Соціальна інфраструктура України. Проблеми та перспективи розвитку

  5)  Забезпечити розвиток мережі спортивних шкіл і клубів;

  6)  Надавати всебічну   допомогу    всеукраїнським    громадським організаціям фізкультурно-спортивного спрямування;

  7)  Розробити типові     проекти      спортивних      комплексів, фітнес-центрів,  плавальних басейнів, льодових та інших спортивних майданчиків;  організувати виробництво модульних спортивних споруд для занять масовим спортом;

  8)  Запровадити механізм надання на конкурсних засадах за рахунок коштів державного бюджету грантів для проведення науково-дослідних робіт з актуальних питань розвитку фізичної культури і спорту

  9)  Забезпечити підготовку   та   участь  спортсменів  України  в Олімпійських, Параолімпійських і Дефлімпійських іграх,  Всесвітніх універсіадах, чемпіонатах світу та Європи;

  10)  Забезпечити підготовку  та  проведення в Україні на належному рівні фінальної частини чемпіонату  Європи  2012  року  з  футболу шляхом створення необхідних правових,  соціальних,  економічних та організаційних умов,  зокрема за рахунок  залучення  інвестицій  у будівництво   об'єктів   спортивної,  транспортної  та  соціальної інфраструктури,  підготовки  фахівців  з  питань  організації   та проведення    міжнародних   спортивних   заходів,   формування   у суспільстві духу національної єдності та позитивного ставлення  до чемпіонату як до події національного значення [9].

4. Санаторно-курортне та туристичне господарство 

     Санаторно-курортне господарство - це група спеціалізованих будинків відпочинку та інших закладів з відповідним матеріальним і обслуговуючим забезпеченням, покликаних задовольняти потреби населення у лікуванні та відпочинку.

      Лікування та оздоровлення людей - винятково важливе соціальне завдання. Його актуальність в Україні зростає у зв'язку з різким погіршенням демографічної ситуації, Чорнобильською катастрофою, забрудненням в багатьох районах навколишнього середовища.

      Санаторно-курортне господарство переважно створюється в місцях скупчення сприятливих рекреаційних ресурсів, лікувальні та оздоровчі властивості яких мають територіальні особливості. Це визначає спеціалізацію санаторно-курортних регіонів на надання певних видів лікувальних або послуг, пов'язаних з відпочинком.

     Що стосується самого туризму, то в умовах України він здатний вирішувати і іншу дуже важливу задачу - стати перспективною комерційної галуззю господарства, реальним джерелом поповнення державного бюджету.       У Законі України «Про туризм» зазначається, що держава надає туризму пріоритетне значення і створює сприятливі передумови для її прискореного розвитку. Світовий досвід свідчить, що в багатьох країнах світу туризм дає 10-15% всіх доходів держави.  

      Основними напрямами державної політики в туризмі є:

• Залучення  громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного  дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

• Забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, Становлення  туризму як високорентабельною галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

• Розробка та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, Міжнародним нормам і правилам;

• Захист прав та інтересів держави в галузі туризму.

     Останнім часом в Україні відбулося певне зрушення у розвитку туризму. Тільки вітчизняні туристичні фірми у 2002р. надали послуги в поїздці за кордон майже 400 тис. громадян України. Нашу державу відвідали 6,4 млн іноземців. Кількість громадян України, які побували за кордоном, становить 15 млн осіб. Будуються туристичні об'єкти, розвиваються нові види туризму, зокрема сільський. Але це тільки перші кроки. В даний час туризм забезпечує менше одного відсотка всіх фінансових надходжень до державного бюджету.

     До  санаторно-курортного господарства і туризму відносяться лікувально-профілактичні заклади: санаторії і пансіонати з лікуванням. На певний час надають хворим лікувальні послуги і переважно використовуючи цілющі властивості природних ресурсів. У санаторно-курортне господарство та туризм включаються також будинки відпочинку, пансіонати та інші заклади, призначені тільки для відпочинку населення.

     Сприятливі  рекреаційні ресурси для лікування  і відпочинку, особливо в Криму, на узбережжі Чорного та Азовського морів (морські води, лікувальні грязі, морський клімат), в Карпатах (мінеральні води, ліси, екологічно незабруднені території), на Шацькому Поозір'ї (чисті води озер, ліси) і в інших регіонах створюють умови для перетворення України в одну з найкращих європейських оздоровниць.

     У країні сформувався досить значний  санаторно-курортний комплекс. Природні умови та рекреаційно-ресурсний  потенціал сприяють розміщенню об'єктів  цього комплексу в регіонах, кожен  з яких має певну спеціалізацію. Всього в Україні в 2001 р. функціонувало 815 санаторіїв та закладів відпочинку на 212 тис. місць

     Великою ефективністю лікування і відпочинку відрізняються санаторії та пансіонати з лікуванням, а також будинки та пансіонати відпочинку. Санаторії та пансіонати з лікуванням - це установи, на певний час здійснюють так зване реабілітаційне (відновлювальне) лікування хворих. Ці установи мають у своєму розпорядженні необхідним медичним обладнанням, широко використовують для лікування цілющі властивості наявних природних ресурсів. Санаторії, пансіонати, бази і т.п. - це виключно установи відпочинку.

     Виключно  сприятливими рекреаційними ресурсами  відрізняється Крим, зокрема його Південний берег з м'яким середземноморським кліматом, де щороку лікується і  відпочиває близько 5 млн людей. Крим - найбільший санаторно-курортний і туристичний район України. Основними санаторно-курортними центрами є Ялта і Євпаторія.

     Другим  великим санаторно-курортним і  туристичним районом України  є група причорноморських і приазовських областей - Одеська, Донецька, Запорізька, Миколаївська та Херсонська. Території цих областей, що виходять до моря, мають значні рекреаційні ресурси: Помірно континентальний клімат, тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води. Зима м'яка, літо сухе, жарке. На узбережжі багато чистих лиманів та піщаних кос. Тривалість купального сезону складає три місяці (червень-серпень). До Причорноморському артезіанського басейну приурочені родовища мінеральних вод різної мінералізації.

     У причорноморських і приазовських областях чудові умови для розвитку туризму - водного, автомобільного, пішохідного. Значними туристичними центрами є Одеса, Білгород-Дністровський, Бердянськ, Херсон, Миколаїв та ін.

     Третє місце займає Карпатський регіон, де розташовано понад 110 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням на 27 тис. ліжок. Особливо відрізняється Львівська область (27 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням), де зосереджені такі відомі оздоровчі центри, як Трускавець, Східниця, Моршин, Любінь Великий, Шкло, Немирів, що виникли на базі унікальних цілющих мінеральних вод. Ці води почали використовуватися для лікування давно: в с. Шкло на Львівщині - з другої половини XVII ст., У Трускавці - з 20-х років XIX ст. Прикарпатський курорти, зокрема Трускавецький, мають значні перспективи розвитку. Тут формується великий Трускавецький курортополіс з широким залученням капіталу іноземних фірм.

     Для розвитку санаторно-курортного господарства і туризму має важливе значення має забезпечення в рекреаційних районах належної екологічної ситуації. Через забруднення морських, річкових вод і прилеглих до них прибережних територій часто закриваються пляжі Одещини, Криму та інших регіонів.

     Актуальною  проблемою для розвитку санаторно-курортного господарства є відповідне кадрове  його забезпечення. Це насамперед стосується такої нової і перспективної галузі відпочинку, як туризм. Йдеться про розширення мережі вищих та середніх навчальних закладів з підготовки кадрів.

     Для успішної роботи в ринкових умовах санаторно-курортні установи і туристичні фірми повинні дбати про покращення якості послуг. Слід створювати належні умови для відпочинку в Україні іноземних туристів. Для цього потрібно широко залучати інвестиції, розвивати сферу обслуговування і т.п.

     Україна має реальні можливості стати  однією з країн Європи з розвиненим санаторно-курортним і туристичним комплексом міждержавного значення [2, с. 150-154].

5. Транспортний комплекс України 

     Транспорт – специфічна галузь господарства. Він не створює, як інші виробничі  сектори, нових матеріальних цінностей. Результатом роботи транспорту є  переміщення вантажів і людей. Вантажний транспорт належить до виробничої сфери. Пасажирський, здійснюючи перевезення людей, належить до обслуговуючих галузей. Важливість транспорту полягає в тому, що він забезпечує зв'язки між галузями, підприємствами, регіонами країни, зарубіжними державами. Без транспорту був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції. Велика роль галузі у підвищенні рівня життя населення. Зайнято у транспорті близько 9.4% працюючих у господарському комплексі країни.

     Для сучасного транспорту властива велика різноманітність видів, кожен з  яких має свої специфічні виробничі  особливості. Тому можна вважати  його комплексом взаємопов'язаних галузей. Поділяють його на складові частини, передусім, за середовищем, в якому здійснюється переміщення вантажу чи людей.

     За  цим підходом транспортний комплекс складається із сухопутного, водного  та повітряного. Специфічною галуззю  транспортного комплексу є міський  пасажирський транспорт.

     Особливості розвитку транспорту.Виробничим процесом у транспорті є переміщення вантажів і людей. Тому для визначення ролі транспортного комплексу у національному господарстві необхідно скористатись характерними показниками. Одним з них є обсяг перевезень, тобто кількість перевезених вантажів (пасажирів) за певний проміжок часу (рік, місяць, добу). Для обчислення роботи транспорту береться до уваги й відстань перевезень. Добуток обсягу перевезень на відстань їх транспортування називається вантажо- або пасажирообігом й визначається відповідно у тонно-кілометрах і пасажиро-кілометрах.

     В пасажирообігу значно зросла питома вага автомобільного та повітряного, помітно  зросла роль водних видів транспорту.

     Такі  зміни зумовлені, значною мірою, виробничими особливостями окремих  галузей транспортного комплексу. Переваги залізничного транспорту полягають в тому, що залізниці можна прокладати у буть-якому напрямку. Він забезпечує швидкий і регулярний рух незалежно від пори року .Залізничний транспорт України посідає перше місце за вантажообігом(29%) і друге за пасажирообігом(75%). Експлуатаційна довжина залізниць загального користування дорівнює близько 23 тис.км. Перша залізниця (Львів - Перемишль) побудована у 1861 році. У 1865 році прокладено залізницю Одеса – Балта, яка, пізніше, продовжена до Кременчука. До 1913 року довжина залізничних магістралей була близько 16 тис.км.

     З 30-х років розпочато електрофікацію залізниць. Зараз найважливіші з  них електрофіковано, що становить  третину від загальної довжини  всіх залізниць. Середня густота залізниць України становить 38 км на 1000 км2; у Донбасі – 52 км на 1000 км2, а на півдні – 27 км на 1000 км2.

     Для залізничного транспорту характерна масовість  і порівняно низька собівартість перевезень. До недоліків його слід віднести низьку маневреність, необхідність додаткових робіт при довезенні вантажів іншими видами транспорту, а також досить високу вартість прокладання залізниць.

     Для автомобільного транспорту характерна висока маневреність, що робить вигідним його використання на коротких відстаннях. Трубопровідний забезпечує транспортування рідких і газоподібних вантажів, має найнижчу собівартість перевезень.

     Морський  транспорт таж характеризується малою собівартістю транспортування. Негативним для його використання є  порівняно невелика швидкість переміщення та залежність від умовних умов. Розрізняють перевезення каботажні і закордонні. Каботаж – це плавання між портами однієї країни. Річковий транспорт вимагає незначних затрат на впорядкування природних шляхів, проте працює сезонно, а напрямки шляхів не завжди співпадають з потребами.