Ринок праці

Залежність  доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого  соціального захисту.

В основі зрушень  на ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні тривають процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння нових механізмів управління. Працівники одержали більше можливостей  у виборі виду, сфери та форми  діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш  відкритою.

Найбільшого поширення приватна власність набуває  у сфері торгівлі, де зосереджено 54% працюючих, охоплених даною формою. Весь комплекс галузей промисловості  охоплює лише 12% працюючих у приватному секторі. Основна частка працюючих  в умовах приватної власності  займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок  праці. Найбільш захищеними на ньому  є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці  стають менш привабливими.

У приватних  організаціях регламентація трудових режимів доповнюється більшою самостійністю  і ширшим простором виявлення  ініціативи. Такі організації мають  більші можливості для диференціації  та підвищення заробітної плати. Однак  процес української приватизації веде й до негативних наслідків. Насамперед - це поширення нелегальної діяльності. Тіньовий сектор в Україні становить  до 40% ринку праці.

Завданням сучасного  етапу в сфері регулювання  зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні  регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншоговідбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення  системи оплати праці, розширення можливостей  отримання населенням офіційних  основних і додаткових доходів, соціальна  підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої  сили; сприяння ефективним і доцільним  переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць  за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і  перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

 

Зазначені заходи повинні послабити деяку напруженість у соціально-трудових відносинах і  покращити життя населення України.

 

3.2.Особливості державного регулювання ринку праці в Україні

Проблемам  державного  регулювання  і,  зокрема, ринку  праці  приділяється  значна  увага,  в  тому  числі:аналізу  сутності,  формам (активним,  пасивним),  функціям  державного  регулювання  з  точки  зору  практики до вирішення цих питань [2; 4; 13; 15; 17].

Так,  згідно  із  сучасною  методологією,  державне  управління  суспільством  представляє  собою вироблення  та  здійснення  дії  щодо  цілеспрямованого  свідомого  впливу  держави  на  суспільну  систему загалом та її окремі ланки [13].

Регулювання означає вносити порядок у  певну діяльність, налагоджувати  правильну взаємодію частин системи. Так, державне регулювання економіки, як вважають Л. Дідківська, Л. Головко – це вплив держави на соціально-економічний розвиток країни [4].

В  економічній  енциклопедії  йдеться,  що “втручання  держави  в  регулювання  купівлі-продажу  робочої сили  та  її  раціонального  використання  зумовлено  неспроможністю  ринкової  економічної  системи 

забезпечити  виробництво  робочої  сили  необхідної  якості,  а  також  воно  покликано  зменшити  зростання безробіття й забезпечити значну частину  безробітних засобами до існування [5].

Для забезпечення  захисту найманої праці  держава  передусім  повинна  в  законодавчому  порядку  встановити  основні  соціальні  гарантії, механізм їхньої реалізації та функції надання соціальної підтримки [2].

Можна  погодитися  з  думкою  В. Васильченко  щодо  того,  що “державне  регулювання  ринку  праці  й зайнятості”  є вагомою частиною державного регулювання  економічними і соціальними процесами [3].

Мета  даної  роботи –  узагальнити  теоретичні  підходи  до  проблеми  впливу  держави  на  ринок  праці, виявити,  дати  характеристику,  сформулювати  та  визначити  мету,  задачі,  об’єкт,  принципи,  методи, механізми  державного  регулювання  ринку  праці  в  умовах  глобалізації  та  адаптації  України  до  світового економічного простору.

Узагальнюючи  наявні трактування державного регулювання  ринку праці, можна зробити висновок, що державне регулювання ринку праці  – цілеспрямовані дії держави  і її владних структур на таке: забезпечення максимальної  зайнятості  населення  відповідного  рівня  розвитку  продуктивних  сил;  усунення  і попередження  в  попиті  та  пропозиції  робочої  сили;  узгодження  трудових  відносин;  забезпечення  прав  і свобод  людини,  в  т. ч.  соціальне  забезпечення,  соціальний  захист,  надання  інших  соціальних  благ  на створення  умов  для  підвищення  якісного  складу  людського  потенціалу,  високого  рівня  і  якості  життя населення.

На нашу думку, основною метою державного регулювання  ринку праці є створення відповідних  умов для  забезпечення  максимально  можливої  рівноваги  між  попитом  і  пропозицією  робочої  сили;  оптимальної величини  заробітної  плати  при  даному  рівні  розвитку  економіки;  забезпечення  соціального  захисту працівників  і  прав  людини;  сприятливих  умов  для  відтворення  конкурентноздатного  людського  капіталу  з урахуванням міжнародного розподілу праці та вимог Світової Організації Торгівлі (СОТ).

Виходячи  з сутності державного регулювання, можна зазначити основні характеристики, що державне регулювання ринку праці:

–  є складною динамічною системою;

–  є важливою сферою регулювання соціально-економічних  і трудових відносин;

–  носить конкретний характер; 

–  охоплює  всі  складові  ринку  праці:  формування,  розподіл,  використання,  зайнятість,  соціальне забезпечення, соціальний захист, підготовку та перепідготовку робочої сили; 

–  орієнтовано  на додержання об’єктивних законів  і закономірностей розвитку суспільства;

–  базується  на реалізації законів і нормативних  актів держави;

–  здійснюється спеціальними органами державного регулювання;

–  взаємоузгоджує інтереси різних економічних суб’єктів  соціальних груп і суспільства в  цілому; 

–  адаптується  до умов глобалізації і відкритості  економіки.

Важливе значення для дослідження державного регулювання  ринку праці має обґрунтування  суб’єкта і об’єкта  регулювання.  Згідно  з  теорією  управління,  до  суб’єктів  управління  відносяться  соціуми –  народ.

Відповідно  до  Конституції  України –  це  громадяни (народ),  які  є  первинними  суб’єктами  управління,  а створені  ними  установи,  організації,  інститути (вторинні  суб’єкти)  спрямовують  свою  діяльність  на забезпечення  та  вдосконалення  усіх  сфер  життєдіяльності  людини.  Тобто,  громадяни (групи  людей),  як суб’єкти управління є  носіями певних інтересів і потреб, на яких ґрунтується їхня спільна  діяльність. Тобто, суб’єктами  регулювання  ринку  праці  є  державні  установи,  організації  та  посадові  особи,  які  формують державну політику, здійснюють цілеспрямований регулювальний вплив на соціальні процеси у сфері ринку

праці  та  трудових  відносин,  відповідно  до  делегованих  їм  народом  повноважень.  Схематично  суб’єкти державного регулювання ринку праці  і соціальної політики наведеної на рис. 1.3.

Рис 1.3. Суб’єкти державного регулювання ринку праці та соціальної політики в Україні

 

Об’єктами  державного  регулювання  ринку  праці  є  процеси  і  умови  функціонування  та  відтворення  робочої  сили,  зайнятості  населення,  на  які  спрямовано  організаційну,  координаційну  та  стимулювальну  діяльність відповідних суб’єктів  державних владних структур. 

Схематично  об’єкти  державного  регулювання  ринку  праці  можна  представити  в  такому  вигляді (рис. 2.3). 

Тобто, об’єктами  державного управління ринку праці  є соціально-трудові відносини  між працівником і роботодавцем;  узгодження  протиріч  на  ринку  праці;  узгодження  попиту  і  пропозиції  робочої  сили; соціальний  захист  і  соціальна  підтримка  населення;  забезпечення  зайнятості;  створення  умов  для скорочення залучення безробітних до суспільного  виробництва.

Кожна  з  наведених  сукупностей  об’єктів  державного  регулювання  ринку  праці  має  свої  особливості  залежно  від  яких  державні  владні  структури –  суб’єкти  управління (регулювання)  формують  стратегію  і тактику  діяльності,  виходячи  із  конкретних  принципів  і  необхідності  державного  втручання.  Важливе значення для ефективного  втручання держави в регулювання  окремих соціально-економічних процесів, у т. ч. і на ринку праці, має  додержання відповідних принципів  державного регулювання.

Під  принципами  управління  розуміють  керівні  правила,  основні  положення,  норми  поведінки,  що відображають найбільш стійкі риси законів і закономірностей  управління, яких необхідно додержуватися  в управлінський діяльності. 

До загальних  принципів регуляторної політики держави  на ринку праці можна віднести такі:

–  верховенство права і закону;

–  забезпечення гарантій і свобод громадян, високий  рівень захищеності особистості;

–  соціальний захист і соціальне забезпечення працівників і громадян;

–  мінімізація  державного втручання.

Формування  системи  принципів  регулювання  ринку  праці  повинно  ґрунтуватися  на  загальних основних  принципах  державної  регуляторної  політики,  оскільки  саме  регуляторними  актами впроваджується  в  життя  найбільш  важливі  рішення  щодо  регулювання  ринку  праці  та  забезпечення зайнятості населення.

Наведені  групи  принципів  державного  регулювання  ринку  праці  відповідають  змістовної спрямованості визначень  і свідчать про переважну направленість  їх на вирішення найважливішого завдання

–  досягнення  та  підтримка  соціоекономічної  рівноваги  в  суспільстві.  Ці  завдання  обумовлені  специфікою сфери  ринку  праці,  яка  включає  соціально-трудові,  соціально-економічні  відносини  та  пов’язані  з  ними

проблеми,  що  виникають  в  умовах  розвитку  економіки,  глобалізації (безробіття,  соціальна  незахищеність, інфляція та інші) і потребують вирішення  чи попередження.

 

 

 

Рис. 2.3. Об’єкти державного регулювання ринку праці

Виходячи  з цього, основними задачами державного регулювання ринку праці є  таке:

–  створення  економічних передумов завданнями населення на основі розробки і реалізації економічної політики, спрямованої  на розвиток нових і збереження наявних  ефективних робочих місць;

–  сприяння реалізації права на працю і одержання  трудового доходу;

–  виявлення  та розв’язання протиріч ринку праці;

–  сприяння подоланню дисбалансу між попитом  і пропозицією робочої сили;

–  проведення  реалістичної  політики  у  галузі  підвищення  зайнятості  населення,  соціального  захисту,

соціальної  підтримки і соціального забезпечення;

–  використання  економічних  регуляторів  розширення  попиту  на  робочу  силу  і  тісним  поєднанням  із загальноекономічною  політикою  розвитку  економіки (інвестиціями,  кредитно-фінансовою  системою, податковою, бюджетною, зовнішньоекономічною діяльністю);

–  створення  умов  для  розширення  попиту  на  висококваліфікованих  працівників (із  забезпеченням 

престижної  заробітної плати) у пріоритетних галузях  економіки;

–  надання  соціальних послуг населенню і роботодавцям;

–  організація  профорієнтаційної роботи;

–  створення  державної  системи  моніторингу  і  прогнозування  потреб  економіки (залежно  від ситуаційних моделей  економічного розвитку) в професійно-кваліфікаційному складі робочої сили;

–  створення  умов  для  забезпечення  посильної  участі  соціально  вразливих  верств  населення  в суспільному  виробництві;

–  сприяння скороченню і обмеженню неформальної зайнятості;

–  сприяння  адаптації  ринку  праці,  соціально-трудових  відносин  до  умов  глобалізації  та  інтеграції України в світовий економічний простір.

Виходячи  з  наведених  завдань,  основні  напрямки  функціональних  дій  їх  виконання  в  межах повноважень  державних органів влади можна  представити у вигляді схеми (рис. 3.3).

Формування  складу  та  визначення  змістової  характеристики  функцій  державного  регулювання  ринку праці  залежить  від  основних  напрямків  діяльності  відповідних  державних  структур  на  досягнення взаємоузгодженості та усунення протиріч у соціально-трудових і економічних відносинах на ринку  праці, у тому  числі:  між  попитом  і  пропозицією  робочої  сили;  забезпечення  зайнятості;  соціального захисту населення;  соціальної  підтримки соціально вразливих верств  населення;  профорієнтація;  підготовка  та перепідготовка кадрів та ін.

Державні  механізми  регулювання  ринку  праці –  це  спосіб  розв’язання  суперечностей  у  сфері  ринку  праці (охоплює  широкий  спектр  різноманітних  соціальних  і  економічних  проблем),  які  базуються  на основоположних  принципах  цільової  орієнтації  сукупності  елементів  ринку  праці,  відповідних  механізмах державного  втручання  в  економічні  і  соціальні  процеси,  в  тому  числі  на  ринку  праці  за  допомогою необхідних  регулюючих  дій  влади,  форми  і  методів  регулювання,  які  направлені  на  вирішення  проблем  у сфері ринку праці, зайнятості населення.