Категоріально-понятійний апарат, математичні методи дослідження  та інші концептуальні положення  маржиналізму стали невід’ємними елементами методології сучасного неокласичного  напряму в економічній науці  і, перш за все, її важливого розділу  – мікроекономіки.

    Проте, маржиналістська теорія корисності, побудована, як і теорія трудової вартості, на моністичному підході до вивчення природи вартості, також не стала  загальною і завершеною теорією.

    Якщо  зіставити теорію трудової вартості з теорією граничної корисності, то вони нібито заперечують одна одну: перша визначає вартість товару лише затратами праці, друга – лише за його корисністю для споживача. Це надавало обом теоріям (у тому вигляді, як вони були сформульовані засновниками) однобічного характеру, і вони не враховували реалій економіки.

    До  теорій цінності належить теорія попиту і пропозиції.

Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги у певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону

Пропозиція — це кількість товарів і послуг, які пропонуються до продажу на ринку за певною ціною. Характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації їх на ринку за певними цінами 

    Представники: Ж. Б. Сей, Г. Д. Маклеод. Реальна цінність товару, згідно з цією теорією, дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів і послуг. Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, суперечності між інтересами господарюючих суб'єктів — покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що зумовлює встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, відтворення стимулів для економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Це досягається за таких цін і обсягів товарів, коли кількість товару, який продається, повністю задовольняє потребу у ньому. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги — такий рівень ціни, за якого пропозиція відповідає попиту. Тобто, цінність товару дорівнює ціні рівноваги, що встановлюється на ринку у разі збігу попиту і пропозиції на певний товар.

    Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста А. Маршала (кінець ХІХ – початок ХХ ст. ). Відмовившись від принципу монізму у з’ясуванні джерела вартості, від аналізу причинно-наслідкових зв’язків, він об’єднав теорію класиків економічної теорії про визначальну роль затрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін. А. Маршал розрізняє два види вартості – ринкову і нормальну. Він виходив з того, що формування ринкових цін відбувається у результаті взаємодії попиту і пропозиції, і пов’язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції – з вирішальним впливом затрат виробництва. Він вважав, що затрати виробництва, інтенсивність попиту, межа виробництва і ціна продукту взаємно регулюють одне одного, і тут немає ніякого порочного кола при утвердженні, що кожний із них регулюється іншими.

    У неокласичній теорії сфери виробництва і споживання, які раніше протиставлялися маржиналістами, взаємно пов’язані і через єдиний механізм взаємодії попиту і пропозиції здійснено вихід на формування ціни ринкової рівноваги.

    Таким чином, з часом принципові положення  граничної корисності, розроблені названими вище представниками австрійської школи та їхніми послідовниками з інших країн, були конкретизовані у працях кардиналістів та ординалістів. Перші (найбільш відомий з них А. Маршал) виходили з певної абсолютної “граничної корисності”, яка встановлює фіксовану верхню межу вартості. Ординалісти, навпаки, підходили до граничної корисності будь-якого товару як до відносної величини, що визначається зіставленням наданих покупцями переваг конкретним споживчим якостям товарів (Дж. Хікс, П. Самуельсон та ін.).

    А. Маршал у 70-ті рр. ХІХ ст. почав пошук  теоретичних обґрунтувань ринкового  ціноутворення на базі поєднання  всіх зазначених підходів. Він вважав себе послідовником Д. Рікардо й  у своїх дослідженнях поєднав  теорії затрат виробництва, попиту і  пропозиції, продуктивності та помірності з поширеними теоріями граничної продуктивності.

    Таким чином, протягом XVII – XIX ст. в економічній науці існували і протидіяли теорії двох груп: об’єктивної вартості (з акцентуванням на затратах) і суб’єктивної корисності (з наголошуванням на споживчо-ціновому ефекті).

    У 80-х роках ХХ ст. у західній економічній  літературі набула поширення теорія постіндустріального, інформаційного суспільства (Д. Белл, О. Тоффлер та ін.). Вона виходить з того, що у високорозвинених країнах світу інформаційний сектор за темпами зростання почав помітно випереджати традиційні галузі і ця тенденція продовжує поширюватися. Це свідчить про виникнення у сучасних умовах нового основного джерела вартості, яке пов’язане, насамперед, з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його психофізичними зусиллями, як у минулому. У зв’язку з цим у межах теорії постіндустріального, інформаційного суспільства з’явилася принципово нова концепція вартості – інформаційна, згідно з якою домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця. Як писав один із засновників цієї концепції Д. Белл: “Якщо знання у своїй системній формі застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів…то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають як джерело вартості ”.

Закон вартості

    Основним  стихійним регулятором товарного  виробництва служить закон вартості. Він діє в усіх формаціях (історичний тип суспільства, що базується на певному способові виробництва), де продукт набуває товарної форми, обмінюючись на ринку.

    Закон вартості виражає істотні, внутрішньо необхідні і сталі зв’язки  між суспільно-необхідною працею, втіленою у товарі, і його ціною. Згідно цього закону виробництво та обмін товарів відбувається на основі їх вартості, тобто із суспільно-необхідними витратами часу на їх створення. Це означає обмін еквівалентів як оптимальний варіант рівноцінних товарно-грошових відносин. Вони мають місце, коли кількість та якість праці, з однієї сторони, відповідає аналогічній її величині, з іншого боку, у процесі купівлі-продажу товарів.

Тобто, закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, як обмін еквівалентів

    Отже, зміст закону виявляється в його трьох основних вимогах:

1. Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності
2. Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а зниження – до одержання вищого прибутку.
3. Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей.

    Поряд з цим законом регулятивну  функцію щодо товарного виробництва  відіграють закон попиту і пропозиції, становлячи разом механізм ринкового  ціноутворення.

    Закон теорії вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна детермінувати два фактори – витрати праці і ступінь цінності його для споживача (корисності), то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, еквівалентність обох факторів.

    Однак, дія закону вартості не означає, що обмін у кожному окремому випадку здійснюється у суворій відповідністю із вартістю. В дійсності ціни, як правило, стихійно відхиляються від вартостей товарів. Це свідчить про те, що ціна, представляючи собою грошовий вираз вартості, не завжди є точною мірою величини даної вартості. Проте коливання цін навколо вартості не порушують дію закону вартості. В умовах конкуренції ці відхилення не можуть бути значними і тривалими у часі.

    Прояв закону вартості через стихійні коливання  цін грає важливу роль у розвитку товарного виробництва, сприяє росту продуктивних сил. У результаті відбувається розподіл засобів виробництва і робочої сили між різними галузями і досягається необхідна пропорційність між усіма частинами народного господарства.

    Закон вартості змушує товаровиробників постійно знижувати індивідуальну вартість своєї продукції, поліпшувати організацію праці, запроваджувати інновації тощо. Цей закон сприяє єдності виробництва, розподілу, обміну і споживання, бо виходить із потреб і закінчує їх задоволенням через механізм цін, керує їх рухом і т.п.

    Однак, треба мати на увазі, що у сучасному  товарному виробництві ціноутворення  не повністю підвладне закону вартості. На ринку діють й інші об’єктивні закони, що впливають на обмін. І все більшу регулюючу роль у ринковій економіці відіграє держава та її інститути.

    У ринковій економіці виконує ряд  важливих функцій:

• стихійно регулює суспільне виробництво (оскільки на його основі проходить стихійний розподіл (через ринок) капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва);
• стимулює розвиток продуктивних сил суспільства (спонукаючи товаровиробників вводити нову техніку і вдосконалювати методи організації виробництва);
• обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаровиробників (тобто збагачення одних і банкрутство інших).

    Розглянемо  дані функції більш детально.

    Регулююча роль закону вартості виявляється у тому, що через механізм коливання цін навколо вартості відбувається розподіл робочої сили і капіталу між різними галузями виробництва, внаслідок чого стихійно досягається пропорційність, збалансованість між сферами суспільного виробництва. Відхилення цін від вартості економічно сигналізує товаровиробнику про зміну кон’юнктури  ринку, а тому відповідно орієнтує виробництво, яких товарів недостатньо, а яких – надмірно. Якщо того або іншого товару виробляється недостатньо, то попит на нього перебільшує пропозицію. Ціна на такий товар зростає. Це приваблює у галузь ресурси і робочу силу з інших галузей, де прибутки нижчі, а отже, виробництво товару зростає. І навпаки, коли виробництво товару перевищує попит на нього, то ціна, а разом з нею і прибутки, знижуються. Внаслідок цього виробничі ресурси переливаються у ті галузі, де прибутки вищі.

    Таким чином, закон вартості через ринковий механізм цін забезпечує визначення кордонів, які відділяють економічно доцільне виробництво від недоцільного, і саме тим регулює пропорції суспільного виробництва.

    Закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил. Кожний товаровиробник в умовах конкуренції і загрози розорення прагне здобути найбільший прибуток. Цього можна досягти, якщо індивідуальна вартість (праця, яку потрібно затратити на виготовлення певного продукту) його товару буде нижчою, ніж суспільна (суспільно необхідна кількість праці (часу), що витрачається на виготовлення певного товару), ринкова вартість (найбільш імовірна ціна, за якою товар або послуга можуть бути продані на вільному ринку в умовах конкуренції), а це у свою чергу можливо за умови зменшення індивідуальних затрат праці на виробництво товару на основі впровадження нової, продуктивнішої техніки, поліпшення організації виробництва тощо. Але оскільки до цього прагнуть усі товаровиробники, це зумовлює загальний технічний прогрес, зростання продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, спричиняє раціональне використання його ресурсів і поліпшення якості продукції, підвищує її конкурентоздатність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

    Таким чином, закон вартості виступає рушійною силою розвитку продуктивних сил.

    Закон вартості спричиняє диференціацію, розшарування товаровиробників. В умовах конкуренції відповідно до закону вартості економічні переваги стимулюють дії товаровиробників, які домоглися зниження індивідуальної вартості своїх товарів порівняно із суспільною, і навпаки, потерпають ті товаровиробники, у яких індивідуальна вартість товару вища за суспільну. Перші отримують додаткові прибутки, збагачуються, процвітають, зміцнюють своє економічне становище, другі – не можуть покрити своїх витрат, зазнають збитків і згодом банкрутують.

    Таким чином, завдяки закону вартості на ринку  виживають сильніші, а покидають  його ті, хто не витримав економічної  боротьби. У результаті суспільство  звільняється від економічно неефективних господарств, ринок ніби оздоровлюється, відбувається його “санація”.

    Закон вартості тісно “співпрацює” і з іншими “партнерами”, зокрема, із законами руху грошей, споріднено регулюючи товарно-грошові відносини на ринку.

    У класичному вигляді цей закон  діяв лише в умовах капіталістичної  ринкової економіки вільної конкуренції. Однак основні його риси притаманні і сучасній ринковій економіці, у якій суттєво зросла роль держави стосовно регулювання ринкових процесів. Саме у доповненні і взаємодії ринок і держава створюють оптимальний господарський механізм регулювання сучасної ринкової економіки.