Соціальні складові економічного зростання в Україні

Іншими словами, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Орієнтирами у цій сфері є:

- забезпечення подальшого відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання;

- збереження стану відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, оцінюючи стабільність не кількісними показниками, а якісним впливом останніх на економічну та соціальну динаміку;

- забезпечення реалізації факторних переваг України, зокрема – у сфері геоекономіки, інфраструктурного, людського, інтелектуального потенціалу;

- забезпечення випереджаючого розвитку людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

- суттєва активізація інвестиційних процесів, надання їм переважно інноваційної спрямованості;

- забезпечення поширення соціального ефекту від економічного зростання.

З огляду на це, складовими “стратегії зростання” для України мають стати:

    - розробка та реалізація стимулів економічного зростання в грошово-кредитній та бюджетно-податковій сферах як таких, що безпосередньо впливають на повсякденну діяльність суб’єктів господарювання, забезпечення достатнього для здійснення регуляторних функцій діапазону змін основних економічних показників у цих сферах, зокрема:

      формування дієвих механізмів ремонетизації економіки та збільшення обсягів кредитування при їхньому мінімальному дестабілізуючому ефекті;

      формування податкових стимулів зростання й структурної перебудови та дієздатного бюджету розвитку;

    - розробка та реалізація державної інвестиційної стратегії, орієнтованої на формування національного інвестиційного потенціалу та його спрямування на капіталовкладення в національну економіку, а також стратегії інноваційного розвитку, узгодженої з інвестиційною стратегією та орієнтованої на забезпечення інноваційної спрямованості інвестицій;

    - встановлення пріоритетності завдання формування дієздатних фінансово стійких суб’єктів господарювання як основного об’єкта реалізації політики зростання та суб’єкта “економіки зростання”;

    - сприяння створенню організаційно-інституційної системи національної економіки, орієнтованої на концентрацію ресурсів на цілях зростання (збалансованого співвідношення великого, середнього та малого бізнесу, фінансово-промислових груп, національних та транснаціональних корпорацій, регіональних консорціумів, кластерів тощо);

    - реалізація заходів щодо захисту внутрішнього ринку, спрямованих на адаптацію національної економіки до діяльності в умовах міжнародної конкуренції, проведення “агресивної” експортної політики, регулювання припливу іноземних інвестицій з метою їхньої концентрації на завданнях структурного оновлення національної економіки;

    - розробка та реалізація державної політики доходів, спрямованої на поширення ефекту економічної динаміки на соціальну сферу, запобігання надмірному розшаруванню доходів та стимулювання економічної активності та розвитку людського капіталу;

    - пошук “консенсусу навколо зростання” – встановлення балансу інтересів основних політико-економічних угруповань навколо реалізації завдань зростання, запобігання загостренню конфлікту інтересів; в тому числі, забезпечення регіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та розширення ініціативних прав регіонів в стимулюванні економічного зростання.

Принципово важливим засобом забезпечення ефективності стратегії зростання є максимальне уникнення конфлікту стратегічних та стратегічних і тактичних завдань, що, на жаль, досить часто зустрічалося в попередньому досвіді реалізації економічної політики. З цією метою необхідно:

    * відмовитися від збільшення грошової пропозиції з наступною нейтралізацією можливих негативних наслідків, здійснювати його цілеспрямовано та планомірно, у відповідності з наперед розрахованою програмою, яка прогнозує попит на гроші з урахуванням феномена уповільнення грошового обігу, який мав місце в останній рік. Для цього слід розширити спектр інструментів збільшення грошової пропозиції, зокрема - перейти до прагматичного розуміння категорії грошової емісії як одного із стандартних інструментів економічної політики;

    * здійснювати узгоджене зменшення обсягів податкових пільг із зниженням загального рівня оподаткування економіки. Слід усвідомлювати, що податкові пільги (за 5 місяців 2009 року їхній обсяг, за оцінкою заступника Глави ДПА, склав близько 12 млрд. гривень), є свого роду “ціною” економічного зростання, а спроба вилучення хоча б частини цієї суми з господарського обігу у фіскальних цілях в будь-якому разі вестиме до уповільнення економічного зростання. Найдоречнішим видається синхронне зі скасуванням необґрунтованої пільги надання аналогічної пільги з метою стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, або й пряме спрямування отриманих від скасування пільги коштів на інвестиційні потреби (наприклад, за схемою, яка діє з 2002 року в рамках податкового експерименту в гірничо-металургійному комплексі). Довгостроковим завданням “стратегії зростання” має стати розширення обсягів господарських оборотів до величини, коли доходи від цих оборотів будуть неспівставно більші за потенційно можливі доходи від пільг в оподаткуванні;

    * поєднати лібералізацію валютного ринку та перехід до вільно “плаваючого” курсу гривні з політикою цілеспрямованої поступової девальвації гривні відповідно до наперед визначених орієнтирів (встановлених по відношенню до інфляції) відносно валют країн - основних торговельних партнерів України шляхом поповнення валютних резервів Національного банку.

Отже, політика економічного зростання має спрямовуватися на створення необхідних умов підвищення кожним трудівником свого добробуту, передовсім за рахунок особистого трудового внеску, ділової активності. Для цього потрібно скасувати штучні обмеження фонду споживання, проводи­ти політику стимулювання трудової та підприємницької діяльності і на цьому грунті розширяти платоспроможний попит.

2.      Аналіз соціальних аспектів економічного зростання в Україні.

2.1.           Соціальні складові  утвердження нової якості економічного зростання в Україні.

Однією з важливих складових утвердження нової якості економічного зростання в Україні та ефективного просування на шляху євроінтеграції має стати посилення інвестицій в розвиток людського капіталу. Безпосередніми соціальними складовими політики, спрямованої на всебічний розвиток людського капіталу, в Україні повинні стати:

    * встановлення оптимальних ставок оподаткування для зниження податкового тиску на прибуток підприємств, фонд оплати праці і доходи громадян, що має стати джерелом зростання реальних зарплат і дозволить вивести “з тіні” частину неофіційних заробітків;

    * повне виведення з-під оподаткування видатків підприємств на підтримання соціальної сфери;

    * запровадження стимулів до індивідуальних інвестицій в людський капітал, зокрема, вирахування з бази оподаткування особистих витрат на заходи з охорони та зміцнення здоров’я, освіту, виплат до фондів пенсійного та медичного страхування, індивідуальне житлове будівництво чи купівлю житла (при встановленні нормативів суспільно нормальної величини таких витрат) тощо;

    * запровадження податкових стимулів до інвестицій у самозайнятість: повне вилучення з бази оподаткування витрат на розвиток особистого підсобного господарства в сільській місцевості, придбання капітальних товарів для ведення індивідуального підприємництва, здійснення внеску у створення малого підприємства чи господарського товариства тощо;

    * узгодження впровадження законодавчих гарантій мінімальних рівнів оплати праці (погодинної оплати праці) з поліпшенням підприємницького клімату в країні: в протилежному випадку це вестиме до значного збільшення витрат підприємства, а отже - загрожуватиме зниженням рівня зайнятості та падінням реальних доходів населення.

На заваді формуванню цивілізованої моделі соціального розвитку є міф про те, що соціальна політика має бути похідною від економічної. Така другорядність, що дотепер мала місце, не випадкова, а є продовженням сприйняття людини лише як працівника, реалізація здібностей і самореалізація якого можливі лише на виробництві.

Зауважимо, що загальна економізація політики, що була характерною і великою мірою виправданою в до індустріальному та індустріальному суспільстві для держави соціального типу вже неприйнятна. В суспільстві, в якому людина розглядається не лише як чинник, а як головна цінність, економічна політика має розглядатися виключно як складова соціальної політики, а не навпаки.

Організація Об'єднаних Націй прогнозує, що чисельність населення України зменшитися на 15 мільйонів - до 31 мільйона чоловік в період 2009-2050 років.

Про це йдеться в переглянутому прогнозі відділу ООН з питань народонаселення "Перспективи світового народонаселення, 2008", який був представлений в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку (США) директором відділу Ханієй Слотник .

За даними ООН найнижчі показники тривалості життя серед промислово розвинених держав саме в Україні, Росії і Молдові.

У доповіді наголошується, що середня тривалість життя в світі за останні десятиліття збільшилася, але в країнах Східної Європи вона скорочується — з 69,6 років в 1965-1970 роках до 69,2 в 2005-2010 роках. Незважаючи на деяке поліпшення показників після кінця 1990-х років, в Молдові, Росії і Україні найнижчі показники очікуваної тривалості життя серед розвинених країн — нижче 70 років.

Середня тривалість життя людей в сусідніх західноєвропейських державах майже на 10 років вище. У доповіді також наголошується, що населення розвинених держав продовжує старіти. Прогнозується, що до липня 2009 року в них проживатимуть 264 мільйонів осіб старше 60 років, а до 2050 — 416 мільйонів. Крім того, під час представлення доповіді Слотник повідомила, що до 2050 року населення Землі збільшиться на 2,3 мільярда чоловік — з 6,8 мільярдів сьогодні до 9,1 мільярдів чоловік в 2050 році.

Представник ООН також звернула увагу на те, що населення розвинених країн збільшиться до 1,28 мільярдів в 2009 році завдяки прогнозованому підвищенню народжуваності в західних країнах (з 1,6 дитяти на кожну жінку в 2006 році до 1,64 в 2005-2010 роках) і припливу мігрантів. В той же час в 45 державах світу, за її словами, серед яких Білорусь, Болгарія, Грузія, Німеччина, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Росія, Румунія і Україна, в період з 2010 до 2050 чисельність населення скоротитися щонайменше на 10%.

За його словами, в українському соціумі поширеною залишається думка, що природа соціальної політики пов’язана передусім із тим, що суспільство складається з економічно сильних та економічно слабких індивідів, а інститутом, який має підтримувати слабких, створюючи умови для реалізації принципу соціальної справедливості, якраз і є соціальна політика.

«Таке трактування є звуженим, неповним і шкідливим. Це призводить до ототожнення соціальної політики із соціальним захистом або соціальним забезпеченням», - пояснює  Колот, акцентуючи, що основою соціальної політики та соціального розвитку є саме соціально-трудова політика, відтак соціальна політика стосується всього соціуму.

2.2.      Моніторинг розвитку соціальної сфери, виявлення та системний аналіз найбільш гострих соціальних проблем, що негативно відзначаються на економічному зростанні країни.

Проаналізувавши динаміку основних показників соціального розвитку України протягом 2009 року. За результатами порівняльного аналізу зазначених показників з аналогічними показниками попереднього періоду окреслено основні тенденції соціально-економічного розвитку України у цей період та визначено пріоритетні заходи щодо усунення негативного впливу фінансово-економічної кризи на соціальну сферу та рівень життя населення.

Пріоритетним завданням соціальної політики держави є забезпечення прав і свобод громадян, передбачених Конституцією України. З метою оперативного реагування на проблеми у соціальній сфері та мінімізації соціального напруження необхідним є об’єктивний поточний аналіз динаміки показників, що характеризують якість життя суспільства. Предметом порівняльного аналізу в оцінці якості життя населення є динаміка показників матеріального стану населення, демографічного розвитку та стану ринку праці.

1.    Показники матеріального стану

Реалізація заходів з метою покращення матеріального стану населення та забезпечення належного рівня оплати праці є підґрунтям забезпечення сталого платоспроможного попиту, що особливо важливо в період фінансово‑економічної кризи. Важливим показником, що інтегрально характеризує соціально-економічний розвиток в Україні, є реальний дохід населення. За результатами 9 місяців 2009 р. порівняно з відповідним періодом минулого року цей показник продемонстрував зниження на 8,3 %, у т. ч. реальна заробітна плата знизилася на 10,3 %. При цьому витрати населення за цей період зросли на 3,1 %, що свідчить про активне використання заощаджень населення, а також, ймовірно, про певне збільшення тінізації на ринку праці.

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств і фізичних осіб-підприємців) у січні-жовтні 2009 р. досягла 1870 грн. , що на 5 % більше, ніж торік, та майже втричі перевищила розмір мінімальної заробітної плати (650 грн.). Середній розмір номінальної зарплати в усіх регіонах у цей період перевищував прожитковий мінімум для працездатної особи, встановлений на рівні 669 гривень. Номінальна середня заробітна плата в країні у жовтні 2009 р. становила 1950 грн., що на 1,7 % більше, ніж у жовтні минулого року.