Перспективи розвитку підприємства в Україні

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….......2-3 

Розділ 1 Загальна характеристика підприємства в 

Україні………………………………………………………………………...4-14

1.1.  Історія розвитку  поняття підприємства, його суть

 і фунція ………………………………………………………………………..4-7

1.2.  Проблеми розвитку та шляхи зміцнення інноваційного

підприємства в Україні……………………………………………………....8-10

1.3.  Правове забезпечення  розвитку підприємства……………………....11-14 

Розділ 2 Формування систем підприємств в Україні……………………..15-21

2.1.  Конституція України,  конституційний лад і підприємство…….......15-16

2.2. Інструкційні гарантії  реалізації права громадян на 

підприємську діяльність: законодавчі та виконавчі аспекти…………….17-21

Розділ 3 Перспективи  розвитку підприємства в Україні………………....22-44

3.1. Програмування розвитку підприємства: державний і

регіональний рівень ………………………………………………………..22-26

3.2.  Механізми підтримки  підприємства……………………………… ...27-34

3.3. Податкова політика  сприяння розвитку підприємства та Податковий кодекс: податок на прибуток підприємств…….………….………………35-43

Висновки ……………………………………………………………………44-45

Література…………………………………………………………………...46-47

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Підприємництво  поступово стає природною складовою  української економіки, що свідчить про її просування до ринкових форм і методів господарювання. Для багатьох громадян України підприємництво стало основним видом роботи або формою вторинної зайнятості. Особливо тяжіє до заняття підприємницькою діяльністю молоде покоління України.

Успіх у здійсненні підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників. Однією з неодмінних умов досягнення високої результативності практично в будь-якій підприємницькій діяльності є отримання мінімально необхідних знань, уявлень про форми, принципи та сфери підприємницької діяльності. Тобто підприємництву потрібно вчитися.

Підприємництво – це первина ланка суспільного поділу праці і водночас структурна ланка народногосподарського комплексу й основних суб’єктів ринкової економіки.

Підприємництво, з точки зору часового періоду його існування в історії людства, відносно молоде явище. Як системний процес воно виникає у європейських країнах у XVIІ ст. як суспільна реакція на фундаментальні зрушення у розвитку продуктивних сил, які створили базу  для історичного стрибка економічної еволюції цивілізації від аграрного до технологічного укладу виробництва суспільно-необхідних матеріальних благ. Провідником цього процесу стало й залишається донині підприємництво, яке є головним провідником процесу економічної еволюції цивілізації та ствердження й розвитку ринкових відносин.

Підприємницька діяльність є джерелом важливих зобов’язань її суб’єктів перед суспільством та державою. Підприємництво, як правило, пов’язане з використанням найманої праці, а тому підприємець (підприємство) зобов’язаний організовувати свою діяльність таким чином, щоб виконувати вимоги статей 43, 44, 45, 54 Конституції України.

Отже, підприє́мство це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування,

або іншими суб'єктами для  задоволення суспільних та особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

У цій роботі я зробив спробу охарактеризувати підприємництво в загальному, його проблеми та перспективи розвитку в Україні, конституційну його сторону, його історичні аспекти та сучасний стан.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Загальна характеристика підприємства в Україні

1. . Історія розвитку поняття підприємства, його суть і функції

Більш повному  розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії та теорії поняття "підприємництво".

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися у XVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з'явилися значно раніше. Вперше поняття "підприємець" у науковий обіг ввів англійський економіст Ричард Кантільйон.. Р. Кантільйон зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював, завжди присутній у ньому елемент ризику. Кантільйон визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів, і яка, беручи на себе зобов'язання з витрат, не знає, за якими цінами може відбутися реалізація. До підприємців він зарахував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Тому головною рисою підприємця Кантільйон вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження  феномену підприємництва протягом XVIII—XIX ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Адам Сміт перебував  під значним впливом Ричарда Кантільйон і фізіократів. Він багато говорив про роботодавців, майстрів, купців і підприємців, але не приділяв ніякої уваги бізнесменам, які відігравали на диво малу роль у його аналізі економічних процесів. Більше того, складається враження, що А. Сміт вважав ці процеси такими, що само ініціюються та само підтримуються. А. Сміту була притаманна схильність до переоцінки значення праці й недооцінки бізнесу, в рамках якого здійснювалася праця. Він намагався поставити знак рівності між власниками капіталів і бізнесменами й вірив, що за наявності капіталу, праці та сировини бізнес виникає спонтанно. Підприємець, за висловом А. Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організує виробництво та розпоряджається його результатами.

У XVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан Батист Сей, який пов'язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, образно сприймав його, чого були позбавлені інші класичні економісти. Для Сея підприємець — це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Зокрема, Ж.Б. Сей вважав, що підприємець — це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал та працю).

Альфред Маршалл ототожнював  підприємництво з менеджментом. У фундаментальній праці "Принципи економіко" (1890 р.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і технологічних процесів. Альфред Маршалл (1842—1924) отримав освіту в Кембриджі. Його подальша професорська доля пов'язана з Брістольським, Оксфордським та Кембриджським університетами. Заснував Королівське економічне товариство, певний час працював у Королівській комісії праці. Вперше запровадив термін "економіко" замість терміна "політична економія". Сучасні підручники з економічної теорії, за якими навчаються в школах та університетах Заходу, називаються "Еко-номікс" (Есопотісз). Головна праця А. Маршалла — "Принципи Еко-номікс" вийшла у 1890 р. Вона суттєво змінила напрям розвитку економічної науки, спрямувавши дослідження до мікроекономіки, тобто діяльності окремого підприємства, на окремі ринки і ціни конкретних товарів. Ця зміна була настільки важливою, що історики економічної думки застосували нове поняття — "маршалліанська революція" у науці.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці авст-ро-американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетер. Концепція підприємництва Й. Шумпетера ґрунтується на трьох головних засадах:

• функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва.

Отже, змістом підприємництва є "здійснення нових комбінацій" факторів виробництва або різні нововведення;

• підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому "розподіляється" серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця;

— підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу XX ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація — дітище підприємництва, а підприємець — творець інновації.

Сутність підприємництва акумулюється у впливі ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. У попередньому параграфі ми з'ясували, що підприємець — це суб'єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси й підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Підприємство виконує  ряд функцій:

• новаторська функція – сприяння процесу продукування нових ідей

( технічних, організаційних, управлених та ін..), здійснення  дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання послуг тощо.

• організаційна функція – впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи та контроль за її виконання.
• господарська функція – найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.
• Соціальна функція – виготовлення товарів і послуг, необхідне суспільству, відповідно до головної теми, вимог дії основного економічного закону.
• особистісна – самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи.
• стримуюча( мотиваційна) функція -  підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Отже, основи всебічної характеристики функцій підприємство може дати комплексне визначення його сутності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. . Проблеми розвитку та шляхи зміцнення інноваційного підприємства в Україні

До основних причин, що сповільнюють розвиток інноваційного підприємництва та підприємницької конкуренції в Україні треба віднести насамперед такі:

• недосконалість законодавчої й інституційної бази розвитку інноваційного підприємництва, невирішеність багатьох питань у патентно-ліцензійній сфері;
• відсутність ефективної системи стимулювання бізнесменів до роботи на ринку високих технологій, недосконалість механізмів економічної та моральної мотивації винахідництва. Зокрема, система оподаткування в Україні недостатньо спрямована на стимулювання розвитку інноваційного підприємництва. Практично відсутній механізм заохочення інвестування частин прибутку у виробництво, не створено стимулів щодо науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;
• низька активність використання об’єктів інтелектуальної власності у секторі малого та середнього підприємництва, недооцінка підприємствами інтелектуального капіталу, що призводить до спрямування ресурсів фінансової сфери на інвестування підприємств “старопромислових галузей”, а не до інноваційно активних підприємств чи науково-дослідних розробок. Так, частка коштів вітчизняних інвесторів у загальних обсягах фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств не перевищує 0,2%;
• відсутність ґрунтовних досліджень негативного впливу на здоров’я населення та екологічного навантаження від імпорту зарубіжних технологій у секторі малого та середнього підприємництва у довгостроковій перспективі, що посилює загрози демографічної кризи, техногенних та екологічних катастроф;
• значна неадекватність між наявними джерелами фінансування та потребами інноваційного розвитку. Традиційні засоби фінансування непристосовані до впровадження інновацій. Це особливо стосується ранніх стадій інноваційного циклу. Стримується інвестування у довгострокові проекти через нестачу власних коштів у підприємств та низький життєвий рівень громадян;
• існування проблем, пов’язаних з обмеженістю доступу підприємців до фінансових-кредитних ресурсів, які можна отримати у більшості випадків лише на короткий термін, тоді як інноваційні процеси потребують довготермінового і масштабного фінансування;
• нерозвиненість економічного механізму управління. Для багатьох підприємців в Україні ризик втратити ринки збуту через торговельні обмеження є більшим, ніж через технологічну відсталість виробництва й гіршу якість продукції;
• нерозвиненість інноваційної інфраструктури;
• відсутність розвиненого венчурного підприємництва.