Споживчий кредит та перспективи його розвитку в Україні

    МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

    КИЇВСЬКИЙЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 

    Кафедра банківської справи 
 
 
 

    КУРСОВА РОБОТА 

    з курсу «Гроші та кредит, Грошово-кредитні системи, Центральний банк і грошово-кредитна політика» 

    на  тему « Споживчий кредит та перспективи його розвитку в Україні» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

студентки факультету ФФБС

ІІІ курсу, 3 групи

денної  форми навчання

Пархомчук Юлії Юріївни 
 
 
 

Науковий  керівник - Сундук Тетяна Федорівна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Київ 2009 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Економічна сутність споживчого кредиту……………………………………6

2. Види  споживчих кредитів……………………………………………………14

3. Механізм  здійснення споживчого кредитування  в Україні………………..21

4. Аналіз  сучасного стану ринку споживчого  кредитування в Україні……...28

5. Досвід  розвитку споживчого кредитування  в зарубіжних країнах.……….39

Висновки  та пропозиції………………………………………………………….44

Список  використаних джерел…………………………………………………..46

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 

    Актуальність  теми. Значну роль у задоволенні виникаючих потреб населення, підвищенні його життєвого рівня, забезпеченні соціально-економічного розвитку країни відіграє така форма кредиту, як споживчий кредит, що надається населенню для задоволення різноманітних споживчих потреб. Всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури і, насамперед, споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства, а саме всіх його категорій (верст населення). Тому споживче кредитування набуває все більшої актуальності.

    Аналіз  досліджуваної теми проводили у своїх працях такі автори: В.Н. Василенко, В.К. Мамутов, І.Г. Брітченко, Н.С. Меджибовська, А. Улановський, Д. Гриньков та інші. Вивчення робіт цих авторів мало велике  практичне значення при написанні цієї курсової роботи.

    Мета курсової роботи полягає у  вивчення сутності споживчого кредиту, характерних рис його основних видів та механізму здійснення споживчого кредитування.

    Завдання даної роботи:

• вивчити теоретичні та практичні аспекти такого виду банківських послуг, як споживчий кредит;
• виявити особливості, переваги та недоліки споживчого кредиту;
• проаналізувати сучасний стан та подальший розвиток ринку споживчого кредитування в Україні;
• визначити методи удосконалення споживчого кредитування в Україні;

    Предметом дослідження курсової роботи виступають комерційні банки та спеціальні фінансово-кредитні інститути, які мають можливість надання  споживчих кредитів в Україні.

    Об’єкт  дослідження курсової роботи є механізм надання комерційними банками та іншими кредитними установами споживчих кредитів населенню.

    Методи  наукового дослідження: Метод дослідження літературних джерел (існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, внутрішньобанківські інструкції та положення), метод аналізу та синтезу (звітні та поточні матеріали комерційних банків), метод статистичного аналізу (дані періодичного друку), графічний метод (побудова діаграм).

     Інформаційна  база. У ході виконання курсової роботи були використані закони та нормативні акти, постановами та положеннями Верховної Ради України, Національного банку України, спеціальні банківські документи, Інтернет-джерела, а також періодика і спеціальна література, що стосується даної тематики.

     Структура курсової роботи. Робота складається з п’яти питань. Так в першому питанні розглядаються теоретичні основи споживчого кредитування населення, історія розвитку, сутність споживчого кредиту та його функції. В другому питанні детально розглядаються види споживчого кредиту, їх характеристика та умови надання. В третьому питанні розглянуті принципи кредитування та механізм споживчого кредитування в Україні. Сучасний стан ринку споживчого кредитування в Україні наведений у четвертому питанні, виявленні основні проблеми та тенденції розвитку. В п’ятому питанні охарактеризовано розвиток споживчого кредитування зарубіжних країн та перспективи розвитку споживчого кредитування в Україні.

    Одним з важливих факторів, що впливають на рівень і структуру споживчих витрат, виступає споживчий кредит. Головним спонукальним мотивом, що штовхає людей на користування споживчим кредитом,  є  потреба в предметах споживання і послугах, яка виникає за нестачі поточних доходів і власних  заощаджень. Основними користувачами кредиту  виступають чи особи з низькими  доходами, чи громадяни, що сподіваються на збільшення своїх доходів.

    Перспективними  і доцільними є розробка, удосконалення та широкомасштабне практичне застосування банківської системи технологій споживчого кредитування населення як найважливішого інструменту фінансування розширеного суспільного відтворення за допомогою механізмів стимулювання платоспроможного попиту населення.

    Механізм  впливу споживчого кредиту на економіку  країни легко представити наступною  логічною послідовністю: впровадження споживчого кредитування - зростання сукупного попиту - зростання сукупної пропозиції - збільшення надходжень до державного бюджету у вигляді податків - покращання рівня соціальної захищеності населення країни. Отже, з одного боку, споживче кредитування - це вирішення проблеми тимчасового дисбалансу готівки та поточних витрат населення. З іншого боку, споживче кредитування сприятиме зростанню можливостей держави підтримувати гідний рівень життя її населення.

    Практична цінність результатів дослідження цієї курсової роботи полягає в тому, що вони можуть бути використані для покращення умов існування кредитної системи у національній економіці. 
Отже, необхідно розглянути споживчий кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначити його роль на формування сучасної ринкової економіки України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Економічна  сутність споживчого кредиту

 

      Якщо  з початку звернутися до історії  споживчого кредитування ще в Росії  до 1917 року, то перші кооперативні заклади  дрібного кредиту в Росії були створені в 60-х роках ХІХ ст. – позико–збережні товариства. Вступний внесок в подібне об’єднання був встановлений на рівні 1 крб., а пайовий  - 50 крб. Максимальний розмір позики був можливий  до 80 крб. терміном на 6 місяців. Однак при нестандартних обставинах позика могла бути продовжена ще на три місяці. Позико – збережні товариства виручали селян, що не могли розплатитися з розтовщиками, допомагали знижувати та ліквідовувати недостачі, перешкоджали тенденції до розорення села. При видачі кредиту в позико – збережних товариствах враховувалась працездатність позичальника, його належність, нравові переваги і т. ін. В якості забезпечення кредиту в заставу допускався придбанний інвертар, надлишки сільськогосподарської продукції та домашня худоба.

      До початку ХХ ст. в народному господарстві Росії (територія України входила до складу Росії) були створені умови для успішного розвитку кооперативної організації невеликих сум кредиту, але вже не у формі позико - збережних товариств, що потребували від своїх членів пайові внески, а кредитних, що не потребують паїв. Підйом в розвитку кредитної кооперації, що почався після 1905 року досяг кульмінації до 1912 року.

      Кредитні  товариства видавали позики, як короткострокові - на один рік, так і довгострокові - терміном на п’ять років з 12% річних. Призначення позик, що видавалися кредитними товариствами, було сільськогосподарським: купівля землі, її оренда, обробіток та удобрення, купівля сільськогосподарських знарядь, худоби, насіння, кормів для худоби та т. ін. Наглядно, що кредитні товариства ризикували видавати й невиробничі позики: на купівлю товарів для продажу,сплати боргів, осбисті витрати та жилі будівлі. Тільки при повній наявності інформації про клієнта можна було дозволити собі кредитування такого великого кола інтересів позичальника.

      Розмір  відкритого кредиту визначався заможністю двору, що вимірювалася цінністю основного  капіталу (земля, будівлі, худоба, інвентар). Вдеяких господарствах кредит по відношенню до капіталу складав всього 4-5%.

      Історія створення земельних банків в Росії, де вони відігравали велику роль в розвитку кредитної системи, тісно пов’язана зі своїм соціально-економічним та політичним життям країни другої половини ХІХ - початку ХХ століть. На початку 70 - х років минулого століття були створені одинадцять акціонерних іпотечних (земельних) банків. Значну роль в проведенні аграрної політики в дореволюційній Росії грали державні банки: Державний селянський поземельний банк (заснований в 1882) та Державний дворянський земельний банк (1885 р.).

      На  державний селянський поземельний  банк була покладена задача видавати кошти селянам на купівлю землі поміщиків. Банк видав селянам довгострокові позики теміном на 34,5 року. За 1883 - 1895 р.р. банк видав 15 тис.грн. позик на загальну суму 82 млн.крб. За його участю було придбано та куплено 2,4 млн. десятин землі, головним чином поміщицької.

      В наступні року маштаби придбаної  банком землі, а також видачі позик, за рахунок яких селяни купували землю, значно виросли.

      Деякий  застій поземельного кредиту був пов’язаний зі спадом економіки в 1905 - 1907 рр. Відродив та прискорив розвиток цього кредиту еконгомічний підйом 1909 - 1913 р.р.Однак перша світова війна привела до скорочення діяльності іпотечних банків, а потім і її припинення [22, с. 417].

      Історія розвитку кредитних відносин у незалежній складалась на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

      З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так  і позичальників. Основними кредиторами  стали комерційні банки, у тому числі  колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

      Якщо  в перші роки державної незалежності України кредитування населення  на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з 1996 р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати розвитку. В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого - комерційними банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торговельними організаціями товарів населенню з розстрочкою платежу [20, с. 320].

      Діяльність  українських комерційних банків нині зосереджена переважно на роботі з юридичними особами . Це явище тимчасове. У процесі подальшого розвитку ринкових відносин  питома вага операцій із фізичними  особами неодмінно зростатиме, тож фінансово-кредитні установи нашої держави мають це враховувати. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фіннансово–кредитні установи країн із ринковою економікою. Серед цих банків чимало спеціалізованих, які працюють лише з фізичними особами. Основним засобом задоволення потреб фізичних осіб в кредитуванні виступає споживчий кредит.