Соціальна інфраструктура України. Проблеми та перспективи розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

КОЛЕДЖ 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни:

РОЗМІЩЕННЯ  ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

З теми: 

«Соціальна інфраструктура України. Проблеми та перспективи розвитку» 
 
 
 
 
 

                                                                          Виконала:

                                                                          студентка II курсу групи 2Ф-08

                                                                          коледжу СНУ ім. В. Даля

                                                                          Плаксіна Є. К.  

                                                                          Перевірила:

                                                                          викладач

                                                                          Заваріка Г. М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ 2009-2010

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

КОЛЕДЖ 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни:

РОЗМІЩЕННЯ  ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

З теми: 

«Соціальна інфраструктура України. Проблеми та перспективи розвитку» 
 
 
 
 
 

                                                                          Виконала:

                                                                          студентка II курсу групи 2Ф-08

                                                                          коледжу СНУ ім. В. Даля

                                                                          Плаксіна Є. К.  

                                                                          Перевірила:

                                                                          викладач

                                                                          Заваріка Г. М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ 2009-2010

Зміст

Вступ

    1. Високоякісна та сучасна освіта

         1.1 Рівень освіти дошкільних та загальноосвітніх закладів

         1.2 Вища освіта та її реформування

         1.3 Післядипломна освіта

         1.4 Підвищення рівня освіти

         1.5 Шляхи вирішення проблем

    2. Система охорони здоров'я

    3. Фізична культура і спорт

    4. Санаторно-курортне та туристичне господарство, проблеми розвитку

    5. Транспортний комплекс України, особливості розвитку

    6. Побутове обслуговування населення в умовах ринкової економіки

    7. Державна політика у справах молоді

        7.1 Засади і принципи державної молодіжної політики

        7.2. Організаційно-правове забезпечення  молодіжної політики

  8. Соціальний захист населення та його організація

        8.1 Організаційно-правові засади

        8.2 Система органів соціального захисту населення. 

Висновки

Додатки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Вступ 

     Соціальна інфраструктура — це сукупність галузей невиробничої сфери, що створюють загальні умови для раціональної організації основних видів діяльності людини — трудової, суспільно-політичної, у сфері духовної культури та побуту.

     До  галузей соціальної інфраструктури відносять: торгівлю в тій її частині, що здійснює реалізацію продукції, громадське харчування, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт і зв'язок, що обслуговує населення і невиробничі галузі; освіту й охорону здоров'я; фізкультуру і спорт; туристично-екскурсійні організації; соціальне забезпечення; культуру і мистецтво; масову інформацію; науку та наукове обслуговування; підготовку кадрів; кредит і державне страхування; органи державного управління і громадських організацій.

     Соціальна інфраструктура має не тільки галузеву, а й територіальну структуру. Одиницями територіальної структури соціальної інфраструктури є країна, регіон, автономна республіка, область, місто, сільський адміністративний район, населений пункт. Підтримання необхідних пропорцій розвитку соціальної інфраструктури в галузевому і територіальному аспектах — важливий напрям політики регіонального розвитку.

     Нова  політика регіонального розвитку полягає  в розширенні самостійності та відповідальності місцевих органів влади й управління у вирішенні життєво важливих завдань регіонів країни. Сутність такої політики орієнтована на розмежування повноважень між усіма об'єктами територіального господарювання. Децентралізація влади й адекватне розмежування повноважень передбачає передавання на рівень місцевого і територіального управління основної частини відповідальності за соціальну інфраструктуру і соціальний розвиток міським та обласним органам самоврядування. У зв'язку з цим ключовим елементом нової політики регіонального розвитку є реальне життєзабезпечення населення регіонів, міст, селищ та інших населених пунктів комплексом матеріальних благ і послуг.

     Рівень  розвитку галузей соціальної інфраструктури значно відстає від сучасних вимог  суспільства. Матеріальна база галузей  цього комплексу становить лише 48—50 відсотків нормативного рівня. Понад 7 млн жителів України стоять у черзі на одержання житла. У складному становищі перебуває медичне обслуговування населення, скоротилась середня тривалість життя, зменшилася народжуваність, поглиблюються процеси депопуляції населення країни.

     

     Рівень  освіти значно відстає від освітнього потенціалу розвинених країн, значна кількість  структур культури і мистецтв узагалі  втратили попередні масштаби діяльності й творчості. Знижується інтелектуальний потенціал суспільства.

     Держава має створювати сприятливі умови розвитку галузей соціальної сфери, виходячи з таких принципів:

• забезпечення державної підтримки розвитку галузей соціальної інфраструктури на рівні, що дає можливість населенню одержувати послуги в обсягах, які гарантують нормальні умови життєдіяльності;
• максимального залучення недержавних коштів на утримання і розвиток установ соціально-культурного призначення;
• комерціалізації соціальної інфраструктури, діяльності її установ, яка має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдасть шкоди суспільству.

     Особливості розвитку комунального господарства зумовлюються специфікою цього об'єкта, що пов'язана  із загальнодоступним і загальноекономічним  характером споживання його продукції, а звідси — з фінансуванням переважно за рахунок бюджету. Стосовно цієї галузі важливо забезпечити економне витрачання в житлово-комунальному господарстві питної води, електро- і теплоенергії, газу тощо; випереджаючий розвиток комунального господарства в сільській місцевості; розвиток міського пасажирського електротранспорту та санітарної очистки населених пунктів; поетапний перехід на бездотаційну роботу підприємств і установ житлово-комунального господарства.

     Основні напрями розвитку торгівлі полягають у сприянні створенню регіональної структури торгівлі та громадського харчування, формуванні структури роздрібного товарообороту, яка б забезпечила максимальне наближення фактичного споживання до раціональних норм з непродовольчих товарів та фізіологічних норм з продуктів харчування. Ефективність Цих перетворень, у свою чергу, залежить від реформування власності на підприємствах роздрібної й оптової торгівлі та громадського харчування.

     Розвиток  побутового обслуговування має здійснюватися  з урахуванням постійного скорочення фізичних обсягів побутових послуг через неспроможність населення їх оплачувати. Це передбачає необхідність розробки відповідних програм щодо забезпечення підприємств служби побуту обладнанням з метою створення розгалуженої мережі малопотужних підприємств, які формували б завершену інфраструктуру в кожному мікрорайоні, місті, селі, а також щодо запровадження необхідних економічних стимулів для розвитку побутового обслуговування на селі.

     Для вирішення цієї проблеми державна підтримка розвитку побутового обслуговування на селі має здійснюватися в такий спосіб: прирівнювання підприємств служби побуту при оплаті електроенергії до сільськогосподарських споживачів; зниження чи звільнення від податку на добавлену вартість, на прибуток соціально необхідних видів послуг; зменшення ставок орендної плати. Оскільки ці підприємства є комунальною власністю і всі платежі вносяться до місцевих бюджетів, регулювати ці питання повинні місцеві органи влади.

     

     

     Розвиток  освіти і культури має забезпечити  досягнення показників освітнього рівня населення розвинених країн, а в найближчий час — задовольняти потреби галузей суспільного господарства у кваліфікованих працівниках та спеціалістах відповідно до структурної переорієнтації.

     Основними джерелами фінансування освіти та культури залишаються кошти державного та місцевих бюджетів. Поряд з цим мають створюватися умови для подальшого залучення до сфери освіти та культури додаткових недержавних джерел фінансування.

1. Високоякісна та сучасна освіта

 

     Освіта  - основа духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави.Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

     Освіта  в Україні грунтується на засадах  гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

     Україна має традиційно високі показники  освіти і значні досягнення у розвитку цієї галузі. Валовий показник охоплення  навчанням в Україні наблизився до рівня найбільш розвинутих країн світу і становив 79% (для порівняння: в середньому по світу-65%, по країнах, які розвиваються,-61%, по високорозвинених країнах ОЕСР-94%, по країнах Східної Європи та СНД-77%). У 2004 році цей показник дорівнював 86%. Разом з тим, освіті не вдалося уникнути наслідків важкого економічного стану держави у 90-х роках, що відбилось на рівні фінансування освіти. Також за останні 4 роки відбулися відчутні зміни у рівні „насиченості” населення студентами та учнями. Так, порівняно з 2000р. кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів на кожні 10000 населення зменшилась на 12% (із 1372 до 1212 осіб), а студентів вищих навчальних закладів, навпаки, збільшилась в 1,4 рази (відповідно з 392 осіб до 545 осіб).