Управління фінансовою безпекою підприємства

стрімкий розвиток процесу транснаціоналізації  економічних зв'язків, інтернаціоналізації  світового господарства;

високий ступінь концентрації фінансових ресурсів як на макроекономічному рівні (бюджетні системи держав і міжнародних організацій), так і на глобальному рівні (міждержавна економічна інтеграція, включаючи її фінансову і валютну складову);

високий ступінь мобільності і взаємозв'язку фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій;

різноманіття фінансових інструментів і високий ступінь їх волатильності;

посилення конкуренції між державами  в економічній і іншій сферах, використання економічних чинників і стратегій завоювання світового простору;

надмірна залежність національної економіки від іноземного капіталу, що призводить до вразливості фінансових систем;

глобальне наростання нестійкості  світової фінансової системи, виникнення загрозливих кризових тенденцій, нездатність сучасних фінансових інститутів (у тому числі міжнародних) ефективно їх контролювати.

Таким чином, негативні впливи, які призводять до втрат і збитків і, як наслідок, до зниження рівня фінансової безпеки підприємства, можна умовно поділити на два типи. До першого типу впливів – суб'єктивного – належать групи зовнішніх і внутрішніх негативних впливів, рушійною силою й основною причиною виникнення яких є усвідомлені шкідливі дії людей чи організацій або неякісна робота співробітників підприємства чи його партнерів [33].

До зовнішніх негативних впливів  суб'єктивного типу належать методи і прийоми конкурентної боротьби, які застосовуються конкуруючими комерційними організаціями чи контрагентами підприємства з метою забезпечення собі додаткових переваг на товарному ринку, що призводить до навмисних неправомірних дій персоналу. До найбільш поширених видів негативних впливів з боку конкурентів належать різні варіанти цінової і нецінової конкуренції, а також промислове шпигунство і розповсюджена практика лобіювання інтересів підприємців в органах влади і управління. Негативні впливи з боку контрагентів підприємства, як правило, пов'язані зі створенням надлишкової кредиторської заборгованості, перекредитуванням (кредитуванням в обсязі, що не відповідає рівню кредитоспроможності підприємства), відмовою від виконання договірних зобов'язань. Серйозну загрозу фінансовій складовій економічної безпеки акціонерних компаній мають зовнішні негативні впливи суб'єктивного типу на динаміку торгів їхніми цінними паперами. Такий вплив здійснюють звичайно з метою захоплення контрольного чи досить великого пакета акцій, що дає їх власнику право брати активну участь у керуванні компанією [7, 8, 15, 26, 27, 33, 38, 72].

Другий тип  негативних впливів на фінансову безпеку підприємства - об'єктивні впливи - містить у собі негативні впливи, причиною яких стали обставини політичного, макроекономічного характеру, економічні, національні, релігійні й інші проблеми, причинами яких стали ті чи інші збіги обставин, не пов'язані прямо з діяльністю даного підприємства і не викликані діями людей чи організацій, так чи інакше зв'язаних з роботою підприємства [33, 59, 68, 129]. Негативні впливи об'єктивного типу, породжені форс-мажорними обставинами (стихійними лихами, війнами, масовими заворушеннями тощо) або іншими близькими до них обставинами об'єктивного типу (новими міжнародними угодами і внутрішньодержавними законодавчими актами, блокадами, ембарго, страйками, несприятливою кон'юнктурою цін, курсів обміну валют  тощо).

Таким чином, як основні небезпеки і  загрози фінансовій безпеці підприємства можна виділити такі [15, 130, 149]:

скуповування акцій, боргів підприємства небажаними партнерами;

наявність значних фінансових зобов'язань  у підприємства (як великої величини позичкових засобів, так і великих заборгованостей контрагентів перед підприємством);

низький  рівень розвитку ринків капіталу і їхньої інфраструктури;

недостатньо розвинута правова  система захисту прав інвесторів і виконання законодавства;

криза грошової і фінансово-кредитної систем;

недосконалість механізмів формування економічної політики держави;

високий рівень волатильності валютного  ринку;

високі відсоткові ставки за кредитами  комерційних банків.

Також до зовнішніх загроз і дестабілізуючих  чинників можна віднести протиправну діяльність кримінальних структур, конкурентів, фірм і приватних осіб, що займаються промисловим шпигунством або шахрайством, неспроможних ділових партнерів, раніше звільнених за різні провини співробітників підприємства, а також правопорушення з боку корумпованих елементів з числа представників контролюючих і правоохоронних органів [15, 16, 37, 71, 99, 120].

До внутрішніх загроз і дестабілізуючих  чинників належать дії чи бездіяльність (у тому числі навмисні і ненавмисні) співробітників підприємства, що суперечать інтересам його комерційної діяльності, наслідком яких можуть бути нанесення економічного збитку компанії, витік чи втрата інформаційних ресурсів (у тому числі відомостей, що складають комерційну таємницю чи конфіденційну інформацію), підрив її ділового іміджу в бізнесах-колах, виникнення проблем у взаєминах з реальними і потенційними партнерами (аж до втрати важливих контрактів), конфліктних ситуацій із представниками кримінального середовища, конкурентами, контролюючими і правоохоронними органами, виробничий травматизм чи загибель персоналу тощо [142, 145]

Внутрішні загрози породжуються в  основному неадекватною фінансово-економічною  політикою підприємства, елементарними  прорахунками органів управління, помилками, зловживаннями й іншими відхиленнями (безгосподарність, економічні злочини тощо) у керуванні фінансами підприємства.

До внутрішніх небезпек і загроз, що впливають на фінансову безпеку, належать навмисні чи випадкові помилки  менеджменту в області управління фінансами підприємства, пов’язані з вибором стратегії підприємства, управлінням і оптимізацією активів і пасивів підприємства (розробка, впровадження і контроль управління дебіторською і кредиторською заборгованостями, вибір інвестиційних проектів і джерел їхнього фінансування, оптимізація амортизаційної і податкової політики) [27]. До таких загроз, насамперед, належать [90]:

зниження якості дебіторської заборгованості;

нагромадження кредиторської заборгованості;

брак власних оборотних коштів

надлишкові виробничі потужності;

використання неефективних форм фінансування відновлення основних фондів;

використання неефективних інструментів управління ризиком у контрактах;

використання робочої сили з  низьким рівнем кваліфікації;

висока плинність кадрів;

відсутність ефективної системи мотивації персоналу тощо.

Зовнішні і внутрішні загрози  фінансовій безпеці тісно взаємозалежні між собою і посилення дії однієї загрози може викликати ланцюжок реакцій, пов'язаних із посиленням чи послабленням дії інших загроз. Забезпечення фінансової безпеки підприємства повинно ґрунтуватися на комплексному аналізі взаємодії всієї системи загроз з врахуванням їх структурних взаємозв'язків при розробці захисних заходів [94]. Тому основними завданнями системи забезпечення безпеки підприємства є комплексний аналіз загроз, оцінка їхнього пролонгованого впливу і формування комплексу заходів, що дозволяє підприємству успішно функціонувати в нестабільних умовах зовнішнього і внутрішнього середовища.

Оскільки прояв і  дія загроз — не одномоментний  акт, а складний динамічний процес, причому процес детермінований, тобто з досить твердою часовою структурою причинно-наслідкових зв'язків, подій, що відбуваються у виробництві, то й оцінка фінансової безпеки повинна здійснюватись в динаміці зміни індикаторів фінансового стану підприємства на деякому часовому інтервалі, що повинен визначатися виходячи з уявлень про вірогідність інформації [18, 40, 90, 91].

Постійне посилення  чинників, які загрожують фінансовій безпеці підприємства, обумовлюють його депресивний розвиток, а також порушують питання про створення системи моніторингу стану і динаміки розвитку підприємства з метою завчасного попередження небезпеки, що загрожує, і вживання необхідних заходів захисту і протидії [15, 90].

Проведені в параграфі дослідження  дозволили зробити наступні висновки:

(ВЫРЕЗАНО)

 

1.3. Огляд існуючих  методів і моделей аналізу  фінансової безпеки підприємства

 

Проведений аналіз літературних джерел з проблем фінансової безпеки  дозволив виділити дві основні групи  методів і моделей оцінки й аналізу фінансової безпеки підприємства [5, 7, 8, 10, 15, 18, 27, 36, 41, 46-48, 55, 57, 59, 62, 71, 74, 75, 76, 99, 129, 137, 142, 144, 146, 154-159]:

методи і моделі безпосередньої оцінки фінансової безпеки:

методи оцінки і аналізу фінансової безпеки на основі методів оцінки схильності підприємства до банкрутства.

До першої групи методів  належать наступні:

рейтингова модель оцінки фінансової безпеки;

модель експрес–оцінки фінансової безпеки;

модель оцінки фінансової безпеки Ж.Депаляна;

модель оцінки фінансової безпеки підприємства в розрізі його економічної безпеки;

економетрична модель оцінки фінансової безпеки підприємства;

методи програмно-цільового управління і розвитку для оцінки фінансової безпеки;

експертна модель оцінки фінансової безпеки;

модель аналізу фінансової безпеки на основі СТЕП-аналізу;

модель аналізу фінансової безпеки на основі SWOT і SPACE аналізу.

Нижче розглядається  зміст цих методів.

Рейтингова модель оцінки фінансової безпеки [133, 144]. У даній  моделі побудова рейтингу базується  на даних статистичної звітності підприємств. Показники для рейтингової оцінки розбивають на 4 групи:

1. Показники оцінки  прибутковості господарської діяльності.

2. Показники оцінки  ефективності управління.

3. Показники оцінки  ділової активності.

4. Показники оцінки ліквідності і ринкової стійкості.

У першу групу включені найбільш узагальнені і важливі  показники оцінки прибутковості (рентабельності) господарської діяльності підприємства. Загалом, показники рентабельності підприємства є відношенням прибутку до тих чи інших засобів (майна) підприємства, які задіяні в отриманні беруть участь в одержанні прибутку. Тому вважається, що найбільш важливими для порівняльної оцінки є показники рентабельності, обчислені як відношення чистого прибутку до всього майна чи до величини власних засобів підприємства.

В другу групу включені показники оцінки ефективності управління підприємством. Розглядаються чотири найбільш загальні показники. Ефективність визначається відношенням прибутку до всього обороту (реалізації продукції, робіт, послуг). При цьому використовуються показники прибутку від реалізації продукції; прибуток від фінансово-господарської діяльності; балансовий прибуток; чистий прибуток.

У третю групу включені показники оцінки ділової активності підприємства. У четверту групу включені показники оцінки ліквідності і ринкової стійкості підприємства.

В основі розрахунку рейтингу фінансової безпеки лежить порівняння підприємств за кожним із показників фінансового стану, рентабельності і ділової активності з умовним еталонним підприємством, яке має найкращі результати за всіма порівнюваними показниками. Таким чином, базою для одержання рейтингової оцінки фінансової безпеки підприємства є не суб'єктивні припущення експертів, а сформовані в реальній ринковій конкуренції найбільш високі результати з усієї сукупності порівнюваних об'єктів. Еталоном порівняння ніби є найбільш вдалий конкурент, у якого всі показники найкращі.

Такий підхід відповідає практиці ринкової конкуренції, де кожен  самостійний товаровиробник прагне до того, щоб за всіма показниками діяльності виглядати краще за свого конкурента.

Якщо суб'єктів ринкових відносин цікавлять тільки цілком визначені  об'єкти господарської діяльності, то еталонне підприємство формується із сукупності однотипних об'єктів. Однак  у більшості випадків еталонне підприємство може визначатися із роботи об'єктів, які належать різним галузям діяльності.

Загалом алгоритм порівняльної рейтингової оцінки фінансової безпеки підприємства може бути представлений у виді послідовності наступних дій [133]:

1. Вихідні дані представляються  у вигляді матриці (а_ij), тобто таблиці, де в рядках записані номери показників (i= 1,2,3, ...n), а в стовпцях - номери підприємств (j= 1,2,3, ...m);

2. За кожним показником  знаходиться максимальне значення  і заноситься в стовпець умовного еталонного підприємства (m +1);

3. Вихідні показники  матриці стандартизуються стосовно  відповідного показника еталонного  підприємства за формулою:

 

(ВЫРЕЗАНО)

де  x_ij - стандартизовані показники стану j-ого підприємства;

4. Для кожного аналізованого підприємства значення його рейтингової оцінки визначається за формулою:

(ВЫРЕЗАНО)

де Rj - рейтингова оцінка для j-oго підприємства; 
x_1j, x_2j, ..., x_nj. - стандартизовані показники j-ого аналізованого підприємства.

5. Підприємства упорядковуються (ранжируються) у порядку спадання рейтингової оцінки. Найвищий рейтинг має підприємство з мінімальним значенням R. Для застосування даного алгоритму на практиці жодних  обмежень щодо кількості порівнюваних показників і підприємств не передбачено.