Управління проблемними кредитами в практиці українських і зарубіжних банків

 

Найбільші українські банки  вже зараз, не очікуючи особливих  розпоряд­жень НБУ, починають упроваджувати  ключові положення «Базеля-2». Це пояснюється тенденцією українських  банків до повноцінного співробітництва  з іноземними контрагентами.

Результативність управління кредитними ризиками в банківському секторі економіки України повинна  ґрунтуватися, насамперед, на інституціональних  принципах організації банківської  справи.

Вітчизняному банківському секторові необхідно на основі світового  бан­ківського досвіду удосконалювати такі методи управління кредитним ризи­ком як лімітування, резервування коштів під  покриття очікуваних і непередбачених втрат, диверсифікованість, страхування, хеджування, сек'юритизація боргових зобов'язань, умови дострокового стягнення сум, нетінг тощо.

Використання досвіду  іноземних банків дозволить уникнути помилок в оцінці й управлінні кредитним ризиком, створить умови  для формування нових організаційних структур (кредитних бюро, рейтингових  агентств), які сприяють оптимізації  управління системою кредитних ризиків, буде стимулювати інвесторів розділяти  банківські ризики, але, разом з тим, дозволить одержувати їм значний  прибуток.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ ЗАХОДИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ МІНІМІЗАЦІЇ ПРОБЛЕМНИХ КРЕДИТІВ

2.1. Способи й методи захисту від проблемних кредитів

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою  стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають  такі, за якими своєчасно не проведені  один чи кілька платежів, значно знизилась  ринкова вартість забезпечення, виникли  обставини, за яких банк матиме сумнів щодо повернення позики.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою процентів за ним. При  виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції.

 На підставі фінансових  звітів, інспекцій та інших матеріалів  кредитний інспектор здійснює  банківський моніторинг:

— стану погашення кредиту;

— належного використання сум кредиту відповідно до умов кредитного договору;

— відповідності умовам надання кредиту;

— точності і своєчасності відображення інформації в кредитній  базі даних;

— об’єктивних і суб’єктивних змін стану позичальника.

Об’єктами моніторингу належного  використання кредиту є:

а) запаси і дебіторська  заборгованість;

б) виконання комплексу  ділових завдань;

в) виконання інвестиційних  проектів, що включають будівництво  будинків, модернізацію, купівлю і  монтаж машин та устаткування і т. ін.

Кінцева мета моніторингу  — забезпечити погашення в  термін основного боргу і сплату процентів за кредитом. Кредити, по яких виникають труднощі з погашенням, як уже зазначалося, називаються проблемними кредитами. Поява проблемного кредиту, як правило, не є несподіваною.

Проблемними, насамперед, можуть стати кредити, ризик по яких є  підвищеним. Досвідчений працівник  банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу фінансових труднощів, що зароджуються, та вжити заходів  до виправлення ситуації і захисту  інтересів банку. Ці заходи варто  здійснити якомога раніше, перш ніж  ситуація вийде з-під контролю і  втрати стануть необоротними. При  цьому варто врахувати, що збитки банку не обмежуються лише несплатою  боргу і втратою процентів.

Збиток, що завдається банку, значно більший і він може бути пов’язаний з іншими обставинами:

— підривається репутація  банку, тому що велике число прострочених і непогашених кредитів спричинить падіння довіри вкладників, інвесторів і т. п.; — збільшуються адміністративні  витрати, оскільки проблемні позички  вимагають особливої уваги кредитного персоналу, непродуктивної витрати  часу на підтримку статус-кво;

— підвищиться погроза  відходу кваліфікованих кадрів через  зниження можливостей їхнього стимулювання в умовах падіння прибутковості  операцій;

— кошти будуть заморожені в непродуктивних активах;

— виникає небезпека зустрічного  позову боржника до банку, що може довести, що вимога банку про відкликання  позички призвела його на грань банкрутства.

Усі ці втрати можуть дорого обійтися банку і набагато перевищити прямий збиток від непогашення боргу.

У разі ненадходження платежів по кредиту (процентів і/чи основної суми боргу) в установлені кредитним  договором терміни або у разі інших негативних змін у становищі  позичальника відповідальний співробітник кредитного підрозділу інформує керівництво  банку і переводить кредит у розряд «Спеціальний контроль».

Основні події, що можуть спричинити присвоєння кредиту статусу «Спеціальний контроль» такі:

— несплата процентів і/чи неповернення основної суми боргу або  її частини;

— несприятлива зміна у  вартості забезпечення кредиту;

— більш низькі, ніж передбачалося, надходження на рахунок;

— фінансові показники, що відбивають несприятливе становище.

На додаток до вищезгаданих подій співробітники банку повинні  також стежити за такими «сигналами», що можуть несприятливо відбитися на становищі позичальника:

— утрата важливого ринку;

— непоновлення митної, дистриб’ютерської/представницької  угоди з іншим підприємством;

 — утрата ліцензії;

— тривале неповне використання виробничих потужностей;

— збої у постачаннях  сировини;

— надмірні запаси, що можуть послужити причиною можливих збитків;

— часті страйки;

— втручання екологічної  інспекції для часткового чи повного  закриття виробництва;

— застаріваюче устаткування;

— спекулятивні операції;

— залежність від іншого підприємства, що знаходиться у важкому  фінансовому становищі;

— поглинання чи придбання  підприємства, що знаходиться у важкому  фінансовому стані;

— утрата вигідного клієнта  або ринку збуту.

Банківських працівників  повинні насторожити такі факти  як:

— непредставлення фінансових звітів в установлений термін;

— зміна поведінки або  звичок вищого керівного складу;

— різка зміна відносин із банком, небажання співробітничати;

— заміна ключових співробітників;

— захоплення створенням нових  підприємств, скупка нерухомості;

— поганий стан фінансових звітів;

— прийняття необґрунтованого ризику;

— установлення нереалістичних цін на продукцію;

— повільна реакція на погіршення ринкових умов;

— слабкий операційний  контроль;

— відсутність наступності  в керівництві;

— утрата важливих клієнтів;

— створення спекулятивних  запасів;

— відстрочки заміни застарілого  устаткування і т. ін.

Якщо кредитний інспектор  вважає, що ділове і фінансове становище  позичальника погіршилося до ступеня, що загрожує можливості погашення кредиту, банк може зажадати від позичальника представити програму, що виправляє  ситуацію, й ужити заходів, що знижують ризик банку.

 Якщо програма, розроблена  для виправлення ситуації, негативно  оцінюється банком, він має право  зажадати надання додаткового  забезпечення кредиту чи розірвати  кредитний договір.

У банку для здійснення контролю за ходом погашення кредиту  формується спеціальне кредитне досьє, де зосереджена вся документація по кредитній угоді і всі необхідні  відомості про позичальника. Документи  групуються в такий спосіб:

— матеріали по кредиту (копії  кредитного договору, боргових зобов’язань, гарантійних листів і т. п.);

— фінансово-економічна інформація (фінансові звіти, аналітичні таблиці, податкові декларації; бізнес-плани  і т. п.);

— матеріали про кредитоспроможність  клієнта (аналітичні звіти кредитних  інспекторів, зведення, отримані від  інших банків, відповіді на запити і т. п.);

— документи по забезпеченню кредиту (договір застави, документи  про передачу прав по внесках і  цінних паперах, заставні і т. п.);

— листування по кредиту (листування з клієнтом, записи телефонних розмов і т. п.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Шляхи виявлення та управління проблемною заборгованістю

Світова практика свідчить, що повністю уникнути втрат за кредитами  у банківській діяльності неможливо. Тому банки повинні докладати  зусиль, аби виявляти проблемну заборгованість на ранніх етапах кредитування і визначати  найбільш дієві шляхи щодо мінімізацій  кредитних ризиків.

Серед основних шляхів, за допомогою  яких можна виявити проблемну  заборгованість позичальників за кредитами, слід виділити:

1. Аналіз кредитного портфеля  банку.

2. Контроль за кожною  конкретною кредитною операцією.  До проблемних кредитів у портфелі  банку можна віднести

кредити прострочені, пролонговані, сумнівні до повернення та безнадійні. Для якомога швидшого виявлення  проблемної заборгованості банківські установи повинні аналізувати свій кредитний портфель щодо своєчасності погашення виданих кредитів. Для  цього необхідно:

- виявити частку, яку становить проблемна заборгованість у загальній сумі кредитів банку;

- проаналізувати структуру  проблемної заборгованості у  розрізі прострочених, пролонгованих  та сумнівних до повернення  кредитів;

- визначити загальну суму  простроченої заборгованості за  кредитами банку і процентів  за ними;

- розрахувати частку, яку  становить прострочена заборгованість  у загальній сумі кредитів  банку;

- проаналізувати зміни  сум простроченої заборгованості  у динаміці;

- розглянути структуру  простроченої заборгованості у  розрізі клієнтів банку;

- проаналізувати давність  виникнення простроченої заборгованості;

- з'ясувати причини виникнення  простроченої заборгованості у  кожному конкретному випадку;

- проаналізувати заходи, яких вживає банк для стягнення  простроченої заборгованості і  процентів.

Аналіз кредитного портфеля щодо погашення кредитів проводиться  за обсягом прострочених, переоформлених (пролонгованих кредитів), сумнівних  до повернення кредитів та фактами  списання безнадійної заборгованості. Банківські установи визначають найбільш прийнятну для себе структуру  кредитного портфеля. Структура кредитного портфеля банківської установи може вважатися задовільною у тому разі, якщо питома вага проблемних кредитів становить не більше ніж 30%. Однак, банки  можуть встановлювати і більш  жорсткі критерії оцінювання якості кредитного портфеля (зокрема, встановлювати  окремі граничні значення обсягів прострочених, сумнівних та пролонгованих кредитів тощо).

Значне збільшення питомої  ваги пролонгованих кредитів порівняно  з часткою прострочених кредитів може свідчити про приховування фактів неповернення кредитів пролонгацією. Для цього банківські установи повинні  проаналізувати структуру пролонгованих  кредитів у розрізі:

- пролонгованих менше  ніж два рази (у тому числі:  на строк не більше ніж 6 місяців, на строк понад 6 місяців);

- пролонгованих понад  два рази (у тому числі: на  строк не більше ніж 6 місяців,  на строк понад б місяців).

Однак, найбільшу увагу  у кредитному портфелі банку слід приділяти простроченим кредитам. Обсяг  та тривалість простроченої заборгованості аналізуються залежно від строку її виникнення та частки кожної групи  в загальній сумі прострочених кредитів. При цьому прострочені кредити  доцільно групувати за строками прострочення: від 1 до 30 днів; від ЗІ до 90 днів; від 91 до 180 днів; понад 181 день. Збільшення частки прострочених кредитів понад 181 день свідчить про підвищення ймовірності  втрати цих к Для недопущення виникнення простроченої заборгованості банківські установи мають проводити аналіз поточної (стандартної) заборгованості за кредитами. Контроль за строками погашення кредитів здійснюється у розрізі окремих позичальників за їх кредитними справами.