Особливості державного регулювання ЗЕД в країнах з різними моделями управління економікою. Порівняльний аналіз

Особливістю японської практики зовнішньоекономічного  регулювання є його широка нормативно-правова  база. Японська система заходів законодавчого  й адміністративно-правового регулювання  зовнішньоекономічних зв'язків являє  собою ієрархічну піраміду, вершину  якої вінчає Закон про валютний обмін  і зовнішню торгівлю, що визначає загальну концепцію державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності. До основних особливостей закону можна  віднести наступні:

— Він виконує роль свого роду законодавчих рамок системи зовнішньоекономічного  регулювання в Японії.

— Його можна вважати ліберальним  по суті, оскільки в ньому дотримується принцип вільної й багатобічної торгівлі, що фігурує в основних міжнародних домовленостях про  лібералізацію й у кодексах МВФ, ОЕСР, ГАТТ/ВТО.

— Виходячи із принципу волі зовнішньоекономічних операцій, закон передбачає мінімально необхідний державний контроль для  нормальних умов і лише для надзвичайних обставин (наприклад, при різкому  погіршенні стану платіжного балансу  країни) їм допускається введення системи  ліцензування трансакцій.

— Носячи рамковий характер, закон  делегує повноваження детального регулювання  зовнішньоекономічної діяльності в  тих або інших галузях урядовим і міністерським ордонансам. Саме такий «розподіл обов'язків», на думку японців, дає можливість більш  повно враховувати й адекватно  реагувати як на зміни в міжнародній  економічній обстановці, так і  на нові моменти в розвитку економіки  країни.

Як би «другий поверх» законодавчих актів становлять закони, що регулюють  основні блоки зовнішньоекономічної діяльності:

— експортно-імпортні операції (закони: про експортно-імпортні операції; про  стабілізацію попиту та пропозиції, ін.);

— митно-тарифне регулювання (закони: про митницю; про митний тариф; про  тимчасові тарифні міри);

— сприяння торгівлі (закони: про експортну  інспекцію; про страхування зовнішньої торгівлі; про надзвичайні заходи по розвитку імпорту й розширенню прямих іноземних інвестицій у Японії; про банки; про страховий бізнес; про цінні папери й біржі, ін.);

— стандарти й технічні вимоги (закони: про промислову стандартизацію; про фармацевтику; про продовольчу  санітарію; про карантин; про охорону  рослин; про електроприлади й матеріали; про безпеку споживчих товарів, ін.);

— права інтелектуальної власності (закони: про патенти; про дизайн; про промисловий знак; про товарну  марку; про авторські права).[19]

Нарешті, у підставі піраміди лежать численні нормативні акти, прийняті в  розвиток і у виконання згаданих вище законів. До них належать в першу  чергу постанови уряду, накази й  розпорядження міністерств і  ін.

Наявність як комплексного закону про  зовнішньоекономічну діяльність, так  і законодавчих актів, що регулюють  практично всі форми зовнішньоекономічної діяльності, їхнє сполучення з деталізованою  системою нормативних актів і  неформальних методів регулювання, виключає які-небудь «пробіли» в  адміністративно-правовому забезпеченні зовнішньоекономічної діяльності.

Серед основних форм експортного регулювання  в Японії можна виділити наступні види експортного контролю: за експортом  товарів і технологій подвійного призначення; за експортом озброєнь і устаткування для їхнього виробництва; за експортом ракет, ракетного устаткування й технологій; за сировиною для  хімічної зброї; за ядерними матеріалами; за експортом, пов'язаним з рішенням ООН про санкції; контроль із метою  забезпечення адекватної внутрішньої  пропозиції.

У всіх цих випадках необхідно експортний дозвіл МЗТП. В окремих випадках потрібно також дозвіл на вивіз тих  або інших товарів з боку інших  відомств (наприклад, міністерства охорони  здоров'я при експорті медичних препаратів). У цей час одержання дозволу  на експорт потрібно на практиці не часто, майже весь товарний вивіз  здійснюється без обмежень.[17]

Одним з факторів, що дозволяють японським  товарам успішно конкурувати  із продукцією інших країн на світовому  ринку, є високий рівень якості, забезпечуваний рядом організаційно-правових заходів. Зусилля, спрямовані на підвищення якості експортної інспекції, поставлені на законодавчу  основу у вигляді Закону про експортну  продукцію, поставлені на законодавчу  основу у вигляді Закону про експортну  інспекцію, метою якого є «підтримка репутації експортера». Перелік експортованих товарів, що підлягають відповідно до положень Закону обов'язковому контролю, установлюється спеціальною постановою уряду. Розроблена й застосовується диференційована система експортних перевірок декількох типів: інспекція якості товару; інспекція впакування; інспекція застосовуваних матеріалів, а також виробнича інспекція. Контроль якості експортованих товарів поставлений на відповідну інституціональну основу або частинами інспекційних організацій, уповноваженими курируючим міністром.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Японії тісно погоджується із завданнями структурної перебудови національної економіки. Митний тариф  є важливим інструментом захисту  національних виробників у цілому ряді чутливих галузей, насамперед в аграрному  комплексі. Рішенню поставлених  завдань сприяють широка диференціація  ставок митного тарифу, використання тарифних ескалації й ін.

Ідучи на міжнародні домовленості ГАТТ/ВТО  про «взаємне тарифне роззброювання», Японія в той же час зберігає активне  нетарифне регулювання імпорту. Широко застосовується система суворих  технічних і інших спеціальних  вимог - стандартів, сертифікації, інспекції  якості, вимог техніки безпеки  й ін., що служить ефективними  засобами обмеження ввозу.

Важливе значення мають у Японії економічні важелі регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ефективним інструментом кредитування експортно-імпортних  операцій і закордонного інвестування японських компаній є Ексимбанк  Японії. У країні діють системи (у  т.ч. оригінальні, що не мають аналогів у світі) податкових пільг, орієнтовані  на стимулювання як експорту, так і  імпорту.[18]

Одним з найважливіших коштів сприяння розвитку зовнішньоекономічної діяльності є розвинена, диверсифікована, найбільша  у світі система державного страхування торгівлі й інвестицій Японії, що досить надійно обмежує інтереси національних операторів від різного роду ризиків.

Сьогодні в Японії діють наступні основні види страхування торгівлі й закордонних інвестицій і їхньої модифікації: 1) загальне страхування  торгівлі; 2) страхування валютних ризиків; 3) страхування експортних векселів; 4) страхування експортних облігацій; 5) страхування авансових платежів за імпорт; 6) страхування закордонних  інвестицій; 7) страхування кредитування закордонних підприємств.

Серед державних адміністративних органів особливе місце займає Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості (МЗТП) - один із провідних органів  державного керування Японії, що розробляє  й координує промислову й зовнішньоторговельну політику. МЗТП покликано забезпечувати  розвиток торговельних відносин із закордонними країнами, вирішувати пов'язані із зовнішньою торгівлею валютні питання, сприяти  виробництву експортних товарів, установлювати  квоти на імпорт ліцензованих товарів, видавати дозвіл на імпорт, установлювати  відповідні правила торгівлі й ін.

Однієї з характерних рис  японської системи державного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності є  особлива парадигма взаємодії держави  й бізнесу, що ґрунтується на глибокому  взаєморозумінні й співробітництві, на усвідомленні й прийнятті приватним  сектором країни найважливіших стратегічних напрямків державної політики, на його свого роду «державному менталітеті». Подібного роду модель регулювання, що використовує не тільки контрольні, жорстко адміністративні міри й  методи, але й доповнюючі їхніми формами «м'якого» регулювання, дозволяє значно підвищувати ефективність державної  політики, органічно сполучати її із законами ринку.

Розділ 3. Напрями вдосконалення державного регулювання ЗЕД України.

Вступ країни на шлях самостійного розвитку вимагало вироблення нової концепції  ЗЕД з урахуванням проведення Україною самостійної зовнішньоекономічної політики.

Суть прийнятої на початковому  етапі концепції полягала:

• в розвитку активного співробітництва з країнами дальнього зарубіжжя, входження в світовий інтеграційний процес;
• удосконалення і дальший розвиток економічних зв'язків з країнами ближнього зарубіжжя, переведення їх на ринкові відносини.

На даному етапі ЗЕД надається  ще більшого значення. Вона розглядається  не тільки як складова частина господарської  діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного росту, створення  передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні.

В цей період був прийнятий ряд  важливих законодавчих актів, зокрема  Закони України "Про зовнішньоекономічну  діяльність", "Про єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування". Декрет Кабінету Міністрів  України "Про систему валютного  регулювання і валютного контролю" та ін.

Проте в організації й управлінні ЗЕД в Україні залишається  ще багато невирішених проблем. Структура  зовнішньоторгового обігу як і раніше має переважно сировинний характер, все ще нераціональним являється  імпорт, недостатньо ефективно функціонують СП з іноземним капіталом. Великої  уваги вимагають і такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД  на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато інших.[24]

Особливої уваги вимагає підготовка спеціалістів для сфери ЗЕД. Менеджмент ЗЕД як наукова і навчальна  дисципліна в Україні тільки формується. Тим більше вивчення вітчизняного і закордонного досвіду в умовах глобалізації економіки для майбутніх спеціалістів сфери ЗЕД стає надзвичайно важливим.

Замість зазначених законодавчих актів  запропоновано прийняти проект Закону України „Про засади митно-тарифного  регулювання” у якому визначити  усі питання митно-тарифного регулювання, у тому числі щодо зміни ставок мита та діяльності Митно-тарифної ради.

Деякі шляхи вдосконалення митно-тарифного  регулювання ЗЕД в Україні:

• застосування відповідно до норм ГАТТ/СОТ  антидемпінгових та компенсаційних мит з метою захисту вітчизняних  виробників;

• зменшення, де це виправдано, різниці  між тарифними ставками подібних товарів, з метою зменшити стимули  для порушень в частині класифікації товарів і, відповідно, зменшення  «сірого імпорту»;

• посилення контролю за використанням  пільг у митному оподаткуванні; впорядкування механізму надання  таких пільг (в тому числі з  метою зменшення суперечностей  у їх нормативному регулюванні, що часто  призводять до судових суперечок  з державою);

• проведення переговорного процесу  та укладення двосторонніх міждержавних угод щодо спрощення митних процедур та активізації боротьби з контрабандою у відносинах з країнами – основними  торговельними партнерами України;

• вдосконалення засобів митного  контролю, зокрема в частині адекватного  встановлення митної вартості товарів, з метою запобігання явній  та прихованій контрабанді та ввезенню товарів, небезпечних для здоров’я людей та довкілля;

• посилення фінансового контролю в сфері експортного ціноутворення, зокрема, фінансового моніторингу  зовнішньоторговельних операцій, які  потенційно мають ознаки зловживань та фіктивності;

• вдосконалення методів пост-аудиту (який здійснюється митними органами після ввезення і митного оформлення товарів);

• розширення співробітництва податкових і митних органів в частині  проведення податкових перевірок суб’єктів  господарської діяльності, які беруть участь у ланцюзі перепродажу  ввезених товарів;

• налагодження обміну інформацією  про порушників законодавства між  державними контролюючими органами;

• подальшого розвитку методів аналізу  ризиків і використання інформаційних  технологій, розвиток проекту «електронна  митниця».[19]

Функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами «близького зарубіжжя»), необхідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирішення ще однієї проблеми -  створення правової бази міждержавної господарської діяльності,  узгодженої з вже прийнятими актами національного законодавства,  яке в свою чергу має бути узгоджене з нормами міжнародного права.  З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим,  що Україна не підписала Угоду «Про принципи зближення господарського законодавства держав -  учасниць Співдружності», здійснену у Бішкеку 9 жовтня 1992 року державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближення законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема, у таких напрямах: