Податкове навантаження

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів (законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнта взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників). Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це у свою чергу призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб'єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб'єкти підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалася посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що доход, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями суб'єктам господарювання. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарства із спадаючим темпом виробництва. Недаремно масштаби ухилення від оподаткування в Україні уже давно набули загрозливого характеру. Так, 50% готівки обертається поза банками, а частка доходів в тіньовому секторі економіки становить 45% - 65% валового внутрішнього продукту. За результатами опитування українських бізнесменів щодо приховування доходів від оподаткування, проведеного міжнародною фінансовою корпорацією, 44% відповіли, що приховують від 31 до 50% доходу [43, c.10-13]. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову-таки за рахунок введення нових податків та зборів. Наприклад, гербового збору, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв'язку та інші.

Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Таким чином, діюча податкова система - це та сила, яка підриває національну економіку.

Надвисокі податкові ставки з підприємців і населення, якими уряд намагається забезпечити фінансову збалансованість і бездефіцитність бюджету, є однією із гальм розвитку малого бізнесу. Мале підприємництво душать численні податки і побори, що нерідко залишають йому 5-10% прибутку. У результаті малі підприємства стають на грань банкрутства незалежно від їхньої народногосподарської значимості.

За результатами соціологічних досліджень МФК та анкетування малих приватних підприємств, які проводив Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології, проблеми і перешкоди для розвитку малого бізнесу в Україні можуть бути розподілені на кілька категорій, основні з яких відносяться до законодавчих та адміністративних факторів, пов'язаних із законодавством України та податковою системою. Ці перешкоди, створені державою, включають:

      високі податки;

      велика кількість різних податків;

      часті зміни до вимог податкової звітності;

      велика кількість видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню та надто складна процедура отримання ліцензій;

      надто складна процедура реєстрації підприємства;

      часті перевірки державними та податковими органами.

Підприємці одностайно заявляють про те, що система оподаткування в Україні потребує негайної реформи, і що саме тому стримується розвиток малого та середнього підприємництва (МСП). Ще одною причиною є часті перевірки.

2.2. Аналіз змін у податковому механізмі

У 1999 році ситуація з оподаткуванням малого підприємництва (МП) почала дещо покращуватися. Так, підприємці сплачували в середньому 9 різних податків, це на 25% менше у порівнянні з 1998 р. Найчастіше на сплату податків ішло від 21 до 30% виторгу від реалізації, однак, майже половина платили у вигляді податків більш як 30% виторгу від реалізації. Позитивна тенденція, яку можна було простежити у ході 1999 р. – це перехід на спрощену систему оподаткування, що привело до зменшення непрямих витрат, пов’язаних із сплатою податків. Внаслідок цього збільшився оборот майже 59% підприємців [43, c.7-12].

Перші кроки до реальної підтримки малого бізнесу зроблені у 1998 р. Указом Президента від 3 липня 1998 р. “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (для МП з чисельністю працівників до 10 осіб і обсягом виторгу до 250 тис. грн.), а 24 червня 1999 р. Президент підписав Указ про внесення змін в попередній Указ, поширивши його на юридичних осіб з чисельністю працівників до 50 осіб і виторгом до 1 млн. грн. Звичайно, це сприятиме легалізації доходів та спрощенню стягнення податків і зборів.

Як відомо, без реформування відносин держави та бізнесу неможливо обмежити розміри тіньової економіки. Місцеві органи влади мають непропорційно великий вплив на малі підприємства у порівнянні із сусідніми країнами (крім Білорусі). Потрібно і далі розширяти обсяги спрощеного оподаткування аби охопити цією практикою більше підприємств, а також замінити спрощеною системою ще більше податків. Tому завданням першочергової важливості для уряду України є зменшення розміру тіньової діяльності МСП (діяльності поза оподаткуванням), що можливо тільки за умов зменшення податкового тягаря. Тому одна з пропозицій до уряду – запровадити пільгові податкові заходи для новостворених підприємств на певний термін.

На рівні ж місцевих органів для сприяння малому бізнесу потрібні, крім інших, наступні заходи:

-         забезпечення дотримання правил проведення перевірок;

-         усунення деяких місцевих податків.

Отже, найважливішим чинником розвитку підприємництва є зниження податкових ставок. Так, в Україні узагальнений показник податкової ставки становить близько 85%, у той час як у США граничний рівень дорівнює 35%, в Японії та Франції – 42%, у Швеції – 52, Німеччині – 53% [40, c.117-119]. Такий високий показник податкової ставки, ясна річ, гальмує розвиток підприємництва, спричиняє зріст цін, масову несплату податків і, як наслідок, розвиток тіньової економіки.

Крім зниження податкових ставок потрібно ввести низку пільг для початкового бізнесу, як це існує у розвинутих країнах, спрощення податкового законодавства, знижки податкових ставок на прибуток, що спрямований на наукові дослідження, створення робочих місць, культуру, охорону довкілля тощо.

Складається парадоксальна для економіки ситуація, коли держава губить недержавні підприємства надмірним податковим тиском, корупцією і цим сама себе позбавляє джерел наповнення державного бюджету, створення нових робочих місць, своєчасної сплати заробітної платні, зменшення соціальної напруги у суспільстві тощо.

Відбулися деякі зміни на краще і відносно адміністративних покарань за порушення податкового законодавства у вигляді штрафних санкцій.

Найбільш істотні зміни і доповнення до законодавства, що регламентують порядок визначення розміру і застосування штрафних санкцій до підприємств, посадовим особам і громадянам, внесені в Закон України "Про державну податкову службу в Україні". Розмір фінансових санкцій, застосовуваних до підприємств, значно зменшений. До прийняття нового закону фінансові санкції застосовувалися до підприємства у вигляді штрафу в дворазовому (200%), а при повторному порушенні протягом року - у десятикратному (1000 %) розмірі від суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу); при відсутності обліку прибутку (доходу) чи веденні цього обліку з порушенням установленого порядку, а також за непредставлення податкової декларації, звітів, розрахунків і інших документів для числення і сплати податків і інших обов'язкових платежів у бюджет стягувався додатковий штраф у розмірі 50% покладеної суми податку або інших обов'язкових платежів. У новому законі розмір основного штрафу в названих випадках скоротився до 500 % (у 2 рази), а додаткового - до 10 % (у 5 разів). Крім того, додатковий штраф не застосовується до підприємств за порушення бухгалтерського обліку, зв'язаного з оподатковуванням, а майнова відповідальність у подібних випадках покладається на посадових осіб підприємств, винних у цих порушеннях. У результаті підсилюється персональна відповідальність працівників за фінансову діяльність підприємства.

Принципові зміни в законодавстві пояснюються наступними основними причинами. По-перше, раніше прийняті закони про податки виходили з неправильної посилки про те, що, чим вище розмір штрафу, тим більше коштів надходить у бюджет, і в зв'язку з цим головним ланцюгом фінансових санкцій було зосередження на фіскальній функції оподатковування - поповненні дохідної частини державного і місцевого бюджетів. Однак практика довела помилковість такої політики. За результатами перевірки, проведеної податковими інспекціями в 1993 р. у Донецьку, одному з найбільших промислових міст України, у бюджет було донараховано 497 млн. крб. податків і обов'язкових платежів, а внаслідок застосування фінансових санкцій (штраф, пеня) - стягнені кошти на суму 643,3 млн. крб., чи в 1,3 рази більше донарахованих сум. Застосування таких твердих санкцій не поліпшує положення справ зі стягненням податків. Життя показало: чим більші податки і жорсткіші санкції, тим менше грошей надходить у бюджет. До кінця 1993 р. податкова заборгованість по Донецьку склала 236,6 млн. крб., тобто збільшилася (у порівнянні з 1992 р.) у 2,7 рази [39].

Тому важливо, щоб фіскальна й економічна функції оподатковування діяли збалансовані, як єдиний механізм, керований усіма принципами даної системи.

2.3. Аналіз динаміки структурних елементів ВВП

Основним чинником економічного занепаду було порушення пропорцій у наявних доходах між секторами економіки та у використанні ВВП. На етапі формування первинних доходів секторів економіки (нефінансові корпорації, домашні господарства, фінансові корпорації, сектор загального державного управління) в 1993 і 1994 роках порівняно з 1992 роком спостерігалося стрімке реальне зростання чистих податків держави - відповідно в 6,7 та 11,9 рази. Водночас у секторі нефінансових корпорацій реальний валовий прибуток скоротився майже вдвічі. У 1997 році валовий прибуток сектора "нефінансові корпорації" в реальному обчисленні становив лише 6,1% від рівня 1992 року при одночасному зростанні чистих податків у 10,4 рази. Порівняно з Україною в розвинутих країнах рівень чистих податків відносно ВВП у 2 - 3 рази менший. Розширення частки чистих податків у ВВП в Україні відбувалося не лише в результаті скорочення валового прибутку підприємств, а й за рахунок скорочення фонду оплати праці населення (сектора домашніх господарств). Питома вага оплати праці у ВВП зменшилась із 58,8% у 1991 році до 45,6 % у першому півріччі 1999 року. Причому третину цього фонду становлять нарахування на зарплату. В розвинутих країнах частка оплати праці у ВВП коливається від 53 до 55% при значно меншому рівні нарахувань на зарплату [27].

Загалом обсяги нарахованих прямих і непрямих податків у ВВП, а також нарахувань на зарплату зросли з 25% у 1991 році до 46% - у 1998 р. За наявності значних пільг щодо багатьох із податків для фактичних платників податків повна їх виплата стає нереальною. Цим пояснюється щорічне зростання заборгованості підприємств за податками до бюджету. Для багатьох із них повна їх сплата рівноцінна припиненню економічної діяльності.

Наявні доходи сектора можуть збільшитися лише за рахунок зменшення прямих податкових відрахувань до сектора загальнодержавного управління. У першому півріччі 2000 року порівняно з відповідним періодом минулого року на 12,6% скоротилися обсяги перерахованих податків на прибуток підприємств у консолідований бюджет [29]. І це може продовжуватися, якщо не вносити змін у діючу систему оподаткування. Динаміка податкових надходжень у 1999 і 2000 рр. відбита у таблиці 1 [41, c.90], [16, c.24].