Податкове навантаження

Природне і цілком зрозуміле бажання більшості населення зменшити податки вступає в протиріччя з невідкладними потребами фінансування господарства, рішення соціальних питань, розвитку фундаментальної науки, забезпечення обороноздатності держави. З іншого боку, крім насущних потреб у витратах величина податків повинна визначатися умовами розширення податкової бази, що може рости тільки тоді, коли враховуються інтереси товаровиробників.

У 70—80-і рр. усі країни взнали навчання А. Лаффера про співвідношення податкових ставок і доходів. Американський економіст, засновник нової податкової реформи в США, довів, що податкові ставки впливають на ділову активність (чи податкову базу), безпосередньо впливаючи на економічні стимули. Тому ставки податку нової податкової системи з балансового прибутку повинні бути на рівні 30-35%, що відповідає інтересам виробників і про що свідчить світова практика. Підприємствам і підприємцям, що займаються торгово-посередницькою діяльністю, необхідно установити податки в розмірі 35-40 %, а податок на додаткову вартість - 18-20 %.

Крива Лаффера описує зв'язок між ставками податків і податкових надходжень. Основна ідея полягає у тому, що в міру росту ставки податку від нуля до 100% податкові надходження будуть зростати від нуля до деякого максимального рівня, а потім знижуватися до нуля. Податкові надходження падають після деякої точки, тому що більш високі ставки податку, за припущенням, стримують економічну активність, і, отже, податкова база (національний випуск і доход) скорочується. Це найлегше проілюструвати в крайній точці, коли ставка податку складає 100%. Податкові надходження тут скорочуються до нуля, тому що 100-процентна ставка податку має характер конфіскації і зупиняє виробництво. У свою чергу, 100-процентний прибутковий податок, прикладений до податкової бази, рівної нулю, приносить нульовий податковий доход. Ідея Лаффера полягала в тому, що ми знаходилися в деякій точці, де ставки податку були настільки високі, що виробництво стримувалося настільки, що податкові надходження були нижче максимуму.

Якщо економіка знаходиться у визначеній точці, тоді зниження ставок податку сумісне зі збереженням стійких податкових надходжень. Логічне міркування Лаффера полягало в тому, що більш низькі ставки податків зможуть створити стимули до роботи, заощаджень і інвестицій, інновацій і прийняття ділових ризиків, підштовхуючи, таким чином, істотне розширення національного виробництва і доходу. Така податкова база, що розширилася, зможе підтримати податкові надходження на колишньому рівні навіть при тім, що ставки податку будуть нижчі. На думку прихильників економічної теорії, орієнтованої на пропозицію, скорочення дефіциту буде забезпечуватися також двома іншими обставинами. По-перше, скоротяться масштаби відхилення і неплатежу податків. Високі граничні ставки прибуткових податків підштовхують платників податків до того, щоб не платити податків за допомогою використання різних податкових укриттів: придбання муніципальних облігацій, виплата відсотків по яким не обкладається податком; приховування доходів від Служби внутрішніх доходів і т.д. Зниження ставок податків послабить схильність до участі в таких операціях. По-друге, стимули до виробництва і збільшення зайнятості, що виникнуть у результаті зниження податкових ставок, забезпечать скорочення урядових трансферних платежів. Наприклад, створення великих можливостей для зайнятості скоротить масштаби платежів посібників по безробіттю і, отже, буде скорочувати дефіцит бюджету.

Однак не можна і знижувати податки надміру. Згадаймо, що вони відіграють не тільки стимулюючу, але й обмежуючу роль. Надмірно низькі податки можуть призвести до різкого падіння підприємницької активності, що також може спричинити ряд негативних наслідків, як, наприклад, криза надвиробництва, виявитися згубним з погляду схоронності довкілля.

Як уже відзначалося, часто можна чути скарги на нестабільність українських податків, на постійні зміни правил "гри з державою". Це дійсно так. Без гострої необхідності часто вводиться велика кількість часткових змін і, що найгірше, нерідко заднім числом. Видимо, під впливом того чи іншого угруповання політиків чи економістів робиться спроба сполучити несумісне, врахувати всі ті пропозиції, про які говорилося вище.

Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювалися з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов'язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб у фінансуванні доходної частини бюджету (станом на кінець 1999 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів)). За таких умов суб'єкти господарювання і фізичні особи опиняються в критичному становищі - більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом мають сплачувати.

Часті часткові зміни свідчать про відсутність стрункої концепції, знову і знову повертають нас до думки про необхідність створення наукової школи. Але в той же час, не виправдуючи такі зміни, варто мати на увазі, що податкова система сьогодні не може бути застиглою. Податкова реформа, йдучи за загальним ходом всієї економічної реформи, є невід'ємною її ланкою. До того ж фінансова ситуація в країні продовжує залишатися складною.

Як бачимо, основні принципи податкової системи (стаття 3 Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року) не виконуються. Найцікавіші з них три наступні принципи:

· стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг упродовж бюджетного року;

· економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

· доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.

Перший із названих принципів порушуються найчастіше. Прикладом цього може бути і введення в дію нових законів "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про ПДВ" у середині 1997 року, до закінчення бюджетного року, і часті зміни порядку визначення дати виникнення податкових зобов'язань при нарахуванні ПДВ. Від дати прийняття нового закону "Про ПДВ" 3 квітня 1997 року порядок змінювався чотири рази.

Як факт порушення третього з названих принципів може служити історія зі статтею 13 закону "Про оподаткування прибутку підприємств". Сам закон було прийнято Верховною Радою 25.05.97 року, а вже законами від 18.11.97 року редакція статті 13 "Оподаткування нерезидентів" була змінена повністю, і якраз однією із причин зміни було недостатньо чітке формулювання положень статті. Не краща ситуація і з принципом "економічна обгрунтованість", підтвердженням чого може служити розгляд у Верховній Раді проекту державного бюджету на 1999 рік.

Після подання проекту бюджету на 1999 рік Кабінетом Міністрів до Верховної Ради бюджетний комітет запропонував збільшити доходну частину на 45,6%. Звісно, що таке збільшення було важко виконати за рахунок тільки неінфляційних методів.

Отож, існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини - станом на початок 2000 року налічується близько 500 нормативних документів, пов'язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме чисельні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно ПДВ за 2 роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більш як 100 роз'яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у Законі "Про державну податкову службу".

За всі роки незалежності нашої країни постійно велася значна робота зі створення ефективної системи оподаткування. За ці роки було прийнято чимало указів, законів, декретів із питань оподаткування. Не викликає сумніву, що законотворці, розробляючи нові законопроекти з питань оподаткування, мали намір удосконалити систему оподаткування, а отже, сприяти поліпшенню соціально-економічного становища країни, яке, на жаль, не можна назвати задовільною. Однак наша система оподаткування ще не повністю відповідає вимогам сьогодення і найближчої перспективи. Адже систематично не виконується прогнозні плани надходжень сум податків до бюджету, а результат - зростання соціального невдоволення через несвоєчасні виплати пенсій, допомог, заробітної плати, недофінансування потреб оборони, науки, освіти тощо. Платники податку нарікають на високий рівень податкового тиску, що зумовлює серйозні негативні фінансово-економічні наслідки, зокрема те, що більше 60% підприємств збиткові. Навіть прибуткові не в змозі забезпечити розширеного відтворення виробництва, отже, чимало підприємств стають неплатоспроможними у розрахунках із бюджетом та відповідними юридичними і фізичними особами. Серйозне невдоволення у платників податків викликає те, що держава зобов'язала їх обчислювати, обліковувати і сплачувати в різні бюджети кілька десятків усіляких податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових доходів.

Звернімо увагу на Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким запроваджено новий вид обліку - податковий, із якого не створено належних ні теоретичних, ні методологічних основ. Постає питання: як фінансовий (бухгалтерський) облік має ув'язуватися з податковим? Де методологія цієї узгодженості, де порядок їх перевірок?

Значно ускладнені облік і звітність із нарахування та сплати ПДВ. Він так ускладнює роботу бухгалтерів, фінансистів, економістів-плановиків, що у них майже не залишається часу на складання фінансових звітів, організацію обліку, аналізу результатів фінансово-економічної діяльності підприємства. Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначені у законах та підзаконних актах. Погано, що нові закони вводяться без достатнього попереднього обговорення й апробації їх на практиці. До того ж більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалася відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур, а зараз причетні до творення законів особи не зовсім досконало пам'ятають відповідні правила, за порушення яких несуть повну відповідальність.

Вади податкового законодавства і потреба їх відповідного вдосконалення спричинені, по-перше, тим, що самі законотворці в силу об'єктивних причин неспроможні детально вивчити усі ці фактори, від яких залежить прийняття ефективних законодавчих і підзаконних нормативних актів з оподаткування. Тому бажано було б, щоб Основний Закон податківців - Податковий кодекс обговорювали не тільки чиновники, але й платники податків. В Україні є Науково-дослідний фінансовий інститут. У його компетенції вивчення на практичному досвіді ефективності впровадження основних норм і положень Податкового кодексу. З цими основними положеннями можна було б ознайомити всілякі асоціації та спілки (підприємців, платників тощо), пропозиції яких могли б слугувати вдосконаленню податкового законодавства.

Стабілізація економіки поки що виявляється лише як тенденція в умовах триваючого спаду виробництва й інфляції. Податкова система покликана протистояти економічній і фінансовій кризі. Усе це обумовило необхідність уведення ряду змін, доповнень, виправлень у податкове законодавство. Податкова реформа продовжується.

2. оцінка Податкового навантаження на підприємництво та його наслідків

2.1. Аналіз динаміки податкового навантаження на мале та середнє підприємництво

Період реформування економіки болісно переживають будь-який з платників податків - юридична чи фізична особи. За даними експертного опитування, за останні роки для відкриття нового підприємства в деяких областях України потрібно було витратити 5-6 тижнів, а для оформлення ліцензії - від 6 до 4 тижнів. Хоча таке підприємство - це нові робочі місця, додаткові надходження до бюджету.

Нарешті підприємство відкрито, ліцензії на значний перелік необхідних дозволів отримано - можна приступати до енергійної діяльності. І ось тут одна за одною починаються перевірки: органів, що видали ліцензію, контрольно-ревізійної служби, метрології, податкової, пожежної та санітарної інспекцій, землеупорядників тощо.

За даними статистики, кожне мале підприємство в середньому з п'яти робочих днів два дні витрачає на перевірки та узгодження всіляких питань із державними органами. Усе це обходиться підприємцю недешево - 4200 грн. У таких умовах у 1998 році майже 60000 чоловік припинили підприємницьку діяльність, тобто держава втратила стільки ж платників податків [25].

Усі керівники підприємств скаржаться на високий рівень оподаткування, що сягає на підприємстві 60 - 90 % від обсягу виробництва. Урядовці та аналітики переконують, що частина ВВП, яка перерозподіляється у вигляді податків, становить усього лише близько 30%, а це цілком помірний, не дуже відмінний від досягнутого іншими країнами рівень. Такий разючий контраст в оцінці податкового тиску викликає щонайменше подив. Адже ставки податків та об'єкти оподаткування загальновідомі, тому можна з'ясувати, яка ж частина ВВП йде на користь держави у вигляді податків. Нехай ВВП становить 100%, ПДВ - 20% від нього. Решту 80% отримують підприємства. Припустимо, що їхній прибуток 10% від останньої суми (оскільки 60% підприємств в Україні збиткові). Таким чином 3% - це податок на прибуток. Чистий прибуток (7%) може виплачуватися у вигляді дивідендів (тоді стягується податок із дивідендів) або реінвестуватися. Відтак уже лише 77% від ВВП потрапляє на ринок праці для придбання трудових ресурсів. Однак домашнім господарствам дістається лише 56% від ВВП, оскільки 21% становлять нарахування на зарплату (за сумарною ставкою нарахувань - 37,5%: 32% - у Пенсійний фонд, 4% - на соцстрах, 1,5% - у фонд зайнятості). Із цих 56% виплачується прибутковий податок (вважатимемо ставку цього податку в середньому 20%). Отже, доходимо невтішного висновку: виробники ВВП отримують лише 45% від його суми. Зауважимо, що не враховуються акцизи і митні збори; пенсійні збори з громадян із торгівлі валютою, ювелірними виробами, автомобілями; місцеві податки; інфляційний податок; податок на дивіденди; платежі за патентування, ліцензування, сертифікацію, до Інноваційного фонду та інші. Тобто, у доданій вартості чесної фірми 55% становлять податки. В таких умовах важко підтримувати просте відтворення, надто обмежені можливості для розвитку. Тому для нашої економіки неминучі (і навіть закономірні) ухиляння від сплати податків, неплатежі, "вибивання" пільг і таке інше. Отже, потрібне зниження як мінімум удвічі (до загальноприйнятих 30 - 40 % від ВВП) податкового тягаря [27].