Важелі державного регулювання монополій

52

План

Вступ 3

Розділ 1. Теоретико-методологічний аналіз монополій в ринкових умовах. 6

1.1.Умови становлення монополій 7

1.1.Монополізм: його типи та форми. 11

1.2.Наслідки монополізації для економіки країни. 14

Розділ 2. Державне регулювання монополій: сутність, наслідки. 16

2.1.Демонополізація економіки 16

2.2.Природні монополії 20

2.3.Ціноутворення 23

Розділ 3. Антимонопольна політика держави та її особливості в економіці країни. 29

Розділ 4. Шляхи  підвищення ефективності Антимонопольної  політики держави. 40

Висновки 45

Використані джерела 46

 

 

Вступ

Бурхливий процес становлення i розвитку монополій, який відбувався на зламі 19-20 ст., не міг не залишити сліду в світовій економіці. Відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій. Монополії займали панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Існування монополій — це тягар для економіки. У зв’язку з тим, що монополістам у найближчій перспективі конкуренція не загрожує, вони мають змогу зловживати своїм монопольним становищем, нехтуючи при цьому економічними законами та інтересами суспільства. Тому існування та діяльність монополій регулюється та регламентується законодавством.

Розглянута проблема набуває все  більшого значення в нових економічних  умовах, так як зі збільшення товаровиробників , збільшується конкуренція між ними, а отже зменшується прибуток окремого підприємства. Утворення ж монополій забезпечує певну стабільність в галузі, хоча і за умовами, вигідними тільки, фірмі - монополісту.

На ринку, де існує конкуренції, максимізація прибутку можлива за умови, за яких підприємство не впливає на ціноутворення, тобто: зменшення собівартості продукції, запровадження нових технологій, створення нового способу виробництва, збільшення обсягу виробленої продукції. Щодо дій монополіста в даній галузі, то вони завжди ведуть до підвищення прибутку і найчастіше це відбувається за рахунок споживачів, шляхом підвищення монопольної ціни.

Для запобігання даної ситуації на ринку потрібне втручання третьої сторони, яка б слідкувала за діяльністю монополій та монополістичних об’єднань. Цією стороною є держава. Вона регулює, запобігає, обмежує розвиток монополії та її діяльність.

Метою даної роботи є дослідження  методів, важелів , за допомогою яких держава виконує свої функції. Також  визначення підрозділів в структурі  країни, які створені для цього. Нікому не секрет, що наше суспільство постійно розвивається, тому головною ланкою цієї роботи є визначення шляхів покращення ситуації на сучасному ринку, і головне, підвищення ефективності Антимонопольної політики держави.

Втручання держави в діяльність ринку в різні періоди історії  обґрунтовувались різними економічними школами. Саме в період раннього капіталізму в Європі виник централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею.

В другій половині 19 століття почалося утворення на ринку монопольних структур, а саме : картелів, синдикатів і олігополії. В цих умовах необхідно було створити антимонопольне законодавство і дозволити застосування його певними державними органами. Особливо гостро регулювання державою виконувалось в період підготовки до воєн, коли держава формувала план, для виконання якого утворювались монополії.

В Україні на сучасних етапах державне регулювання в сфері обмеження  монополізму в підприємницькій  діяльності здійснюється за допомогою  заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. Для спостереження і забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган – Антимонопольний комітет України. Саме він слідкує за процесами реорганізації , об’єднання, перетворення, створення, а особливо, ліквідації монопольних господарських товариств.

Монопольне регулювання також  підтверджено Конституцією України, а  саме статтею 42, в якій сказано, що не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, націленої на недопущення, обмеження чи усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень. Той же такий закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним становищем на ринку, антиконкурентні узгоджені дії і дискримінацію підприємців.[1]

Головною метою діяльності Антимонопольної  політики та антимонопольного законодавства не є заборона або ліквідація монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. [2]

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретико-методологічний аналіз монополій в ринкових умовах.

Світовий ринок неоднорідний, в  ньому виникає велика кількість різноманітних ринкових ситуацій, які несхожі між собою. На цих ринках неоднакова кількість виробників і споживачів, різний ступінь впливу виробників на ринкову ціну, неоднакова міра однорідності продукції тощо.

Економісти розрізняють чотири досить несхожі ринкові ситуації, де існують різні конкурентні  умови:

1. Чиста (або вільна) конкуренція.

2. Чиста монополія (або монополія).

3. Монополістична конкуренція.

4. Олігополія.

Найбільш повного вигляду конкуренція  набуває в умовах ринку чистої конкуренції, такий ринок називають  ринком досконалої (або повної) конкуренції. Для трьох інших типів ринкових структур використовується така загальна назва, як недосконала (неповна) конкуренції. Бо вони відхиляються від чисто конкурентної моделі ринку.[16, c.352]

В умовах чистої конкуренції існує  дуже велика кількість фірм, що виробляють стандартизований (однорідний) продукт, наприклад, картоплю чи помідори. Нові фірми можуть досить легко увійти в галузь, тобто розпочати в  ній виробничу або торгову  діяльність. Крім того, покупці знають усе, що їм потрібно знати про характеристику продукту, а всі виробники мають однакову інформацію про виробничі технології.

Повною протилежністю досконалої конкуренції виступає монополія - ринок, на якому єдина фірма здійснює 100%-ий продаж певного продукту, що не має замінювачів (наприклад, місцева  електрична компанія або місцевий газопостачальник). Проникнення в галузь додаткових фірм заблоковано, тому фірма представляє собою всю галузь.

Монополістична конкуренція нагадує  досконалу конкуренцію тим, що теж  передбачає наявність множини дрібних  фірм, а також легкість входу і  виходу. Проте в цьому випадку  продукція різних фірм диференційована, тобто неоднорідна (наприклад, одяг, книги, парфуми). Диференціація продукту є основою для створення сприятливих  умов для продажу й оновлення  продукції.

Нарешті, олігополія відрізняється  невеликою кількістю фірм, і це означає, що рішення про визначення цін і обсягів виробництва  є взаємозалежними. Продукти можуть бути однорідними (наприклад, сталь  або золото) або диференційованими (автомобілі чи будинки). Як правило, вступ  в олігополістичні галузі - справа досить важка.

На відміну від монополістичної  конкуренції та олігополії, чиста  конкуренція і монополія як ринкові  структури не описують якусь більшість  реально існуючих ринків. Вони є  більш абстрактними, ідеальними типами ринкових структур. [6, с. 169-178]

 

1. Умови становлення монополій

У середині 19 століття однією з основних динамічних сил розвитку економіки була вільна конкуренція. Монополії були рідкістю, не мали впливу на процес суспільного відтворення та існували переважно у сфері обігу. Однак з розвитком світового ринку почався бурхливий процес становлення i розвитку монополій, які зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Відбувався поступовий перехід від вільної конкуренції до панування монополій. 

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два  основні шляхи. Перший з них полягає  в концентрації виробництва, тобто  зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на великих підприємствах.

Існує також інший шлях, внаслідок  якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація  виробництва і капіталу, тобто  добровільне об’єднання компаній, або поглинання фірмами-переможцями  банкрутів. Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок  об’єднання або зменшення самостійних  капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

Прихильники першої точки зору, щодо причин виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій звинувачують державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого - своєю бездіяльністю дозволяє їм створити й використовувати монопольне становище. Монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка  зору, за якою монополістичні утворення  є закономірними, а монопольна влада  є логічним завершенням ринкової стратегії підприємства. Монополії  можуть існувати в такому ринковому  середовищі, в якому існують якісь  перепони для вступу на ринок нових  суб’єктів господарювання. Якщо з’являється  якийсь монопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, що користується підвищеним попитом), то, як правило, інші підприємства починають виробляти такий само товар і монополія автоматично  зникає. [7,с. 284-286]

Особливі прояви виникнення монополій пов’язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил i суттєвими змінами в

 технологічному способі виробництва. Характеристика деяких причин:

1. Дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва – максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва i продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює i контролює велику частину виробництва i збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод - монополію. Конкуренція i монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні i взаємообумовлюючi характеристики.

Монопольне  становище є бажаним для кожного  підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем i ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти  привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену  господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших  учасників ринку, нав'язувати їм свої умови i досягати найбільшої вигоди.

2. Реалізація фірмою закону концентрації капіталу i виробництва. Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу є конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних i середніх підприємств відокремлюються кілька найбільших, якi стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.
3. Причиною створення монополії є процес централізації капіталу. Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній. Отже, концентрація i централізація капіталу й виробництва створили об’єктивну необхідність i можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.
4. Трансформація індивідуальної приватної власності. В минулому організаційно-економічна структура виробництва була представлена переважно малими i середніми підприємствами індивідуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об’єктів. Однак жоден капіталіст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.
5. Економічні кризи, які стали фактором прискорення концентрації i централізації виробництва i створення на цій основі монополій. Наслідком економічних криз є масове розорення i банкрутство дрібних i середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а інші змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов’язаність цих двох явищ та монополій показує одну з причин прискореної монополізації економіки.[8,c.367-382]

Відповідно  до причин виникнення, монополії бувають: природні, адміністративні та економічні.

Природна  монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. 
По-перше, вона може з'явитись у випадку, коли весь обсяг певного товару чи послуги є продуктом однієї чи кількох фірм. Конкуренція в цьому випадку не можлива або й не бажана (скажімо, у енергозабезпеченні, метрополітені). 
По-друге, ця форма монополії виникає в сільському господарстві та добувних галузях промисловості.