Ринок праці

Основні види державного регулювання ринку праці  наведено на рис. 4.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.3. Напрямки функціональних дій державного регулювання ринку праці

 

 

 

 

Рис. 4.3. Види державного регулювання ринку праці

 

Державне  регулювання  ринку  праці  передбачає  використання  всього  спектру  сукупності  як традиційних, так  і специфічних методів, прийомів, засобів. У загальному вигляді, враховуючи особливості і специфіку методів  для розробки, прийняття і реалізації регуляторних дій держави в сфері  ринку праці, вони об’єднані в  такі групи, як наведено на рис. 5.3.

 

 

 

-

 

 

Рис. 5.3. Основні групи методів, які використовуються в державному регулюванні ринку праці.

 

Наведені  групи методів, що використовуються в державному регулюванні ринку  праці, мають прямий або опосередкований  вплив.

Ефективність  дій  державних  механізмів  на  ринок  праці  та  зайнятість  населення  значно  залежить  від  того, наскільки на державному рівні  будуть враховані умови і вимоги глобалізації економіки і наддержавних

організаційних  утворень  до  формування  державної  соціальної  політики  при  ослабленій  ролі  національної держави. 

Результати  проведеного  дослідження  дають  змогу  зробити  такі  теоретичні  узагальнення,  висновки  та сформулювати пропозиції: 

–  до  системи  державного  регулювання  ринку  праці  необхідно  застосовувати  комплексний методологічний  підхід,  який  включає:  визначення  попиту  державного  регулювання  ринку  праці;  розкриття його основних характеристик; визначення суб’єктів, об’єктів, принципів, завдань, видів, методів державного регулювання ринку праці;

–  у  сучасних  умовах  є  необхідним  усунення  надмірної  лібералізації  економіки  України  за  рахунок захисту  вітчизняного  товаровиробника,  концентрації  ресурсів  і  державного  управління  економікою  на пріоритетних  для  держави  галузях,  жорсткого  контролю  недержавної  фінансової  та  банківської  сфери;

– контролю  зовнішньої  торгівлі  продукції  підприємств,  підпорядкованих  державі  з  метою  зміцнення національно-орієнтованої економіки; 

–  ефективність державних механізмів регулювання  ринку праці значною мірою  буде визначатися тим, наскільки  на  державному  рівні  будуть  враховані  типові  загальноєвропейські  орієнтири  соціально-економічної  політики  наддержавних  організаційних  утворень  при  ослаблені  впливу  на  ці  процеси національної держави.

 

3.3. Стан ринку праці в Україні

Початок становлення  ринку праці в незалежній Україні  пов’язують із ухваленням Закону України  „Про зайнятість населення” у 1991 р. , що офіційно визнав існування у країні безробіття. Сфера зайнятості була деформованою та визначалася відсутністю адекватних сучасним реаліям державних та правових інститутів ринку праці та гнучкої системи оплати праці, низьким рівнем мобільності робочої сили. З одного боку, для людей відкрилися нові можливості для самореалізації, з іншого – з’явилися нові проблеми, пов’язані з різкими змінами попиту на робочу силу, появою безробіття.

Проблеми  зайнятості населення України на сучасному етапі ринкових перетворень  перебувають у доволі кризовому  становищі. Зокрема, зменшується природна основа відтворення робочої сили — населення.

Так, 1 січня 2012 року чисельність населення України  становила 45 млн. 634 тис. мешканців. З початку року чисельність населення скоротилась на 144,9 тис. осіб. Станом на 1 січня 2011 року в Україні проживали 45 778,5 тисяч чоловік.

Зменшення чисельності  населення країни відбулося за рахунок  природного скорочення. Відповідно зменшились і трудові ресурси України. Основними причинами природного скорочення населення України є такі: зменшування народжуваності, старішання нації, зниження життєвого рівня населення, труднощі з працевлаштуванням тощо.

Фінансово-економічна  криза,  яка  розпочалася  в  Україні наприкінці 2008 р., призвела до загострення ситуації на ринку  праці, що триває і сьогодні. Однією з найбільш значних проблем є  скорочення обсягів  зайнятості  та  зростання  безробіття  населення.

2011 виявився  не простим для ринку праці.  В цілому по Україні зарплати  зросли на 10-15%, але в зв'язку  з фактичним рівнем інфляції, зростання зарплат не відобразився  на купівельній спроможності  громадян. Вакансій у порівнянні з 2010-м стало більше в 1,5-2 рази, але не обійшлося і без скорочень.

Вже в січні 2012 на  ринку  праці  відмічено  позитивні  зміни:  порівняно  з  січнем  2011  року кількість  штатних працівників збільшилася, а рівні навантаження на 10 вільних  робочих місць (вакантних посад) та зареєстрованого безробіття знизилися. 

Кількість  штатних  працівників  збільшилася  порівняно  з  відповідним  періодом попереднього  року  на 0,5%  і  становила 10 597,9  тис.  осіб.  Найпомітніше збільшення  кількості  працівників  відмічено  в  сфері  торгівлі (на 6,5%)  та діяльності  готелів  та  ресторанів (на 3,6%),  що  може  бути  пов’язано  з активізацією  даних  сфер  економічної  діяльності  у  зв’язку  з  майбутнім проведенням  в Україні чемпіонату Європи з  футболу “Євро-2012”.

Кількість  зареєстрованих  безробітних у січні знизилася порівняно з січнем  2011 року  на 11,0% і становила 520,9 тис. осіб.  Рівень  зареєстрованого безробіття4  на 1  їлютого 2012  року  становив 1,9%  від  кількості  населення працездатного віку або на 0,2 п. п. нижче, ніж у січні 2011 року.Зростання реальної заробітної  плати  в  річному  вимірі  прискорилося  до 14,4% порівняно з 11,5% у  грудні 2011  року  та 10,6%  у  січні 2011  року  через прискорення зростання  номінальної  заробітної  плати (на 18,5% у січні  порівняно зі зростанням на 16,5% у грудні) та найнижчими за час спостереження темпами інфляції у січні 2012 року (0,2%).

Якщо говорити про тенденції щодо стимулювання і мотивації співробітників, то, як і раніше негативним чинником, залишається виплата зарплат у конвертах. Якщо говорити про компанії з іноземними інвестиціями - вони пропонують претендентам повністю офіційну зарплату, як один з мотиваційних компонентів. Але все-таки деяка частина здобувачів і на даний момент готова працювати навіть без офіційного оформлення або офіційно отримувати мінімальну зарплату.[12]

Також яскраво простежується реструктуризація зарплат: більше скорочення ставок і перехід на окладних-боннусную (відсоткову) систему. Такий підхід прив'язує зарплату до результатів роботи. Співробітник розуміє, що чим ефективніше він буде трудиться, викладатися, тим більше він заробить. Але далеко не всі компанії мають фахівців у галузі мотивації, тому система «ставка + відсоток» далеко не завжди вірно розрахована, є скарги з боку працівників на непрозорість і незрозумілість у виплаті заробітних плат. Тим самим, провокуючи співробітників до відходу з компанії.

Спостерігається в цьому році і зростання нематеріальних заохочень. Це в основному: абонементи в спортклуби, тренінги, навчальні курси. Трендом даного року залишаються заходи щодо посилення командного духу (свята, виїзди на пікнік або тренінги). Також вітчизняні роботодавці беруть курс на західні компанії. Все більше уваги приділяється на навчання співробітників. Розвивається новий напрямок на ринку - корпоративні навчальні центри, для цього залучають досвідчених внутрішніх співробітників. Мало уваги, керівники компаній приділяється такому зважаючи мотивації як визнання заслуг працівника, його професіоналізму, прояв поваги до нього. Це досягається шляхом звичайної похвали в колі колег, нагородженням фірмової грамотою, недорогим сувеніром.

Аналіз ринку праці 2012 року в порівнянні з 2011 роком, показав що, вакансій стало в 1,5 раза більше, але в свою чергу роботодавець почав пред'являти більш високі вимоги до рівня знань і умінь кандидатів. Компанії більш вибірково почали підходити до пошуку кандидатів. «Ідеальний» співробітник на позицію - це фахівець, що виконує функції суміжних посад. Акцент ставиться на відповідність корпоративним цінностям, самообучаемость та активну життєву позицію.

 

3.4.Проблеми зайнятості  на ринку праці в Україні

Світова економічна криза призвела до спаду виробництва, негативно вплинула на зайнятість населення, стрімко зросла кількість безробітних, посилилися диспропорції на ринку праці  багатьох країн. Недивлячись на позитивні результати економічних перетворень у більшості східноєвропейських країн спостерігається високий рівень безробіття, низька продуктивність праці. Структурні перетворення в економіці України, розвиток інтеграційних процесів змінили відносини зайнятості населення, інтенсифікували процес руху робочої сили, висвітлили нові актуальні проблеми на ринку праці. Дослідження проблем розвитку ринку праці протягом останніх років свідчить, що в різних країнах світу і в Україні також гостро постала потреба побудови нової стратегії розвитку ринку праці.  

Гострі проблеми економічного та інституційного характеру  на ринку праці, відсутність чіткого  бачення держчиновниками розвитку цих процесів призвели до значних, майже  критичних, обсягів ускладнення  економіки, росту нетипових форм зайнятості, зменшення рівня соціальних гарантій працюючого населення. 

Рівень безробіття в середньому (за методологією МОП) стрімко збільшився до 9,9% у першому півріччі 2009 р. Кількість зареєстрованих безробітних у лютому 2010р. досягла 530,3 тис. осіб, а у серпні 2010р. – 396,4 тис. осіб, або 20% всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Протягом I кварталу 2012 року рівень безробіття (за методологією Міжнародної організації праці) зріс на 0,5 п.п. (із 7,9% на кінець 2011 року) і становив 8,4%.[16]

При цьому рівень безробіття серед населення працездатного віку в січні-березні 2012 року становив 9,1% проти 9,5% на кінець I кварталу 2011 року. Проте цей показник зріс у I кварталі 2012 року на 0,5 п.п. (із 8,6%).

Так, за даними МОП, безробітними в звітному періоді були 1,845 млн громадян (населення віком 15-70 років), що на 0,08 млн осіб менше, ніж у січні-березні 2011 року, і на 0,112 млн осіб більше, ніж на кінець 2011 року.

Зокрема безробітними в працездатному віці в I кварталі 2012 року числилися 1,843 млн громадян, що на 0,079 млн осіб менше, ніж у I кварталі 2011 року, і на 0,111 млн осіб більше, ніж на кінець 2011 року.[6]

На ринку  праці України також можна  виділити такі актуальні проблеми як: проблема конкурентоспроможності національного  ринку праці; відтворення людського  потенціалу; проблема мобільності робочої  сили, гендерної диференціації доходів  населення та інші.

Розглянемо  проблему конкурентоспроможності національного  ринку праці. Сучасний стан розвитку економіки України характеризується трансформаційними процесами, позитивний результат таких перетворень  не може бути досягнутий без виходу на якісно новий рівень кваліфікації робочої сили та її конкурентоспроможності. Система забезпеченості кадрами  має гнучко реагувати на зміни  потреб виробництва, що виявляються  на ринку праці. Але відсутність  комплексного системного підходу до потреб кадрового забезпечення виробничої сфери як на загальнодержавному, так  і регіональному рівні призвели до зростання невідповідності між потребою у кваліфікованих кадрах і фактичною професійно-кваліфікаційною структурою пропозиції робочої сили. На сьогодні в Україні просліджується тенденція невідповідності кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, кількості найнятих робітників, які скористалися послугами служби зайнятості, та потребі у робочий силі .

Слід зазначити, що ефективність праці залежить, у  першу чергу, від рівня оплати праці, який повинен відповідати  кваліфікації і творчому внеску працівника в роботу підприємства. Адекватність оплати праці є одним із найважливіших  соціально-економічних показників культури виробництва та вирішальним  фактором зростання продуктивності праці. Але, якщо у 1985 р. частка оплати праці в доходах становила 73%, то у 2004-2006рр. – 43%, а у другому кварталі 2009 року знизилася ще до 42,5%; різко знизилась і частка заробітної плати у витратах підприємства [18, c.13]. Крім того, за період з 2000-2009 рр. простежується зменшення середньооблікової кількості штатних працівників .[16]

Аналіз основних джерел доходів населення показує, що заробітна плата займає 44% в  їхній структурі, соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти – 37,5%; доходи від підприємницької  діяльності і самозайнятості – 15,2%; доходи, одержані від власності – 3,3% [10, с.175]. Таким чином, вагомою складовою доходів населення України залишається заробітна плата.

Скорочення  середньої заробітної плати та падіння  реальних доходів населення України  в цілому є факторами наростання напруженості в соціальній сфері. За 2 квартал 2009 р. реальна заробітна  плата знизилася на 10,4% . Частка соціальної допомоги та отриманих поточних трансфертів зросла за це ж час із 39,7% до 41,7% [16].

 В мотивації  праці важливу роль відіграє  співвідношення у доходах між  заробітною платою та соціальними  виплатами. Якщо оплата праці  переважає в загальній сумі  доходів, то, зазвичай, розвивається  трудова активність, заповзятливість,  а при підвищенні частки соціальних  виплат підсилюються настрої утриманства. Отже, важливим соціальним завданням державної політики на ринку праці України повинне бути підвищення реальної заробітної плати.

Для підвищення конкурентоспроможності національного  ринку праці необхідно змінювати  ставлення до людини, систему підготовки професіоналів. Покращення якості освіти – це комплекс заходів, що розвивається разом з динамічними змінами  у світі. У Національній стратегії  розвитку „Україна-2015” зазначено, що лідерами стають ті країни, які вкладають  найважливіші інвестиції – інвестиції у людський капітал. Забезпечення конкурентоспроможності освіти сьогодні потребує: перегляду  кількості і структури закладів вищої освіти, а також навчальних напрямів і спеціальностей, приведення їх у відповідність до потреб економічного розвитку; створення умов для реалізації принципу автономності вищих навчальних закладів; введення моніторингу якості освіти; забезпечення прямого зв’язку  між сферою освіти та ринком праці. Окрім удосконалення системи  освіти, важливе значення має професійне навчання кадрів на виробництві. Таким  чином, підвищення конкурентоспроможності національного ринку праці –  це комплексна проблема, вирішення  якої залежить від державного регулювання  цих складних процесів.

Покращення  державної політики щодо людського  розвитку неможливе без розгляду проблеми відтворення людського  потенціалу. Саме тому стратегія людського  розвитку повинна базуватись на визначенні пріоритетів соціально-економічної  політики, які забезпечать найбільш сприятливі умови для відтворення  людського потенціалу.

Серед гострих  проблем, які сьогодні перешкоджають  природному формуванню та відтворенню  людського потенціалу України, слід виділити наступні: