Соціальні складові економічного зростання в Україні

Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих краї­нах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати мате­ріальну базу для інтенсивного економічного зростання. Чим ра­ціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефектив­ність суспільного виробництва.

Отже, в соціально-економічному укладі, його законах, принципах, умовах, нормах, правилах розміщені економічні, моральні рушійні сили економічної поведінки людини. Саме ці чинники зв'язують потреби людини і економічні умови їх задоволення, визначають співвідношення між внеском людини в економіку (капіталу, землі, корисних копалин, кількості і якості праці) і можливістю отримання вигоди, доходу між професійно-кваліфікаційним рівнем та розміром заробітної плати і т.п. Поведінка людини як суб'єкта праці та господарювання визначається через призму складових соціально-економічного укладу.

1.2.           Характеристика факторів економічного зростання.

XX століття було представлено двома типами суспільного укладу:

      соціалістичного (адміністративно-командного, планово-економічного);

      ринкового.

Віддамо належне прагненню обох систем до забезпечення економічного зростання. Але підходи до вирішення цієї проблеми і досягнуті результати в соціалістичній і ринковій системі господарювання були зовсім різними.

В соціалістичній системі до факторів економічного зростання відносили в основному ті з них, які розміщені у сфері виробництва, праці, управління, організації виробництва, а саме: трудовий потенціал, природні ресурси, науково-технічний рівень виробництва, проблеми організації виробництва, рівень управління.

Що ж до соціально-економічних чинників, то соціалістична система господарювання проголошувалась найбільш досконалою і будь-які спроби її позитивних змін присікались. Навіть тоді, коли партійні і урядові органи приймали рішення про зміни, зокрема необхідність посилення ролі ринкових інституцій ( наприклад щодо економічної реформи в 1965 році) в реальній дійсності ці зміни так і не відбувалися.

Зовсім інші за суттю і за характером поєднання виробничих та соціально-економічних чинників економічного зростання формує ринкова система. Виокремлюється три групи факторів економічного зростання: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу ресурсів.

Фактори пропозиції - це сукупність тих елементів сфери виробництва, що забезпечують фізичну здатність економіки до зростання, а саме:

1)   кількість і якість природних ресурсів: земля, її родючі ділянки та пасовища, корисні копалини, джерела палива і енергії, водні ресурси, лісні масиви, природні можливості для туризму, розваг, відпочинку;

2)кількість і якість трудових ресурсів: чисельність та зростання населення, професійно-кваліфікаційна структура робочої сипи, можливості для підготовки і перепідготовки кадрів, система освіти, науки, охорони здоров'я, відпочинку;

3)  обсяг і якісні характеристики основного та оборотного капіталу: техніка та її технічний рівень, технологія, транспортні засоби, інформаційна мережа, зв'язок;

4) Підприємництво, його стан і ефективність.

              Фактори попиту - це економічні чинники підтримки виробництва предметів послуг. Те що вироблено, повинно бути реалізовано. Реалізація є формою відшкодування витрат на виробництво, і отримання доходу. Зростання виробництва і відповідно пропозиції повинні,              співвідноситись з попитом, витратами покупців на придбання  і використання чи споживання виробленого. Це означає що зростають сукупні витрати покупців, основою яких в зростання сукупних доходів учасників економічних процесів.

Фактори розподілу ресурсів - це ринкові механізми конкуренції, руху цін в залежності від співвідношення попиту і пропозиції, альтернативності витрат виробництва фірм і т.п. Ресурси ринковою системою розподіляються і перерозподіляються між галузями господарства і фірмами таким чином, щоб за їх участю отримувати максимальну кількість продукції та послуг.

Отже, ринкова система економічного зростання включає і поєднує ресурсні і соціально-економічні ринкові важелі. Тому вона являє собою найефективнішу з існуючих систему розвитку економіки.

Серед наукових концепцій ринкової економіки існують різні, часто прямо протилежні уяви щодо того, які саме фактори є основними, визначальними в забезпеченні економічного зростання.

Класики і неокласики вважають, що визначальна роль в економічному зростанні належить факторам пропозиції. Згідно з Законом ринку Сея сам процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично створює доход, достатній для закупки всієї продукції на ринку. Пропозиція породжує і дорівнює попиту. Витрати покупців завжди будуть достатні для повної реалізації виробленої продукції.

Відповідно головним відправним пунктом класичної моделі економічного зростання є факторний підхід де проблеми зростання, а звідси ВВП і національний дохід залежить від обсягу капіталу, землі та праці, а по Маршаллу і ефективності підприємництва. Неокласики розглядають економічне зростання через механізм виробничих функцій.

По-іншому економічне зростання трактує кейнсіанська теорія. Кейне доводить, що обсяг продукції, ще виробляється, темпи економічного зростання визначаються не пропозицією, а попитом. Вводиться нова категорія — "ефективний попит", що визначається інвестиціями і нормою нагромадження; нагромадження , в свою чергу, залежить від збереження.

Прирощення інвестицій призводить до зростання доходу на коефіцієнт мультиплікатора. Кейнс вводить нас у сферу понять автономного споживання, граничної схильності до споживання і заощадження, до розуміння  важливості для  економічного  зростання того,  яку частину у прирості доходу  займає споживання.

Отже, слід зауважити, що людські чинники економічного зростання є пріоритетними як з точки зору джерел, факторів цього явища так і з точки зору чинників економічного зростання необхідно з’ясувати  питання суті взаємозв’язку, взаємозалежності і взаємодії людини та економіки.

1.3.           Необхідність та наслідки економічного зростання для країни.

Головною метою економічного зростання є збільшен­ня обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя насе­лення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точ­ки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на ос­нові відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї еко­номічної системи.

В  останні  роки  виникли  серйозні  сумніви  щодо  бажаності економічного росту для країн, що уже досягли добробуту.  В  основі цих сумнівів лежить ряд взаємозалежних аргументів проти зростання:

     •  Чи  вирішує  економічний  ріст усі  проблеми?  Прихильники економічного росту думають, що він сам по собі вирішує  соціально-економічні  проблеми. Однак це твердження не можна вважати  цілком доведеним.  Супротивники економічного росту, зокрема, стверджують, що  проблема  бідності  в країні (нерівність  у  доходах),  власне кажучи,  є  проблемою розподілу, а не виробництва. Для її  рішення необхідні  політична  сміливість і воля, а  зовсім  не  збільшення суспільного продукту;

     •   Відсутність  гарантій.  Супротивники  економічного  росту вважають,  що  швидкий  ріст (і особливо  відновлення  технологій) породжує  занепокоєння і непевність серед людей. Працівники  будь-якого  рівня побоюються, що накопичені ними професійні  навички  і досвід можуть виявитися застарілими з ростом технічного прогресу;

     •  Економічний ріст і людські цінності. Критики  економічного росту  також висувають цілий ряд аргументів на користь  того,  що, хоча  економічний ріст забезпечує нам “засоби до  життя”,  він  не може забезпечити нам «гарне життя».

     •  Рівень життя. Як відзначалося раніше, економічний  ріст  є основною  умовою матеріального достатку і підвищення рівня  життя. Економічний ріст пом'якшує протиріччя між необмеженими потребами й обмеженими ресурсами. В умовах економічного росту вибір соціальних цілей  стає  менш болісним і веде до менших протиріч  між  різними групами населення;

     •  Економічний  ріст  і  навколишнє  середовище.  Прихильники економічного   росту   вважають,  що  його   зв'язок   зі   станом навколишнього  середовища занадто перебільшений.  На  практиці  ці проблеми можна відокремити одну від одної. Якщо суспільство зовсім відмовиться  від економічного росту, зберігаючи ВВП на  постійному рівні,  йому  все-таки прийдеться вибирати між різними структурами виробництва,  і  цей  вибір буде впливати  на  стан  навколишнього середовища і якість життя. Суспільству все-таки потрібно визначити чи зберігати природну красу чи вирубувати ліс на дрова. І якщо ліс вирубаний,  необхідно  вирішити, чи використовувати  деревину  для будівництва будинків чи пустити її на рекламні стенди.

     •  Нерівність доходів. Економічний ріст – це єдиний  реальний спосіб   досягти   справедливого  розподілу   доходів   у   нашому.   Тому   основним  засобом  поліпшення   економічного становища   бідних  є  підвищення  загального  рівня   доходів   у результаті економічного росту. Відповідно відмова від економічного росту  означала б для бідних втрату будь-якої можливості поліпшити своє матеріальне становище.

     •   Позаекономічні  фактори.  Відновлення  устаткування,   як правило,   знижує   напруженість  праці  й  імовірність   нещасних випадків. Кондиційовані приміщення наших днів куди більш зручніші, ніж  задушливі фабричні цехи минулого. Інакше кажучи, саме високий рівень  життя, забезпечуваний економічним ростом, і дає можливість усе  більшій кількості людей витрачати час на освіту, творчість  і самореалізацію.

     Якщо  погодитися з тим, що в цілому економічний ріст бажаний, природно,  виникає  питання,  які  заходи  державного  регулювання здатні щонайкраще стимулювати цей процес.

• Кейнсіанці розглядають економічний ріст переважно з погляду факторів попиту. Звичайно вони пояснюють низькі темпи росту неадекватним рівнем сукупних витрат, що не забезпечує необхідного приросту ВВП. Тому вони проповідують низькі ставки відсотків.

Отже, економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З да­ного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зрос­тання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання.

1.4.           Особливості формування стратегії економічного зростання в Україні.

Стратегічне планування було й залишається, на жаль, в Україні вельми нерозвиненою сферою. Відмова від принципів та методик довгострокового планування, які були розраховані на застосування в умовах централізовано регульованої планової економіки, не була належним чином компенсована освоєнням сучасних та адекватних стану національної економіки засобів прогнозування, побудови стратегічних цілей та інструментів їхньої реалізації. Запозичені з досвіду розвинених країн світу методики часто засвідчують свою недієздатність в Україні, в той час як динамічна зміна стану та структури соціально-економічної системи в Україні перешкоджає виробленню адекватної системи стратегічного планування на національному ґрунті.

Фрагментарність підходу, неадекватність оцінки основних макроекономічних закономірностей та взаємозв’язків, нехтування потребою пошуку базових політико-економічних інтересів як основи реалізації економічної стратегії обумовлюють низьку ефективність стратегічної політики в Україні, її постійну другорядність по відношенню до “пожежних” завдань макроекономічного збалансування, непослідовність та постійне підпадання під вплив вузькогрупових інтересів. Кінцевим наслідком цього є “короткостроковість стратегічної політики”, яка знаходить свій вияв у тому, що термін реальної дії стратегічних програм суттєво менший за той, на які вони розраховані.

Становище, в якому сьогодні знаходиться українська економіка, та сучасні завдання, які стоять перед економічною політикою, вимагають подолання зазначених недоліків та забезпечення побудови й реалізації дієвої довгострокової програми соціально-економічного розвитку України.

Суть такої програми повинна полягати в переході від догматичного сприйняття понять макроекономічної стабілізації як досягнення мінімальних показників інфляції, зміни курсу національної валюти та дефіциту бюджету, до досягнення макроекономічної збалансованості в процесі динамічного економічного зростання та активного використання монетарних та фіскальних важелів економічного стимулювання як чинників цього зростання. Це дозволяє перейти від розпорошення національних ресурсів на реалізацію різного роду “пожежних” заходів до їхньої концентрації на завданнях економічного зростання, мобілізувати значні обсяги матеріальних, фінансових, людських та організаційних ресурсів, які досі марнуються.