (98 %), хімічної і нафтохімічної  промисловості (68 %), металургії (45 %).

Крім того, існує велика кількість  регіональних монополістів, серед яких виробники хліба, молочних та м'ясних  продуктів. Це призводить до об'єднання  виробників-монополістів проти інших  суб'єктів господарської діяльності та споживачів, тиску органів влади  і управління. Зосереджуючи у своїх  руках важливі економічні важелі, вони намагаються отримати максимально  можливі прибутки, працюючи виключно на свою користь, нав'язуючи своїм партнерам  невигідні умови.

Зловживання монопольним становищем на ринку та інші порушення антимонопольного законодавства є найбільш частими  в практиці регулювання підприємницької  діяльності.

Одним із важливих організаційних засобів  реалізації антимонопольної політики держави є контроль за поглинанням, злиттям, приєднуванням, ліквідацією  і роз'єднанням інтеграційних утворень. Це необхідно з метою охорони  і заохочення конкуренції, недопущення  подальшої монополізації ринку, захисту інтересів споживачів, протидії зловживань суб'єктами монопольного положення, спрямованих проти інших учасників  ринкових відносин і споживачів.

Для визначення поглинання, злиття, приєднання в законодавстві України, як і  багатьох інших країн, використовується узагальнюючий термін «економічна  концентрація». Вона охоплює всі  способи встановлення одним суб'єктом  підприємницької діяльності контролю над всією чи частиною господарської  діяльності іншого суб'єкта підприємництва.

Антимонопольний комітет контролює  діяльність підприємств у наступних  основних напрямках: створення господарського суб'єкта декількома засновниками; створення  асоціації, концернів, різних об'єднань підприємств; злиття господарських  суб'єктів; приєднання одного господарського суб'єкта до іншого; пряме чи опосередковане придбання юридичною чи фізичною особою часток (акції, паїв) цілісних майнових комплексів господарюючого суб'єкта; ліквідація господарюючого суб'єкта, якщо при цьому  скорочується кількість конкурентів  на ринку і відбувається збільшення рівня монополізації інших суб'єктів  підприємницької діяльності. Не зважаючи на таку широку гаму напрямків контролю, законодавство не націлено на втручання  антимонопольних органів у підприємницьку діяльність, а спрямовано на контроль за найбільш крупними господарськими об'єктами, які можуть створити загрозу  розвитку конкуренції завдяки тісним зв'язкам між ними чи в середині їх, ведуть чи можуть привести до зловживань монопольним становищем. Для характеристики цього існують нормативні критерії, які відрізняються за двома ознаками:

1) рівень монополізації ринку;

2) розмір порівнювального показника.

При розрахунку порівнювальних показників кожного учасника концентрації підсумовуються відповідні показники учасника концентрації чи групи осіб, які повністю або частково контролюють господарську діяльність учасника концентрації, а також тих осіб, чию господарську діяльність повністю чи частково контролює учасник концентрації.

У кожному випадку створення, реорганізації (злиття, приєднання) господарських  суб'єктів структура ринку змінюється, тому за певних умов це може привести до його монополізації. Отже, необхідно  враховувати ефект та можливі  наслідки для конкуренції, враховуючи як позитивні, так і негативні  наслідки цього явища.

Концентрація матеріальних, фінансових та людських ресурсів може сприяти  більш ефективному їх використанню, зменшенню витрат на виробництво  продукції. В той же час економічна концентрація може пошкодити розвитку конкуренції і як наслідок споживачам, створюючи основу для підвищення цін, обмеження вибору, зниження якості товарів. У цьому разі всі переваги концентрації отримує тільки виробник (постачальник) товару, а споживач програє  чи, в крайньому разі, не має виграшу.

За сучасних умов формування ринку  капіталу з метою запобігання  росту монополізації ринків товарів  та послуг і сприяння розвитку конкуренції  передусім необхідна відповідна нормативна база.

За останні роки було прийнято певну  кількість нормативних актів, націлених  на заборону монополізації. Починаючи  з 1992 року прийняті Закони України «Про обмеження монополізму і недопущення  недоброякісної конкуренції в підприємницькій  діяльності» і «Про Антимонопольний  комітет України», антимонопольні норми, включені в інші закони, а також  цілий ряд підзаконних актів (Постанови  Кабінету Міністрів України та Укази  Президента України) становлять антимонопольне законодавство України. Не зважаючи на значну кількість використаних актів  антимонопольного законодавства і  прискорення створення в останні  роки правової бази реалізації антимонопольної  політики держави, вони не є досконалими. Це можна пояснити недостатнім досвідом і браком часу для наявної чіткості її розробки. Як показує досвід інших  держав, цей процес потребує певного  часу. Так, наприклад, у США перші  законопроекти про конкуренцію  було прийнято в середині XIX століття, але процес формування законодавства не завершений до цього часу. Тому необхідне подальше удосконалення антимонопольного законодавства в Україні. [13, c.321]

Сучасна державна система антимонопольного регулювання спрямована на запобігання  порушенням у таких напрямках:

1) зловживання монопольним становищем на ринку;

2) неправомірні угоди між підприємцями;

3) дискримінація підприємців органами влади і управління.

Кожний з перерахованих напрямів включає певну кількість різновидів. Так, до першого напрямку зловживання  монопольним становищем на ринку  можливо віднести:

1) нав'язування умов договору, які ставлять контрагентів у нерівні чи додаткові умови, які не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

2) обмеження чи припинення виробництва, виключення з обігу товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

3) часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання чи збуту з метою створення і підтримки дефіциту;

4) встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, обмежуючих права окремих споживачів

5) встановлення монопольно високих чи низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що приводить до обмеження конкуренції.

Ця група правопорушень охоплює  певні види дій, які ґрунтуються  на використанні суб'єктами підприємницької  діяльності домінуючого положення  та ринку і уражають інтереси інших  учасників ринкових відносин. Ці порушення  в діяльності вітчизняних підприємств  достатньо розповсюджені. Наприклад, концерн «Укргаз», займаючи монопольне положення на ринку послуг з експлуатації побутових газових мереж, видав  розпорядження, згідно з яким газові мережі повинні вводитись в експлуатацію за умови їх обладнання газовими лічильниками тільки семи вказаних концерном фірм, у той час коли була реальна  можливість їх закупівлі у більшої  кількості фірм. Крім того, концерн  «Укргаз» намагався регулювати ринок  за територіальним принципом, передбачивши закріплення кожного типу газових  лічильників за конкретними областями  і виробничими об'єднаннями газового господарства. Це закріплення не давало споживачам можливості вибору лічильників, запропонованих іншими товаровиробниками  на кращих умовах.

Мав місце інший випадок. Бершадський  електротехнічний завод займав монопольне положення на ринку температурних  реле нетипового типу. Ціну за виріб  завод значно завищував. Чинники, які  призводили до її зростання, були пов'язані  з необґрунтованим завищенням втрат на статті «матеріальні витрати» і порушенням методики розрахунку прибутку. Антимонопольним комітетом було прийнято рішення про зниження монопольно високої ціни до економічно обґрунтованого рівня, в результаті чого ціну було знижено більше ніж на 40 %, що забезпечило значну економію для споживачів і дало змогу передбачити необхідну продукцію.

Інший вид порушення антимонопольного законодавства включає колективні дії, пов'язані з монополістичними угодами. У відповідності до існуючого  законодавства неправомірними вважаються дії підприємницьких структур у  таких напрямках:

1) встановлення (підтримка) монопольних цін (тарифів), знижок, націнок; 
розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягами їх реалізації чи закупівель або колом споживачів чи іншими ознаками;

2) усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців та інших підприємців.

У закордонному законодавстві і  судовій практиці подібні угоди  кваліфікуються як монополістична і  незаконна змова.

Відсутність розвинутого конкурентного  середовища на більшості ринків сприяє укладанню між підприємцями угод, які дискримінують споживачів і  номінальних конкурентів. Найбільш типовими для України є неправомірні угоди, направлені на інші підприємства, а також встановлення монопольних  цін (тарифів).

Наприклад, за позовом асоціації  «Укрзовніштранс» була розглянута правомірність  спільної діяльності Одеського морського  торгового порту і AT «Мортекс-Сервіс». Згідно із складеною між ними угодою, «Мортекс-Сервіс» мала виключне право  на виконання транспортно-експедиційних  послуг, коли згідно з діючим законодавством вибір експедитора є виключним  правом відправника вантажу або  вантажоотримувача, але ніяк не транспортної установи в даному випадку. Ця угода  мала за мету усунення інших підприємців  і встановлення підвищення монопольних  тарифів на послуги. [13, c.325]

При організації і функціонуванні інтеграційних структур слід врахувати  і виключити випадки дискримінації  підприємців органами влади і  управління. До цього слід відносити:

1) заборону створення нових підприємств і інших організаційних форм підприємницької діяльності, також встановлення обмеження на окремі види діяльності, виробництво окремих видів товарів з метою обмеження конкуренції; 
примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, об'єднання, а також до пріоритетного укладання угод, першочергової доставки товарів певній групі споживачів;

2) прийняття рішень щодо централізованого розподілу товарів;

3) встановлення заборон на реалізацію продукції в інших регіонах;

4) встановлення окремим підприємствам податкових і інших пільг;

5) встановлення обмежень для окремих груп підприємців.

Дискримінацією підприємців визнається також укладання між органами влади і управління угод, створення  структур державного управління або  наділення існуючих міністерств, державних  комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для виконання  вище перерахованих дій.