Сучасні проблеми національної конкурентоспроможності в Україні

Проте  Україні  вдалося  зберегти  такі  конкурентні  переваги,  як  високоосвічене населення,  гнучкий  та  ефективний  ринок  праці,  перспективний  за  обсягами внутрішній ринок. Перелік конкурентних переваг економіки України, на жаль є дуже коротким.

Як  бачимо,  за  різними  версіями  досліджень  конкурентоспроможності,  Україна  посідає  досить низькі позиції в порівняні з іншими країнами. Протягом останніх років прослідковується чітка тенденція до зниження конкурентоспроможності України серед інших країн світу, її рейтинг падає.

Сьогодні  істотне  падіння рейтингу нашої країни пов’язують  із світовою кризою. Таке пояснення є прийнятним для України з огляду на експортно орієнтовану структуру її економіки. 

Припинення  кредитування  будівництва  у  світі  призвело  до  обвалу  попиту  на  металопродукцію.

Відповідно,  українські  експортери  металу  втратили  ринки  збуту  і  обсяги  виробництва  за  кілька  місяців скоротилися майже вдвічі. Металургійні комбінати почали зупинятися. 

Світова  фінансова  криза  зменшила  прибуток  численних  представників  фінансових  установ, інвестиційних і будівельних компаній в Україні.

Обмеження кредитування населення призвело до зниження попиту на автомобілі та житло. В різних секторах економіки почалися масові скорочення працівників, без роботи залишилося близько мільйона людей. ВВП у 2009 р. зменшився порівняно з 2008 р. на 15 %.

Україна, дійсно,  зустрілась  з  важкими  викликами  за  короткий час. Однак не лише нинішня  криза вплинула на  конкурентоспроможність України,  адже падіння  рейтингу  спостерігалося  і  у попередні  роки.

Україна – єдина  з країн СНД, котра не повернулася в цілому на до кризовий рівень 1990 року. Досягнувши в 2008  р.  за  об’ємом ВВП межі 80,3%  до 1991  р.,  нині  вона  знову  скотилася  до  рівня 64,0%,  як  у 2004  р. (66,9%) [37].

 Все  це  свідчить  про  наявність   хронічних  проблем  в   українській  економіці,  та  більше внутрішні, ніж зовнішні причини економічних негараздів.

Відставання  вітчизняної  економіки  в  значній  мірі,  на  це  одностайно  вказують  національні  та міжнародні  експерти,  пов’язано  з  політичною  нестабільністю  в  країні.  Ігри  в «найдемократичніших демократів»  та «найпатріотичніших  патріотів»  відволікають  від  вирішення  економічних  проблем, стримують економічний розвиток, відлякують  іноземних партнерів. Цьому врешті-решт потрібно покласти край і перейти від лозунгів до діла.

За словами  Клауса Шваба (Klaus Schwab), засновника і виконавчого директора Всесвітнього Економічного Форуму, в сучасній ситуації є вкрай важливим мати   чітку стратегію виходу з кризи, щоб оздоровити економіку.  Питання економічного розвитку  мають  бути  головними  при  визначенні  політики  в  сучасних економічних  умовах.  Це  вимагає  від  політиків  формулювання  нової економічної політики та інституційних реформ. 

Звіт ВЕФ  “Про  глобальну конкурентоспроможність”  при цьому може  стати інструментом, за допомогою якого можливо оцінити потенціал національних економік,  визначити ключові фактори економічного  зростання,  пояснити, чому  деякі країни  є більш успішними за  інших в питаннях  економічного зростання.  

 

3.3. Підвищення конкурентоспроможності як основа виходу України з економічної кризи

На шляху  побудови конкурентної економіки експертами відзначається складність  і суперечливість національного  законодавства.  Отже  ключовим  питанням  є  узгодження  інноваційного,  корпоративного, інвестиційного,  податкового  та  соціального  законодавства,  а  також  прийняття  відповідних  підзаконних актів, які б забезпечили практичне введення в дію прогресивних норм цих законів [38].

Підвищення  конкурентоспроможності економіки  України потребує вирішення як проблем фундаментального характеру, так  і посилення факторів, які забезпечують пряме підвищення  ефективності  виробництва  і  перехід  до  інновативного  та  сталого  розвитку [39].

Міністерство  економіки України розроблено Державну програму підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015 роки [40].

Концепцією  Програми  визначено  головну  мету,  ключові   цільові  орієнтири  та основні завдання Програми; стратегічні  пріоритети підвищення конкурентоспроможності економіки  України,  включаючи  скорочення  критичних   відставань  країни  за  якістю державних інституцій, макроекономічного та підприємницького середовища, інноваційної складової  розвитку,  якості  інфраструктури,  а  також -  гармонізацію  макро-пропорцій  і

підвищення  технологічного  рівня  виробництва,  що  зорієнтовані  на  посилення 

адаптивності  економіки  до  зовнішніх  шоків  і  виведення  країни  на  траєкторію  стійкого динамічного  зростання  із  ефективним  використанням  людського,  виробничого  і природного  капіталу.  Вказано  місце  Програми  в  системі  державних  програмних  та прогнозних документів та організаційно-політичні складові її реалізації.

Виходячи  з  цього  запропоновано  дев’ять   основних  складових   підвищення конкурентоспроможності економіки України, згрупованих у три факторні групи.

 

Група 1. Фундаментальні:

1. Забезпечення макроекономічної стабільності.
2. Підвищення ефективності державного управління (колективних державних послуг).
3. Розвиток людського капіталу та покращання якісного складу трудових ресурсів.
4. Розвиток  інфраструктури (нарощування  транзитного  потенціалу  держави, модернізація  та  оновлення  основних  фондів  і  рухомого  складу  авіаційного, автомобільного,  залізничного,  морського  та  річкового  транспорту,  поширення інформаційно-комунікаційних технологій).

Група 2. Підвищення  ефективності:

1. Розвиток підприємництва.
2. Розвиток фінансових ринків.
3. Підвищення  технологічного  рівня  виробництва  та   ефективності  використання паливно-енергетичних  ресурсів (розвиток  нових  форм  взаємодії  підприємств –  зі створенням  численних  інноваційних  та  еко-інноваційних  кластерів;  розвиток експортного  потенціалу  та  імпортозаміщення,  запровадження  європейських принципів  державного  ринкового  нагляду  за  додержанням  вимог  щодо  безпеки продукції та послуг).

Група 3. Посилення інновативності та забезпечення сталого розвитку:

1. Стабілізація і поліпшення екологічного стану території України з метою переходу до сталого (екологічно  збалансованого)  розвитку,  впровадження  екологічно збалансованої системи природокористування.
2. Посилення інноваційної складової  розвитку.

Цілком  очевидно,  що  реалізація  означеного  комплексу  завдань  не  може  відбутись  одночасно.

 З огляду  на це варто виділити послідовні етапи реалізації відповідної державної політики. 

На першому етапі необхідно спрямовувати  зусилля на наближення продуктивності праці до рівня високорозвинених  країн світу. Основним  завданням для національних  компаній мають стати збереження наявного  потенціалу  конкурентоспроможності  та  розширення  виробництва за  рахунок впровадження сучасних технологій і нових продуктів, насамперед, в секторах, в яких це принесе найбільшу віддачу. 

Другий  етап – це етап який повинен буде сформувати стабільне конкурентне середовище на основі міжнародних норм  і  стандартів,  яке  спонукає  до продуктивної  конкуренції на  глобальному  рівні  та надає можливості для ефективної конкурентної поведінки вітчизняних суб'єктів господарювання. 

Третій  етап  полягає у інноваційному зростанні.  Він має на  меті  перерозподіл  матеріальних  і фінансових ресурсів  за  інноваційними напрямками економічного розвитку, на формування основних  засад інформаційного суспільства.

Таким  чином,  забезпечення  конкурентоспроможності  української  економіки  потребує  насамперед активізації економічної діяльності. Тільки на цьому шляху Україна зможе на гідних засадах інтегруватися у світове співтовариство, забезпечити необхідний рівень економічної безпеки та добробуту населення [41].

Тобто  Україна  за  короткий  проміжок  часу (2007-2015рр)  має   здійснити  якісний економічний  прорив: спочатку у індустріальне, а  потім у постіндустріальне суспільство.

 

 

ВИСНОВКИ

Конкурентоспроможність  економіки, методи  її виміру  та визначення   зв’язку  із  динамікою  зростання  на  різних етапах  економічного  циклу  вже  не  перше десятиліття  перебувають  у  центрі  уваги економістів та політиків, адже в залежності від  якості  тих  чи  інших  оцінок  та  ступеня їх  відповідності  реальній  економічній ситуації  визначається  ґрунтовність стратегічних  рішень  на  макро-  та мікрорівні.

Сучасні  оцінки загальної конкурентоспроможності країни або  її  економіки  мають  велику  палітру визначень,  а  методологія  обрахунку інтегрованого  показника конкурентоспроможності   країни базується  на  композиції   широкого  спектру  економічних  характеристик різних країн і їх ієрархічному співставленні. Найбільш поширеним серед фахівців є звіт Всесвітнього економічного  форуму,  за методологією якого розраховується  індекс глобальної  конкурентоспроможності  та індекс  конкурентоспроможності  бізнесу.

Оцінка конкурентоспроможності національної економіки відіграє велику роль у становленні та розвитку самої держави. За допомогою певних показників можна визначити загальний рівень розвитку держави, основні проблеми та перспективи розвитку.

На сьогоднішній день Україна займає досить низькі позиції щодо конкурентоспроможності національної економіки. Головна проблема України:    хронічне відставання  від  більшості  країн майже  за  усіма макроекономічними  критеріями та  оцінками,  і в результаті має займає низький  рейтинг  за  індексом глобальної конкурентоспроможності.

Дане відставання  пов’язане з великою кількістю  негативних економічних, політичних та соціальних чинників.

За результатами всебічного аналізу позиціонування України на ієрархічних сходинках  міжнародних рейтингів досягнення економічної сталості можна зробити  висновок про досить низький рівень докладених нацією зусиль для власного економічного прогресу. При огляді складових компонентів індексу

 

глобальної  конкурентоспроможності було виявлено фактори, які негативно впливають  на рейтинг країни за індексом конкурентоспроможності економіки. До основних чинників можна віднести:

• політичну нестабільність;
• корупцію;
• урядову нестабільність;
• неефективну державну бюрократію і ін.

Вирішення цієї проблеми вимагає нагальної та виваженої  трансформації вітчизняної економічної  політики, що відповідає економічним  критеріям сталого розвитку.

Стратегічною  метою сталого розвитку України  є досягнення збалансованості природного середовища та суспільства, забезпечення національної безпеки держави.

 Таким чином, стратегія стабільного розвитку економіки України вимагає нетрадиційного бачення проблеми та її оцінки з позицій гуманізму та природних наук.

Результати  дослідження та проведений моніторинг коливань позиції України в міжнародних  рейтингах сталого розвитку є  основою для подальшого поглибленого вивчення теорії еколого-економічної діяльності держави, вдосконалення концептуальних положень і заходів стратегії сталого розвитку України.

В умовах тривалих кризових явищ в економіці України  великого значення набувають не тільки заходи щодо їхнього подолання, а  й створення сприятливого середовища для суб’єктів внутрішнього ринку країни у майбутньому. Оскільки через негаразди сьогодення переваги національних суб’єктів у перспективі в практичному розумінні не враховуються, необхідним видається створення умов для динамізму та поступового зростання продуктивності національного господарства.

Для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки і виходу її з кризи необхідно виконати такі умови:

• інституціоналізація стабільного конкурентного середовища,;
• стимулювання інноваційної діяльності;
• проведення реструктуризації економіки в напрямку створення своєрідного ядра саморозвитку;
• детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів у інвестиційні процеси шляхом розробки та реалізації спеціальної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів;
• призупинення приватизації державної власності, в тому числі й землі до виходу з кризи з метою недопущення її розпродажу за безцінь;
• використання кредиту МВФ тільки на інноваційно-інвестиційний розвиток економіки України.

Підвищення добробуту нації на основі високого рівня конкурентоспроможності є не тільки основною метою уряду, а й загальнонаціональним завданням, до вирішення якого мають бути залучені всі верстви українського суспільства.

У контексті  вирішення надзвичайно важливих проблем сьогодні в Україні розроблено програму «Україна – 2010», що має стати орієнтиром розвитку. На цю програму покладаються великі сподівання, а її успіх цілковито залежатиме від того, наскільки вона відповідатиме об’єктивним реаліям сучасного економічного життя України, та, власне, вибору шляхів і методів подолання кризи.