Податкове навантаження

2. На основі декларації. Декларація — документ, у якому платник податку приводить розрахунок доходу і податку з нього. Характерною рисою такого методу є те, що виплата податку здійснюється після одержання доходу й особою, що отримує доход. Прикладом може слугувати податок на прибуток.

3. У джерела. Цей податок вноситься особою, що сплачує доход. Тому оплата податку здійснюється до одержання доходу, причому одержувач доходу одержує його зменшеним на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб. Цей податок виплачується підприємством чи організацією, на якій працює фізична особа. Тобто до виплати, наприклад, заробітної плати з неї віднімається сума податку і перелічується в бюджет. Інша сума виплачується працівникові.

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, якими встановлюються конкретні методи побудови і стягування податків, тобто визначаються елементи податку.

До них відносяться:

а) суб'єкт податку чи платник податків  - особа, на яку законом покладений обов'язок сплачувати податок. Однак через механізм цін податковий тягар може перекладатися на іншу особу, тому розглядають і

б) носій податку - особу, що фактично сплачує податок;

в) об'єкт податку - доход чи майно, з якого нараховується податок  (заробітна плата, цінні папери, прибуток, нерухоме майно, товари  і т.д.);

г) джерело податку - доход, за рахунок якого сплачується податок;

д) ставка податку - важливий елемент податку, що визначає величину податку на одиницю обкладання (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.д.).

1.3. Основи податкової системи України

Перші спроби перейти до податкової системи, відмовившись від порочної практики встановлення диференційованих платежів із прибутку підприємств у бюджет, були зроблені ще в другій половині 1990—1991 р. у рамках союзної держави. Але погано підготовлені половинчаті кроки в цьому напрямку були замінені з 1992 р. більш стрункою структурою податкового законодавства.

Правовою основою нинішньої податкової системи слугують Закони України "Про внесення змін і доповнень у Закон Української РСР "Про систему оподатковування" і "Про внесення змін і доповнень у  Закон України "Про державну податкову службу в Україні", прийняті Верховною Радою України, відповідно, 2 лютого 1994 р. і 24 грудня 1993 р. У новому Законі України "Про систему оподатковування" передбачено, що при   визначенні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також встановленні обов'язків і відповідальності платників ця система будується за наступними принципами.

По-перше, обов'язковість виконання законодавства про податки всіма суб'єктами оподатковування, що означає  рівнонапруженість для підприємств усіх форм власності у формуванні загальнодержавного і місцевого бюджетів. У рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти і громадяни повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Як свідчить світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнування єдиного ринку, порушення нормального переміщення фінансових  і трудових ресурсів.

По-друге, соціальна справедливість у відношенні всіх суб'єктів оподатковування в питаннях про джерело сплати податків, про трудомісткість одержання доходів (прибутку), і в тому числі - про надання певних пільг.

По-третє, сполучення інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і забезпечення надходження коштів у бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонди.

Обов'язки і відповідальність у системі оподатковування обумовлені також дією двох взаємозалежних принципів системи - стабільності  і  гнучкості. Принцип стабільності системи означає, що вона повинна носити стійкий характер при визначенні нормативних  ставок податків і порядку начислення податкових платежів у бюджет, фінансових санкцій і ін. Дотримання цього принципу є однією з головних умов створення в країні в цілому й у кожнім регіоні окремо обстановки загальної  економічної  стабільності,  підвищення  ефективності виробничої і фінансової діяльності  і т.д. У Законі України "Про систему оподатковування" також  передбачається, що  ставки  податків  і  розмір інших обов'язкових платежів не повинні мінятися протягом бюджетного року, якщо інше не передбачено 3законодавством України. В умовах ринку така стабільність потрібна на більш тривалий час.

З метою стабілізації податкових відносин установлено, що закон, що передбачає зміну розмірів податків і інших обов'язкових платежів, зворотної сили не має (за винятком випадків, коли він поліпшує становище особи чи знімає з неї відповідальність). Ніхто не може нести відповідальність за дії, що під час їхнього здійснення не визнавалися правопорушенням.

Під гнучкістю податкового законодавства розуміється здатність податкової системи швидко перебудовуватися для ефективного  рішення  різноманітних питань, що виникають у податковій політиці держави, без порушення стабільності системи оподатковування. Виходячи з вимог податкової політики України в сучасних умовах, у новому податковому законодавстві держава відмовилася від надто твердих ставок податків на підприємства, що не виправдали себе, установила фінансову відповідальність банків і інших кредитних установ за порушення законів про податки, усунула зрівнялівку  в застосуванні адміністративного штрафу до посадових осіб підприємств і громадянам, більш чітко регламентувала права, обов'язки і відповідальність державних податкових інспекцій з урахуванням діючого законодавства України. Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексу податкових пільг, що встановлює повне чи часткове звільнення юридичних чи фізичних осіб від обов'язків по сплаті податків і інших обов'язкових платежів, що, у чергу, створює попередні умови для розвитку найбільш необхідних пріоритетних для суспільства напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Гнучкість податкової системи в умовах ринкових відносин виступає необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів з метою економічного і правового регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку виробництва й ін.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками — це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

Нині в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок обчислення та сплати різних видів податків. Усього передбачено 24 види загальнодержавних та 16 видів місцевих податків, зборів і відрахувань. Системний підхід у податковій політиці потребує створення єдиного податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.

Сучасна податкова система регламентує основні  обов'язки платників: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її схоронність; у терміни, установлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції й інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, зв'язані з начисленням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів; вчасно й у повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші  обов'язкові платежі, допускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження приміщень, що використовуються з метою одержання доходів чи зв'язані з утримуванням об'єктів оподатковування, а також для перевірок за питаннями начислення податків і інших обов'язкових платежів; виконувати інші обов'язки, зв'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів.

Серед мір відповідальності в податковому законодавстві особливе місце займають санкції як ефективний інструмент державного економічного й адміністративного впливу на платників податків і посадових осіб, що не дотримуються діючого законодавства.

Санкції передбачають стягнення з порушника певної грошової суми в бюджет і покликані підсилити економічну відповідальність за ефективність господарської діяльності, а також за виконання законів про оподатковування. Найбільш істотні зміни і доповнення до законодавства, що регламентують порядок визначення розміру і застосування штрафних санкцій до підприємств, посадових осіб і громадян, внесені в Закон України "Про державну податкову службу в Україні". Розмір фінансових санкцій, застосовуваних до підприємств, значно зменшений. У новому законі розмір основного штрафу в названих випадках скоротився до 500 % (у 2 рази), у додаткового - до 10 % (у 5 разів). Крім того, додатковий штраф не застосовується до підприємств за порушення бухгалтерського обліку, зв'язаного з оподатковуванням), а майнова відповідальність у подібних випадках покладається на посадових осіб підприємств, винних у цих порушеннях. У результаті підсилюється персональна відповідальність працівників за фінансову діяльність підприємства.

Об'єктами оподатковування є доходи (прибуток), вартість певних товарів, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, передача майна, додана вартість продукції, робіт і послуг і інші об'єкти. Передбачено, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений Законом період оподатковування.

Законом уведена дворівнева система оподатковування підприємств, організацій і фізичних осіб.

• Перший рівень — це державні податки. Вони діють на території всієї країни і регулюються загальним законодавством, формують основу дохідної частини бюджету.

• Другий рівень — місцеві податки, тобто податки міст, районів, селищ і т.д. У поняття "район" з позицій оподатковування не входить район усередині міста.

Як і в інших країнах, найбільш дохідні джерела зосереджуються в державному бюджеті. До їхнього числа відносяться: податок на додаткову вартість, податок на прибуток підприємств і організацій, акцизи, прибутковий податок з фізичних осіб, мита. Перелічені п'ять податків створюють основу фінансової бази держави.

Найбільші доходи регіональним бюджетам приносить податок на майно юридичних осіб. В основному це відповідає світовій практиці, з тією різницею, що в більшості країн не робиться розходження між податком на майно юридичних осіб і податком на майно фізичних осіб. Найчастіше це один податок, хоча в деяких країнах є і така практика, як і в Україні. Дуже сильно підтримує фінансову базу регіональних бюджетів цільовий податок на потреби установ народної освіти. Саме він дає необхідні кошти для розвитку на регіональному рівні цієї галузі.

Податкова система сьогодні доповнюється системою державних цільових позабюджетних фондів. Найбільший і значимий з них — Державний пенсійний фонд. Обов'язкові платежі в ці фонди за своєю соціально-економічною сутністю мають характер податків, але, незважаючи на обов'язковість відрахувань і зборів туди, багато підприємств і організації від них ухиляються, часом найпростішим способом: не встають там на облік як платників. На відміну від Державної податкової служби ці фонди не мають серйозних методів контролю за платниками і впливу на них.

Таким чином, Україна, переходячи до ринкових відносин, впровадила у себе податкову систему, схожу за побудовою із застосовуваними в інших великих державах. За рядом параметрів можна спостерігати схожість її із США і Німеччиною при збереженні деяких специфічних національних особливостей.

1.4. Недоліки податкової системи України

Діюча податкова система викликає безліч дорікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних чиновників, журналістів і рядових платників податків. Аналіз різних поглядів показує, що якої-небудь загальної основи в критиків немає. Кожен незадоволений чимось своїм. Багатьом не подобається, що податки занадто високі. Предметами для критики виступають: зайво фіскальний характер податкової системи; відсутність належного стимулювання вітчизняних виробників; надмірне оподаткування прибутку (доходу); низьке оподатковування майна; високе оподатковування фізичних осіб при невеликій у порівнянні із західними країнами оплаті праці; низьке оподатковування фізичних осіб, оскільки в інших країнах воно вище; уведення податку на додаткову вартість, про яке раніше і не чули; занадто тверді фінансові санкції до тих, що ухиляються від сплати податку; недостатність прийнятих заходів для припинення недоїмок у бюджет; часті зміни окремих податків; низьке оподатковування природних ресурсів. І цей перелік можна продовжувати ще довго. Найбільш радикальні пропозиції зводяться до того, що податкову систему варто скасувати і замість неї "придумати" яку-небудь нову.

Узагальнити і звести воєдино всі ці точки зору неможливо, хоча в багатьох критичних висловленнях і пропозиціях міститься раціональне зерно. Податкова система, звичайно, має потребу в удосконалюванні. Але не на базі випадкових ідей, часом підхоплених, точніше вихоплених з комплексу, у західних країнах, а часом просто дилетантських. Україні гостро не вистачає власної наукової школи чи кількох шкіл в галузі оподатковування, здатних не тільки удосконалити діючу податкову систему, але передбачати, спрогнозувати всі економічні і соціальні наслідки від проведення в життя того чи іншого комплексу заходів.

Оцінюючи минулі роки, варто пам'ятати, що податкова система України виникла і з перших же днів свого існування розвивається в умовах економічної кризи. У найтяжчій ситуації вона стримує наростання бюджетного дефіциту, забезпечує функціонування всього господарського апарата країни, дозволяє, хоча і не без перебоїв, фінансувати невідкладні державні потреби, в основному відповідає поточним задачам переходу до ринкової економіки. До створення податкової системи був широко притягнутий досвід розвитку зарубіжних країн.

Подібна оцінка, надана в цілому, дозволяє більш об’єктивно судити про реальність, але аж ніяк не перекреслює задачу поліпшення податкової системи, приведення її постійно у відповідність з поточними проблемами економічної політики.

І все-таки на деяких аспектах хотілося б ще зупинитися. У чому сходиться більшість критиків, так це у вимогах зниження податкового тягаря. У відомій мері вони праві. Але лише почасти. Якими повинні бути податки — високими чи низькими — це споконвічна проблема в теорії і практиці світового оподатковування.