Ринок праці

·   демографічна криза. Україна, яка в минулому традиційно відзначалась високим рівнем природного відтворення населення, перетворилась у країну з найнижчим природним приростом і в 1993 р. ввійшла у стадію депопуляції населення;

·   гальмування відтворювального процесу людського потенціалу та скорочення частки працездатного населення пов’язане також зі значними обсягами еміграції;

·   складність ситуації посилюється ще й станом здоров'я нації, яке є важливим індикатором якості людського потенціалу та основною умовою його формування та відтворення;

·   доволі хитке фінансове підґрунтя відтворення людського потенціалу. Вітчизняна економіка характеризується низьким рівнем оплати праці й інших грошових виплат. Більшість населення країни живе за межею бідності, а заробітна плата не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили.

Виходячи  з вищезазначеного, треба підкреслити, що відтворення людського потенціалу залежить не тільки від індивідуальних властивостей кожної людини, її потреб та інтересів, мотивації, особистих  зусиль, праці, професійного потенціалу, а і від регулюючого впливу держави на розвиток ринку праці, від фінансування відтворювального процесу людського потенціалу. Враховуючи історичні, демографічні, соціальні, економічні та релігійні особливості України, сучасний стан відтворення людського  потенціалу потребує: створення сприятливого клімату для забезпечення докризового рівня відтворення населення і виходу зі стану депопуляції; подолання негативних явищ у сфері працевлаштування з метою зупинення відпливу висококваліфікованих людських ресурсів, які є основою людського потенціалу України; покращення систем охорони здоров'я та освіти; підняття мінімальної заробітної платні на рівень, вищий за прожитковий мінімум.

Актуальною  проблемою на ринку праці України  є проблема мобільності робочої  сили. Трансформаційні економічні перетворення в Україні створили можливості для  появи нових умов та видів мобільності робочої сили. Безпосередньою причиною трудових переміщень у кожному окремому випадку є невідповідність інтересів і вимог працівника конкретному робочому місцю, а на макроекономічному рівні – невідповідність між існуючим розподілом робочих місць і потребами моделі соціально-економічного розвитку. Так, кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості у січні 2010 р. складала 545,6 тис. осіб, а потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад - 65,4 тис. осіб.  Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад), заявлена до служби зайнятості, у серпні 2010 р. збільшилася до 87,4 тис.осіб., тобто на 22 тис.осіб порівняно із січнем 2010 р.[16]

Покращення  показників якості життя населення  України та наближення їх до європейських стандартів потребує інтенсивного розвитку економіки нашої держави на основі посилення її конкурентоспроможності. Динамічний соціально-економічний  прогрес  в  Україні  має  базуватися  передусім  на  розвитку та ефективному  використанні найціннішого ресурсу  сьогодення – трудового потенціалу суспільства та посиленні його інноваційної активності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Отже, ринок  праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і  продажем товару „робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу  обігу товару „робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Для виникнення, формування та функціонування ринку  праці, необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові  умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування  на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте  цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього  немає всього необхідного для  ведення свого господарства як джерела  для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю. Наймані працівники складають до 80% працездат­ного населення держави. Таким чином, на ринку праці працівники пропону­ють свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а ро­ботодавці пред'являють попит і платять за неї.

На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і пого­дження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, ос­новним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітної плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.).

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок  праці і внутрішній ринок.

Зовнішній ринок  охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в  масштабі країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідно професії, спеціальності, а отже, потребують жорстокої класифікації робіт і чіткого визначення змісту.

Внутрішній  ринок передбачає рух кадрів в  середині підприємства, переміщенням з однієї посади на іншу. Це переміщення  може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі  – переведенням на інше робоче місце  без змін у кваліфікації, без підвищення на посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням  у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Використання  трудових  ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість  населення являє  собою  діяльність частини населення щодо створення  суспільного продукту (національного  доходу). Саме в цьому полягає  її економічна сутність. Зайнятість населення -  найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої  праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і  споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Державна  політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему  адаптації різних категорій незайнятого  населення до вимог ринку праці, а також  систему соціального  захисту безробітних та осіб з  обмеженою конкурентоспроможністю.

На ринку  праці України в сучасних умовах залишається ряд проблем, які  потребують вирішення та регулювання  з боку держави. Вирішення актуальних проблем ринку праці України  потребує прийняття рішень комплексного характеру, направлених на:

·   підсилення контролю щодо дотримання норм трудового законодавства, яке захищає інтереси громади щодо гарантій зайнятості, умов праці, її оплати;

·    підвищення рівня конкурентоспроможності українських робітників, через покращення якості освіти, підготовки та перепідготовки фахівців;

·   приділення більшої уваги оплати праці жінок та шкідливим умовам її здійснення;

·    зменшення гендерної диференціації доходів населення України, можливість зменшення розриву у заробітної праці жінок та чоловіків;

·    удосконалення спектру послуг державної служби зайнятості та інші.

Сучасний  механізм функціонування ринку праці  повинен забезпечувати реалізацію можливостей вільного вбору професії, галузі та місця діяльності; вільного руху трудового потенціалу між регіонами, галузями, що зазвичай заохочується поліпшенням  умов життя і трудової діяльності; збереження пріоритету кваліфікації та освіти за дотримання гарантованого  законом мінімуму зарплати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання  доходів через податкову систему.