Особливості державного регулювання ЗЕД в країнах з різними моделями управління економікою. Порівняльний аналіз

За період вступу України до СОТ експортерам вдалось збільшити постачання на зовнішні ринки на 36% порівняно з аналогічним періодом до  2008 року, а саме: продукція металургії — на 29%, сільського господарства — на 98%, хімічної промисловості — на 15%, машин та обладнання — на 19% та транспортних засобів — на 21%.[20]

Вступ України до СОТ та, як наслідок, лібералізація імпортного митного  режиму призвели до більш вільного доступу товарів з країн-членів СОТ на український внутрішній ринок  та збільшення обсягів імпорту. За 2009 рік зростання склало 35% порівняно з 2008 роком. При цьому даний приріст на 30 % був сформований за рахунок подорожчання енергоресурсів, зокрема, ціна імпорту природного газу збільшилась на 38% за цей же період. Тобто зростання у вартісному виразі в основному відбулось через причину, що не має прямого відношення до факту вступу країни до СОТ. З інших товарних груп, що сформували даний приріст, виділимо – транспортні засоби та сільськогосподарська продукція — по 11% кожна.

На мою думку, було б доцільним  приділити увагу підвищенню рівня  знань про систему захисних заходів  серед українських підприємств, а також використовувати додаткові  можливості експорту продукції національного  виробника (режим найбільшого сприяння та національний режим).

Отже, можна констатувати, що питання  щодо захисту національного виробника  зі вступом України до СОТ були враховані, і на сучасному етапі  розвитку вище зазначене законодавство  виступає основою для здійснення тих чи інших операцій на внутрішньому ринку. 16 травня 2010 року виповнилося 2 роки членству України в СОТ. Вступ у СОТ – чи не єдине беззаперечне досягнення країни на міжнародній арені. Та це не почесне звання з супровідними привілеями, це членство у світовому торговому клубі, де всі грають за єдиними правилами, але – один проти одного. Тому безглуздо запитувати, що СОТ дала Україні, питання в тому, що Україна зуміла взяти, чого домоглась, яку репутацію здобула. Це залежить від наших підприємців і нашої влади, яку ми самі ж і обираємо. А отже – від нас.[19]

 

 

 

3.2. Пропозиції щодо підвищення рівня  ефективності зовнішньоекономічних  зв’язків України.

На формування ринкової інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності в Україні безпосередньо впливає зовнішньоекономічна політика держави та визначені нею сучасні пріоритети. Зовнішньоекономічну політику можна розглядати в двох аспектах: за сутністю та за направленістю. Сутність сучасної зовнішньої політики за найзагальнішою оцінкою полягає у підтримці експорту України на світових ринках, збільшенні його питомої ваги у зовнішній національній торгівлі. Відомий сучасний економіст Майкл Портер у книзі «Міжнародна конкуренція. Конкурентні переваги країн» виділяє п'ять головних факторів, що впливають на конкурентоспроможність країни:

1) наука і технологія;

2) капітал;

3) робоча сила;

4) інфраструктура;

5) інформація.

Стосовно України розвиток кожного  з факторів поки що є проблематичним. Щодо інфраструктури, то від її стану певною мірою залежить ефективність і всіх інших складових: розвиток науки і технології потребує адекватної науково-дослідницької інфраструктури; фінансово-кредитна інфраструктура забезпечує функціонування капіталу; можливість отримання інформації та ефективне використання робочої сили залежить від організаційно-технічної інфраструктури.[16]

Великого значення для входження  України у світове господарство набувають соціально-культурні фактори. Національній економіці України притаманний украй низький рівень ринкової соціокультури: економічної, правової, політичної тощо. Це створює серйозну перешкоду на шляху її інтеграції у світове співтовариство. Оволодіння  принципово новою культурою ринку, підвищення економічної освіти є нагальною проблемою сьогодення України. І значну роль тут мають відігравати відповідні інфраструктурні елементи. Зростання експортного потенціалу залежить від грошово-кредитної і валютної політики держави, яка повинна спрямовуватись на стабілізацію національної грошової одиниці та створення умов для нормального функціонування ринку позичкового капіталу. Останній має забезпечувати виробникам експортної продукції можливість отримання кредитів  для розвитку виробництва за прийнятною ставкою. Для цього потрібно передбачити реалізацію таких напрямків стратегії розширення експорту:

· створити систему страхування  експортних кредитів з метою підвищення конкурентоспроможності національного експорту;

· ввести страхові відшкодування витрат виробників експортної продукції у разі відмови від неї іноземних покупців через неплатоспроможність покупця, зумовлену економічними або політичними факторами, зміну курсового співвідношення між валютою платежу та валютою, у якій розраховані витрати експортера тощо;

· створити фонд страхування експортних кредитів та інвестицій.

Уряд України спільно із Світовим банком заснував Фонд передекспортних гарантій для страхування іноземних інвесторів, але такої самої допомоги потребують і вітчизняні експортери, а тому функціонування подібних інфраструктурних елементів є нагальною необхідністю.

Першим кроком у цьому напрямку є розроблена схема гарантування Кабінетом Міністрів зобов'язань українських позичальників за іноземними кредитами. За цією схемою Національне агентство України з реконструкції та розвитку (НАУРР) проводить ступеневу перевірку проектів, які претендують на урядові гарантії. Остаточний проект (з урахуванням вимог НАУРР) передається на розгляд до Валютно-Кредитної Ради, на основі позитивного висновку якої приймається постанова Кабінету Міністрів «Про державне гарантування проекту».[15]

Географічна направленість зовнішньо-економічної  політики України

така: у 1997 р. на країни колишнього СРСР припадало 51% зовнішньоторговельного обороту України ($16087,7 млн.). В останні роки

майже цілковита колись економічна орієнтація України на держави СНД значно змінилася. Безумовно, взаємозалежність між станом і розвитком України та інших у минулому радянських республік зумовлена рядом об'єктивних факторів, які діятимуть ще досить тривалий час, тим більше, що певні країни (Росія, Туркменістан) є основними постачальниками критичного імпорту в Україну.

Зовнішні зв'язки України з країнами колишнього СРСР ґрунтуються переважно на спільному використанні наявних об'єктів інфраструктури і об'єднанні зусиль у створенні нових інфраструктурних елементів. Проте країни СНД поки що недостатньо використовують потенційно вигідний транспортно-географічний фактор свого сусідства. Йдеться, наприклад, про економічно вигідне експлуатування створеної у межах Радянського Союзу єдиної інфраструктурної системи. Незважаючи на те, що після проголошення незалежності кожна країна почала формувати власні інфраструктурні елементи, це не означає відмови від попередніх здобутків: нафто- та газопроводів, електромереж телекомунікацій, систем зв'язку, шляхів сполучення та ін.

Інтеграційні процеси в СНД  можна було б спрямувати на вирішення численних проблем, багато в чому спільних і традиційних для країн Співдружності. Впроваджуючи системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили, узгоджуючи економічну політику у межах, що не зашкоджують економічній безпеці України та країн-учасниць, можна досягти подальшого розвитку української інфраструктури.

Однією з головних рушійних сил  ринкових перетворень в Україні  є співпраця з індустріально розвинутими державами, які нагромадили багатий досвід ринкового господарювання. Він може бути адаптований до специфічних умов та реалій України. Особливо важливим він є у галузі формування інфраструктури, адже її нові елементи мають відповідати світовим вимогам. Налагоджене економічне співробітництво з цими країнами сприяло б виведенню українських товарів на потужні, вимогливі, досить жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змушувала б наших підприємців якісно підвищити рівень виробництва.

Нарешті, взаємодія із західними державами створює можливості для фінансової підтримки у формуванні інфраструктури в Україні та іноземних

інвестицій, конче потрібних в  умовах ринкової трансформації економіки. Процес інтеграції поглиблюється і у сфері НДДКР. Нового імпульсу будівництву «технологічної Європи» повинна надати реалізація програми «Еврика», яка об'єднує 19 країн Західної Європи. Вона передбачає створення готових виробів і технологій, здатних забезпечити комерційний успіх у найкоротший термін. Всі права щодо керівництва роботами в «Евриці» передано їх безпосереднім виконавцям – промисловим фірмам і дослідницьким організаціям. Спеціально створені адміністративні органи програми і національні уряди зобов'язані лише забезпечувати сприятливі умови для розвитку підприємницької ініціативи.

Висновки.Географічна спрямованість зовнішньоекономічної політики України на Європу не обмежується лише країнами Європейського Союзу. Велику роль має відігравати і співробітництво України з державами Центральної та Східної Європи, особливо такого регіонального угруповання, як Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА). Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Чорноморська зона економічного співробітництва (ЧЗЕС), об'єднуючим фактором якого є Чорне море. В рамках цього регіонального інтеграційного утворення можливе спільне спорудження та використання транспортних інфраструктурних об'єктів: нафто- та газопроводів, будівництво автошляхів, морські перевезення та переробка вантажів у портах тощо.

Сьогодні Україна формує систему  взаємовигідних відносин з такими центрами світової торгівлі, як Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) та країни Азійсько-тихоокеанського регіону (АТР). Розвиток стосунків з країнами цих угруповань, а також з іншими країнами світу наша країна будує на основі двосторонніх зв'язків. Таким чином, інтернаціоналізація господарського життя й орієнтири зовнішньоекономічної політики обумовлюють формування і розвиток інфраструктурних елементів зовнішньоекономічної діяльності України, де політика виступає внутрішнім, а інтернаціоналізація  – зовнішнім фактором. Саме вони формують кількісний і якісний склад елементів ринкової зовнішньоекономічної інфраструктури нашої держави.[17]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Висновки

У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

• забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;
• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
• створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;
• наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Державне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Важливу роль з-поміж економічних  методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Державне регулювання  зовнішньої торгівлі може бути одностороннім  та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди.

Також в роботі досліджено державне регулювання ЗЕД Китаю та Японії. Наведені дані про імпорт та експорт цих країн, а також про партнерів по зовнішньоекономічній діяльності. Описана зовнішньоекономічна політика Китаю і Японії

В останньому розділі курсової роботи досліджено напрями вдосконалення державного регулювання ЗЕД України.

Великої уваги вимагають такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато інших.

Нажаль реформи зовнішньоекономічної діяльності в Україні відбуваються за відсутності виваженої і послідовної стратегії,  яка б базувалась на органічному поєднанні загальносвітових тенденцій становлення багатонаціональної системи регулювання міжнародної торгівлі із національною специфікою, врахуванням стартових умов трансформації економіки країни. 

Сутність сучасної зовнішньої політики за найзагальнішою оцінкою полягає у підтримці експорту України на світових ринках, збільшенні його питомої ваги у зовнішній національній торгівлі. Великого значення для входження України у світове господарство набувають соціально-культурні фактори. Національній економіці України притаманний украй низький рівень ринкової соціокультури: економічної, правової, політичної тощо. Це створює серйозну перешкоду на шляху її інтеграції у світове співтовариство.

Однією з головних рушійних сил  ринкових перетворень в Україні  є співпраця з індустріально розвинутими державами, які нагромадили багатий досвід ринкового господарювання.