Управління проблемними кредитами в практиці українських і зарубіжних банків

 

Управління проблемними  кредитами в практиці українських  і зарубіжних банків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3-4

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛІГІЧНІ  ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ  КРЕДИТАМИ………………….....5-25

1.1. Сутність і класифікація банківських кредитів

1.2. Управління проблемними  кредитами в практиці українських  банків

1.3. Управління проблемними  кредитами в практиці зарубіжних банків

РОЗДІЛ ІІ ЗАХОДИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ МІНІМІЗАЦІЇ ПРОБЛЕМНИХ КРЕДИТІВ…………………………………………………………………..…26- 42

2.1. Способи й методи захисту від проблемних кредитів

2.2. Шляхи виявлення та управління проблемною заборгованістю

2.3. Способи та методи боротьби з проблемними кредитами

РОЗДІЛ ІІІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ АКТИВАМИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………..…..43-50

ВИСНОВОК…………………………………………………………………....51-52

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………53-54

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Кредитні операції банку  є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської  системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають і  в абсолютних, і у відносних  показниках. Разом з тим зростає  і частка проблемної заборгованості в кредитних портфелях банків, особливо за споживчими кредитами. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні  форми та види позичок, наданих юридичним  чи фізичним особам для одержання  доходів, а також банківські послуги  кредитного характеру. У процесі  управління кредитною діяльністю банку  об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Вимірювання, мінімізація  та контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом під час  формування кредитного портфеля.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і  тому головне питання полягає  у встановленні допустимого для  банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Метою курсової роботи є розроблення та обґрунтування концептуальних засад удосконалення роботи з проблемами кредитами в банках та розроблення практичних рекомендацій щодо забезпечення їх ефективності.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при  підготовці цієї дипломної роботи:

– з'ясувати сутність і  роль банківських кредитів та обґрунтувати основні теоретичні положення щодо управління кредитними операціями;

– проаналізувати залежність якості кредитного портфелю від зовнішніх  та внутрішніх факторів;

– обґрунтувати напрями  підвищення ефективності управління проблемними  кредитами;

– розробити комплекс заходів  з удосконалення роботи з проблемною заборгованістю, оцінки її дієвості та управління кредитним портфелем  банку.

Об'єктом дослідження  є кредитна діяльність банків в Україні та закордоном.

Предметом дослідження є  організація роботи з проблемними  кредитами в банку.

Методологічною основою  дослідження слугували теоретичні положення економічної науки, численні праці українських та зарубіжних учених із питань кредитної діяльності банків, закони України та інші нормативно-правові  акти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛІГІЧНІ  ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ  КРЕДИТАМИ

1. Сутність і класифікація банківських кредитів

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський  кредит. Кредитування господарських  суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит — необхідний інструмент стимулювання народного  господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися  як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати  банківський кредит в інтересах  розвитку національної економіки України.

Банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти  надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно  виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово  вільних коштів. Позики надаються  банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове  користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою  банківського кредиту є позичковий банківський капітал.

Банківський капітал значно меншою мірою обмежений щодо напряму, строків і величини кредитних  угод порівняно з комерційним  кредитом.

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником  — юридичні та фізичні особи. При  переході до ринкової економіки принципово змінюється об'єктно-суб'єктний механізм організації банківського кредитування. Відбувся перехід від пооб'єктного  до прямого кредитування господарських  суб'єктів. Головне значення в механізмі  банківського кредиту має вже  не вибір об'єкта, а оцінка суб'єкта кредитної угоди.

У колишньому СРСР центральний  державний банк на основі кредитного плану досить жорстко контролював  кредитні межі, тобто величину кредитних  коштів. Встановлювалася планова  сума кредиту (передбачена кредитним  планом) для певних підприємств (організацій) і для конкретних об'єктів кредитування. Центральний банк доводив ліміти кредитування своїм конторам і відділам, перевищення встановлених лімітів вважалося порушенням планової дисципліни. У розвинутих країнах світу кількісне обмеження банківського кредиту з боку уряду застосовується лише в окремих випадках як один із дефляційних заходів.

У нормально функціонуючій  економіці має місце досить жорстка  міжбанківська конкуренція за кредитне обслуговування клієнтів. Позичальник  самостійно вільно вибирає той банк, в якому б він хотів отримати позику. Господарський суб'єкт має  право одночасно брати позики в різних банках.

У централізованій плановій економіці колишнього Радянського  Союзу мала місце значна диференціація  системи кредитування залежно від  галузевої ознаки позичальників. Система  кредитування промислових підприємств  суттєво відрізнялася від кредитування колгоспів і радгоспів. У сучасних ринкових умовах комерційні банки реалізують у своїй кредитній діяльності єдині уніфіковані підходи до своїх клієнтів — господарських  суб'єктів незалежно від їх галузевої  належності, форми власності і  відомчого підпорядкування.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки  на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти  юридичних і фізичних осіб, міжбанківські  кредити та кошти, одержані від випуску  цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах власних кредитних  ресурсів. Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівня обов'язкових  економічних нормативів регулювання  діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ, Ліцензуванню НБУ підлягають такі активні операції комерційних банків: надання кредитів банкам; надання кредитів юридичним особам; надання кредитів фізичним особам; придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.

З метою захисту інтересів  кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України  з дотриманням встановлених НБУ  нормативів і вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних  фондів.

Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування — отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки  комерційних банків як при купівлі  кредитних ресурсів, так і при  їх продажу клієнтам.

Кожний комерційний банк ставить за мету — забезпечити  високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель — це сукупність кредитів, наданих банком на певну  дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих  і сумнівних щодо повернення.

У звіті про кредитний  портфель комерційного банку, який щомісячно  подається у регіональні управління НБУ, зазначаються такі параметри кредитного портфеля: міжбанківський ринок —  кредити та фінансовий лізинг, надані банкам; кредити та фінансовий лізинг, отримані від банків; небанківський  ринок — кредити, надані органом  загального державного управління; кредити, надані за рахунок бюджетних і  позабюджетних коштів; кредити, надані за овердрафтом; кредити, надані за операціями РЕПО; кредити, надані за врахованими  векселями; кредити, надані за факторинговими операціями; кредити, надані за внутрішніми  торговими операціями; кредити, надані за експортно-імпортними операціями; інші кредити, надані в поточну діяльність; кредити, надані в інвестиційну діяльність; наданий фінансовий лізинг; кредити, надані фізичним особам.

Банківський кредит надається  при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу  кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором  кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов'язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально.

Позики господарським  суб'єктам надають комерційні банки. НБУ як банк останньої інстанції  надає кредити комерційним банкам через кредитні тендери, ломбардні  операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Комерційні банки надають  кредити як у національній, так  і в іноземній валюті.

При проведенні кредитної  політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечити поєднання  інтересів банку, його акціонерів і  вкладників та господарських суб'єктів  із врахуванням загальнодержавних  інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних  операцій, встановлення рівня відсоткових  ставок і комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном і коштами.

3 метою активізації участі  комерційних банків у процесах  структурної перебудови вітчизняної  економіки важливе значення має  запровадження механізму передачі  в управління банкам на тривалий  період контрольних пакетів акцій  підприємств, яким вони надають  довгострокові кредити.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного  розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо) більшістю голосів  і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному  банку. Жоден із виданих великих  кредитів не може перевищувати 25 відсотків  власних коштів банків. Загальний  обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних  коштів комерційного банку.

Значну загрозу стабільності фінансового стану комерційних  банків несе занадто ризикована кредитна політика з метою отримання надмірно високих прибутків.

Банківські кредити можна  класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, відповідно до якої банківські кредити  розрізняють за такими критеріями й  ознаками:

• терміном використання;
• забезпеченням;
• ступенем ризику;
• методом надання;
• способом повернення;
• строком повернення;
• характером визначення процента;
• способом сплати процента;
• кількістю кредиторів;
• призначенням.

Існують також банківські послуги кредитного характеру.

За терміном використання розрізняють кредити:

• короткострокові;
• середньострокові;
• довгострокові.

Короткострокові кредити  надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити  надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові  — понад три роки. Суттєвої різниці  між середньостроковими і довгостроковими  кредитами немає, тому банки України  не виділяють їх окремо, хоча в країнах  Заходу існує певне їх відокремлення.