Ринок праці

Покупцем товару “робоча сила”  на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення  власного господарства. Крім своєї  праці, підприємець залучає інших  працівників за певну грошову  винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої  сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного  поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність  працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця —  інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу  у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах  і в організаціях. При цьому  беруть до уваги вакансії як тих  підприємств і організацій, які  вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація  єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система  професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і  перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації  громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці:

роботу силу, працю чи послуги  праці? Проте більшість авторів  схильні до думки, що товаром на ринку  праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом  купівлі-продажу. Купівля товару “робоча  сила” називається найманням  на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись  власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець  юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина  однаковою мірою. Відносини між  найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу  робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен  працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися  режиму праці цієї організації. Підприємець  зобов'язаний виплачувати найманому  працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної  роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним  договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є  також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

1.3. Рівновага на ринку праці. Попит і пропозиція праці

На ринках факторів виробництва, як і на ринках благ, рівновага встановлюється внаслідок взаємодії попиту і  пропозиції в умовах різних ринкових структур. Візьмемо як приклад ринок  праці.

 

Попит на робочу силу

Пропозиція  робочої сили

Чисельність зайнятих

 
Рис. 1.1. Попит і пропозиція на ринку праці

 

Розглянемо досконалу конкуренцію. Якщо на ринку панує досконала  конкуренція, то ставка заробітної плати  і рівень зайнятості визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і  ринкової  пропозиції. Рівноважна комбінація w*, L* виражає стан повної і ефективної зайнятості.

 

Рис. 2.1. Попит і пропозиція на ринку досконалої конкуренції

 

У даній ситуації зайнятість повна  в тому  розумінні, що всі бажаючі запропонувати за існуючої ціни певну кількість праці можуть, реалізувати це бажання. Наявний обсяг трудових ресурсів може перевищувати L* і  дорівнювати, наприклад, L₁. Але це означає, що існує безробіття: просто за ціни w* люди не хочуть запропонувати праці більше, ніж L*.

Зайнятість в обсязі L* є ефективною тому, що за такої зайнятості гранична виручка від граничного продукту  праці дорівнює граничним витратам на працю. Це випливає із того, що в основі D_L лежать криві MRP_L  окремих фірм. Якщо б певним чином вдалося умовити людей продати  за існуючої ціни кількість праці L₁-L*, що залишилось, то ефективність  виробництва знизилась б, оскільки доход, отриманий від додаткової  кількості праці, був би меншем від затрат на їх придбання. Площа EAB на графіку показує втрати суспільства, що при цьому виникають. У ситуації, зображеній на графіку, рівноважна ціна праці перевищує ціну пропозиції всіх одиниць використаної праці, крім останньої. Внаслідок цього утворюється економічна рента, що дорівнює площі w₀Ew*. Економічна рента є різновидом надлишків виробництва (продавця), оскільки вона виникає при продажу факторів. Але оскільки ренту отримує споживач (а не фірма), то її можна трактувати як надлишок споживача [8, c.205].

Величина економічної ренти  залежить від еластичності пропозиції фактора: за досконалої еластичності пропозиції рента відсутня, а за досконалої нееластичності пропозиції вся виручка від продажу послуг фактора є рентою.

Структура заробітної плати та умов праці, що формуються під впливом  ринкових сил, визначають рівень добробуту  працівників та їх сімей. Не випадково, що у всіх країнах держава  бере активну участь  у регулюванні ринку праці.

Працю і капітал можна розглядати як безпосередньо «конкуруючі фактори  виробництва

 

 

РОЗДІЛ ІІ

РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО ВИДИ

 

2.1.Види ринків праці

Види ринків праці можна розглядати з різних точок зору. Це пов’язано з формуванням  ринкових систем господарювання та притаманних  їм відносин, які стосуються всього комплексу політичних, соціальних, правових, психологічних та інших  аспектів життєдіяльності людини.

Ринок праці підрозділяється па окремі частини — цільові ринки, які  називаються сегментами.

Сегментація ринку праці— це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Ознаками  сегментації можуть бути:

• територіальне положення — регіон, місто, район тощо;

• демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;

• соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

• економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

• психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

• поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін. Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.

  Сегментацію ринку праці у світовій економіці прийнято розподіляти на первинний та вторинний сектори.

Основними критеріями сегментації ринку праці є :

• а) спосіб включення робочої сили в процес праці;
• б) спосіб координації праці;
• в) спосіб оцінки праці.

З урахуванням  цих критеріїв до первинного ринку  праці відносять такі категорії  працівників:

• підприємці та менеджери;
• працівники нових гостродефіцитних професій, пов’язаних з обслуговуванням ринку;
• інженерно-технічні працівники високої кваліфікації, на працю яких є попит;
• працівники органів управління;
• основний персонал підприємств кооперативів, малих підприємств, новостворених структур, які посіли на ринку достатньо міцні позиції. Ці працівники відрізняються гарантованою (пов’язаною із стабільним розвитком підприємств) зайнятістю, високооплачуваною роботою, високою готовністю працювати в умовах ринку.

До вторинного ринку праці в Україні слід віднести:

• по-перше, всіх зайнятих, рівень праці яких не відповідає потребам підприємства, тобто приховано безробітних. Їх становище нестійке, при перших кардинальних змінах у техніко-організаційній структурі виробництва ця категорія може поповнити відкрите безробіття;
• по-друге, особи, зайняті неповний робочий день (жінки з малими дітьми, молоді люди, пенсіонери);
• по-третє, сезонні робітник, тимчасово зайняті за трудовими договорами;
• по-четверте, робітники низької кваліфікації, чия конкурентоспроможність у ринкових умовах вкрай низька, а можливі дії для її підвищення обмежені. Для усього сегмента властиві нестійкість економічного становища, низькі доходи, неготовність до роботи в ринкових умовах.

Специфікою  українського вторинного ринку є  те, що до нього потрапляють люди, які в свій час одержали високу кваліфікацію та освіту.

Усередині як первинного, так і вторинного ринків, між окремими групами існують  відмінності. Це свідчить про те, що всередині ринків є більш вузькі сегменти. Конкуренція розгортається  всередині сегментів, між сегментна  конкуренція відсутня.

Класифікація  ринків праці за обсягом

 

Ринок праці  поділяється на внутрішній та зовнішній. Ці поняття фіксують стан ринку праці  щодо конкретного підприємства.

Зовнішній ринок охоплює відносини між  продавцями і покупцями робочої  сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають  з приводу наймання працівників  відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

На  зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників  окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто  він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній  ринок передбачає рух кадрів всередині  підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення  може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі  — переведенням на інше робоче місце  без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням  у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток  внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.

Профспілки  об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою  мірою, ніж на зовнішньому ринку  праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового  потенціалу.

Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший  ринок праці.

Практика  функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування  відкритого і прихованого ринків праці.

На  відкритому ринку представлене все  працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку  — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює  тих громадян, які намагаються  влаштуватися на роботу через прямі  контакти з підприємствами або з  недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

До  прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

В сучасних умовах господарювання, коли економічна система не спроможна вирішити ряд  економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається  з суб’єктів, об’єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб’єктів  ринку праці належать домогосподарства (сім’ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на нії. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками  домогосподарств на ринку праці  є наймані працівники, а представниками фірм – роботодавці в особі  керівників підприємств і організацій.

До суб’єктів  ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

Носії господарсько-трудових інтересів – це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з  цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, тощо.

Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед  них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців – фермерів, різних торговців, банківських установ  і т. ін.