Особливості державного регулювання ЗЕД в країнах з різними моделями управління економікою. Порівняльний аналіз

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є:

• зовнішня торгівля;
• фінансово-кредитні операції;
• підприємницька діяльність;
• науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями;
• надання їм різноманітних послуг.

Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого — недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними  палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.

Під методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу зовнішньоекономічної діяльності з метою створення або забезпечення умов діяльності суб'єктів ЗЕД відповідно до національної економічної політики.[7]

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою низки методів. Відповідно до загальної класифікації методів  державного регулювання економіки  розрізняють такі методи державного регулювання ЗЕД (табл. 1).

 

 

 

 

Таблиця 1.

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ  ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

Критерії	Методи	Характеристика методів
Форма впливу на суб'єкти ЗЕД	Економічні	Непрямий вплив, альтернатива поведінки  для суб'єктів наявна, результати впливу не передбачувані
	Адміністративні	Прямий вплив, альтернативи поведінки  для суб'єктів не існує, результати впливу є передбачуваними
Засіб впливу на суб'єкти ЗЕД	Правові	Встановлення обов'язкових для  виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів
	Адміністративні	Прямий вплив держави на діяльність суб'єктів
	Економічні, у тому числі - фінансово-бюджетні; - кредитно-грошові	Вплив на економічні інтереси суб'єктів: - вплив на фінанси суб'єктів, - вплив на пропозицію  грошей.
Очікуваний результат впливу	Стимулюючі	Пожвавлюють економічну активність суб'єктів
	Обмежуючі	Стримують економічну активність суб'єктів
Використання тарифу як засобу регулювання	Тарифні (митні)	Передбачають використання митного  тарифу
	Нетарифні (немитні)	Не передбачають використання митного  тарифу

Механізм поєднання методів  прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних  може бути різним залежно від розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної  ситуації в країні. З розвитком  ринкових відносин, залученням до процесу  регулювання інститутів ринку методи прямого впливу (адміністративні), як правило, поступаються місцем опосередкованим (економічним) і відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним  тоді, коли ринковий механізм та економічні засоби державного регулювання економіки  виявляються недостатніми або діють  надто повільно.[10]

З позицій конкретних засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності наведена класифікація методів  державного регулювання умовна, а  зазначені методи є скоріше не альтернативними, а взаємодоповнюючими, тобто можуть поєднуватися, нашаровуватись один на одного, оскільки один і той  самий засіб (або здійснений за його допомогою захід державного регулювання) може входити до складу різних методів.

Основними типами зовнішньоторгівельної  політики є протекціонізм та політика вільної торгівлі.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. Проте існує небезпека, що національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції, може потерпіти від застійних явищ, зниження конкурентоспроможності національних товарів, посилення монополізації на внутрішньому ринку.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких перешкод щодо доступу в країну іноземних товарів. Однак на практиці повністю усунути обмеження у зовнішній торгівлі ніколи не вдавалося. Прихильниками вільної торгівлі, як правило, є держави, здатні перемагати у конкуренції.

1.2 Система засобів (інструментів) державного регулювання ЗЕД.

Засоби державного регулювання ЗЕД.

Ліцензування - це система письмових дозволів, які видаються державними органами на експорт та імпорт товарів.

Контингентування - це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю або сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть установлюватися через укладення двосторонніх угод. Такі контингенти дійсні тільки для країн, що уклали угоду. В іншому випадку уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни.

Квотування - кількісне або вартісне обмеження експортно-імпортних операцій. Розрізняють глобальні, групові та індивідуальні квоти. Глобальні квоти - визначаються за товарами без зазначення конкретних країн, куди товар експортується (імпортується). Групові квоти - визначаються за товарами із зазначенням групи країн, куди вони експортуються або з яких вони імпортуються. Індивідуальні квоти - визначаються за товарами із зазначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися або з якої вони можуть імпортуватися.

Технічні бар'єри - комплекс заходів з перевірки відповідності продукції, що імпортується, вимогам міжнародних і національних стандартів. Різновидами технічних бар'єрів є технологічні, технічні, санітарні, радіаційні норми, та сертифікація. Такі бар'єри є перешкодами для імпорту іноземних товарів, що виникають у зв'язку з їх невідповідністю національним стандартам, системам виміру та інспекції якості, вимогам технічної безпеки, санітарно-ветеринарних нормам, правилам упаковки, маркування та іншим подібним вимогам.

Санкції - заходи економічного впливу, що застосовуються державою до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пов'язані з ним закони України. Зокрема, у разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, пов'язаного з їх зовнішньоекономічною діяльністю, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. Спеціальними санкціями є індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Ембарго - державна заборона на імпорт-експорт певних товарів, технологій і капіталу у окремі країни. Умовно ембарго поділяють на три різновиди: 1) політичного характеру (введені рішенням ООН або однією державою та здійснення ідеологічного тиску на іншу державу (здебільшого ембарго на поставки зброї); 2) економічного характеру (санкції, пов'язані з вирішенням проблем у сфері економіки; 3) тимчасового характеру (введене на певний час, здебільшого пов'язане з вирішенням проблем охорони здоров'я, екології, а також клімату.

Регулювання руху капіталу - комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави та регулювання вивезення інвестицій за кордон. Таке регулювання спрямоване на ефективне використання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.

Зниження податків з  експортерів здійснюється двома способами: прямим та непрямим. Пряме зниження податків з експортерів - зменшення рівня податкових відрахувань залежно від частки експорту у загальному обсязі виробництва. Непряме зниження податків з експортерів - державний дозвіл відраховувати частину прибутку до фонду розвитку експортного виробництва з неоподаткованої частини прибутку.

Фінансування експортного  виробництва буває пряме і непряме. Пряме фінансування експортного виробництва - субсидування експортного виробництва. Непряме фінансування експортного виробництва здійснюється через мережу комерційних банків, яким держава надає спеціальні дотації на зменшення кредитних ставок експортерам.

Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Часто це звільнення компаній, що експортують товар, від сплати внутрішніх податків або надання податкових пільг.

Кредитування експортного  виробництва поділяють на внутрішнє та зовнішнє. Внутрішнє кредитування експортного виробництва - здійснюється через державні банки наданням середньострокових та довгострокових кредитів на розвиток експортного виробництва. Зовнішнє кредитування експортного виробництва - надання фінансових та комерційних кредитів імпортерам для закупок у фірми або країни - кредитора. При цьому держава субсидує такі кредити з бюджету.

Страхування експорту поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє - держава бере частину ризиків під час великих капіталовкладень в експортне виробництво. Зовнішнє - прийняття державою на себе частини комерційних та політичних ризиків під час здійснення ЗЕД.

Субсидування експорту - це форма державної політики, яка дає змогу продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за нижчими цінами, часто нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. Така практика застосування субсидій може призвести до гострих торговельно-політичних конфліктів.

Експортні премії також є одним із торговельно-політичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій і непрямій формах. Прямі експортні премії застосовуються у формі надання експортерам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони виплачуються з фондів державного бюджету і дають можливість експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і в такий спосіб розширювати експорт.

Тарифне державне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів фінансово-економічного характеру, що впливають на економічні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, перешкоджаючи проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Митний тариф будь-якої країни являє собою перелік товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару.

Мито - це податок, що стягається у зв'язку із ввозом іноземного товару до країни і при випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, ввезеного до країни, і створює різницю в ціні того самого товару на світовому ринку та у межах даної країни.

Торговельні договори та угоди належать до найважливіших засобів сучасної торговельної політики країн світу. Вони визначають правові умови, на яких будуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, що підписали договір. Торговельні договори та угоди застосовуються давно. Сучасні торговельні договори й угоди розвинених країн і країн, що розвиваються, мають різні найменування й охоплюють широке коло регульованих процесів.

Режим найбільшого сприяння - це положення про те, що кожна з держав зобов'язується надати іншій державі - учасниці договору такі ж сприятливі права, переваги, привілеї та пільги, як і ті, що їх вона надає або надасть у майбутньому будь-якій третій державі.[14]

 

Розділ 2. Порівняльний аналіз державного регулювання  ЗЕД Китаю та Японії.

Експорт Японії.

В експорті Японії переважають: транспортне обладнання, двигуни, електротовари, електронні прилади і хімікати.

Імпорт Японії.

Головні предмети імпорту: запчастини, паливо, харчові продукти, хімікати, текстиль і промислова сировина (довозиться 79% необхідного вугілля, 99% нафти, 98% залізної руди, 70 % лісу, 100 % фосфатів, бокситів, бавовни, вовни тощо).

Партнери по імпорту.

Партнери по імпорту – КНР – 22,2%, США – 10,96%, Австралія – 6,29%, Саудівська Аравія – 5,29%, Південна Корея – 3,98%,  Індонезія – 2,95%.

Партнери по експорту.

Продукція вивозиться переважно до КНР - 18,88%, США - 16,42%, Південна Корея – 8,13%,  Гонконг – 5,49%

Японія	2007	2008	2009	2010	2011
ВВП (млрд. єн)	5107.7	5643.1	6453.6	8975.6	9879.6
Зовнішня торгівля (млрд. дол.)	483.8	583.8	798.5	1057	1354.6
Експорт	453.7	574.4	561,4	715.7	832.2
Імпорт	334.8	436.6	576.4	698.8	834.6
Обсяг іноземних інвестицій (млрд. дол.)	76.7	57.4	61.7	67.1	57.2
Обсяг золотовалютних запасів (млрд. дол.)	453.6	564.5	590	623.7	863.3

 

Державне регулювання ЗЕД Японії.

Японська система заходів законодавчого  й адміністративно-правового регулювання  зовнішньоекономічних зв'язків являє  собою ієрархічну піраміду, вершину якої вінчає Закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю, що визначає загальну концепцію державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Як би «другий поверх» законодавчих актів становлять закони, що регулюють основні блоки зовнішньоекономічної діяльності: