Продуктивність праці та заробітня плата

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………….……4

Розділ 1. Зміст взаємодії  продуктивної праці та заробітної плати……………….6

Розділ 2. Система методів  вимірювання продуктивної праці  та заробітної плати……………………………………………………………………………...…12

Розділ 3. Система оплати праці в Україні……………………………………...…32

Висновки……………………………………………………………………………40

Список використаних джерел……………………………………………………..42

Додатки……………………………………………………………………………...44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Переходячи до вивчення природи продуктивної праці та заробітної плати, слід мати на увазі, що заробітна плата є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для величезної більшості людей. Заробітна плата та інші різновиди заробітку становлять сьогодні в розвинутих країнах до 80% національного доходу.

Що являє собою категорія «заробітна плата»? Різні економічні школи дають на це питання неоднакову відповідь. Сучасна неокласична політична економія вважає, що «...заробітна плата, або ставка заробітної плати, - це ціна, яку платять за використання праці». Положення цієї теорії ґрунтуються на теорії граничної продуктивності, яка вперше була викладена американським економістом Дж. Б. Кларком у його книзі «Розподіл багатства».

Протилежною неокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринкової системи. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товару робоча сила. «...Вартість робочої сили - це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника... Сума життєвих засобів, - писав К. Маркс, - повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності».

Отже, заробітна плата - це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

Проте таке визначення недостатньо  враховує політекономічний аспект, зокрема наявність об’єктно-суб’єктних відносин. Із його урахуванням комплексно заробітну плату можна визначити як грошове вираження тимчасового відчуження власності на робочу силу, а також вартості та ціни робочої сили та відносини між капіталістами і найманими працівниками з приводу формування умов праці, ефективності її функціонування та привласнення необхідного продукту. Внаслідок цього категорія «заробітна плата» є конкретизацією низки таких попередніх категорій, як «трудові відносини», «наймана праця», «робоча сила», «ринок робочої сили», «ринок праці», «власність на робочу силу», «ціна робочої сили» та ін. Це підкреслює, що конкретне (яким стосовно до названих категорій є заробітна плата) є єдністю різноманітного, синтезом багатьох визначень.

Метою даної курсової роботи є дослідити зміст заробітної плати та продуктивної праці.

Дана тема є надзвичайно  актуальною. Міцний теоретичний фундамент  в дослідженні даної теми було закладено А. Смітом, К.М. Макконелом, Стенлі Л. Брю. Торкалися даної теми у своїх дослідженнях і такі вітчизняні вчені, як Задоя А.А., Петруня Ю.Є., Гальчинський А.С., Палкін Ю.І., Ніколаєнко Ю.І., Климко Г.Н. та інші.

Завдання даної роботи полягають в наступному:

• Визначити зміст взаємодії продуктивної праці та заробітної плати;
• Проаналізувати систему методів вимірювання продуктивної праці та заробітної плати;
• Дослідити систему оплати праці в Україні.

Об’єкт курсової роботи – заробітна плата, її форми та продуктивна праця.

Предмет курсової роботи – сукупність теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з ефективністю використання заробітної плати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Зміст взаємодії продуктивної праці та заробітної плати

 

Процес праці являє  собою доцільну діяльність людей, спрямовану на пристосування продуктів природи  для задоволення їхніх потреб. Носієм здатності до праці є людина. Сукупність фізичних, інтелектуальних, психологічних, духовних можливостей до праці у процесі виробництва товарів та надання послуг визначається економічною наукою як категорія «робоча сила». Цю здатність і продає на ринку праці її носій - найманий працівник.

Здатність до праці притаманна не тільки найманим працівникам - людям, які позбавлені власності на засоби виробництва, - а й власникам землі  та капіталу. В умовах ринкової економіки  робоча сила - здатність не просто до якогось виду праці, а саме до найманої праці. Тому ринкова економіка передбачає поділ суспільства на власників  робочої сили, власників капіталу та земельних власників, що породжує економічну потребу у працівника найматися до власника капіталу та землі. Ця потреба властива тільки найманому працівникові і вона відсутня у власників капіталу і землі [7].

Продуктивність праці  і заробітна плата - одна з найважливіших  економічних пропорцій, яка безпосередньо  впливає на формування заробітної плати, споживання, нагромадження, зростання  продуктивності праці і заробітної плати й встановлюється на мікро- і макрорівні.

На мікрорівні (на підприємстві) ця пропорція характеризує динаміку первинного розподілу новоствореної  вартості (національного доходу) на заробітну плату і прибуток. Для  успішного розвитку виробництва  і підвищення його ефективності важливо, щоб зростання продуктивності праці  випереджало підвищення заробітної плати, оскільки лише в такому разі можливо забезпечити розширене  відтворення, необхідну відповідність  між грошовими і товарними  ресурсами, зниження собівартості продукції. Необхідність забезпечення економічно обґрунтованих співвідношень між  ростом продуктивності праці і ростом заробітної плати обумовлена вимогами розширеного відтворення. Однак  прямої пропорційної залежності між  ними не існує, оскільки продуктивність праці залежить не лише від суб’єктивних факторів (рівня кваліфікації робітника, його організованості, дисциплінованості), а й від фондо-, енерго-, електроозброєності праці, технології виробництва та інших факторів, які безпосередньо від працівників не залежать. За рахунок суб’єктивних факторів підвищення інтенсивності праці забезпечується 0,2 -0,3% приросту продуктивності праці, решта (0,7 - 0,8%) - за рахунок впровадження більш досконалих засобів праці, нових технологій, автоматизації виробництва тощо, тобто синергічного ефекту, що виникає між особистісними і речовими факторами виробництва. При цьому дуже не простим є питання стосовно міри випередження темпів росту продуктивності праці по відношенню до темпів зростання заробітної плати. Адже на 1% росту продуктивності праці можна мати і 0,1 і 0,9% росту заробітної плати. І в тому і в другому випадку маємо випередження, але результати будуть різні [8].

За умови, що ефект від  зростання продуктивності праці, і  заробітної плати використано на підвищення заробітної плати, можливості для розширення виробництва і  його ефективності обмежені. Оскільки існує грошова (номінальна) і реальна  заробітна плата, відповідно розрізняють  і два співвідношення: співвідношення між продуктивністю праці і номінальною  заробітною платою та співвідношення між продуктивністю праці і реальною заробітною платою.

Досягнутий рівень продуктивності праці, а також пропорція, в якій розподіляється новостворена вартість, визначають рівень і динаміку заробітної плати. У свою чергу, величина заробітної плати є важливим стимулом підвищення продуктивності праці, оскільки саме від  ефективності праці залежить розмір національного доходу - єдиного джерела  заробітної плати. Національний доход  зростає за рахунок як екстенсивних, так і інтенсивних факторів. У  першому випадку - через залучення додаткових працівників, ресурсів у сферу виробництва матеріальних благ, послуг, а в другому - через зростання продуктивності праці на основі використання нових, досконаліших засобів праці, технологій, поліпшення організації виробництва, праці, підвищення якості робочої сили.

З посиленням впливу суб’єктивних факторів на продуктивність праці має відповідно підвищуватися й заробітна плата, але не вище від темпів зростання продуктивності праці. Забезпечення випереджаючих темпів зростання продуктивності праці порівняно з її оплатою обумовлюється також законами розширеного відтворення, нагромадження.

За випереджаючого приросту заробітної плати порівняно з  приростом продуктивності праці (за незмінних інших умов) питома вага зарплати в структурі собівартості продукції збільшуватиметься, відповідно зростатимуть і ціни на товари, послуги, що призведе до зниження конкурентоспроможності такої продукції на ринку. Якщо це відбуватиметься в масштабах  суспільства, виникне диспропорція між грошовою і товарною масою  на ринку: платоспроможний попит  перевищуватиме пропозицію товарів, існуватимуть дефіцит товарів, інфляція з усіма  її негативними наслідками.

В економічній науці сформувалось два підходи до розуміння сутності заробітної плати [6]:

1. заробітна плата як форма вартості та ціни робочої сили (К. Маркс);
2. заробітна плата як ціна праці (Ж.-Б. Сей, А. Маршалл,  
   П. Самуельсон та ін.).

Відповідно до першого  підходу в умовах ринкової економіки  здатність людини до праці стає предметом купівлі-продажу, тобто товаром. Як відомо, будь-який товар, в тому числі і товар «робоча сила», має вартість і споживну вартість. Вартість робочої сили, як і будь-якого товару, визначається робочим часом, необхідним для виробництва, а отже і відтворенням цього специфічного об’єкта купівлі-продажу. Вартість робочої сили являє собою певну кількість суспільної праці, втіленої у певній сумі життєвих засобів, необхідних для підтримання життя працівника, який продає свою здатність до праці.

Отже, вартість робочої сили набуває форми вартості життєвих засобів працівника. Вона має бути достатньою для того, щоб підтримувати та відтворювати здатність людини до праці.

Людина - носій робочої  сили - смертна. Для того, щоб на ринку  праці завжди були нові покоління  працівників, її продавець повинен  мати сім’ю, дітей, тобто необхідно забезпечити постійний процес відтворення робочої сили. Його складовою є заміщення робочої сили, яка припиняє трудову діяльність внаслідок настання пенсійного віку або смерті, новою кількістю робочої сили. Тому сума життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили, має містити життєві засоби для нових поколінь працівників, тобто дітей працівника, які згодом стають на ринку праці новими власниками та носіями товару «робоча сила» [10].

Споживну вартість товару «робоча сила» складає її здатність у процесі об’єднання із засобами виробництва, які їй не належать, створювати вартість значно більшу, ніж вартість, яка необхідна для її відтворення.

Відповідно до поглядів К. Маркса, капіталістична система господарювання базується на тому, що вартість робочої сили - величина менша від величини вартості продукту, створеного працівником у процесі праці. Ця різниця є додатковою вартістю, яка безплатно присвоюється підприємцем і складає неоплачену працю працівника. Щодо таких факторів виробництва як земля і фізичний капітал, то К. Маркс вважав, що ці ресурси хоча і беруть участь у створенні додаткової вартості, але самі не є джерелом її створення, бо тільки робоча сила створює вартість і переносить частину вартості засобів виробництва (землі і капіталу) на новий продукт. Перенести вартості більше, ніж її мають зазначені засоби виробництва, не можна.

Західна економічна наука  повністю ігнорує проблему експлуатації, виходячи з того, що всі фактори  виробництва беруть участь у створенні  певного обсягу товарів і послуг. Через те, що їхня участь у ціні знов створеного продукту різна, то і їхня частка у виторгу від реалізації пропорційна до їхньої участі. Звідси висновок: ринок забезпечує справедливий розподіл доходів пропорційно до участі різних економічних ресурсів у виробленому товарі, наданій послузі. Ту різницю, яка в марксизмі характеризується як додаткова вартість, у немарксистській економічній науці визначають як нормальний прибуток на робочу силу (працю), яку присвоює власник капіталу, що купив на певний час право функціонального використання робочої сили. Відповідно до цього найманий працівник продає власникові капіталу працю і отримує заробітну плату, яка і є ціною праці. Отже, відповідно до другого підходу заробітна плата виступає як плата за працю, тобто ціна праці.

Водночас покупець робочої  сили наймає не будь-якого працівника, а такого, який завдяки своїм професійним  навичкам, досвіду та здібностям здатний  виробляти продукцію або надавати послуги, які користуються попитом  на ринку.

Вартість робочої сили - величина непостійна. Вона змінюється під впливом ряду чинників. Насамперед вартість робочої сили змінюється залежно  від зміни вартості життєвих засобів  працівника, тобто зі зміною величини робочого часу, необхідного для їх виробництва. Тому вартість робочої  сили залежить від продуктивності праці  в галузях, де виробляються життєві засоби.

Вартість робочої сили різна у кожній окремій країні, тому що національний рівень заробітної плати формується під впливом багатьох чинників. На неї впливає рівень суспільної продуктивності праці в країні, узагальнюючим показником якого є обсяг валового національного продукту, виробленого на душу населення, а він неоднаковий у кожній країні. Важливе значення мають темпи розвитку виробництва.

На величину вартості робочої  сили водночас впливають ціна та обсяг  природних і традиційних потреб, що склалися в країні історично. Змінюють величину вартості робочої сили витрати  на підготовку працівника. В умовах сучасної науково-технічної революції зростає необхідність у висококваліфікованій та високоосвіченій робочій силі, що потребує значних витрат на її підготовку.

Значний вплив на вартість робочої сили має інтенсивність  праці, рівень якої у кожній країні неоднаковий. Праця, яка не досягає  рівня середньої інтенсивності, потребує більше часу, ніж суспільно  необхідно в цій країні, тому що не є працею нормальної інтенсивності. Інтенсивна праця супроводжується більшими витратами розумової і фізичної енергії, які можуть бути відновлені більш високою заробітною платою. В країнах, де інтенсивність праці висока, заробітна плата буде високою.

Національний рівень заробітної плати також залежить від частки фонду оплати праці у новоствореній  вартості. Він буде вищий у тому разі, коли ця частка висока і навпаки, невисоким, коли питома вага фонду оплати праці невелика. На цей рівень також  впливають організація праці  в країні, оцінка міри праці та результатів  виробництва.

Складовою теоретичних питань заробітної плати є розуміння  того, що це економічна категорія, яка  відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником щодо розподілу  новоствореної вартості. В цьому  розумінні доречнішим є поняття «оплата праці», яка, окрім власне заробітної плати, включає й інші витрати роботодавця на робочу силу.