План

Список використаної літератури 
Вступ

    Дана  курсова робота надає коротку  характеристику товару як економічній  категорії, історії його виникнення, різним теоріям товарного виробництва, що мали місце на певному історичному етапі розвитку економіки як науки, і закону вартості.

    На  даному етапі суспільного розвитку неможливо собі уявити життя без  товару як категорії. Сучасна цивілізація, якщо можна так сказати, побудована за таким принципом, що все у цьому світі купляється і все продається. Звісно це прагматичний підхід, але з іншого боку це є істиною сучасного світу, що побудований на ринковому механізмі.

    Товаром є будь-що, що функціонує на ринку: техніка, машини, будинки, одяг, їжа, корисні копалини, люди (як робоча сила), послуги, такі як охорона здоров’я, освіта, кіно і т.д. На даний момент ми не можемо уявити собі наше життя без усього цього, адже це все вже є частиною нас самих. Уся людська цивілізація розвивалася на основі відносин обміну та купівлі-продажу.

    Товар – це основа ринку, його об’єкт. Завдяки товару людина задовольняє певні свої потреби, бажання, тому він є одним з основних предметів нашої життєдіяльності, а відтак є надзвичайно важливою категорією економічної теорії і сучасної економіки у цілому.

Форми суспільного виробництва

Натуральне господарство

    Суспільне виробництво перебуває у постійному русі, знаходиться у постійному розвитку і вдосконаленні, набуває певної форми організації господарської діяльності суспільства.

Форма організації суспільного  виробництва – це порядок і принципи взаємодії всіх елементів, факторів і суб’єктів суспільного виробництва; це стихійна і свідома впорядкованість і взаємодія всіх елементів, підсистем економічної системи

    Розмежування  форм організації виробництва відбувається за наступними критеріями: форма реалізації зв’язку між виробниками і  споживачами, панування певної форми  і виду власності на засоби виробництва, мета виробництва.

    У розвитку суспільства виділяють дві основні форми організації виробництва: натуральна і товарна. Історично першою формою суспільного розвитку було натуральне господарство.

Натуральне  господарство (або  виробництво) – це такий тип організації виробництва, при якому безпосередні виробники використовують продукти своєї ж праці для задоволення власних потреб, і споживання яких відбувається всередині господарства, що їх виробило (вироблений продукт не набуває товарної форми)

    Основні риси натурального виробництва:

1. Відсутність зв’язків між господарствами та єдиного національного господарства і ринку. Випадковий обмін між господарствами (формула: П-П, де П – продукт).
2. Самозабезпеченість і самодостатність виробництва за низького рівня споживання, прямі зв’язки між виробництвом і споживанням.
3. Визначальна роль природних ресурсів як фактора виробництва.
4. Панування ручної праці і низька її продуктивність.
5. Природний поділ праці (слаборозвинутий суспільний поділ праці).
6. Використання примітивної техніки і технології виробництва.
7. Замкненість у межах локальних виробничих одиниць.
8. Консерватизм, панування традиційних способів виробництва.
9. Форми організації виробництва: рід, община, маєток, сім’я.
10. Відсутність додаткового продукту і слабо виражений процес його нагромадження.

    У первіснообщинному ладі впродовж майже трьох мільйонів років єдиною формою суспільного виробництва було натуральне господарство. У процесі розпаду цього ладу виникає товарне виробництво, але натуральна форма залишається панівною ще впродовж майже шести тисячоліть, поєднуючись із товарною формою. Загалом в усіх докапіталістичних формаціях господарство, переважно, було натуральним (господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундії у рабовласницьких державах і середньовічні феодальні маєтки). У цих господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, переважно, не виходив за його межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і у споживанні. Рівень споживання господарських суб’єктів (власників) залежав тільки від рівня власного виробництва.

    Суспільний  поділ праці у натуральному господарстві був розвинений ще слабо. Проте всередині  цього господарства праця уже  могла бути поділена між окремими людьми і групами людей. Наприклад, всередині латифундії існував поділ  праці між рабами, що виконували різні види робіт. Але поділу праці між господарствами не існувало. Звичайно, і за натурального виробництва деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі, зерно, худоба тощо) обмінювалися на ринку як товари, але такий обмін мав вторинну роль. Натуральна форма виробництва відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих відносин, що зумовлюють украй обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом та одноманітних, примітивних за характером.

    З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, консерватизм і слабкість  внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв’язку із зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв’язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути панівним типом суспільного виробництва у західному суспільстві, відбувся перехід до загального товарного господарства.

    Однак це ще не означає повне зникнення  натурального господарства. Воно і  сьогодні поширене у країнах, що розвиваються. У середині ХХ ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято близько 50-60% населення. Деякі його форми мають місце і в умовах розвиненої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). У несприятливих для суспільства умовах (війна, політика автаркії (самодостатності), що має місце у Північній Кореї, тощо) може з’явитися тенденція до натуралізації виробництва. Сплеск натурального господарства спостерігається і в Україні (городництво, домашнє споживче підсобне господарство) в умовах гострої загальної кризи.

    Історичне значення натурального господарства полягає  у тому, що:

1. воно є історично першим типом господарської діяльності людей;
2. з’явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;
3. на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці (відокремлення ремісництва від землеробства і тваринництва);
4. людина вперше оволоділа методами виробництва самих засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;
5. розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх вдосконалення підносили продуктивність праці у системі натуральних господарств.

Товарне господарство

    На  зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Товарне виробництво зародилося у надрах натурального з підвищенням продуктивності праці і зростанням додаткового продукту на основі суспільного поділу праці (СПП). Проте тривалий час вони функціонували разом.

Товарне виробництво – це такий тип організації виробництва, при якому створені продукти праці використовуються не для особистого споживання, а для їхнього обміну, продажу на ринку; це виробництво відокремлених виробників, які пов’язані між собою ринком

    Продукти  праці, які виробляються для продажу  на ринку називаються товарами. Вони виробляються з метою задоволення  потреб споживачів і надходять до них через використання товарних відносин. Звичайно, що при цьому  господарюючий суб’єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв’язків між виробниками і споживачами, їх економічну взаємозалежність, яка розпочинається з придбання засобів виробництва і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.

    Товарне виробництво на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а відкритою  економічною формою господарства. Воно розвивається і функціонує на засадах  таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, закону грошового обігу та ін.

    Загальними  умовами виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці та економічна відособленість товаровиробників.

Суспільний  поділ праці (СПП) – це спеціалізація господарств на виготовленні окремих видів продукції і послуг. Є об’єктивною основою обміну продуктами праці між виробниками у сфері виробництва. Товарних відносин не породжує. Реалізується у виникненні і збільшенні кількості галузей у народному господарстві. Поглиблення СПП посилює необхідність обміну й ускладнює його організацію. Є необхідною умовою товарного обміну

    Там, де не має СПП, не може бути і товарного  виробництва та товарно-грошових відносин. Без поділу праці, без якісної диференціації трудової діяльності виробників обмін результатами їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів.

    Існують три великі суспільні поділи праці: перший великий суспільний поділ праці – відділення у господарському розвитку суспільства скотарства від землеробства; другий великий поділ праці – у процесі подальшого розвитку поряд із скотарством і землеробством з’являється ремісниче виробництво (дрібне виробництво, яке засноване на особистій праці виробника і ручному інструменті), яке стає спеціальністю окремих осіб, а їхня праця відокремлюється у самостійну галузь виробничої діяльності; третій великий поділ праці – вироблення надлишкового додаткового продукту у скотарстві, землеробстві і ремісництві для його обміну (спочатку на інші товари (Т-Т), а з появою грошей обмін розпадається на два акти: продаж товару на гроші (Т-Г) і купівля товару на гроші (Г-Т)) сприяло створенню товарно-грошових відносин і відокремленню торгівлі в окрему галузь у суспільстві, що сприяло завершенню формування товарного виробництва.

    Безпосередньою  причиною виникнення товарного виробництва  є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов’язана з розвитком приватної власності  на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Економічна  відособленість виробників – це таке становище у суспільстві, за якого виробники самостійно вирішують питання, що виробляти, якими засобами та які ресурси використовувати і для кого виробляти; привласнюють вироблену продукцію і самостійно нею розпоряджаються на свій страх і ризик

    Економічною основою відокремленості господарюючих  суб’єктів стає спочатку поява приватної  власності на засоби виробництва, а  потім й інших форм власності (колективна, акціонерна, змішана та інші). З економічною відособленістю виробників нерозривно пов’язані еквівалентність і відплатність їхніх відносин.

    У сучасних умовах формами вияву економічної  відокремленості виробників є: приватна власність на засоби виробництва, що базується на власній і чужій праці; самостійне встановлення обсягів виробництва, цін, розподілу отриманих прибутків тощо; незалежність в управлінні виробництвом і збутом продукції; самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів і договорів; самофінансування, економічний ризик, самоокупність тощо.

    Отже, СПП та його поглиблення об’єктивно вимагають обміну продуктами праці  між конкретними спеціалізованими виробниками різних продуктів, благ, а економічна відокремленість цих виробників як власників перетворює обмін продуктами в обмін товарами, у купівлю-продаж. Не обмеженість ресурсів є причиною обміну, а поява економічної відокремленості, різних власників.

    Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов’язкового визнання споживачами виробленої продукції, які ґрунтуються на попередньому досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного виробництва і товарної форми господарювання. У натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.

    Як  конкретно-історичний тип організації  суспільного виробництва, товарне  господарство характеризується постійним  рухом уперед. Товарне виробництво  й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу – бартерне господарство і вищу – грошове господарство. У бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. А вже у грошовому господарстві існує особливий товар – гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній на гроші. У господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру. Нині грошове господарство дедалі більше розвивається, особливо у передових ринкових країнах, у кредитно-грошове, що ще більше знижує суспільні витрати.