Ринок праці

Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють ринку  праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв’язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є  органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема  це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи  та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані  запроваджувати у життя програму державної економічної політики.

Носії та виразники  використовують різні способи впливу на державну економічну політику: засоби масової інформації, демонстрації, маніфестації, збір підписів, звернення в суди, компанії громадянської непокори тощо. В свою чергу органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів: трудове та господарське законодавство, оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи. [ 14, с. 101-105]

2.2. Монопсонічний і конкурентний ринок праці в Україні

Монопсонія – це ситуація на ринку  з багатьма  продавцями і лише одним покупцем. Монопсонія виникає  на ринку праці, коли великому числу неорганізованих робітників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець у вигляді фірми або спілки підприємців. Якщо розглядати такий ринок стосовно України, то в радянський період даний ринок праці був типовим для України.

На такому ринку кривою попиту є  крива доходу монопсонії від граничного продукту праці. Крива ринкової пропозиції для монопсонії  виступає у вигляді кривої середніх витрат на закупівлю праці.  Добудована до неї крива граничних витрат в точці її перетину з кривою попиту  визначать кількість праці, яка необхідна для максимізації прибутку монопсонії в короткому періоді. Це означає, що монопсоніст може придбати ресурс за меншу ціну, ніж   в умовах досконалої конкуренції.

 

Рис.1.2. Попит і пропозиція на монопсонічному ринку

 

Для монопсоніста (MIC_L) і середніх (AC_L) витрат крива пропозиції  праці збігається з кривою  ринкової пропозиції (S_L = AC_L). Крива середніх витрат має нахил вгору, тому що монопсоніст повинен заплатити вищу ціну. якщо хоче купити більшу кількість фактора. Для фірми, що максимізує прибуток, обсяг купівлі визначається кривою граничних витрат. Кількість праці, що максимізує прибуток монополії. – I_MH, за ціною – w_mh .

Спілка підприємців, що протистоїть  неорганізованим робітникам, найме  менше праці і встановить нижчу  ставку зарплати, ніж в умовах досконалої конкуренції. Однак безробіття не буде, оскільки за існуючої ставки зарплати пропонується лише L_MH праці. Зайнятість в умовах монопсонії не є ефективною, адже гранична виручка від граничного продукту праці перевищує граничні витрати на працю. Отже, з позицій суспільства збільшення зайнятості стає економічно доцільним.

З тієї ж причини, за якої у монополії, що максимізує прибуток, відсутня функція  пропозиції, монопсонія, що прагне до максимуму  прибутку, не має функції попиту. В точці Курно монопсонії можуть одночасно перетинатися декілька кривих граничних витрат на фактор, який купують, що відповідають різним кривим його пропозиції .

Рис. 2.2. Попит і пропозиція на монопсонічному ринку

 

Перпендикуляр, що проведений з точки  Курно, вкаже на декілька різних цін, якими можна купити одну і ту ж  кількість фактора, який максцмізує прибуток. Отже тут не існує однозначної  залежності між ціною і обсягом  попиту монопсонії.

Можливі також ситуації, коли різні  кількості факторів виробництва, що забезпечують максимальний прибуток, монопсонія може купувати за однаковою ціною. Таким чином, однозначної залежності між ціною і обсягом попиту за монопсонії не існує [7, c.183].

Особливість конкурентного ринку праці в  Україні та в світі як ринку  фактора виробництва полягає  у припущенні щодо абсолютної мобільності  праці – здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї  праці від однієї фірми до іншої  в межах національної економіки  і незалежно від спеціалізації  ринків праці. Мобільність праці  є аналогом умови вільного входження  та виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому, що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватися різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться до уваги на повністю конкурентному ринку.

Фірма визначає попит на працю, входячи із співставлення  вигод від використання праці  з її вартістю. Зокрема, при аналізі  доцільності збільшення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю. Додаткові вигоди, тобто граничний  продукт в грошовому виразі (ГПГВ_l) – це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової одиниці продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці.

Пропозиція  праці – співвідношення між ставкою  заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям  на ринку за інших незмінних умов. 

В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональним вибір між цінністю благ, які міг  би придбати найманий робітник за рахунок  доходу, що утворився від продажу  праці, та цінністю відпочинку для цього  індивіда.

Якщо вважати, що доход і відпочинок – нормальні блага, тоді при збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає.

Характерною також є гранична норма заміщення  доходу відпочинком, яка показує  від скількох доларів добового доходу міг би відмовитись індивід при  збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності.

Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є  заробітна плата із годинною ставкою  Х, а У – добовий обсяг праці  в годинах, то добовий доход складатиме:  

І=Х*У.

Цей доход може коливатись від нуля (коли У=0, людина лише відпочиває) до І=24*Х  – ця величина, що передбачає цілодобову працю, є звичайно, гіпотетичною. Всі  можливі сполучення добового доходу і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію, яка є  аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати Х, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.

Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає у знаходженні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогу максимізувати  корисність індивіда при певному  добовому доході, тобто І=Х*У.

При підвищенні ставки заробітної плати  вибір між доходом і відпочинком  може змінитися у будь-якому напрямку в залежності від того, який з  двох ефектів переважатиме – ефект  доходу чи ефект заміщення.

Ефект доходу виникає при підвищенні добробуту (реального доходу) при зростанні  ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення  – за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочого часу).

Визначення  обсягів праці, які людина готова  запропонувати при кожному окремому рівні заробітної плати, дає змогу  побудувати криву індивідуальної пропозиції праці.

Емпіричні дослідження свідчать, що, за невисоких ставок заробітної плати, при зростанні ставки людина починає  працювати, тобто переважає ефект  заміщення. За вищих ставок, коли обсяг  праці сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь більшого відпочинку і скорочення обсягу пропозиції праці, тобто переважає ефект доходу. 

Це ілюструє поведінку типового індивіда і не виключає іншої реакції  на підвищення ставок зарплати. Крива  пропозиції, яка відображена на рисунку, має також типову назву – крива  пропозиції, що відхилена назад.  

Слід зазначити, що ми не розглядаємо  пропозиції праці при наднизьких ставках заробітної плати, які не забезпечують прожитковий мінімум  за нормальної тривалості робочого дня [8, c.268].

 

 

2.3. Двостороння монополія на ринку праці

Монополія на ринку праці виникає  тоді, коли з боку пропозиції праці  від імені всіх бажаючих найнятися  на роботу виступають профспілки. В  цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку ціна залежатиме не тільки від  виду функцій попиту і пропозиції, а й від цілей профспілки.

З точки зору профспілки крива ринкового  попиту на працю є кривою середнього доходу, оскільки кожна її точка  показує, за якої ставки заробітної плати  фірми згодні найняти відповідну кількість праці крива ринкової пропозиції праці уявляється профспілкам  як крива граничних витрат, оскільки кожна її точка показує, яку ціну вимагають робітники за додаткову  одиницю праці. Якщо профспілка прагне максимізувати свій «прибуток», тобто  різницю між сумою грошей, яку  згодні заплатити за працю фірми, і сумою цін пропозиції кожної одиниці праці, то до кривої середнього доходу (кривої ринкового попиту) монополіст-профспілка добудує криву граничної виручки. Точка її перетину з кривою пропозиції праці (кривою граничних витрат профспілки) визначить рівноважну комбінацію в  ринковій що розглядається. Процес визначення ставки зарплати, що максимізує «прибуток» профспілки, показано на графіку.

Оскільки крива граничної  виручки і спілки має більш крутий нахил, ніж крива попиту на працю, то ставка зарплати в нашому випадку вища, а зайнятість нижча, ніж за досконалої конкуренції на ринку праці. Внаслідок цього виникає безробіття: не всі бажаючі за існуючої  ставки зарплати працювати за наймом зможуть знайти роботу. Безробіття відображає відрізок L_NPL_I

 

 

Рис. 3.2.

 

Двостороння монополія, або монополія-монопсонія, виникає на ринку праці при укладанні трудового договору між профспілками і спілкою підприємців. Тобто це ринок, на якому монополіст торгується з монопсоністом. Графік відображає типову двосторонню модель торгів.

Рис.4.2.

 

На ринку двосторонньої монополії  ціни однозначно не визначається. Замість  точки рівноваги існує область  можливої угоди: залежно від сили кожної зі сторін рівноважна ціна встановиться в інтервалі між ціною яку замовляє профспілка (W_ПР), і ціною, яку пропонує монопсонія (W_МН). Ціна, яку замовляє профспілка, завжди вища від ціни, яку пропонує монопсонія. Щодо обсягів праці, що замовляються і пропонуються, то їх співвідношення однозначно не визначене. Залежно від нахилів кривих попиту і пропозиції обсяг пропозиції може бути більшим. меншим або дорівнювати обсягу попиту

У більшості випадків «переговорний  процес» щодо укладання або перегляду  колективних угод жорстко регулюється  законом. При цьому держава може стати на бік або роботодавця, застосувавши проти профспілки відповідні санкції, або профспілки, надавши  їй фінансову допомог, щоб посадити протилежні сторони за стіл переговорів [8, c.302].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

 

3.1. Особливості формування ринку  праці в Україні

Процес становлення  ринку праці в Україні супроводжується  посиленням його сегментації. В соціально-економічній  структурі працездатного на­селення відбуваються суттєві зрушення, які  трансформують практично однорідну  всезагальну зайнятість в сегментований  ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення  відрізняється специфікою свого  соціального статусу, економічною  поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В  посиленні сегментації ринку  праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій  цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

На відміну  від західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна  модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній  економіці; зайнятих в неофіційній  економіці та зайнятих одночасно  в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально  вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним  попитом на послуги праці, низькими та нестабільними доходами. Це великий  масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого  населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростає  з другої половини 1996 року, контингенти  незайнятого в офіційній економіці  населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою  вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент. В українській економіці його характеризують такі риси: Незареєстрованість зайнятості, діяльність тальки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;

Суперечність  з розвитком офіційної економіки, ізольованість, не координованість  цих видів діяльності;