Управління проблемними кредитами в практиці українських і зарубіжних банків

Короткострокові кредити  відрізняються від середньо- і  довгострокових не тільки терміном використання, а й об’єктами вкладення і  джерелами повернення.

З участю короткострокового  кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує  переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнялися з обороту внаслідок  реалізації об’єкта (проекта), що був  прокредитований, тобто поточні  грошові надходження.

З участю довгострокового  кредиту здійснюється відтворення  основного капіталу й опосередковується  інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту  є прибуток від впровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний  ефект.

Згідно з критерієм  забезпечення розрізняють кредити  забезпечені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість — один з принципів  банківського кредитування. Формами  забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити  становлять невелику частку у позичковому  портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку  до позичальника. Їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом  банку. Найчастіше бланковий кредит надається інсайдерам банку, причому  його розмір обмежується певною часткою  банківських акцій, що належать інсайдеру.

За ступенем ризику розрізняють  дві групи банківських кредитів — стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість  і забезпечують своєчасне і повне  повернення раніше отриманих позик  і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком  надаються банками без забезпечення, а також клієнтам з нестійким  фінансовим станом, які порушують  строки повернення раніше отриманих  позичок і сплати процентів за ними.

За методом надання  розрізняють банківські позички, які  клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички —  це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших  документів клієнта.

Перманентні позички надаються  банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої  кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових  документів клієнта (доручень, чеків  та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і  документального їх оформлення. Гарантовані позички бувають двох видів:

• з попередньо обумовленою датою видачі;
• з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов’язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби  у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

• поступово (в розстрочку);
• водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;
• відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;
• за вимогою кредитора;
• з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також  тих, які надаються перманентно  відповідно до встановленої позичальником  кредитної лінії.

Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну  виробничу діяльність підприємця. Для  банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків  щодо боргів банкам.

Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих  видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає  в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку  шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок.

За вимогою кредитора  стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість, або не виконує умови кредитної  угоди щодо звітності та іншої  обов’язкової інформації, що має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове  зобов’язання третьої особи.

За строком повернення банківські позички поділяються  на:

• строкові;
• до запитання;
• прострочені;
• відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються  банком на строк, зафіксований у кредитній  угоді. До строкових належить переважна  більшість банківських кредитів.

Позички до запитання, або  безстрокові, надаються банками  на невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позичку за першою вимогою банку. Якщо ж банк не вимагає  повернення, то позичка сплачується  на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а  кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені, або пролонговані, — це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обгрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація  позички оформляється додатковою кредитною  угодою і супроводжується встановленням  вищої процентної ставки.

За характером визначення процента банківські позички бувають:

• з фіксованою процентною ставкою;
• з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку  і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських  втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при  довгостроковому кредитуванні. У  цих ситуаціях відповідно до кредитної  угоди процентна ставка періодично переглядається і прив’язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

• з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);
• з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю  банківських кредитів процент сплачується  через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це — звичайні позички. На відміну від них надання  дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно  з видачею позички. Прикладом  такого кредиту є обліковий кредит, який надається шляхом купівлі банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів.

За кількістю кредиторів банківські позички поділяються  на такі, які:

• надаються одним банком;
• є синдикованими (або консорціальними);
• є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком.

Синдиковані позички надаються  банківським консорціумом, в якому  один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну  для клієнта суму ресурсів, складає  з позичальником кредитну угоду  і надає позичку. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної  операції між банками — учасниками консорціуму. За операції, що пов’язані  з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду. Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Розрізняють також кредити  за критеріями суб’єктного й об’єктного призначення.

До кредитів суб’єктного  призначення належать позички:

• торговельно-промисловим підприємцям;
• сільськогосподарським підприємцям;
• міжбанківські;
• небанківським фінансово-кредитним установам;
• органам влади.

   Серед позичок  об’єктного призначення розрізняють  кредити:

• іпотечний;
• споживчий;
• контокорентний;
• під цінні папери;
• пов’язані з вексельним обігом.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:

• акцептний кредит;
• авальний кредит;
• обліковий кредит;
• факторинг;
• форфейтинг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Управління проблемними кредитами в практиці українських банків

Проблемними кредитами називають  такі, за якими своєчасно не проведено  один чи кілька платежів, суттєво знизилася  ринкова вартість забезпечення, виникли  обставини, які дають підставу банку  мати сумнів щодо повернення позики.

З метою мінімізації збитків  від кредитної діяльності та забезпечення належного рівня якості кредитного портфеля банки мають здійснювати  управління проблемними кредитами.

Оскільки, кожний банк має  у своєму портфелі проблемні кредити, головним питанням є встановлення допустимого  для банку рівня таких кредитів у загальній вартості кредитного портфеля. Для зарубіжних банків прийнятними  є такі значення показників: частка списаних кредитів у загальному обсязі виданих - 0,25-0,75 %; частка прострочених кредитів (понад 90 днів) у загальному обсязі виданих - 0,5-3 %. Якщо останній показник сягає рівня 7 %, то становище банку  визначається як кризове1.

Як свідчить вітчизняна банківська практика, допустимий рівень проблемних кредитів у кредитному портфелі становить 5 %. Перевищення частки проблемних кредитів у кредитному портфелі у більш  ніж 10 % свідчить про початок кризи  в діяльності банку.

Методи управління проблемними  кредитами можна поділити на такі, що спрямовані на розробку спільного  з позичальником плану заходів  щодо погашення заборгованості за кредитом (договірне списання коштів з рахунку, реструктуризація заборгованості за кредитом, переуступлення права вимоги, згода  на переведення боргу, рефінансування заборгованості за кредитом), та такі, що спрямовані на погашення заборгованості в результаті проведення претензійно-позовної роботи (звернення стягнення на заставлене майно, стягнення заборгованості з  гарантів і поручителів, стягнення  заборгованості з позичальника у  судовому порядку, порушення справи про банкрутство).

Керівництво банку вибирає  конкретний метод управління з урахуванням  характеру та причин виникнення проблемного  кредиту. Найбільш прийнятним варіантом вважається такий, що дає змогу погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі з мінімальними витратами банку на проведення процедури стягнення заборгованості за кредитом.

Про умови договірного  списання коштів банк домовляється з  позичальником, що і зазначається у  кредитній угоді. Договірне списання коштів з поточного або депозитного  рахунку здійснюється за дорученням платника і застосовується у випадку  неотримання суми відсотків або  основної суми боргу за кредитом у  встановлений у договорі строк. Договірне  списання здійснюється за умови наявності  коштів на рахунку позичальника і  є найбільш дешевим методом управління проблемним кредитом.

Реструктуризація заборгованості за кредитом є угодою позичальника з кредитором, якою передбачено застосування нової схеми погашення боргу  у зв'язку з неспроможністю боржника виконати раніше взяті на себе фінансові  зобов'язання.

Реструктуризація проводиться  у випадку виникнення тимчасових труднощів у діяльності позичальника з метою максимізації ймовірності  повного погашення ним заборгованості за кредитом.