Важелі державного регулювання монополій

3) стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб’єктів, що передбачає: надання за рішенням Кабінету Міністрів України господарюючим суб’єктам, що вступають на монополізовані ринки, податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресурсами, які централізовано розподіляє держава; заохочення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямованих на зниження монополізації ринків; створення нових підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними утвореннями;

4) поділ державних монопольних утворень, що передбачає: розукрупнення з метою зниження рівня монополізації ринку державних монопольних утворень шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств або об’єднань, статус яких не відповідає чинному законодавству;

5) ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що передбачає: ліквідацію державних організаційних структур монопольного типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створенням на їх базі нових господарюючих суб’єктів (підприємств). При цьому господарюючі суб’єкти —засновники структури зберігають статус самостійних підприємств.

Щоб запобігти виникненню монопольних  утворень у приватному секторі економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних  та інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією.[12, c. 115-121] 

2.2 Природні монополії

Важливим напрямом сучасної економічної політики в Україні є розвиток та захист конкуренції. Але за умов існування сфер економіки, в яких конкуренція з об’єктивних причин неможлива, виникають та існують монопольні утворення. Такі суб’єкти панують на ринках централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання, зв’язку та інших і належать до сфери природних монополій. Завдяки монопольному становищу, якому не загрожує конкуренція у найближчій перспективі, такі суб’єкти природних монополій не схильні до збільшення обсягу своїх послуг, підвищення якості та продуктивності праці, запровадження інновацій. При цьому зростання попиту на послуги суб’єктів природних монополій спричиняє, як правило, зростання цін. [12, c. 121-123]

Відповідно до Закону України “ Про природні монополії ” “ природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)”.[4]

Отже, природна монополія — сфера  економіки, що ефективно функціонує за умови, якщо весь ринок охоплює  лише один господарюючий суб’єкт.

Існування природних монополій  пояснюється тим, що через значну капіталоємність їх суб’єктів виграш від наявності конкуренції на цих ринках не покриває значних витрат суспільства на її запровадження  і підтримання.

З економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт  може забезпечити весь ринок, маючи  при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих  суб’єктів. Прикладом може бути знов таки діяльність підприємств, що надають  суспільству послуги з електропостачання, зв’язку тощо.

Регулюванню підлягають усі відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної  монополії, та на суміжних ринках за участю суб’єктів природних монополій. Суміжні товарні ринки не перебувають  у стані природної монополії, але для суб’єктів, які діють  на них, реалізація вироблених товарів  або використання товарів інших  суб’єктів господарювання неможливі  без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій.

Посилення впливу з боку держави  на діяльність суб’єктів природних  монополій пов’язано з відсутністю  нині дієвого механізму регулювання  зазначених суб’єктів. Для налагодження такого механізму було розроблено та прийнято Закон України “ Про природні монополії ”, який визначає правові, економічні та організаційні засади регулювання цієї сфери. Відповідно до цього Закону регулюванню підлягають:

1) ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

2) доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

3) інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Суб’єкти природних монополій  діють на ринках, що мають для  держави та суспільства першочергове соціальне значення. Вони є тією інфраструктурою яка забезпечує життєдіяльність держави. Ефективна  діяльність суб’єктів природних  монополій має не лише економічне, а й політичне значення. Виходячи з цього, з метою регулювання  ринків, що перебувають у стані  природних монополій, в Україні  передбачено діяльність національних комісій з регулювання суб’єктів  природних монополій, які мають  діяти у різних галузях та сферах економіки. Для здійснення своїх  повноважень комісії можуть створювати та ліквідовувати свої територіальні  органи, які діють на підставі положень, що затверджуються комісіями.

Основні завдання національних комісій:

1) регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

2) сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку зі стану природної монополії, а також сприяння розвиткові конкуренції на суміжних ринках;

3) формування цінової політики у відповідній сфері регулювання;

4) сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів товарів що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій.

Суб’єкти природних монополій  мають певні обов’язки. Вони повинні  додержуватися встановленого порядку  ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також  інших умов та правил здійснення підприємницької  діяльності, визначених у ліцензіях  на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій  та на суміжних ринках;

Посадові особи суб’єктів природних  монополій несуть адміністративну  відповідальність за невиконання або  несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб’єктів  природних монополій, ненадання  чи несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недостовірних даних у порядку, передбаченому Кодексом України  про адміністративні правопорушення. [12, c. 123-135]

 

2.3 Ціноутворення

Люди не знаходять в природі  у готовому вигляді багато чого з  того, що їм необхідно для існування. У зв’язку з цим вони змушені  переробляти природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення  їхніх потреб. Все, що задовольняє  потреби людей, є блага. Блага  можуть бути матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами, послугами  тощо. Процес переробки природних  ресурсів — це процес виробництва, а блага, вироблені під час  цього процесу для продажу, є  товари.

Таким чином, для виробництва товарів  необхідно витрачати природні ресурси  та працю людей. Обсяг природних  ресурсів та праці, витраченої на виробництво  товарів, визначають їх вартість. Вартість товарів вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у  грошових одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію продукції та розміром необхідного прибутку.

Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги) в грошовому вимірі.

За часів адміністративно-командної  економіки ціноутворення ігнорувало об’єктивні економічні закони ринкової економіки. Ціни не були вільними, тобто  залежали переважно від “ команди зверху ”, вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Оскільки підприємства не мали права змінювати ціни на товари, вони ухилялися від виробництва нерентабельної продукції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потреби споживачів.

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного  ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець  не може впливати на ціноутворення  на ринку і пропонує свій товар  за ціною, яку його змушує встановлювати  ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають  падати. Але це не завжди так. Кожна  конкретна ситуація залежить від  багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому  мають такі фактори:

1. Кількість покупців і продавців,  які діють на ринку. Чим більше  покупців і продавців, тим складніше  будь-кому з них впливати на  ціноутворення на ринку.

2. Незалежність учасників ринку.  Якщо два чи більше покупці  або продавці об’єднуються для  здійснення спільної господарської  діяльності, то разом вони впливають  чи можуть вплинути на ринкове  ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції.  Чим різноманітніший асортимент  товарів, тим більше шансів, що  на ціну окремих товарів не  впливатимуть загальні коливання  цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень  цін на будь-якому ринку може  встановлюватися не тільки під  впливом ринкового попиту та  пропозиції, а й під впливом  інших факторів, зокрема втручання  держави в ціноутворення на  ринку.

Держава не може зовсім усунутися  від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати певні правила  цінової поведінки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

1) між виробниками і продавцями не повинно бути жодної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;

2) виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздрібною ціною;

3) продавець зобов’язаний пропонувати свій товар покупцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім випадків, коли продавець має більші витрати (віддаленість місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);

4) продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;

5) підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, винятком є запровадження державного регулювання цін на їх товари. [14,c. 86-88]

Стабільність цінової рівноваги  забезпечується через органи державної  виконавчої влади. Ці органи розробляють  та приймають нормативно-правові  акти, в яких встановлюються правила  ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, застосовують методи впливу на механізм регулювання  ринкового ціноутворення тощо. Серед  методів впливу на механізм ринкового  ціноутворення найпоширеніші такі:

1. Встановлення максимальних цін.  Це означає, що держава забороняє  підвищувати ціни вище певного  рівня. Це робиться для захисту  інтересів споживачів від надмірного  зростання цін. Контроль за  цінами може бути запроваджений,  наприклад, щоб утримувати темпи  інфляційного зростання, запобігати  отриманню монопольними об’єднаннями  надприбутків у період тимчасової  відсутності товарів.

2. Встановлення мінімальних цін.  Уряд встановлює мінімальні ціни, вищі за ціни, які б склалися  на ринку з об’єктивних причин, що призводить до утворення  надлишкової пропозиції, скорочення  виробництва і встановлення ціни  ринкової рівноваги на мінімальному  рівні.

3. Створення резерву товару. Система  регулювання цін, як правило,  запроваджується разом з планами  створення резервів товару. Коли  на ринку існує надлишок певного  , виду товару і при цьому  ціни на нього падають, урядові  органи купують товари. За рахунок  цього створюється резервний  запас. Якщо на ринку утвориться  дефіцит певного виду товару  і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропонуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до цінової стабілізації.

В Україні ціни регулюються за допомогою  законодавства про ціноутворення, що складається з Закону України  “ Про ціни і ціноутворення ”, нормативних актів, які видано відповідно до нього, та стосуються політики ціноутворення.

Політика ціноутворення — складова загальної економічної і соціальної політики України, спрямована на забезпечення:

1) рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

2) існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

3) протидії монопольним тенденціям виробникам продукції, товарів і послуг;

4) об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;