Важелі державного регулювання монополій

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів, що надають окремим фірмам виключні права на виконання певного роду діяльності.

Економічна  монополія, яка є найбільш поширеною, виростає на основі закономірностей господарського розвитку. Перший шлях, що веде до неї, здійснюється через концентрацію виробництва, а другий базується на централізації капіталів.[10,c. 246]

В кінці минулого століття процес монополізації набув значних масштабів i монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.

1. Монополізм: його типи та форми.

Утворення монополій призводить до порушення механізму ринкового  ціноутворення і деформованого  розподілу ресурсів. Конкуренція, в  якій беруть участь монополії, є недосконалою. У реальному житті монополія  досягається різними методами і  виступає в різних типах (Мал.1.1.). Виділяють такі типи монополізму:

1. Економічний монополізм. Він виростає  з конкуренції. Суть його в  утворенні великих підприємств,  об'єднань, які концентрують у  своїх руках виробництво і  збут основної частини продукції  однієї або кількох галузей.  Це дає їм можливість впливати  на рівень цін з метою забезпечення  собі високих прибутків. Такий  тип монополізму є найбільшою  загрозою ринковій економіці  і тому повинен постійно контролюватися  державою.

2. Технологічний монополізм. Проявляється  в тому, що окремі фірми захоплюють  і монополізують певні технології. Це має місце в першу чергу  в таких галузях, як металургійна, електротехнічна, хімічна промисловість,  транспорт. У таких галузях  сама технологія робить ефективним  лише велике виробництво.

3. Рекламний монополізм. Полягає  в заманюванні покупців різними  видами реклами: торговою маркою, незвичним упакуванням, зниженням  цін для постійних клієнтів, використанням  популярних каналів телебачення  тощо.

4. Інноваційний монополізм. Характеризується  тим, що окремі фірми, використовуючи  передові технології, нові форми  організації праці та

Мал.1.1. Основні види монополізму

виробництва, виявляються в кращих умовах, бо виробляють нову продукцію, яка має кращі якості і користується широким попитом. Особливістю цього  типу монополізму є те, що він  має тимчасовий характер. Він зникає в міру розповсюдження і впровадження в практику нових наукових досліджень.

5. Природний монополізм. До цього  монополізму відносяться природні  державні монополії, зокрема,  монополія на організацію і  регулювання грошового обігу,  на добування стратегічної сировини  і виробництво стратегічних товарів,  на виробництво окремих товарів,  на надання водо -, газо -, тепло  - та енергопослуг.

Природна монополія виникає  й існує тоді, коли одна фірма  може постачати продукцію для  всього ринку і має нижчі витрати  виробництва на одиницю продукції, ніж мали б конкурентні фірми. Існування її з точки зору суспільства  є доцільним, бо усунення її і створення  декількох підприємств може привести до збільшення витрат на надання послуг і зростання цін.

6. Державний адміністративний монополізм. Був характерний для командно-адміністративної  системи. Суть його в тому, що  держава монополізує всі сфери  життєдіяльності суспільства, максимально  обмежуючи конкуренцію. Монополізм  цього типу є найбільш негативним  і не повинен допускатися.

Розрізняють два види ринкових монополій: монополію продавця і монополію-покупця. Монополія-продавець — це фірма, яка є єдиним виробником товару, що надходить на ринок. Ціна на такий  товар установлюється фірмою і не залежить від кон'юнктури ринку. В ролі монополії-покупця може виступати  держава, великі фірми, державні організації. Наприклад, організації для закупівлі  сільськогосподарської продукції, газу, нафти та іншої продукції  добувної промисловості.

Основними організаційними формами  монополій є картелі, синдикати, трести, концерни та інші об'єднання.[9,c.156-160]

Картель - це об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, яке не ліквідовує їх виробничої або комерційної самостійності, але передбачає угоду між ними з окремих питань: розподілу ринків збуту, рівня цін, квотування виробництва тощо.

Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі промисловості, які створюють спільну гуртово-збутову контору. Таким чином, залишаючи за собою виробничу незалежність, члени синдикату втрачають комерційну.

Трест - акціонерне товариство, члени якого втрачають як виробничу, так і комерційну незалежність. Управління ведеться радою директорів. Може охоплювати підприємства різних галузей промисловості.

Концерн - це об'єднання юридично незалежних підприємств різних галузей промисловості через систему контрольних пакетів акцій..[10,c. 246]

 

 

 

 

2. Наслідки монополізації для економіки країни.

Процес  монополізації має позитивні  та негативні наслідки. 
Щодо позитивних наслідків, то до них можна віднести :

1) Більші можливості гігантських підприємств та їх об'єднань розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітні техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці;

2) Розширення масштабів планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи внаслідок виникнення і розвитку крупних господарських одиниць, координації їх діяльності; 
наявність змоги у гігантських підприємств завдяки масовому виробництву економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами.

Негативні наслідки:

1) Практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щорічно переплачує майже 70 млрд. дол. через завищені груповими монополіями ціни;

2) Гальмування науково-технічного прогресу. Це відбувається тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нових досягнень науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва і відповідне зростання його ефективності ;

3) Вкладання у гонитві за прибутком крупними компаніями коштів у проекти, які дають найвищу віддачу, з вилученням або істотним зменшенням при цьому інвестицій у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.

Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального  розподілу ресурсів приблизно на 2% (кілька десятків мільярдів доларів) зменшують валовий національний продукт США; 
витрачання монополіями та олігополіями значних ресурсів для збереження і зміцнення монополістичних позицій, влади (шляхом використання гіпертрофованої реклами, підкупу державних чиновників з метою створення вигідної законодавчої бази, складнощі в отриманні від них малими і середніми фірмами дозволу на відповідний вид діяльності, встановлення такими чиновниками різних бар'єрів — ліцензійних, патентних та ін.);

4) Придушення конкуренції — важливої рушійної сили економічного прогресу.

Тому  П. Самуельсон називає монополію  економічним злом. В поєднанні  позитивних і негативних рис полягає  одна з найважливіших сутнісних  сторін монополії як економічної  категорії.[11,c.168]

 

Розділ 2. Державне регулювання монополій: сутність, наслідки.

Існування монополій — це тягар  для економіки. У зв’язку з  тим, що монополістам у найближчій перспективі  конкуренція не загрожує, вони мають  змогу зловживати своїм монопольним  становищем, нехтуючи при цьому економічними законами та інтересами суспільства. Тому існування та діяльність монополій  регулюється та регламентується  законодавством. Одними з найпоширеніших напрямів регулювання монопольного сектора, зокрема, є:

1) демонополізація монопольних  утворень;

2) регулювання діяльності суб’єктів  природних монополій;

3) контроль за ціновою політикою  монополістів;

4) попередження, припинення та усунення  порушень законодавства.

Незалежно від того, яким чином  виникають монопольні утворення, їх діяльність на ринку має регламентувати та регулювати держава.

 

2.1 Демонополізація економіки

За радянських часів, коли монопольний  сектор в економіці становив практично  стовідсоткову частку, держава мала змогу примушувати виробників (підприємства, організації тощо) реалізовувати  так звані загальнонародні, а  по суті відомчі інтереси, не замислюючись при цьому про розвиток економіки, зростання виробництва, розширення асортименту вироблюваних товарів. За існуючих у той час методів  управління економіка не враховувала  суспільних інтересів і рухалася шляхом, чітко визначеним керівництвом країни. Коли держава повністю володіла засобами виробництва та матеріалами  праці, конкуренції у країні майже  не існувало, були відсутні стимули  для впровадження нових технологій, розширення асортименту вироблюваної продукції, підвищення її якості тощо.

Здолати ці негативні явища в  економіці можна було, лише усунувши причини, що їх породжували, а саме —  за рахунок роздержавлення сектора  економіки, який належав державі, і  побудови ринкової економіки, основаної  на різних формах власності.

Перехід в Україні від монополізованої, командно-адміністративної моделі економіки  радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах  забезпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту  і підтримки конкуренції, недопущення  зловживань монопольним становищем, обмеження конкуренції та недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації економіки.

Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих  на зниження рівня монополізації  ринків.

В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне  використання суспільних ресурсів, вільний  вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів  широкого асортименту, кращої якості і  за нижчими цінами.

Першочерговими завданнями під  час демонополізації економіки  України були:

1) збільшення кількості господарюючих  суб’єктів, які конкурують на  ринках;

2) зниження рівня монополізації  та розвиток конкуренції на  ринку;

3) захист інтересів підприємців та споживачів від діяльності монопольних утворень;

4) створення структури горизонтальних  ринкових зв’язків між господарюючими  суб’єктами для забезпечення  саморегулюючих механізмів розвитку  економіки;

5) зменшення залежності господарюючих суб’єктів від державних управлінських структур;

6) адаптація управлінських кадрів  державних підприємств та об’єднань  до роботи в нових умовах.[17, c. 236]

Сьогодні об’єктами демонополізації  є:

1) монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;

2) господарюючі суб’єкти, що займають монопольне становище на ринках;

3) державні організаційні структури монопольного типу;

4) центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.

Суб’єктами демонополізації є  державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки  та розвитку конкуренції.

Демонополізація економіки відбувається різними шляхами і залежно  від особливостей монополізованих  ринків для її проведення застосовують такі способи:

1) децентралізацію управління, що передбачає: розмежування функцій між різними органами державної виконавчої влади; обмеження і регламентацію функцій центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування стосовно господарюючих суб’єктів; позбавлення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатися в господарську діяльність підприємств (крім випадків, передбачених законодавством України); зменшення кількості галузевих органів виконавчої влади;

2) зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією; зниження або скасування митних тарифів; скасування або обмеження податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування законодавства про захист економічної конкуренції антиконкурентних дій господарюючих суб’єктів, внаслідок яких виникають бар’єри вступу на ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб’єктів на існуючі ринки;