Товар: сутність, основні властивості і теорії виникнення

    Поділивши працю на конкретну та абстрактну, К. Маркс показав, що конкретна праця створює у товарі споживчу вартість, а абстрактна – вартість. Він відкриває двоїстий характер праці в умовах товарного виробництва й обґрунтовує теорію обміну товарів на основі не конкретної, а абстрактної праці – праці взагалі як якісно однорідної праці. Абстрактна праця уречевлена у товарі і створює його вартість. Величина вартості вимірюється кількістю простої абстрактної праці, або суспільно необхідним робочим часом для виготовлення певної споживної вартості. Суспільно необхідний робочий час, вартість товару встановлюється прирівнюванням певних товарів як продуктів індивідуальної конкретної праці і встановленням вартості товару на основі середніх, суспільно необхідних витрат праці. Це і означає кількісні пропорції під час обміну одного товару на інший за вартістю – кількістю простої абстрактної праці, уречевленої у товарі. Мінова вартість є формою прояву вартості. При цьому, за К. Марксом, джерелом вартості не можуть бути витрати минулої праці, втілені у засобах виробництва. Лише витрати живої абстрактної праці найманого працівника створюють у товарі вартість і додану вартість.

    На  основі монофакторної концепції  джерела вартості К. Маркс прагнув  теоретично обґрунтувати сутність і  причини експлуатації найманих працівників. У цьому полягає певна односторонність та ідеологічна заданість марксистської теорії вартості, яка завадила йому більш повно враховувати досягнення деяких своїх попередників і сучасників, а також відобразити різноманітність і суперечливість реальної дійсності.

    Аніскільки  не применшуючи заслуг К. Маркса у розвитку теорії вартості, варто визначити, що вона не позбавлена ряду недоліків і не може розглядатися як всеохоплююча і вичерпна концепція в економічній науці.

    Так, основний постулат К. Маркса про працю  як єдине джерело вартості не поділяють багато сучасних економістів, вважаючи, що у створенні вартості беруть участь усі фактори виробництва, у тому числі праця, земля і підприємницькі здібності.

    У трудовій теорії вартості недостатньо  приділено  уваги і взаємозв’язку вартості і споживної вартості, насамперед, впливу останньої на величину вартості товару. До того ж К. Маркс ототожнював споживчу вартість і корисність, що ускладнювало аналіз ролі корисності у теорії вартості.

    Відповідно  до марксистської теорії вартість створюється  працею робітників лише у сфері матеріального виробництва. Такий підхід зумовив розмежування економіки на виробничу і невиробничу сфери і, відповідно, поділ праці на продуктивну і непродуктивну, яка не створює ні вартості, ні доданої вартості. Це, у свою чергу, слугувало у командно-адміністративній економіці теоретичним обґрунтуванням ставлення до невиробничої сфери як до другорядної, малозначущої, зумовило залишковий принцип фінансування її галузей (освіти, охорони здоров’я, науки, культури), яке підкріплювалося концепцією непродуктивності зайнятої там праці, Звідси гіпертрофована увага до розвитку у радянській економіці сфери матеріального виробництва і, насамперед, виробництва засобів виробництва.

    Вказані обставини дали можливість інтерпретувати трудову теорію вартості як виробничо-затратну теорію, яка на практиці породжує диктат виробника над споживачем.

    Крім  трудової вартості, до “затратних”  концепцій класичної політичної економії належать також теорія затрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. У нерозвинутому вигляді вони були вже у працях А. Сміта.

    Представники  теорії затрат виробництва – Дж. С. Мілль, Р. Торенс, Н. Сеніор, Дж. Р. Мак-Куллох та інші – розглядали затрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нову вартість створює не лише жива, а й минула, уречевлена праця. При цьому саме поняття праця трактувалося вельми широко: до нього зараховувалася дія тварин, сил природи, робота машин і т. п. Учені керувалися тим, що оскільки величина затрат виробництва залежить від цін на окремі їхні елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання затрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи затрат.

    Родоначальник теорії трьох факторів виробництва – відомий французький економіст Ж. Б. Сей (перша половина ХІХ ст. ) та його численні послідовники (серед них Дж. С. Мілль, Ф. Бастія) – трактували формування вартості у процесі виробництва як результат функціонування трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. За цією концепцією, усі вони беруть рівноправну участь, яка визначається для кожного з них ринком, у створенні вартості. Кожен із цих факторів “створює” відповідну частину вартості: праця – заробітну плату, капітал – відсоток, а земля – ренту. Отже, вартість – це складова доходів, а доходи – це продовження відповідних факторів виробництва. Виведення доходів із продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі присвоюють відсоток і ренту. За наявності усуспільненої власності на ці фактори виробництва такі доходи належать широким верствам суспільства.

    У відомому варіанті теорії трьох факторів виробництва англійського економіста У. Н. Сеніора (праці першої половини ХІХ ст. ) доходи виводилися із жертвування  власників цих факторів. Тим самим  цей варіант теорії набрав суб’єктивної спрямованості.

    Теорія  трьох факторів виробництва стала  попередницею теорії граничної корисності, граничної продуктивності, заміщення  та ін. , що належали до другої групи.

    У другій половині ХІХ ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла  та отримала широке поширення принципово нова концепція вартості – маржиналістська теорія граничної корисності. Засновники цієї теорії К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк (Астрія), Л. Вальрас, В. Парето (Швейцарія), У. С. Джевонс (Англія), Г. Госсен (Німеччина) та їхні прихильники вважали, що в основі цінності товару лежить не праця, а його величина граничної корисності.

Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу

 

Гранична  корисність – це додаткове задоволення (корисність), яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту. точніше, гранична корисність – це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту

 

Загальна корисність – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту

    Тобто корисність останнього блага для  його власника і визначає його цінність або мінову вартість. Тут характерне перенесення центру уваги в економічному аналізі із затрат на кінцеві результати виробництва і споживання.

 

    В процесі дослідження суб’єктивних закономірностей формування цінності було запропоновано кардинальний та ординальний метод аналізу корисності. За допомогою кардинального методу визначають додаткову корисність отриману від споживання додаткової одиниці товару — граничну корисність.

 

 
 
 
 
 

Рисунок 1.4 Корисність від споживання

 

    На  рисунку 1 проілюстровано графічний  метод визначення граничної корисності. Як видно із графіка, з кожною наступною  одиницею спожитого блага Q гранична корисність M_u зменшується. Загальний рівень задоволення потреби U зростає до величини насичення цим благом, що, зрештою, може викликати навіть відразу до цього блага (від’ємний рівень граничної корисності і скорочення загального рівня задоволення від споживання).

    Прикладна неспроможність такого методу очевидна, на практиці неможливо кількісно виміряти задоволення людини від споживання. Саме тому відомий італійський соціолог і економіст В. Парето запропонував змінити напрям аналізу і сконцентрувати аналітичну увагу на індивідуалістичних перевагах (ophelimite) при виборі декількох наборів благ. При аналізі двох благ, з’являється ще одна вісь — кількість товару Q₂. Якщо об’єднати всі можливі комбінації максимального задоволення від споживання двох благ, ми отримаємо поверхню корисності. Проекція поверхні корисності на площину Q₁OQ₂ називається кривою байдужості, яка дозволяє аналізувати поведінку споживача без кількісного визначення рівня корисності.

      

Рисунок 2.4 Поверхня корисності

    За  допомогою кривих байдужості (рис. 3) можна проілюструвати якою кількістю одного блага Q₁ готовий пожертвувати індивід заради додаткової кількості іншого Q₂. Кожна точка на кривій байдужості є рівнозначною для споживача. Множинність кривих байдужості формує карту байдужості, яка виражає переваги споживача та дозволяє визначити його ставлення до будь-якого набору двох благ. Чим далі буде знаходитись крива байдужості від початку координат, тим більшим є рівень задоволення потреб у індивіда. Як буде показано далі, саме цей підхід лежить в основі сучасної теорії ринкового ціноутворення.

      

 

      

 

      

 

          

           Рисунок 3.4 Криві байдужості

 

    Відповідно  до маржиналістських поглядів суб’єктивна  цінність благ залежить від двох факторів: їх рідкісності, тобто наявного запасу і ступеня насиченості потреби  в них. Людина потребує не у цілому блага, а його певної кількості. Ступінь корисності кожної нової одиниці блага залежить від уже наявного запасу подібних одиниць. Потреба у нових одиницях блага зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому у міру збільшення споживання кожної нової одиниці продукції (блага) ступінь насиченості зростає, а корисність кожної наступної додаткової одиниці продукції зменшується. Остання одиниця товару, що споживається суб’єктом, має для нього найменшу корисність. Отже, цінність блага певного виду визначається корисністю граничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб’єкта. Цей стійкий взаємозв’язок між вказаними економічними явищами отримав у маржиналістів назву закону спадної граничної корисності.

Тобто, закон спадної граничної корисності: чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності від кожної наступної одиниці спожитого блага. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару

    Таким чином, як ми бачимо, поняття вартість (цінність) у класиків економічної  теорії і у маржиналістів принципово відмінні.

    Теорія  граничної корисності та ідеї маржиналізму справили суттєвий вплив на розвиток теорії вартості і світової економічної думки у цілому. Перш за все вони виходили з того, що аналіз економічних процесів слід розпочинати не з виробництва, а з вивчення потреб людей, з пошуку критерію оцінювання ступеня корисності благ. Тим самим економічні дослідження були повернені обличчям до окремої людини, її потреб, попиту, мотивів господарської поведінки. Тобто це теорія суб’єктивної або суб’єктивно – психологічної вартості, цінності.

    Прихильники теорії граничної корисності відрізняються  переходом від аналізу сукупних і середніх величин, характерних для класиків економічної теорії та їх послідовників, до широкого застосування граничних, тобто додаткових величин, які, з погляду маржиналістів, виражають спадання інтенсивності бажань споживача у зв’язку із насиченням їх. На основі цього було здійснено розмежування сукупної корисності блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничної корисності блага (тобто корисності останньої одиниці з цього запасу або з доступної кількості благ).

    Плодотворним  із погляду ринкового господарювання виявилось важливе концептуальне  нововведення теорії – постановка питання про залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача  і тих економічних умов, в яких здійснюється купівля-продаж. Цінність благ, які обертаються на ринку, перебуває у безпосередній залежності від величини наявних ресурсів виробника і доходів споживача. Обмеженість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора у русі ціни товару. При обмеженні ресурсів гранична корисність дефіцитного товару підвищується в умовах вільної конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. “Низька межа ” доходів зменшує граничну корисність, установлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживчої вартості товарів у відповідність до платіжного попиту. На відміну від трудової теорії вартості теорія граничної корисності підкреслює особливу роль і значення споживчої вартості товару як фактора ціноутворення.

    У теорії граничної корисності цінність продуктивних благ – праці (робочої сили) і капіталу (його речових елементів), а отже, і затрати виробництва мають похідний характер від цінності (граничної корисності) споживчих благ. Однак залишалося нерозв’язаним питання, як визначається частка кожного фактора виробництва у вартості створеної продукції. Відповідь на нього запропонував представник американського маржиналізму Дж. Б. Кларк у своїй теорії граничної продуктивності. За його твердженням, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається граничним продуктом, котрий показує, яку саме частину виробленого продукту (його вартості) можна створити при незмінному значенні інших. Відповідно до граничного продукту має здійснюватись розподіл доходів за факторами. Згідно з цією теорією такий розподіл забезпечує справедливий, природний рівень доходів власнику кожного фактора. Заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці останнього працівника, який створює додатковий продукт. Величина відсотка як продукту капіталу визначається одиницею капіталу, що дає найменший приріст продукції. Отже, в теорії Дж. Б. Кларка заробітна плата, відсоток і рента являють собою ціни факторів виробництва, які збігаються за величиною з їхнім граничним продуктом або з їхньою граничною продуктивністю.