Податкове навантаження

2

зміст

Вступ             

1. Поняття податкової системи і основи її побудови             

1.1. Види податків та основні принципи податкової системи             

1.2. Принципи оподатковування             

1.3. Основи податкової системи України             

1.4. Недоліки податкової системи України             

2. Oцінка податкового навантаження на підприємництво та його наслідків             

2.1. Аналіз динаміки податкового навантаження на мале та середнє підприємництво

2.2. Аналіз змін у податковому механізмі             

2.3. Аналіз динаміки структурних елементів ВВП             

2.4. Шляхи реформування системи оподаткування             

2.5. Пропозиції з удосконалення податкової ситуації             

Висновки

Список використаної літератури             

Вступ

Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються перетворенням податкової системи. У сучасному цивілізованому суспільстві податки — основна форма доходів держави. Крім цієї сугубо фінансової функції податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу.

Податки відомі здавна, ще на зорі людської цивілізації. Їхня поява зв'язана з найпершими суспільними потребами.

У розвитку форм і методів стягування податків можна виділити три великих етапи.

На початковому етапі розвитку від давнього світу до початку середніх віків держава не має фінансового апарата для визначення і збору податків. Вона визначає лише загальну суму коштів, що бажає одержати, а збір податків доручає місту чи громаді. Дуже часто вона вдається до допомоги відкупників.

На другому етапі (XVI — початок XIX ст.) у країні виникає мережа державних установ, у тому числі фінансових, і держава бере частину функцій на себе: установлює квоту обкладання, спостерігає за процесом збору податків, визначає цей процес більш-менш широкими рамками. Роль відкупників податків у цей період ще дуже велика.

І, нарешті, третій, сучасний, етап - держава бере у свої руки усі функції встановлення і стягування податків, тому що правила обкладання встигли виробитися. Регіональні органи влади, місцеві громади відіграють роль помічників держави, маючи той чи інший ступінь самостійності.

З метою впливу на економіку країни держава проводить певну податкову політику, необхідну на тім чи іншому етапі економічного розвитку. Від вірності обраної політики залежить загальний економічний рівень країни, умови її розвитку, її бюджет і т. ін. Тому податкова політика становить дуже важливу частину економічної політики держави, від правильного обрання якої залежить багато чого.

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна з найбільш актуальних у процесі становлення в Україні ринкових відносин і закладання підвалин для економічного зростання. Однак існуюча система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави і потребує невідкладних змін. Ці обставини надають особливої актуальності запровадженню нової парадигми оподаткування в Україні. Вона повинна бути спрямована на створення організаційно-правових основ оподаткування ринкового типу, формування в країні зваженої податкової політики, створення умов для переходу до економічного зростання і бути частиною практичних заходів щодо комплексного розв'язання проблем ринкових реформ. Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, сприятиме розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

1. Поняття податкової системи і основи її побудови

1.1. Види податків та основні принципи податкової системи

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у встановленому  законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподатковування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Система оподатковування України являє собою сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджет і внесків у державні цільові фонди, стягнуті у встановленому порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення основ.

Історично податки є найбільш давньою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій. Крім податків існують і інші види платежів у державний бюджет, плата за використання ресурсів і відрахування в цільові фонди.

У нашій країні стягуються загальнодержавні податки й інші обов'язкові платежі, а також місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.

До першої групи відносяться податок на додаткову вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств і організацій, митний збір, державний збір, податок на доходи громадян, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на промисел, відрахування на геологорозвідувальні роботи, плата за спеціальне використання природних ресурсів, плата за забруднення навколишнього природного середовища, відрахування і збори на будівництво, ремонт і зміст автомобільних доріг, у Фонд здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у Фонд сприяння зайнятості  населення, у Фонд соціального страхування, у Пенсійний фонд. Їхній перелік визначений Законом України " Про систему оподатковування" (редакція від 02.02.94 р.).

Серед податків, що надходять у бюджет, є прямі і непрямі. Прямі встановлюються безпосередньо щодо платників. Їхній розмір залежить від об'єкта оподатковування, а непрямі включаються в ціну товарів і  послуг. Для окремого платника їхній розмір прямо не залежить від його доходів.

Другою складовою податкової системи є система непрямого оподатковування. В Україні застосуються два види непрямих податків: універсальні і специфічні акцизи, а також мита. З погляду виконання фіскальних функцій вони більш ефективні, ніж прямі, оскільки їхня база оподатковування менш чутлива до змін тенденцій економічного розвитку країни.

Крім суто фіскальної функції, система податків і зборів слугує механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру і динаміку, розміщення, прискорення науково-технічного прогресу.

Фінансовий вплив на розвиток економіки може бути не тільки стимулюючим, але і стримуючим. Ця необхідність виникає насамперед для регулювання розвитку районів з високою концентрацією виробництва і населення. Надмірна концентрація населення і господарської активності веде до загострення проблем довкілля, народонаселення, ресурсозабеспечення й ін. Задача обмеження виникла раніш за все у Великобританії і у Франції. Тут позначилася моноцентрична структура, де домінує одне місто (чи район) на чолі ієрархії міст і агломерацій. У Японії сильно перенаселений район Токайдо, де розташовані три найбільших муніципалітети: Токіо, Нагоя, Осака.

В основі стримуючих заходів з боку держави і місцевих органів керування лежить додаткове оподатковування чи ліцензування підприємницької діяльності. Додаткове оподатковування в таких випадках практикується в Нідерландах, Японії. Уведення стабілізаційних податків застосовується в Німеччині. Упор на ліцензування робиться у Великобританії, Франції, Італії. При цьому ліцензування також варто розглядати у виді додаткового місцевого податку — ліцензійного збору. У Японії проблема зважується головним чином маніпулюванням ставками земельного податку.

Підвищення податків у тій чи іншій формі виявляється найбільш ефективним і надійним засобом, коли потрібно стримати занадто "гарячу" кон'юнктуру. Ще один метод — скасування податкових пільг.

Іноді введення нових податків переслідує суто регулюючі цілі. Класичним прикладом може слугувати введений на початку століття в Німеччині і збережений там дотепер податок на оцтову кислоту. Його породила необхідність створити штучну оцтову кислоту і припинити витрачати на ці цілі вино. Грошові надходження від даного податку ледь покривали видатки на його стягування. Але технічна задача була вирішена і регулююча економічна мета досягнута. Податок зберігається як історична реліквія, приносячи сьогодні бюджету Німеччини лише кілька мільйонів марок.

А от більш сучасний приклад по тій самій Німеччині — вирішення за допомогою росту податку вже не економічної, а соціальної задачі. Після різкого збільшення акцизу на тютюн некурящих стало значно більше, ніж у ході тривалої пропагандистської кампанії про шкоду паління [11].

Диференційовані податки на автотранспорт, що враховують екологічну чистоту двигуна, застосовуються ще з 70-х років у США, а тепер практично повсюдно.

За допомогою прогресивного оподатковування доходів фірм (податки на надприбуток) ведеться також обмеження негативних наслідків діяльності монополій.

Існують два види податкової системи — шедyлярна і глобальна.

У шедулярній податковій системі весь доход, одержуваний платником податків, поділяється на частини – шедули, кожна з яких обкладається податком особливим способом. Для різних шедyл можуть бути встановлені різні ставки, пільги й інші елементи податку. У глобальній податковій системі всі доходи фізичних і юридичних осіб обкладаються однаково. Така система полегшує розрахунок податків і спрощує планування фінансового результату. Глобальна податкова система широко застосовується в західних державах.

1.2. Принципи оподатковування

Адам Сміт сформулював чотири основних, що стали класичними, принципи оподатковування, бажаних у будь-якій системі економіки:

1) Піддані держави повинні брати участь в утриманні уряду відповідно доходу, яким вони користаються під заступництвом і захистом держави. Дотримання цього положення чи зневага їм приводить до так званої рівності чи нерівності оподатковування.

2) Податок, що зобов'язується сплачувати кожна окрема особа, повинен бути точно визначений (термін сплати, спосіб платежу, сума платежу).

3) Кожен податок повинен стягуватися в той чи інший спосіб у той час, коли платнику зручніше за все оплатити його.

4) Кожен податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утримував з кишені народу якнайменше поверх того, що він приносить скарбниці держави. (Податок може брати й утримувати з кишені народу набагато більше, ніж він приносить скарбниці, якщо, наприклад, його збір вимагає такої армії чиновників, платня яких буде поглинати значну частину суми, що приносить податок.)

На основі чотирьох принципів Адама Сміта оподатковування до дійсного часу  склалися два реальних принципи (концепції) оподатковування.

Перший: фізичні і юридичні особи повинні сплачувати податки пропорційно тим вигодам, що вони одержали від держави. Логічно, що ті, хто одержав велику вигоду від пропонованих урядом товарів і послуг, повинні платити податки, необхідні для фінансування виробництва цих товарів і послуг. Деяка частина суспільних благ фінансується головним чином на основі цього принципу. Наприклад, податки на бензин зазвичай призначаються для фінансування і будівництва і ремонту автодоріг. Таким чином, ті, хто користається гарними дорогами,  оплачують витрати на підтримку і ремонт цих доріг.

Але загальне застосування цього принципу зв'язано з певними труднощами. Наприклад, у цьому разі неможливо визначити, яку особисту вигоду, у якому розмірі і т.д. одержує кожен платник податків від витрат держави на національну оборону, охорону здоров'я, освіту. Навіть у разі фінансування автодоріг, що піддається на перший погляд оцінці, ми виявляємо, що оцінити ці вигоди дуже важко. Окремі власники автомобілів витягають користь з автодоріг гарної якості не в однаковому ступені. І ті, хто не має машини, також одержують вигоду. Підприємці, безумовно, значно виграють від розширення ринку в зв'язку з появою гарних доріг. Крім того, йдучи за цим принципом, необхідно було б обкладати податком, наприклад, тільки незаможних, безробітних, для фінансування посібників, що вони одержують.

Другий принцип припускає залежність податку від розміру одержуваного доходу, тобто фізичні і юридичні особи, що мають більш високі доходи, виплачують і великі податки і навпаки.

Раціональність даного принципу полягає в тім, що існує, природно, різниця між податком, що стягується з витрат на споживання предметів розкоші, і податком, що хоча б навіть у невеликому ступені утримується з витрат на предмети першої необхідності. Брати щомісяця по 500 грн. в особи, що одержує 5 000 грн. доходу зовсім не значить позбавляти її джерела коштів до існування і певних зручностей життя. І хіба можна порівняти цей ефект із тим, коли беруть 500 грн. у людини з доходом у 10 000 грн. Жертва останнього не тільки більша, але і взагалі непорівнянна з жертвою першого. Справа в тім, що споживачі діють завжди раціонально, тобто в першу чергу вони витрачають свої доходи на товари і послуги першої необхідності, потім на не настільки необхідні товари і т.д.

Даний принцип уявляється справедливим і раціональним, однак проблема полягає в тім, що поки що немає суворого наукового підходу у вимірі будь-чиєї можливості платити податки. Податкова політика уряду будується відповідно до соціально-економічної сутності держави, у залежності від поглядів правлячої політичної партії, вимог моменту і потреби уряду в доходах.

Сучасні податкові системи використовують обидва принципи оподатковування, у залежності від економічної і соціальної доцільності.

Податки можуть стягуватися в такі способи:

1. Кодастровий — (від слова кодастр — таблиця, довідник) коли об'єкт податку диференційований на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їхні ознаки заноситься в спеціальні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характерний тим, що величина податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку може слугувати податок на власників транспортних засобів. Він стягується за встановленою ставкою від потужності транспортного засобу, не залежно від того, використовується цей транспортний засіб чи простоює.