Перспективи розвитку підприємства в Україні

Відсутність врегульованої  системи взаємодії між діючими  суб’єктами інноваційної інфраструктури, недостатня інноваційна активність наукових установ, низький рівень сприйняття інноваційності виробничими підприємствами і слабке забезпечення мережі інфраструктури кадровими ресурсами – характерні недоліки та перешкоди, що заважають підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва.

Таким чином, першочерговими завданнями держави в напрямку формування інфраструктури підтримки підприємництва є:

• вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює створення та функціонування об’єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва, у відповідності до норм і стандартів Європейського Союзу;
• запровадження системи державної акредитації сервісних установ інфраструктури, що надаватимуть сертифіковані навчально-консультативні послуги малому бізнесу;
• збільшення обсягів фінансування заходів щодо розвитку мережі інфраструктури в рамках реалізації Національної та регіональних програм підтримки малого підприємництва;
• впровадження міжнародного досвіду оцінки ефективності й результативності функціонуючих бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо;
• розробка та затвердження «Типового положення про порядок створення та функціонування бізнес – інкубаторів»;
• всебічне сприяння ресурсному забезпеченню бізнес-інкубаторів зі сторони державних і місцевих органів виконавчої влади.

Одним з основних рушійних факторів розвитку підприємницької  діяльності є її фінансове забезпечення.

За даними регіонів фінансово-кредитну підтримку малого підприємництва в  Україні здійснюють 184 банки, філійна  мережа яких складається з 1314 діючих філій; 277 фондів підтримки підприємництва; 2526 небанківських фінансово-кредитних  установ, в т. ч. 1884 кредитних спілок.

На сьогодні українські банки, що впроваджують програми кредитування Європейського банку реконструкції  та розвитку (ЄБРР) і Німецько-Українського фонду (НУФ), є одним з найпотужніших  джерел кредитування малого бізнесу. Зокрема, в Програмі мікрокредитування ЄБРР беруть участь банки «Аваль», «Приватбанк», «Форум», «Надра» та «Кредитпромбанк», а у Програмі НУФ - «Приватбанк», «Форум», «Надра», «ПроКредитБанк», «Кредитпромбанк».

Запроваджуючи все нові схеми кредитування малого і середнього бізнесу, намагаються не відставати від цього процесу і інші вітчизняні банки за рахунок власних коштів.

Узагальнюючи практику державної фінансово-кредитної підтримки  малого та середнього бізнесу, необхідно  підкреслити, що проблема високих відсоткових ставок певним чином вирішується, в тому числі запровадженням програм часткового відшкодування, однак проблемі відсутності у підприємців застави на сьогодні ще приділена недостатня увага.

Одним із шляхів розв’язання  даної проблеми є створення фондів для надання гарантій та порук. Запровадження цього механізму дозволить отримувати банківські кредити тим категоріям підприємців, що сьогодні взагалі не мають такої можливості, зокрема, підприємцям – початківцям та  новоствореним інноваційним підприємствам. При тому, що отримати кредит в банку на сьогодні, навіть в умовах фінансової кризи, є досить реальним, це дасть змогу створити повний цикл: отримання гарантії – отримання кредиту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Податкова політика сприяння розвитку підприємства та Податковий кодекс: податок на прибуток підприємств

 

Діюча на сьогодні податкова  система внаслідок нестабільності законодавства перешкоджає зусиллям суб'єктів підприємництва у розвитку виробництва і підвищенні ефективності їх діяльності.

Нестабільність податкового законодавства зумовлена численними доповненнями та змінами існуючих нормативно-правових актів, зокрема, в частині порядку сплати податків, зборів й обов'язкових платежів, що приймаються відповідно до поточних потреб у фінансуванні дохідної частини бюджету. Це призводить до ускладнення та заплутаності у здійсненні розрахунків зі сплати податкових платежів. За таких умов суб'єкти малого підприємництва знаходяться в критичному становищі - більшість з них не в змозі відстежити всі зміни, а тому не знають, що саме, коли і за яким порядком повинні платити.

Одним з небагатьох здобутків  вітчизняної податкової політики, саме з точки зору виконання нею  стимулюючої функції, стало запровадження  спрощених режимів оподаткування.

Метою запровадження  спрощених режимів оподаткування було зниження податкового навантаження, спрощення механізму адміністрування та сплати податків, спроба подолання тіньової економіки, створення нових робочих місць, що дало змогу багатьом українцям відчути перспективу економічної незалежності і досягти певного рівня самозабезпечення.

На сьогодні в Україні  існують три режими спрощеного оподаткування  для суб’єктів малого підприємництва: єдиний податок (для фізичних осіб-підприємців  за ставкою від 20 до 200 грн. на місяць та для юридичних осіб – за ставкою 6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, і за ставкою 10 %, якщо не є платником ПДВ), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців за ставкою від 20 до 100 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,03-0,45 % від грошової оцінки землі на рік).

Кожен із зазначених режимів  має свої особливості, спрямовані на відповідну категорію суб’єктів  оподаткування, та дає можливість таким  суб’єктам добровільно обирати  спосіб оподаткування: за загальною  або за спрощеною системами.

Перш за все, ці режими спрямовані на дерегулювання системи  податкового обліку та звітності, яка  на сьогодні є вкрай обтяжливою для  суб’єктів підприємницької діяльності. Слід також зазначити, що жоден з  режимів не надає пільг за обсягами податкових вилучень, а спрямований на створення прозорих та простих процедур стягнення податків, зменшення надмірного податкового адміністрування.

Використання спеціальних  режимів оподаткування забезпечує динамічне створення робочих  місць, швидке реагування на зміни ринку праці та поглинання надлишків робочої сили.

Слід зауважити, що авансова сплата цих податків є обов’язковою умовою їх застосування. Надходження  коштів від сплати єдиного та фіксованого  податків є джерелом постійного та гарантованого поповнення державного та місцевих бюджетів.

Найбільш поширеним  серед альтернативних способів оподаткування  суб’єктів малого бізнесу є спрощена система оподаткування, що була запроваджена Указом Президента України від 03.07.98 № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».

Підтвердженням зазначеного  є те, що з кожним роком спостерігається  тенденція зростання основних показників діяльності суб’єктів спрощеної  системи оподаткування.

Сьогодні понад 40 % від  загальної кількості суб’єктів малого підприємництва обрали спрощену систему. З 1999 по 2007 рік кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 12 разів (з 94,7 тис. осіб до 1114 тис. осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли у 29 разів (з 116,6 млн. грн. до 3703,7 млн. грн.). Суб’єкти - «спрощенці» забезпечили роботою 1,5 млн. громадян.

У сучасних умовах глобалізації перед економікою України виникають  нові та суворі вимоги, виконання та дотримання яких може забезпечити нашій  країні статус не тільки як держави з великим геополітичним значенням, а й держави з міцною, конкурентоспроможною та впливовою національною економічною системою в сучасному європейському просторі.

Податкова політика України  характеризується тим, що досить значна частка прибутку національної економіки вилучається у підприємств до бюджету у формі податку на прибуток. Так, ефективна ставка за більшістю видів економічної діяльності перевищує номінальну ставку податку  
(Додаток М). Податок на прибуток підприємств в Україні перетворився виключно на фіскальний інструмент. Його регулятивний потенціал майже не використовується, хоча в сучасних умовах саме цей інструмент відіграє важливу роль в процесі податкової конкуренції.

В таких умовах національна  податкова система України може бути за межами європейської конкурентоспроможності, де найбільший перелік пільг діє саме в механізмі податку на прибуток корпорацій.

В Україні в галузі машинобудування питома вага пільг  в загальній сумі сплаченого податку  у 2007 році дорівнювала 0,7 %. Для прикладу, у фінансовому секторі такий показник становить 126,3 %, в торгівлі – 8,2 % (Додаток Н).

Однак обтяжливість податкової системи України визначається насамперед не величиною податкових ставок, а  складністю й нестабільністю системи  податкового законодавства, вузькістю господарських оборотів, деформаціями грошової сфери та фінансів підприємств.

За інформацією Міністерства фінансів України в рамках проведених Проектом Стратегії реформування податкової системи України досліджень  встановлено, що система місцевих податків і зборів не забезпечує достатніх надходжень до місцевих бюджетів, перевантажена неефективними податками, витрати на адміністрування яких в більшості випадків перевищують суму надходжень таких податків до бюджету. Крім того, така система є обтяжливою для суб’єктів господарювання та потребує додаткових витрат на складання та подання численних та трудомістких форм звітності.

Так, надходження від  зборів за видачу ордера на квартиру, з  власників собак, за участь у бігах  на іподромі, за виграш на бігах на іподромі, за право проведення кіно- і телезйомок, за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі в 2007 році склали 0,8 млн. грн. при загальних доходах місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) 45554 млн. грн. Їх питома вага в загальній сумі надходжень від місцевих податків і зборів становить 0,11%, в доходах місцевих бюджетів 0,0017%. У цілому місцеві податки і збори забезпечують лише 1,62% надходжень до місцевих бюджетів.

Зменшення кількості  неефективних податків дозволить знизити  податкове навантаження на суб’єктів  господарювання та поліпшить умови  розвитку підприємницької діяльності на регіональному рівні.

На сьогодні переконання  в необхідності здійснення радикальної податкової реформи панує серед представників політичної та економічної еліти.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 №14 затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України "Український  прорив: для людей, а не політиків". В розділі „Здійснення податкової реформи” завданнями Уряду, зокрема, є удосконалення системи адміністрування податків і зборів, гармонізація правил податкового обліку з правилами бухгалтерського обліку, наближення бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів.

Зокрема, прийняття проекту  Закону України „Про застосування звичайних цін при здійсненні податкового контролю” (реєстр. № 2234) дозволить законодавчо встановити конкретні методи визначення звичайної  ціни, надасть можливість поставити  перешкоди на шляху створення штучних збитків підприємствами за рахунок маніпуляції цінами продажу і придбання, упередити незаконне відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, скоротити кількість перевірок платників податків податковими органами, а також сприятиме позитивному міжнародному іміджу України.

Враховуючи те, що Україні  як члену СОТ наданий п’ятирічний  термін адаптації національної економіки  до умов СОТ, вкрай необхідно переміщувати акценти з оподаткування капіталу на оподаткування споживання, де є великий потенціал додаткових надходжень особливо в акцизному зборі.

Останні події на світових ринках капіталу дають чітко зрозуміти, що активні процеси інтеграції національних економік у світову фінансову  архітектуру носять разом із позитивними моментами і негативні, особливо це стосується рівня фінансової безпеки країни. Наша економіка протягом останніх років розвивалася в більшій мірі під впливом зовнішніх чинників: сприятливих умов залучення іноземного капіталу та сприятливою кон’юнктурою цін на основні групи експортних товарів. Внутрішній потенціал національного економічного розвитку залишається практично незадіяним.

Одним з важливих інструментів активізації економічної активності бізнесу, особливо в умовах модернізації економіки, є амортизація. Досвід ринкових країн свідчить, що саме вона виступає основним елементом капіталоутворення у нестабільній економіці, де не працює ринок довгострокових кредитів і обмежені чисті капітальні вкладення.

Амортизаційні відрахування є головним, найдешевшим і, відповідно, найпривабливішим джерелом фінансування інвестицій, оскільки доходи, переведені в них, не оподатковуються і не потребують витрат на мобілізацію (не потрібно сплачувати відсотки за використання коштів). Крім того, реінвестування амортизаційних відрахувань забезпечує їхнє зростання у наступних періодах, що автоматично стимулює підприємства до їх цільового використання – відтворення капіталу. Так, за рахунок амортизаційних відрахувань у світі фінансується близько 60 % інвестицій в основний капітал.

Для того, щоб використовувати  амортизаційну політику для стимулювання капіталовкладень, необхідно, щоб податкова  амортизація значно перевищувала економічну, стимулювати використання амортизаційних відрахувань виключно на інвестиційні цілі.