Особливою категорією нематеріальних благ є  послуги.

Послуги – це особливий вид продукції, що споживається не у формі речі, а у формі діяльності

    Особливістю послуг є те, що вони споживаються у  момент свого виробництва; у процесі  їхнього надання не створюється новий продукт (проте може змінюватися якість вже існуючих продуктів); вони не можуть транспортуватися або накопичуватися. Послуги розрізняються за сферами надання (медичні, культурні, освітні, інформаційні, туристичні тощо) і за призначенням (особисті або комерційні).

    Особисті  і суспільні економічні блага:

• Особисті блага – це подільні блага, що доступні індивідуальній особі або покупцеві, що піддаються принципу виключення й конкуренції (якщо не можеш чи не бажаєш заплатити за дане благо — виключаєшся з числа його одержувачів). Прикладом індивідуального блага можуть бути одяг, меблі, проїзд у метро, мобільний телефон і т. п., тобто речі, якими безпосередньо користується окрема особа.
• Суспільні блага – це неподільні блага, які доступні всім без винятку і для яких характерні невиключеність і неконкурентність (блага, які споживають одні, залишаються доступними і для інших). Прикладом суспільного блага можуть бути обслуговування помешкань (світло, газ, вода, тепло), транспортні шляхи, охороноздоровчі та освітні заклади і т. д., тобто речі, якими користується суспільство у цілому.

    Прямі і непрямі економічні блага:

• Прямі або споживчі блага – це блага, які безпосередньо задовольняють особисті потреби споживачів. До них належать різноманітні речі (товари) та особисті послуги (їжа, одяг, побутові предмети та ін. ).
• Непрямі або виробничі блага – це блага, необхідні для задоволення безпосередніх або ж опосередкованих потреб виробників (засоби і предмети виробництва, комерційні послуги та ін. ).

    Довгострокові і короткострокові економічні блага:

• Довгострокові блага – це блага тривалого користування, які задовольняють одну і ту ж саму потребу неодноразово (меблі, побутова техніка, машини і т.д.).
• Короткострокові блага – це блага, які використовуються один раз або протягом незначного періоду (їжа, одяг, косметичні засоби та ін. ).

    Теперішні і майбутні економічні блага:

• Теперішні блага – це блага, які існують і доступні людині для використання у даний момент часу.
• Майбутні блага – це блага,які існують у майбутній формі і будуть доступними для використання лише через певний проміжок часу.

    Взаємозамінювані  і взаємодоповнюючі економічні блага:

• Взаємозамінювані блага або субститути – це блага, які можуть замінювати одне одного (однакові товари різних марок чи брендів (машини, техніка, одяг), або схожі за своїми властивостями (оливкова і соняшникова олія, ручка та олівець і т.п.)).
• Взаємодоповнюючі або комплементарні блага – це блага, які використовуються разом і доповнюють одне одного (автомобіль і бензин, комп’ютер і монітор, чай і цукор і т. п.).

    Економічне  благо в умовах натурального виробництва  набуває форми продукту, а в  умовах натурального виробництва –  товару.

Продукт – це економічне благо, продукт праці, що вироблений для особистого споживання виробником

 

Товар – це економічне благо, продукт праці, що вироблений не для особистого споживання, а для обміну, продажу його на ринку

    Товар має дві основні властивості:

1. задовольняє певну потребу людини;
2. здатний обмінюватися на інші блага у певних пропорціях.

    Отже, йому властиві споживна вартість і вартість.

Властивості товару

    Як  вже раніше зазначалося, найважливішими характеристиками товару є його споживча вартість і вартість, характеристики яких ми можемо розглянути детальніше.

Споживча  вартість товару – це його здатність задовольняти потреби людини

    Категорія споживчої вартості дозволяє виявити  зв’язок між властивостями товару і потребами людей. Така можливість зумовлена двосторонністю даної категорії. Одна сторона – це вся сукупність властивостей товару; друга сторона – це відношення властивостей товару до потреб людини. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживчої вартості. Якщо благо створюється для споживання самим виробником, то це є споживча вартість виробника, а якщо внаслідок суспільного поділу праці товар призначається для когось іншого, то виникає суспільна споживча вартість

    Послуги також є споживчою вартістю, але  це унікальна споживча вартість. Їх унікальність полягає у наступному:

1. споживна вартість послуги не має речової форми;
2. споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці;
3. оскільки послуги не мають речової форми, то їх не можна накопичувати, тобто вони не включаються до національного багатства.

    Тому  споживчу вартість можна визначити  як певну річ або послугу, що завдяки  своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби.

    Корисність  речі [дане поняття більш докладніше буде розглядатися нижче у розділі “Теорії товарного виробництва”] або послуги, зумовлена їх властивостями, створює їхню споживчу вартість і виражає відношення таких властивостей до потреб людей. При купівлі товару або послуги особа “оцінює” споживчі вартості, “досліджує” їхню якість, зіставляє споживчу вартість різних товарів і послуг. У корисності відображається зіставлення об’єктивної (суспільна оцінка корисності, що встановлюється за рівності попиту і пропозиції на даний товар і вимірюється ціною рівноваги) і суб’єктивної (оцінка споживачем корисного ефекту певного економічного блага, його цінності).

    Роль  споживчої вартості за умов товарного  виробництва полягає у тому, що вона, по-перше, є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва; по-друге, її слід вивчати як споживчу вартість для інших, як суспільну споживчу вартість. За умов суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб. По-третє, споживча вартість як суспільна є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер споживчої вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, у свою чергу, свідчить про її органічний зв’язок із якістю продукції, а отже, із ефективністю виробництва.

    Загалом історичний характер споживчої вартості полягає у значному розширенні кількості  споживчих вартостей; в ускладненні  процесу їхнього створення внаслідок спеціалізації підприємств на виготовленні окремих частин продукту; зростанні корисних властивостей багатьох традиційних товарів; у підвищенні якості і довговічності товарів у створенні зростаючої кількості споживчих вартостей у формі послуг тощо.

    Суспільною  формою споживчої вартості є відносини  між людьми у процесі її створення, тобто у процесі активного  відношення людей до природи.

    Вартість  не слід ототожнювати з її цінністю.

Цінність  блага – це єдність споживчої вартості і витрат на її виробництво, а тому існує за умов будь-якого суспільного способу виробництва, і лише за умов товарного виробництва цінність продуктів набуває форми вартості

    Цінність  товару залежить від суб’єктивного  усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару (поняття корисності буде розглянуте нижче).

    Вартість, на відміну від споживчої вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з’ясування її природи як другої властивості товару є більш складним.

Вартість товару – це уречевлена у товарі суспільна абстрактна праця виробника

    Формою  прояву вартості є мінова вартість.

Мінова  вартість – це кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на іншій на основі вартості – кількості абстрактної праці, уречевленої у товарах

    В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільним є те, що вони – втілення суспільної праці, витраченої на їх виробництво, що робить їх кількісно зіставлюваними, а отже, формує їхню вартість. На відміну  від споживчої вартості, що виражає відношення до природи, суспільна споживча вартість виражає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов’язані з цим відношенням, із процесом праці, виробничою діяльністю людини. Тому у вартості виражається не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

    В основі вартості лежать суспільна праця  і суспільна споживча вартість. Це означає, що люди працюють одне на одного, вступають у виробничі відносини  між собою.

    Вартість  має якісну і кількісну сторони. У першому випадку вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками, у другому – величину втіленої у товарі суспільно необхідної праці товаровиробника і суспільну користь товару.

Якісний бік – це суспільна властивість товарів, яка відображає виробничі відносини товаровиробників – відносини обміну.

Кількісний  бік – це величина вартості товару, що визначається кількістю праці або кількістю робочого часу, суспільно необхідного для його виробництва за середнього рівня вмілості та інтенсивності праці у країні, галузі

    Вартість  як суспільні відносини товаровиробників є категорією безпосереднього процесу  виробництва. Але оскільки вартісний  характер товару виявляється лише у  його власному відношенні до іншого товару й обмін є істотним моментом визначення вартості товару, то вона (вартість) стає і категорією обміну. Діалектичну єдність споживчої вартості і вартості формує товар. Купуючи товар, споживачі платять за нього певну суму грошей, яка є його ціною (грошовим виразом вартості).

    У теорії трудової вартості розрізняють індивідуальну і суспільну (ринкову) вартість.

Індивідуальна вартість:

1. Є ірраціональною категорією розвиненого товарного виробництва.
2. Визначається кількістю індивідуальної праці конкретного товаровиробника, необхідної для виробництва одиниці товару.
3. Виступає як собівартість (поточні витрати на виробництво товару чи послуги, запуск їх в обіг і реалізацію) продукції для різноманітних виробників певного товару.
4. Є категорією безпосереднього виробництва.

Суспільна вартість:

1. Визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці на одиницю продукції.
2. Установлюється стихійно на ринку вільної конкуренції.
3. Величина суспільно необхідного робочого часу збігається, як правило, з індивідуальними витратами тих виробників, які виробляють переважну більшість певного товару.
4. Є категорією обміну, ринку.
5. Може бути регіональною, національною і міжнародною.

    Єдність і взаємодія споживчої вартості і вартості хоча і розкриває сутність товару, але це не найглибша сутність, а сутність першого порядку. Глибинною внутрішньою сутністю товару є єдність і взаємодія конкретної та абстрактної праці, що лежать, відповідно, в основі споживчої вартості і вартості.

    Конкретна праця як творець споживчих вартостей, як корисна праця, що не залежить від суспільних форм,є умовою існування людей, вічною природною необхідністю. Така праця має певну мету, характер операцій, предмет, засоби і результати.

Конкретна праця – суспільна праця, що витрачається в особливо доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці, характеризується метою і створює специфічну споживчу вартість, а її результатом є споживча вартість

    Абстрактна  праця є суспільною формою витрат фізичних і розумових сил людини, загальною економічною категорією товарного виробництва. При визначенні цієї праці слід абстрагуватися від якісних відмінностей багатьох конкретних видів праці, від її корисних форм. Тоді можна сказати, що абстрактна праця являє собою працю взагалі, тобто містить у собі загальне, притаманне багатьом видам конкретної праці. Між конкретною й абстрактною працею існує різниця: у першому випадку йдеться про те, як здійснюється праця і що вона виробляє; у другому – скільки праці витрачається і скільки часу вона триває. У першому випадку праця характеризується, переважно, з якісного боку, а у другому – з кількісного. В абстрактній праці мають значення витрати людської робочої сили з фізіологічного погляду, витрати людської енергії (м’язів, мозку, нервів).