Соціальна інфраструктура України. Проблеми та перспективи розвитку

     Перевагою повітряного транспорту є велика швидкість перевезень, недоліком  – висока вартість, а тому він  є переважно пасажирським.

     Поєднання взаємопов'язаних видів транспорту, які задовольняють потреби господарства й населення у перевезенні вантажів та пасажирів, утворюють своєрідну транспортну систему країни. Вона утворена лінійними елементами (шляхами сполучення всіх видів транспорту), точковими (пунктами зосередження вантажо-розвантажувальних робіт), рухомим складом (автомобілями, тепловозами тощо), службою перевезень. Серед точкових виділяють транспорті пункти (залізничні станції, річкові пристані, річкові і морські порти, автостанції, аеропорти) і транспортні вузли (місця сполучення різних чи однакових транспортних шляхів).

     

     Основними факторами, що впливають на процес формування транспортної системи є соціально-економічні, природні, історичні та інші. Передусім  галузевий склад транспорту, густота  транспортних шляхів зумовлюються рівнем розвитку господарського комплексу і спеціалізацією території. Залежить транспорт і від економіко-географічного положення району (центрального в країні чи прикордонного). Важливу роль у формуванні транспортної системи відіграє густота населення, людність населених пунктів, маятникові міграції. З природних умов найбільше впливає рельєф і клімат. Особливо залежить від клімату авіаційний транспорт, менше – водний і сухопутний. Вплив природних умов з розвитком науково технічного прогресу поступово зменшується.

     Транспортна політика держави являє собою комплексну програму дій за різними програмами діяльності транспортно-дорожнього комплексу (ТДК), включаючи його технічну модернізацію, адаптацію до ринкових умов господарювання, інституціональні перетворення у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до європейської та світової транспортних систем, кадрової та соціальної політики, економічної безпеки держави тощо.

     За  останні роки суттєво посилилися тенденції глобалізації економіки, у зв'язку з чим підвищилися  темпи зростання транснаціональних транспортних потоків на напрямках, що пов'язують Західну Європу з Східною, з країнами Азіатського континенту, Тихоокеанського басейну, Африки. Саме це вирішальною мірою визначає нині транспортну політику країн ЄС, інших держав Європи, стратегічним напрямом якої став розвиток трансєвропейських комунікації [6, с. 1096-1103] 
 

6. Побутове обслуговування населення в умовах ринкової економіки 

     Торгівля  послугами є комплексом різнорідних  видів  економічноїдіяльності. 

     Історично економісти намагались з’ясувати сутністьпослуг та їхню роль, виходячи з різних аспектів. Часто послуга визначалась як щось невідчутне, невидиме, те, що не  є  предметом торгівлі,  або  як  категорія, котру неможливо  пояснити  і  котра охоплює  майже  все, в той час як товари  –  відчутні, видимі, постійні і ними можна торгувати.    

     Але  за  такого  визначення поняття  “послуга”  виникає  низка проблем:  по-перше,  є  товари, які також  невідчутні  й  невидимі (наприклад,  електронні  програми);  по-друге,  це  визначення  неробить  різниці  між  ефектом послуги і процесом  її  виробництва;послуга  може  бути і видимою (наприклад, вистава), але  її  ефект тимчасовий;   по-третє,  це  визначення  наголошує   на   фізичних відмінностях, проте не висвітлює економічні аспекти послуг і того, як  вони виробляються і продаються. Деякі економісти доводять, щоадекватне визначення послуги має відрізняти процес  виробництва послуги  і  послугу  як продукт.

     

     Виходячи  з цього економіст Гілл (1977) запропонував своє визначення послуги: послуга – це зміна умов належності особи або товару будь-якому економічному суб’єктові, яка випливає з діяльності іншого економічного суб’єкта зі згоди першого.

        

Гілл  вирізнив два важливі аспекти  послуг:

• Вони не можуть передаватися далі;
• Надання послуг потребує діяльності однієї особи для іншої.

 

  Класифікація послуг становить досить серйозну проблему,  що розв’язується в різний спосіб. Наприклад, в країнах ОЕСР і публікаціях ЮНКТАД послуги поділені на п’ять категорій:    

     1) Фінансові;    

     2) Інформаційні (комунікаційні);    

     3) Професійні (виробничі);    

     4) Туристичні;    

     5) Соціальні.

     Комплекс  побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговуванні населення, на нього припадає чверть загального обсягу платних послуг. Підприємства галузі (служби) надають населенню понад 900 видів послуг. Кількість підприємств (включаючи ательє, майстерні) становить33 тис., із них у міських поселеннях – 26 тис., в сільських – 7 тис. Обсяг реалізації побутових послуг населенню становить 587млн. грн., відповідно 78% і  22%.

     У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на індивідуальне  пошиття і ремонт взуття, одягу, в’язаннятрикотажних  виробів, виготовлення і ремонт меблів, ремонт і будівництво житла, на послуги перукарень, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовленняметаловиробів, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів.

     За  останні роки намітилася тенденція  до розширення сфери таких послуг, як ремонт побутової техніки, хімчистка, пральні, прокат, ремонт і технічне обслуговування індивідуальних транспортних засобів.

     Надання побутових послуг має чітко виражений  локальний характер. Найбільше послуг на одного жителя припадає у Дніпропетровській, Запорізький, Харківській, Київській та південних областях України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення. Комплекс побутового обслуговування зазнає постійних змін.

     З’являються нові підприємства, в тому числі спеціалізовані, створюються фабрики, трести, об’єднання, мережа комплексних приймальних пунктів, вдосконалюються старі та запроваджуються нові види і форми обслуговування. У великих транспортних вузлах, в житлових мікро районах, місцях масового відпочинку, на великих підприємствах розширюються діючі і будуються нові підприємства служби побуту.

     

     В Івано-Франківський області, як і по Україні в цілому, намітилась позитивна  тенденція до росту обсягу реалізації побутових послуг населенню. Так, в 2006 році він становив 7957,2 тис. грн., що на 749,4 тис. грн. більше, ніж у 2005 році (у діючих цінах без ПДВ). Темп росту відповідно складає 110,4%.

     За  даними статистичних органів до вказаних обсягів входять послуги, надані виключно юридичними особами. Найбільша питома вага вироблених послуг в розрізі міст і районів області припадає на: м. Івано-Франківськ - 5455,9 тис. грн. або 68,6%; м. Калуш - 762,4 тис. грн. або 9,6%; м. Коломия — 745,9 тис.грн. або 9,4%.

     Останнім  часом дещо покращався стан розвитку мережі підприємств побутового обслуговування населення. Так, в минулому році їх кількість збільшилася на 200 одиниць, в тому числі в селах — 150, за 5 місяців ц.р. їх збільшилася на 54 одиниці, в тому числі в селах - 30. Однак, питання його організації в сільській місцевості все ще залишаються проблемними.

До вирішення  питань відкриття підприємств побутового обслуговування населення в населених  пунктах, де такі відсутні, сільським  радам доцільно якомога ширше  використовувати наявні приміщення колишніх будинків побуту, що простоюють чи площі яких використовуються неефективно. На базі діючих підприємств необхідно впроваджувати нові види послуг, особливо ті, які на сьогодні вкрай потребує споживач [5, с. 20].

7. Державна молодіжна політика в Україні

     Важливим  об'єктом соціальної політики є молодь. У контексті загальних проблем  саме ця сфера завжди виокремлювалася  своєю специфічністю й гостротою. Контингент населення віком від 15 до 28 років унаслідок різних причин зменшувався. Тут відігравали певну роль негативні тенденції смертності дітей та підлітків, зниження загальної чисельності новонароджених у 70-х рр., виїзд молоді за межі країни. Така ситуація тривала до початку 90-х рр., Тенденції останнього десятиліття XX ст., навпаки, виявилися досить сприятливими. Через скорочення смертності наймолодшого населення та відносно невеликі обсяги зовнішньої міграції чисельність молоді зросла.

     Якщо  на початок 1991 р. молодь в Україні  становила 9,9 млн. чоловік, або 19,2% загальної  кількості, то в 2008 — вже 10,2 млн. чоловік, що становить 20,4% загальної чисельності населення.

     Обнадійливим є й показник зростання чисельності сільської молоді, що можна розглядати як ознаку демографічного відродження села. Але водночас молодь у цілому переживає своєрідний процес старіння: в міських поселеннях — і, відповідно, в країні загалом — зростає в її складі питома вага юнаків і дівчат найстаршої вікової групи — 25-28-річних.

Збільшення  кількості молоді серед усього населення, як очікується, триватиме до середини другого десятиліття нашого століття, після чого відновляться тенденції до її зменшення.

     За  основними показниками захворюваності здоров'я підлітків і молоді в Україні погіршується. Поширеність хвороб на 10 тис. підліткового населення в 2008 р. збільшилася проти 2001 на 56,7%, притому ріст відбувся за всіма основними класами.

     Протягом  останніх років серед населення  України спостерігалося поширення  ВІЛ-інфекції. На початок 2009 р. зареєстровано 24 483 ВІЛ-інфіковані громадяни України, що в 4,6 раза більше, ніж у 2006 р. Збільшилася кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД і серед підлітків.

     Складною  залишається проблема асоціальної  поведінки молоді. Необхідно зазначити, що з початку 60-х рр. реєструвалося невпинне зростання злочинності. Така ситуація тривала й на початку 90-х рр. — у період становлення української державності. Так, рівень злочинності неповнолітніх упродовж 1986-1996 рр. зростав у середньому на 8,5% щорічно. Кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 2002 по 2006 рр. збільшилася з 11,6 до 19,0 тис. осіб, або на 63,8%.

     Організаційні й практичні заходи з боку державних  органів, громадських об'єднань дещо уповільнили цей процес, а за останні три роки рівень злочинності навіть знизився.

     Основним  засобом проведення державної молодіжної політики, започаткованої в Україні  на початку 90-х років, є підрозділи у справах молоді виконавчої гілки  державної влади. Структури галузі державної діяльності, що займаються справами молоді створені в усіх регіонах України. У країні діють органи, що забезпечують здійснення державної молодіжної політики: Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, відповідний орган в АР Крим, управління обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, 683 відповідні відділи районних держадміністрацій і міськвиконкомів.

     За час існування нової моделі молодіжної роботи в суспільстві - державної молодіжної політики, напрацьовано певний досвід її функціонування. Щодо висвітлення діяльності центральних органів державної влади. А стосовно розкриття основних напрямів, суті та змісту діяльності, форм та методів роботи структур молодіжної галузі на регіональному рівні, то тут існує відставання.

     За активної підтримки керівництва обласної державної адміністрації, управлінням сформовано систему державних органів у справах молоді на рівні міст і районів: у 1997 р. в області функціонувало 26 міських та 41 районний підрозділ у справах молоді, 33 міських та районних центрів соціальних служб для молоді. Мають місце спроби створення молодіжних підрозділів в органах влади на рівні селищ (сіл). Зокрема, у Констянтинівському районі у 8 найбільших селищних Радах уведені штатні одиниці з роботи з молоддю.

     

Питання удосконалення організаційної структури молодіжної галузі вимагає копіткої роботи не лише на верхніх та середніх щаблях управлінської ієрархії, але й низової ланки. Зрозуміло, що всі структурні побудови і найкращі наміри не дадуть жаданого ефекту якщо до справи не будуть залучені енергійні та підготовлені кадри.

     Іншим важливим напрямом у роботі молодіжних структур виконавчої гілки державної  влади є сприяння профорієнтації, професійній підготовці та працевлаштуванню юнаків і дівчат. У Черкаській області в школах для забезпечення профорієнтації молоді, відповідно до молодіжної програми, уведено спеціальний факультативний курс "Орієнтир". Управлінням у справах сім'ї та молоді розроблено тематику курсу, що передбачає ознайомлення випускників шкіл не тільки з регіональним ринком праці, а також із системою законодавства про працю молоді, видами юридичної відповідальності за правопорушення; учнів ознайомлюють із тими проблемами, які можуть їх спіткати після закінчення загальноосвітних шкіл. Для проведення цього навчального курсу в школи запрошуються спеціалісти соціальних служб для молоді, служб зайнятості, міліції, наркологи тощо.