Соціальна інфраструктура України. Проблеми та перспективи розвитку

1.1 Рівень освіти дошкільних та загальноосвітніх закладів 

      Діти дошкільного віку мають бути охоплені різними  формами дошкільної освіти. Ми повинні стимулювати створення нових дитячих садків, у тому числі приватних. Дошкільна освіта забезпечить кожній  дитині володіння українською мовою і вивчення народних традицій [1, с. 150-151].  
 

  
 
 

1.2 Вища освіта 

      Чисельність випускників вищих навчальних закладів (тис. осіб) у 2004 році становила 576 тис. осіб, що на 11 тис. більше за показник попереднього року (565 тис. осіб). В Україні у системі вищої освіти кількість навчальних закладів всіх рівнів акредитації дещо зменшилась та становила 966 закладів. Зменшення пояснюється  впорядкуванням мережі вищих навчальних закладів (ВНЗ) шляхом їх укрупнення та реалізації ступеневої освіти. Проте, чисельність студентів у них продовжує зростати та складає 2,6 млн. осіб. У 2004/2005 навчальному році вперше до вищого навчального закладу вступило 657 тис. студентів. На завершальний цикл навчання для здобуття більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня було зараховано 285 тис. студентів ВНЗ.

      З кожним роком у вищих навчальних закладах збільшується кількість представників найменш захищених груп населення – інвалідів та сиріт. Так, порівняно з 2000/2001 навчальним роком кількість студентів зросла майже у два рази: інвалідів – з 4,7 тис. до 9,1 тис., сиріт – з 4,0 тис. до 7,5 тис.

      Держава повинна забезпечити рівний доступ до  високоякісної  загальної середньої освіти, що передбачає:

     1) Випереджальне підвищення заробітної плати працівників освіти;

    2) Оптимізацію мережі загальноосвітніх навчальних закладів;

    3)  Забезпечення до 2010  року  оснащення  комп'ютерною  технікою всіх  загальноосвітніх  навчальних  закладів  та їх підключення до високошвидкісного Інтернету за широкополосною технологією;

    4) Розроблення сучасних навчальних програм та  їх  українознавче наповнення;

    5) Оновлення навчально-методичного    забезпечення    навчальних закладів;

     6) Створення умов для здобуття дітьми з обмеженими фізичними  та розумовими  можливостями  загальної середньої освіти,  розроблення навчальних програм для дітей,  які на сьогодні з різних причин  не навчаються;

     7) Удосконалення об'єктивної  системи  оцінювання знань школярів за допомогою незалежних центрів тестування.

      В українських загальноосвітніх закладах триває експеримент із зовнішнього тестування випускників загальноосвітніх навчальних закладів із зарахуванням їх підсумків як результатів вступних іспитів до вищих навчальних закладів. Кабінетом Міністрів України у серпні 2004 року затверджений Порядок зовнішнього оцінювання та моніторингу якості освіти. Створення цілісної системи моніторингу якості освіти вимагає перегляду процедур збирання, накопичення, аналізу та поширення статистичної інформації, запровадження відповідних індикаторів стану системи освіти. Тому актуальним питанням є залучення України до міжнародних порівняльних досліджень якості освіти.

      Україна завершила організаційні заходи щодо приєднання до Болонського процесу. 19 травня 2005 року у м. Берген (Норвегія) було підписано Болонську декларацію.  

      Реформування системи вищої освіти відбувається шляхом:

 1) Адаптації системи української  вищої  школи  до  європейських стандартів  і  вимог  Болонського  процесу  із  збереженням кращих досягнень національної освіти, забезпечення сумісності навчальних планів і програм вищих навчальних закладів як у межах України, так і з іншими країнами Європи;

 2) Створення умов  для   міжнародного   обміну   студентами   та викладачами;

 3) Посилення державного  контролю  за якістю освітнього процесу, позбавлення ліцензій вищих навчальних закладів,  у яких зазначений процес не відповідає встановленим стандартам;

 4) Забезпечення реалізації пріоритетного права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів державного бюджету обдарованими дітьми із малозабезпечених сімей; 

      Окремим напрямом освітньої та інформаційної політики має стати подолання  вузькорегіональних   підходів   до   розв'язання загальнодержавних   проблем,   формування   і поширення на  всій території країни єдиної системи оцінювання та бачення стратегічних напрямів  розвитку  держави та суспільства.  Важливим завданням є, зокрема,  уніфікація  підручників з гуманітарних  дисциплін   та програм їх викладання в усіх освітніх закладах [1, с. 151-152].

 

1.3 Післядипломна освіта 

      Сукупний валовий показник осіб, що підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку у 2004 році дорівнював 9923 тис. осіб.

      Протягом останніх років продовжує зростати кількість фахівців, які підвищують свою кваліфікацію та проходять перепідготовку. Обсяг прийому до закладів післядипломної освіти та на факультети підвищення кваліфікації вищих навчальних закладів на умовах державного замовлення у 2004/2005 навчальному році становив 188,6 тис. осіб. Передбачається збільшення обсягів перепідготовки кадрів для роботи в нових господарських структурах і ланках малого підприємництва, пенсійної системи , страхової діяльності, з питань банкрутства, конкурентоспроможності, охорони інтелектуальної власності та інших напрямів.

1.4  Підвищення рівня освіти 

      Освіта визначається як найголовніша складова суспільного та економічного життя країни, ключ до подолання бідності та стрижень розвитку держави. Для покращення ситуації у сфері освіти передбачається здійснення таких заходів.

      Підвищення рівня охоплення освітою:

• Підвищити притому вагу витрат на освіту з державного бюджету до рівня 7% (порівняно з 6% в держбюджеті 2005 року) з одночасним підвищенням ефективності використання коштів шляхом формування оптимальної мережі навчальних закладів з метою їх приведення у відповідність до потреб особистості та економічних можливостей держави та регіонів;
• Забезпечити кредитування на здобуття вищої та професійно-технічної освіти із застосуванням механізмів здешевлення цих кредитів за професіями, щодо яких склався дефіцит;
• Забезпечити надання адресної державної допомоги учням і студентам з числа дітей-сиріт, інвалідів, малозабезпечених сімей та обдарованої молоді.

 

1.5. Шляхи вирішення проблем 

Підвищення  якості освіти:

• Продовжити роботу у напрямі реалізації положень Болонського декларації, зокрема розробити проекти нормативно-правових актів щодо створення умов для забезпечення академічної і професійної мобільності випускників навчальних закладів, гармонізувати нормативно-правову базу в аспекті дворівневого навчання, розробити положення про працевлаштування випускників вищіх та професійно-технічних закладів;
• Гармонізувати діючу нормативно-правову базу України в галузі освіти з законодавством країн ЄС;
• Поглибити інтеграційні процеси, розвиток партнерства і співробітства між Украною і ЄС у галузі освіти;
• Забезпечити впровадження сучасних інформаційних технологій, у тому числі Інтернет, особливо у сільській місцевості, застосування комп'ютерних технологій при оцінюванні знань учнів та студентів, розвиток дистанційної освіти;
• Забезпечити підвищення якості підготовки кандидатів і докторів наук у провідних вищіх навчальних закладах та наукових установах;
• Заохочувати роботодавців до участі у забезпеченні функціонування та розвитку професійно-технічної освіти, до працевлаштування випускників професійно-технічних та вищіх навчальних закладів

[1, с. 152-153].

2. Система охорони здоров'я 

      Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

      Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

      Пріоритетами у діяльності органів виконавчої  влади  на  всіх рівнях мають стати забезпечення високоякісної і доступної медичної допомоги з орієнтацією системи охорони  здоров'я  на  попередження захворювань, безпечного і сприятливого для здоров'я середовища життєдіяльності людини (умов праці, проживання, навчання, відпочинку, харчування), здоровий спосіб життя населення і покращення демографічної ситуації.

 

      Уряд повинен узяти  на себе зобов'язання щодо:

   1) Розроблення законопроекту стосовно запровадження загальнообов'язкового державного медичного   страхування    із забезпеченням  належної  якості  гарантованих державою безоплатних медичних послуг;

  2)   Заохочення громадян до добровільного страхування здоров'я;

  3)   Зниження рівня дитячої та материнської смертності;

  4) Розроблення та  затвердження  Державної   програми   "Здорова дитина" на 2008-2012 роки;

  5) Розроблення та затвердження Програми боротьби з розповсюдженням фальсифікованих лікарських засобів на 2009-2012 роки;

  6) Запровадження ефективних економічних механізмів європейського зразка для зниження рівня споживання  алкогольних   напоїв   і тютюнових виробів;

  7) Проведення раціональної фармацевтичної політики;

  8)  Відновлення роботи Українського центру здоров'я;

  9) Формування мережі регіональних центрів боротьби з туберкульозом, забезпечення належного функціонування  системи санаторно-реабілітаційних закладів з   використанням природних властивостей Криму, карпатських лісів, інших регіонів України;

  10) Відкриття Всеукраїнського  центру  охорони здоров'я матері та дитини (Дитячої лікарні майбутнього);

  11) Розроблення єдиної  програми  підготовки  фахівців  з  питань профілактики  наркоманії  та ВІЛ/СНІДу,  затвердження національних показників  моніторингу  та  оцінки  профілактики   наркоманії   і ВІЛ/СНІДу;

 12) Проведення ефективної   кадрової   політики   і    визначення обґрунтованої потреби держави в підготовці спеціалістів відповідно до європейських стандартів [9].

3. Фізична культура і спорт 

      Закон України про фізичну культуру і спорт визначає загальні правові, соціальні, економічні і організаційні основи фізичної культури і спорту в Україні, участь державних органів, посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у зміцненні здоров'я громадян, досягненні високого рівня працездатності та довголіття засобами фізичної культури і спорту.

      У сфері  фізичної  культури  і  спорту  Уряд  повинен взяти  на себе зобов'язання:

   1)  Забезпечити доступність   всіх  верств  населення  до  занять масовим  спортом  шляхом  розвитку інфраструктури  і  організації фізкультурно-оздоровчої  та  спортивно-масової  роботи  за  місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку громадян;

  2)  Удосконалити систему дитячо-юнацького та  резервного  спорту, забезпечити     належний    рівень    її    матеріально-технічного забезпечення;

  3)  Підвищити ефективність добору та  централізованої  підготовкиспортсменів  національних збірних команд відповідно до міжнародних стандартів,  сформувати мережу національних, регіональних та інших центрів олімпійської підготовки,  сприяти розвиткові олімпійського руху;

  4)  Створювати належні    умови    для    фізкультурно-спортивної реабілітації     інвалідів, розвитку    паралімпійського та дефлімпійського руху;