Особливості державного регулювання ЗЕД в країнах з різними моделями управління економікою. Порівняльний аналіз

— експортно-імпортні операції;

— митно-тарифне регулювання;

— сприяння торгівлі;

— стандарти й технічні вимоги;

— права інтелектуальної власності.[22]

Експорт Китаю.

Китай є експортером трудомісткої продукції (3/4 експорту) завдяки можливості використання дешевої робочої сили. Провідне місце в експорті займають одяг і текстильні вироби (дешеві, з  натуральної сировини). Значним є  експорт товарів широкого вжитку: іграшки, взуття, спортивні товари. Важливе місце в структурі  експорту належить машинно-технічного устаткування (25% вартості експорту). Це верстати для невеликих ремонтних  майстерень, швейні машини, а останнім часом і нескладна електронна апаратура (магнітофони, відео тощо).

Китай як і раніше залишається найбільшим експортером сировини у світі (вугілля, чорні і кольорові метали, бавовна, шовк та ін.) Однак збільшується частка готової продукції (більше 80% експорту) і скорочується частка сировини і  сільськогосподарських товарів.

Товари з позначкою "зроблено в Китаї" нині можна зустріти по всьому світу. Як показує статистика, Китай вже першенствує в світі  за обсягом виробництва понад 100 видів продукції. У Китаї випускається більше 50% продаваних у світі фотоапаратів, 30% кондиціонерів, 25% пральних машин і приблизно 20% холодильників. Крім того, згідно митної статистики, Китай вже багато років поспіль є першим експортером текстильних виробів, одягу, взуття, годинників, велосипедів, швейних машин та інших видів трудомісткої продукції.[24]

Імпорт Китаю.

В імпорті Китаю переважає продукція  машинобудування (обладнання, верстати, електроніка), транспортних засобів (автомобілі, літаки).

Партнери по експорту.

Найголовнішими партнерами по експорту є США - 20,03%, Гонконг - 12,03% (важлива реекспортна база КНР), Японія - 8,32%, Південна Корея - 4,55%, Німеччина - 4,27%.

Партнери по імпорту.

Продукція імпортується з Японії - 12,27%, Гонконгу - 10,06%, Південної Кореї - 9,04%, США - 7,66%, Тайваню - 6,84%, Німеччини - 5,54%.

	2007	2008	2009	2010	2011
ВВП (млрд. юанів)	9731,5	10517	11690	15988	18232
Зовнішня торгівля (млрд. дол.)	509,6	620,8	851	1154,8	1422,1
Експорт	266,1	325,6	438,2	593,4	762
Імпорт	243,5	295,2	412,8	516,4	660,1
Обсяг іноземних інвестицій (млрд. дол.)	49,7	55	56,1	60,6	60,3
Обсяг золотовалютних запасів (млрд. дол.)	212,2	286,4	403,2	609,9	818,9

 

Державне регулювання  ЗЕД Китаю.

У даний час основними особливостями  зовнішньої торгівлі Китаю є: 

• контроль за обсягами імпорту і експорту
• проведення пільгової податкової політики по відношенню окремих країн (наприклад, безмитний імпорт 20 % північно-корейських товарів, пільги за бартерною торгівлею з СНД); 
• наявність обмежень за реалізацією імпортних товарів всередині країни, обмеження самостійного виходу підприємств на зовнішній ринок.  
  У той самий час існують високі імпортні мита і нетарифні бар'єри. Так, Китай сам будучи великим експортером текстилю, стягує 80 % мито з імпортних текстильних виробів і 100 % – з виробів із синтетичних волокон. Імпортне мито по побутових електроприладах також становить 100 %, а по автомобілях – 180-220%. В цілому рівень мит становить 22, 5 %, що перевищує середній рівень як розвинутих країн (5%), так і тих, що розвиваються (13%).  
  У ході реформ Китай прийняв «Митний кодекс КНР», переглянув імпортно-експортний податковий режим. Це зміцнило роль тарифів як економічних важелів. [23]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 2.1. Аналіз державного регулювання ЗЕД Китаю.

Основні економічні функції держави  в сучасному Китаї зводяться  до формування наукової стратегії і  формування народногосподарських планів в цілому; узгодження регіональних і галузевих планів та господарських зв'язків; активного впливу на економічне ринкове середовище через розробку нормативних актів, удосконалення системи цін, податків, кредитів; складання планів розвитку науки, техніки і їх активного впровадження у виробництво; сприяння розширенню дії внутрішнього і зовнішнього ринків, включення в їх сферу підприємств, надання їм необхідної інформації про кон'юнктуру ринків, можливості економічного співробітництва.

З розвитком ринкових відносин державне регулювання переорієнтовується з  безпосередньої участі в капітальному будівництві, розвитку матеріальною виробництва  та інфраструктури на мобілізацію і розподіл ресурсів, використання податкової системи, механізмів грошового обігу, ціноутворення.

З початком проведення політики «відкритих дверей» була здійснена лібералізація  існуючого режиму, але роль держави  у зовнішньоекономічній діяльності запишається досить великою. Частка державних підприємств, що працюють у цій галузі, складає близько 70 %. КНР, згідно з домовленістю зі Світовою організацією торгівлі (СОТ), зобов'язалася обмежити державну монополію на ведення зовнішньоекономічної діяльності, та все ж таки за державними компаніями залишилося право на зовнішню торгівлю рядом товарів, таких як зерно, нафта та нафтопродукти, бавовна, добрива, тютюн та деякі інші. [17]

Змінюючи законодавчу базу та створюючи  відповідні умови, держава має можливість спрямовувати зовнішньоекономічну  діяльність у бажаному напрямку: заохочувати  одні види діяльності та унеможливлювати  здійснення інших. Наприклад, Міністерство фінансів КНР з 1 жовтня 2002 р. оголосило  про внесення змін у порядок сплати пільгового імпортного мита. Якщо раніше все обладнання та сировинні матеріали для технічної реконструкції та капітального будівництва проектів іноземного інвестування взагалі звільнялися від імпортного мита, то для посилення контролю за ефективністю використання залучених коштів у нових положеннях знову передбачається встановлення тарифів на імпорт обладнання. Але якщо згідно з договором уся вироблена продукція піде на експорт, то всі податкові платежі будуть повернені у повному обсязі. А у разі невиконання пунктів договору застосовуватимуться санкції.

Наведені зміни є типовим  прикладом чергових «утисків» зовнішньоекономічної діяльності, що відповідає принципу «поєднання»  із його управлінським алгоритмом «відпустити  — затиснути» або «оживити —  врегулювати». Підвищити рівень контрольованості покликаний і закон про «Порядок ведення фінансових операцій», що зобов'язує фінансові організації інформувати  державні установи валютного контролю про великі інвалютні угоди.[9]

Наявність у держави різноманітних  інструментів контролю над зовнішньоекономічною діяльністю дозволяє у разі необхідності захищати внутрішній ринок. Тобто використовувати  протекціоністські заходи. У Китайській Народній Республіці це зумовлено орієнтацією  на самозабезпечення та сильною роллю  держави. Окрім згаданих вище, використовуються й специфічні протекціоністські  заходи.

Так, ще й нині держава вимагає  від іноземних та вітчизняних  виробників закуповувати китайське  обладнання. Якщо ж такого обладнання немає, то на його імпорт надаються  митні та податкові пільги. Політика залучення до країни високих технологій та активної адаптації іноземного досвіду  стимулювала розвиток власного виробництва  високотехнологічного обладнання. Це сприяло тому, що кількість галузей, які потребують імпортного устаткування, значно зменшилась. Особливо це стосується захисту національного машинобудування. Щороку ця галузь зростає в середньому на 17—18 %.

За виробництвом кількох десятків видів продукції машинобудування  Китай посідає перше місце  у світі. Ведеться робота над розробкою  сучасного обладнання, в тому числі  цифрових комутаторів з програмним управлінням, супутників, ракет-носіїв та інше. Але якість цієї продукції  ще не відповідає світовим стандартам. Тому проводиться подальша політика залучення іноземних інвесторів у галузь та активізуються зусилля  з освоєння нових видів продукції, авторські права на які матиме Китай.

Задля розширення експортних можливостей  та обмеження імпорту Китай регулярно  вдавався до заниження курсу національної валюти, що робить китайську продукцію  конкурентоспроможною на світовому  ринку. Після переходу у 1990-х pp. до єдиного  заниженого курсу юаня в КНР значно прискорилося зростання експорту та валютних резервів країни. За даними Головного  статистичного управління КНР за останні 13 років вони збільшились  більше ніж у 45 разів.[6]

Сьогодні першою необхідністю є  здійснення кардинальних перетворень  у системі керування підприємств  зовнішньої торгівлі. Вони повинні  включати наступні моменти.

1) Залежно від того, чи має  те або інше підприємство "гарний" товар для експорту, кваліфікований  персонал із зовнішньоторговим  досвідом і канали реалізації  за кордоном, визначати можливість  організації зовнішньоторговельних  структур на місцях. Імпорт і  експорт може йти через будь-який  ближній порт, тому немає необхідності  повсюдно створювати спеціалізовані  зовнішньоторговельні фірми, а  у відношенні неефективних і  збиткових підприємств повинен  бути тільки один закон - закривати  й зупиняти їхню діяльність.

2) Проводити реструктуризацію більших,  середніх і малих державних  зовнішньоторгових підприємств,  а також будівництво міжрегіональних  і великих міжвідомчих утворень  шляхом перерозподілу, об'єднання  й навіть передачі в приватне  керування державного капіталу  – все це забезпечить можливість  його концентрації в руках  потужних зовнішньоторговельних  корпорацій. Перенос акцентів з  малих і середніх фірм на  великі дозволить сформувати  потужну структуру, здатну протистояти  міжнародній конкуренції.

3) Створити через налагодження  єдиного механізму функціонування  зовнішньоторговельних і виробничих  підприємств (за допомогою об'єднання  суміжних галузей) сприятливу  обставину для взаємовигідного  сполучення торгівлі технологією  й промисловою продукцією. [12]

У системі керування зовнішньої торгівлі, можна піти шляхом моделювання реформи Національного банку Китаю, суть котрої полягає в скасуванні повсюдно відкритих філій (у містах, провінціях, автономних районах) і заміні їх за рахунок будівництва міжрайонних представницьких структур на дев'ять філій. Немає необхідності будувати відділення зовнішньоторговельних компаній у кожній провінції, місті, автономному районі. Якщо по всій країні створити 10 - 20 великих зовнішньоторговельних корпорацій, діяльність яких доповнять компактні й гнучкі приватні структури, то можна підвищити ефективність і продуктивність, значно збільшити конкурентноздатність зовнішньоторговельної сфери, а також заощадити державні засоби.

Ще одним методом може стати  передача функцій керування від  внутрішньої до зовнішньої торгівлі. При цьому зовнішньоторговельні менеджери повинні бути компетентні  й практичні, їх не повинне бути багато.

Однією з найважливіших проблем  зовнішньоекономічної стратегії КНР  є підвищення її конкурентоспроможності. Раніше конкуренція вважалася в  КНР суто «капіталістичним» явищем. Та скорочення повноважень Генеральної зовнішньоторговельної організації на користь інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зумовило появу конкуренції між ними. Але офіційна ідеологія пояснила це явище так, що сутність конкуренції між соціалістичними підприємствами докорінно відрізняється від жорстких законів капіталістичної конкуренції. Адже соціалістична конкуренція — це «змагання, засноване на суспільній власності, та таке, що ведеться в умовах державного планування». Підкреслювалась також думка про те, що соціалістичні експортно-імпортні підприємства мають дотримуватися принципу єдиного керівництва, що вкрай необхідно для захисту державних інтересів.[21]

Багато учених — дослідників  Сходу, серед яких О.Салицький та М.Потапов, взагалі характеризують політику Китаю щодо зовнішньої торгівлі, як «поєднання вибіркового відкриття  національної економіки з жорстким державним контролем і протекціоністськими  заходами».

Проведення згаданої зовнішньоекономічної політики дало свої результати. На сьогодні темпи розвитку китайської економіки, на думку Роберта Самюельсона, є  не просто випереджаючими, а такими, що загрожують глобальній економіці.

Подібна модель здійснення зовнішньоекономічної діяльності та курс країни з «опертям на власні сили», сприяли тому, що КНР  стала фактично самодостатньою державою, розвиток якої не залежить від зовнішніх  факторів. Навіть при загальному зниженні обсягів світової торгівлі та іноземного інвестування обсяги китайського експорту та потік іноземного капіталу до країни зросли відповідно на 21 % та 20%. [25]

 

 

 

                    2.2. Аналіз державного регулювання ЗЕД Японії.

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків Японії охоплює практично  всі етапи й стадії зовнішньоекономічної діяльності, починаючи від аналізу  економічної ситуації в країні й  закордоном, вироблення стратегії розвитку, визначення структурних і географічних пріоритетів і закінчуючи використанням  детальної, із широким діапазоном охоплення, системи заходів контрольно-регулюючого  й фінансово-стимулюючого характеру.

У практиці державного регулювання  зовнішньоекономічних зв'язків Японії задіяний широкий спектр методів, що взаємно доповнюють, - законодавчих, адміністративно-правових, економічних, неформальних. Наявність широкого й  різноманітного арсеналу коштів впливу на зовнішньоекономічних операторів дозволяє забезпечити досягнення поставлених  цілей, високу ефективність регулювання.