Управління фінансовою безпекою підприємства

Фінансова й інвестиційна криза підсилила низку деформацій у забезпеченні фінансової діяльності підприємств. До основних з них можна віднести наступні [22, 23, 33, 56]:

по-перше, різке зниження інвестиційної та інноваційної активності. Майже цілком припинилося відновлення активної частини основних фондів, наростає процес їхнього знецінювання і «проїдання». Амортизація не покриває витрат на відновлення фондів, потоки фінансових ресурсів відриваються від реального виробництва, а інвестори через тривалий цикл повернення капіталу й економічної нестабільності не зацікавлені в його високоризиковому інвестуванні. На тлі прискореного старіння парку машин і устаткування це спричинило швидке скорочення виробничого і технологічного потенціалу, наявних потужностей;

по-друге, «придушення» попиту і відповідно відсутність замовлень, відсутність прибутку в підприємств, висока інфляція і ріст цін на матеріали, енергію, комплектуючі тощо, висока банківська ставка, зниження амортизаційних відрахувань сприяють тому, що навіть ті незначні внутрішні ресурси, якими володіють підприємства, не мають економічної мотивації для підтримки відтворення. Їх вигідніше направляти на поточне споживання;

по-третє, різке скорочення і навіть повне припинення фінансування державою НДДКР в області високих  технологій, відсутність у підприємств  власних засобів перешкоджають створенню інноваційної політики як основи технологічного розвитку.

(ВЫРЕЗАНО)

Проаналізуємо динаміку питомої ваги збиткових підприємств в економіці  України (рис. 1.1). До 1994 р. даний показник не перевищував 12%, а починаючи з 1995 р. почав стрімко зростати й  у 1999 р. склав 55,7%, тобто більше половини підприємств України були збитковими. 

Рис. 1.1.  Частка збиткових підприємств  в Україні, %

 

Після різкого зниження кількості  збиткових підприємств у 2000 році (на 20 %) протягом 2000-2002 р. спостерігається  тенденція збільшення їхньої частки в загальній кількості суб'єктів господарювання. У 2002-2005 р. формується переломний тренд розвитку фінансової ситуації, тобто відбувається зниження питомої ваги збиткових підприємств до 33,3%, що свідчить про те, що стабілізаційні процеси зачепили не тільки великі промислові підприємства, але і підприємства малого і середнього бізнесу. Однак така ситуація є нестабільною: у 2006 р. питома вага збиткових підприємств збільшилася на 6,5% і склала 39,8% від загального числа суб'єктів господарювання, що свідчить про погіршення їхнього фінансового стану і, як наслідок, зниження рівня платоспроможності [86-88].

Аналіз збиткових підприємств  у розрізі галузей економіки  за 2004 - 2006 р.  (рис. 1.2) показав, що найбільша  питома вага збиткових підприємств спостерігається в галузі транспорту і зв'язку (43,3 % у 2005 р. і 46% у 2006 р.) і промисловості (38,8 % у 2005 р. і 50 % у 2006 р.). Крім того, з 12 наведених груп підприємств (рис. 1.2) 6 мають питому вагу збиткових підприємств вищу за середнє значення по країні (вище 33,3%). До них належать підприємства сільського і лісового господарства, промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку, а також підприємства, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю [86].

Рис. 1.2. Частка збиткових  підприємств по галузях економіки, %

 

Більш детальний аналіз підприємств за галузями промисловості  говорить про те, що з 2004 р. найбільша  частка збиткових промислових підприємств (56,4% у 2004 і 2005 р., 67,7% - у 2006 р.)  належить до виробництва електроенергії, газу і води, а також перевищує 50% у видобувній галузі (видобуток енергетичних матеріалів)  - 54% у 2004 р., 60,1% у 2005 р. і 62,4% у 2006р. (рис. 1.3). Причин депресивного розвитку промислових підприємств є немало, але головні з них лежать в інерції сформованої структури виробництва, його технологічній відсталості і фізичному зносі основних фондів, у відсутності пріоритетів державної науково-промислової політики, визначення яких дозволило б провести необхідну реструктуризацію потужностей, в умовах господарювання, що склалися в результаті неефективних, з погляду реального сектора економіки, перетворень, що не дозволяють підприємствам накопичувати власні ресурси для модернізації [7, 8, 15, 16, 130].

 

Рис. 1.3. Частка збиткових  підприємств за галузями промисловості, %

Таке їхнє становище  становить певну небезпеку для  економіки і соціальної стабільності в країні і суспільстві в цілому, так і для кожного конкретного  підприємства. Адже промислове підприємство, будучи основним структуроутворюючим  елементом економіки, виконує не тільки виробничу функцію, але і несе певне соціальне навантаження [15, 130].

В нинішній час спостерігається чітко виражена тенденція втрати промисловими підприємствами здатності виробництва складної і наукомісткої продукції, причому не тільки нової, але і тієї, що випускалася ними раніше в умовах стабільного розвитку економіки.

Тому, на нашу думку, головний комплекс проблем і основні причини поточної фінансової нестабільності багатьох промислових підприємств в першу чергу заховані в:

 надлишку продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, у низькій їх конкурентноздатності;

 виснаженні інвестиційних  ресурсів, посиленому фінансовою  кризою, інфляцією, руйнуванням грошового  обігу, витратами діючої системи  оподаткування товаровиробників;

 невиконанні державою  своїх зобов'язань з оплати замовлень;

 неефективних способах  інституціональних перетворень,  що тягнуть за собою фрагментацію  багатьох колись єдиних виробничих  комплексів на більш дрібні, відокремлення  останніх і, як наслідок, зростання транзакційних витрат на кожному із переділів не менш як на 20%, і відповідне подорожчання продукції;

 митних і валютних  бар'єрах на кордонах із країнами  близького зарубіжжя тощо.

Таблиця 1.1

Індекси промислового виробництва по роках

Роки	У відсотках до попереднього року	У відсотках до 1990 року
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999

 

Перераховані вище чинники  призвели до нездатності більшості  підприємств самостійно й ефективно  ввійти в стихійно організований  ринок, і, як наслідок, значного скорочення обсягів виробництва протягом 1991-2000 р. (табл.  1.1) [88].

Відновлення обсягів  виробництва до рівня 1990 р. відбулося  тільки в 2000 р. Індекси промислового виробництва за видами економічної  діяльності  в 2002-2006 р. представлені в табл. 1.2 [71].

                                                                                                      Таблиця 1.2

Індекси промислового виробництва  за видами економічної діяльності

Роки	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Промисловість	113,2	114,2	107	115,8	112,5	103,1	106,2
Видобувна промисловість
Видобуток енергетичних матеріалів
Видобуток неенергетичних матеріалів
Обробна промисловість
у тому числі:
Харчова  промисловість і переробка  сільськогосподарських продуктів
Легка промисловість
Текстильна  промисловість і пошиття одягу
Виробництво  шкіри і шкіряного  взуття
Промисловість деревини і виробів  з неї
Целюлозно-паперова, поліграфічна промисловість; видавнича справа

 

Продовження табл. 1.2

Роки

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Виробництво коксу і продуктів нафтопереробки

Хімічна і нафтохімічна промисловість

Хімічне  виробництво

Виробництво гумових і  пластмасових виробів

Виробництво інших неметалічних мінеральних виробів (будматеріалів, скловиробів)

Металургія й обробка  металу

Машинобудування

Виробництво машин і устаткування

Виробництво електричного й електронного устаткування

Виробництво транспортного устаткування

Виробництво і розподіл електроенергії, газу і води

 

Аналіз даних табл. 1.2 дозволяє зробити  висновок про те, що протягом 2000-2004 р. спостерігалась досить стійка тенденція зростання обсягів випуску продукції у таких базових галузях промисловості України: металургія й обробка металу (індекс промислового виробництва в 2004 р. склав 112%), машинобудування (128%), хімічне виробництво (111%), виробництво деревини і виробів з неї (125,5%), виробництво транспортного устаткування (124,6).  Переломний негативний тренд характерний для 2005-2006 р., коли темпи зростання обсягів промислового виробництва знизились з 112,54% у 2000-2004 р. до 104,65%. Зниження обсягів виробництва спостерігається, насамперед, в обробній промисловості: виробництво гумових і пластмасових виробів (зниження індексу промислового виробництва в 2006 р. у порівнянні з 2004 р. склало 17,7%), текстильна промисловість (18,8%), легка промисловість (15,5%), машинобудування (16,2%).  Зниження обсягів промислового виробництва, зростання числа збиткових підприємств призвели до формування несприятливого співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, що є одним з основних індикаторів наявності і глибини кризових явищ.

Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств України наведений у додатку А (табл. А.1, табл. А.2) [86]. Результати аналізу дозволяють зробити висновок про те, що протягом 2007 р. обсяг кредиторської заборгованості між підприємствами України збільшився на 10,5 % і на 1 жовтня 2007 р. склав 415,836 млрд. грн., дебіторської – на 10,15 % і склав 349,431 млрд. грн.  При цьому частка простроченої кредиторської заборгованості знизилася з 23,7% у грудні 2006 р. до 17,95% у жовтні 2007 р.; частка простроченої дебіторської заборгованості відповідно - з 22,2% до 17,5%.  У цілому за 9 місяців 2007 року кредиторська заборгованість збільшилася на 16 %, а дебіторська – на 18,5 % у порівнянні з відповідним періодом 2006 року. За той же період прострочена дебіторська заборгованість зменшилася на 9,3 процентних пункти, а кредиторська – на 13,4 і відповідно склали 62887,2 млн. грн. і 76445,7 млн. грн.

(ВЫРЕЗАНО)

Проведені в параграфі  дослідження дозволяють зробити  наступні висновки:

  забезпечення  стійкого зростання підприємства, стабільності результатів його діяльності, досягнення цілей, що відповідають інтересам власників і суспільства в цілому, неможливе без розробки і проведення самостійної стратегії підприємства. Ефективність діяльності підприємства в ринковій економіці обумовлюється багато в чому станом  фінансів, що забезпечують функціонування системи взаємозалежних видів діяльності: виробничої, збутової, інвестиційної;

трансформаційні й інтеграційні процеси останніх років призвели до дестабілізації фінансово-економічної сфери, стан якої характеризується зростанням частки збиткових підприємств, зниженням темпів нагромадження власних ресурсів підприємства, інфляційними процесами, вилученням власних оборотних коштів, зниженням обсягів виробництва і реалізації продукції;

наявність значної кількості дестабілізуючих чинників призводить до необхідності розгляду проблем забезпечення фінансової безпеки підприємства, захисту його пріоритетних фінансових інтересів, пов'язаних з реалізацією прийнятої стратегії і досягненням цільових конкурентних позицій;

розуміння фінансової безпеки як об'єкта дослідження повинно опиратися на розуміння природи фінансової системи, не обмежуючись такими традиційними функціями цієї системи як розподіл, перерозподіл і акумуляція коштів. Як система фінансова безпека включає специфічні характеристики фінансових інструментів, формує рух капіталів, їх розподіл у рамках реалізованої грошової і кредитно-фінансової політики.

 

1.2. Фінансова безпека  і її роль у забезпеченні  економічної безпеки підприємства

 

Проблеми безпеки одержали останнім часом надзвичайну актуальність, що пов'язано з ростом нестабільності і збільшенням числа загроз функціонуванню соціально-економічних систем: це і зростання тероризму, і нестабільність фінансових ринків, і аномальна варіація цін на енергоносії, насамперед на нафту тощо. Перехід до ринкової економіки, трансформація існуючої економічної системи, посилення конкуренції і розвиток методів конкурентної боротьби, відсутність сформованих правил ведення бізнесу, слабкість державної правової системи і, як наслідок, зростання рівня невизначеності в прийнятті рішень,  призвели до посиленої уваги до проблем забезпечення безпеки підприємств. У цих умовах і держава, і регіони, і підприємства зіштовхнулися з необхідністю розробки принципово нових підходів до вирішення цієї проблеми. Підприємство в умовах невизначеності, ризику, зовнішніх і внутрішніх загроз, зміни макро-, мезо- і мікроекономічних умов повинно приймати рішення, співвідносячи ризик і прибутковість, запобігаючи, зменшуючи, страхуючи ризики і загрози таким чином, щоб забезпечити досягнення стратегічних і тактичних цілей  [5, 10, 32, 36].