Управління проблемними кредитами в практиці українських і зарубіжних банків

1) обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк (із залученням держави або приватних інвесторів);

2) спростити механізми продажу, передачі, списання поганих активів, у тому числі у межах проведення досудових процедур;

3) посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами.

За цією Програмою економічних  реформ Президента України на 2010-2014 роки плануються такі результати:

1) зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ до 7-8 % до 2011 року, 5 % – до 2014 року.

2) збільшення середнього рівня власного капіталу банків не менше ніж удвічі до 2014 року [4].

У 2011 році було ще одне нововведення у керуванні проблемними кредитами. Банки, керуючись нормами підпункту  Податкового кодексу України, згідно з Порядком, затвердженим постановою Національного банку України  №172 від 01.06.2011, мають право списувати  за рахунок страхового резерву заборгованість, яка визнана безнадійною відповідно до нормативно-правових актів Національного  банку України, у тому числі у  разі невідповідності визначеним у  Податковому кодексі ознакам  безнадійної заборгованості, без  віднесення у подальшому цього страхового резерву на дохід банку [3].

Також упродовж 2009–2011 років  активувалася передача проблемних активів  в управління третій особі (колектору) та продаж проблемних активів непов'язаній фінансовій компанії на умовах факторингу.

За чотири місяці 2011 року банки продали колекторським  і факторинговим компаніям понад 1,5 млрд. грн кредитів за 1-11% від їх номінальної вартості. Основними  покупцями боргів виступають колекторські компанії Credit Collection Group ( CCG ), " Укрфінанс ", " Еколл ", CredEx і " Укрборг " [1, с. 42].

Щоб забезпечити собі нормальну  роботу, українські банки вирішили з 2011 року продати колекторським  компаніям 45–50% від кредитного портфеля проблемних кредитів. Перспективу зменшення  у банків частки проблемних активів  і страхових резервів, сформованих  під них, є не стільки в ліквідації даного класу заборгованості, скільки в нарощуванні обсягу виданих кредитів і продажу "проблемки" третім особам для очищення балансу [3].

За наявності проблемних активів у період кризи в значної  кількості банківських установ  України та їхній можливий приріст  через поглиблення кризових явищ, не важко спрогнозувати, що поширення  кількості проблемних активів призведе до паралічу банківської системи  України. Проте, існує багато ідеально-теоретичних  заходів до мінімізації проблемних кредитів, але чи є вони ефективними  у практиці з нашою непостійною  політичною та економічною ситуацією? Програма на 2010–2014 роки складена, будемо чекати на результати, які заплановані  в ній, та сподіватися на ефективну  роботу самих банків з погашенням заборгованостей позичальниками.

У часи, коли обсяги проблемної заборгованості збільшуються, перед  кредиторами з'являється важливе  питання: яким же чином «підштовхнути» боржника до погашення кредиту?

Вже придумано чимало способів повернення проблемної заборгованості, деякі використовуються і у нас. Так, наприклад, в Росії та Україні  у виїзді за кордон обмежені фізичні  особи та керівники юридичних  осіб, які мають борги по житлово-комунальним  послугам, неоплаченим кредитами, штрафам  за порушення ПДР і іншим боргами, за якими є рішення суду. Стягувач може звернутися до Бюро кредитних  історій, де зберігається інформація про  неблагонадійних позичальників, що може привести, наприклад, до відмови  боржника в отриманні нового кредиту  або оформленні кредитної картки в майбутньому.

В інших країнах світу  також існує ряд організацій, які займаються стягненням проблемної заборгованості. Способи, за допомогою  яких фахівці цих організацій  працюють з проблемними боржниками, часто дуже оригінальні.

Наприклад, в Канаді, США  та Ізраїлі у боржників вилучають  водійські права. Як показує практика, цей захід допомагає легко  здійснювати повернення проблемної заборгованості та реалізація даної  міри вимагає трохи часу. Також  у деяких країнах поширений такий вид впливу на боржника як позбавлення ліцензії (наприклад, на полювання, рибальство).

В Ізраїлі засновникам  корпорації або зацікавленим особам можуть заборонити вкладати капітал  в корпорацію, тобто боржник втратить право придбати акції і, відповідно, збільшувати свою частку в статутному капіталі компанії до погашення боргу.

В Європі при укладенні  договору з компаніями мобільного зв'язку, а також договору оренди, купівлі  житла, у боржника можуть виникнути  проблеми, тому що дані організації  мають доступ до інформації Бюро кредитних  історій про неплатників і  відмовляють боржникам у співпраці.

Більше того, в США та Ізраїлі для боржників законодавством передбачено тюремне ув'язнення, у випадках, якщо боржник відмовляється  платити, але при цьому має  можливість здійснити оплату.

Як бачимо, у світі існує  багато незвичайних, але ефективних практик стягнення проблемної заборгованості. Зіткнувшись з фінансовою кризою після буму кредитування, Україні  тільки розвиває інструменти боротьби з боржниками і їй є чому повчитися  у розвинених країн.

РОЗДІЛ ІІІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ АКТИВАМИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

За підсумками 2010 р. реальний обсяг ВВП України зріс на 4,2 %, що є позитивним явищем, але для  стрімкого розвитку економіки, як свідчить досвід Китаю та деяких країн Центрально-Східної  Європи, такі темпи повинні складати 8 - 10 %. Однією із складових такого зростання  є збільшення обсягів банківського кредитування.

Аналіз депозитно-кредитного портфеля за останні шість років  свідчить, що після світової фінансової кризи 2008-2009 рр. банківська система  України відновила довіру резидентів (табл.1).

Так, якщо у кризовий 2009 р. обсяг депозитів резидентів у  банках України зменшився на 7,0 %, то у 2010 р. він зріс на 24,5 %. Але збільшення депозитів не привело до аналогічного росту обсягів кредитування у 2010 р. У 2009 р. темпи росту кредитування резидентів  зменшились на 1,5 %, а  у 2010 р. – збільшились тільки на 1,2 %, при тому, що у середньому за 2006-2008 рр. їх ріст складав більше 70 % щорічно.               

Кредитний бум 2005 – 2008 рр. призвів  до того, що перед початком кризи  співвідношення кредитів і депозитів  Україні було одним із найбільших серед країн СНД . Однак ні менеджмент банків ні їх власники не завадили наданню  ризикованих послуг. До того ж джерелом нарощування кредитування багатьма банками стали запозичення на зовнішніх ринках, однак із настанням  фінансової кризи доступ до таких  ресурсів практично закрився. Тому проблема погашення кредитів, яка  в часі збіглась з девальвацією гривні, поставила ряд банків на межу дефолту [ 4 ].

Через недосконале управління ризиками у банківській системі  України значно погіршилась якість кредитного портфелю, що веде до збитковості  банківської діяльності. Аналіз якості кредитного портфеля банківської системи  України за останні п’ять років (табл. 2) свідчить, що якщо за 2006-2010 рр. обсяг  наданих кредитів збільшився приблизно  у три рази, то прострочена заборгованість за кредитами  в абсолютному виразі збільшилась у 19, а у відносному -7 разів. Якщо у до кризовий період 2006 – 2008 рр. прострочена заборгованість знаходилась у межах 2%, то у 2009 р. вона склала 9,4 %, а у 2010 р. – 11,2 %. Тобто прострочена заборгованість за кредитами у посткризовий період в середньому збільшилась більше ніж у п’ять разів.

Ще більше проблемних кредитів у структурі кредитного портфелю банків фіксують міжнародні компанії. Так, за даними міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings проблемні активи у структурі кредитного портфеля банків України у 2010 р. становили 34 %, а за даними компанії DB Research – 45 % [8].

Така велика різниця в  оцінках «поганих» боргів зумовлена тим, що за методикою Національного банку України «прострочкою» вважається несплата відсотків і  невнесену своєчасно частину кредиту, а за міжнародними стандартами – рахується усе тіло кредиту за якими почались неплатежі. Як зазначають фахівці, що проблема «поганих» боргів – проблема не лише банківського, а й реального сектору економіки. Утворилося замкнуте коло: банки не кредитують підприємства реального сектору економіки тому, що у потенційних позичальників поганий фінансовий стан, тобто є значні кредитні ризики, а підприємства мають поганий фінансовий стан у тому числі й через те, що позбавлені доступу до кредиту [1].

Під можливі втрати за проблемними  кредитами банки  вимушені формувати  все більші обсяги резервів. Так, у  посткризовий період резерви під  активні операції банків збільшились  приблизно у п’ять разів. Погіршення якості кредитного портфеля призвело до падіння рентабельності активів  та збитковості всієї банківської  системи України. Проблема погіршення якості кредитного портфеля знижує довіру інвесторів до банківської системи  та істотно зменшує можливості фінансування реального сектору економіки.

Фахівці виділяють внутрішньобанківські та зовнішні  методи управління проблемними  активами. Внутрішньобанківські методи управління проблемними активами передбачають раннє регулювання ризик-менеджерів банків на погіршення обслуговування позичальниками кредитів і включають  реабілітацію кредитної заборгованості та відновлення можливості позичальників генерувати грошові потоки для обслуговування кредитів. Одним із найефективніших внутрішньобанківських методів роботи з проблемними кредитами є реструктуризація кредитної заборгованості. Світова практика виробила наступні способи реструктуризації: кредитні канікули, зміна схеми  погашення кредиту з класичної на ануітетну, пролонгація кредиту, конверсія валюти, прощення пені та штрафних санкцій, зниження відсоткової ставки. Дослідження вітчизняної практики реалізації зазначених способів реструктуризації кредитної заборгованості упродовж 2008 – 2010 рр. дає можливість говорити про обмежені можливості застосування банками цих способів. Аналіз показує, що недоліками внутрішньобанківських методів управління проблемними активами є втрата ліквідності, відволікання істотних фінансових ресурсів від основної діяльності, утримання на балансі банку прогнозованих фінансових втрат за ризиками, обмежена гнучкість застосування.

Для поліпшення якості кредитного портфелю банків комерційних банків Національним банком України було прийнято багато постанова Правління Національного  банку України. Серед останніх постанова  Правління Національного банку  України від 13.09. 2010 р. № 424 « Порядок  формування банками резервів за кредитами  і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості» [7]. Згідно цієї постанови банки отримали спрощений порядок списання безнадійної  заборгованості за рахунок сформованих  резервів. У 2010 р. цим спрощеним порядком скористалось багато українських банків. Так, за рахунок резервів «Промінвестбанк» списав 4,4 млрд. грн. ( близько 16 % кредитного портфеля банку), Укрсиббанк – 366 млн. грн., Приватбанк – 254 млн. грн., «Альфа Банк» - 174 млн. грн. Списання безнадійної заборгованості дозволило банкам вивільнити капітал для нарощування активних операцій.

Паралельно із застосуванням  внутрішніх методів управління проблемними  активами українські банки використовують такі ефективні зовнішні методи управління проблемними кредитами як передача їх в управління третій особі (колектору) та продаж  їх непов’язаній фінансовій компанії на умовах факторингу. Це дозволяє не збільшувати обсяги резервів під проблемні кредити, зменшувати обсяги операційних та виробничих витрат.

За оцінками експертів  у 2010 р. банки передали колекторам проблемних кредитів на суму 2-5 млрд. грн. Банки  в основному передають колекторам бланкові споживчі кредити. Ціна переданих  кредитів становить 5 -10 % номінальної  вартості. У 2010 р. найбільші проблемні  кредити були передані колектора  такими банками як «Альфа-Банк» - 600 млн. грн., Правекс-Банк – 520 млн. грн., Сведбанк – 190 млн. грн., Кредобанк – 190 млн. грн.

Поряд з колекторами активно  викупали проблемну заборгованість за кредитами небанківські фінансові  компанії у вигляді факторингових  операцій. За даними Держкомфінпослуг  за 9 місяців 2010 р. порівняно з аналогічним  періодом 2009 р., обсяг таких операцій збільшився приблизно в 4 рази і сягнув 4 млрд. грн. Таке стрімке зростання  обсягів факторингових операцій пояснюється тим, що деякі банки  створили власні факторингові компанії. Таким компаніям, як правило, продаються проблемні заставні кредити юридичних  осіб.

Зарубіжний досвід свідчить, що ефективно розв’язати проблему управління проблемними активами банків на пізніх стадіях роботи із заборгованістю можна також шляхом передачі ( продажі )  проблемних активів пов’язаній фінансовій компанії на засадах оптимізації  балансу ( SPV onshore / offshore). Компанії SPV –  це фінансові організації спеціалізованого призначення, основна мета яких полягає  у викупі у неплатоспроможних  банків проблемних активів, заставного забезпечення та відновленні їх платоспроможності  після реалізації пулу проблемних активів  за договірною ціною. Впровадження кращого  світового досвіду передачі проблемних активів пов’язаній фінансовій компанії  через механізм SPV - onshore передбачає частковий переказ проблемних кредитів юридичній особі, яка відокремлена від банку та не консолідується на його рівні . Альтернативним є механізм продажу проблемних активів із частковим їх фінансуванням на принципах SPV - offshore за участі капіталу інвестора.

Перевагами реалізації такого механізму є повна участь банку  у розподілу прибутку за кредитним  портфелем, поліпшення ідентифікації, оцінювання та регулювання кредитних  ризиків портфеля тощо. Фахівці виділяють  наступні основні переваги та недоліки вказаних методів управління проблемними  кредитами [8]: